Апологія Віктора Федоровича
2006 рік, що невблаганно добігає кінця, запам'ятається українцям багатьма яскравими подіями. Але, звичайно, в першу чергу – тріумфальним поверненням у владу пана Януковича.
Зі жменьки політичного попелу, що залишилася від лідера регіоналів два роки тому, відродився квітучий прем'єр-міністр Віктор Федорович.
Та не простий, а з розширеними повноваженнями.
Януковичу все ж таки вдалося перемогти недругів із помаранчевого табору, котрі принизили його в грудні 2004-го.
Недаремно майданну символіку на ринку політсувенірів впевнено витиснули футболки зі світлим обличчям старого-нового прем'єра та написом "Донбасс порожняк не гонит".
Дуже символічно!
Мабуть, тріумф Віктора Федоровича затьмарює тільки одна прикра обставина: значна частина українського суспільства продовжує ставитися до нього з різкою антипатією.
На заході й у центрі країни прем'єр-міністра, як і раніше, сприймають як утілення зла та пороку. Вкрай негативна оцінка його особи істотно не змінилася з часів президентських виборів.
Але скільки можна знаходитися в полоні негативних стереотипів дворічної давнини? Чи не час переосмислити ставлення до Віктора Януковича?
Неординарна особистість прем'єра заслуговує на те, щоб її оцінили об'єктивно, віддавши належне позитивним якостям головного регіонала.
Дозвольте ж вашому покірному слузі від імені всіх колишніх "помаранчевих" сказати кілька теплих слів на адресу Віктора Федоровича.
Насамперед, варто згадати живий характер прем'єр-міністра, що виділяє його з основної маси вітчизняних політиків і держчиновників – наскрізь фальшивої, покритої бронею лицемірства, крізь яку неможливо пробитися простим людським почуттям. Віктор Янукович не такий.
Він цілком може зірватися на крик, висловлюючи незадоволення президентським вето.
Або привселюдно вилаяти немилого серцю міністра закордонних справ: "Тарасюк! У вас гумор... Я скажу, який буде гумор. Слухайте, коли я говорю. На вашому місці я б не посміхався".
Щирість Віктора Федоровича підкуповує. Навіть будучи прихильником євроатлантичної інтеграції, спостерігаєш за прем'єрською атакою на Тарасюка з мимовільним азартом і чекаєш на захоплюючу розв'язку – наприклад, на болісний удар по міністерській печінці.
І звичайно, відчуваєш розчарування, коли остаточне рішення питання про міністра-атлантиста переходить у компетенцію нудних парламентаріїв.
Хтось може засуджувати прем'єра Януковича за емоційну нестриманість. Але їй-богу, Кабмін, що складається з самих лише незворушних сірих бюрократів типу Бойка або Табачника, справляв би набагато більш похмуре та зловісне враження...
Ще однією незаперечною якістю Віктора Федоровича є його приголомшлива креативність. Чи багатьом із вас, шановні читачі, доводилося вигадувати нові слова, що стали невід'ємною частиною сучасної літературної мови? А пан Янукович із цією задачею успішно впорався.
Винахід влучного неологізму "проффесор" ставить його в один ряд із Джонатаном Свіфтом, що подарував нам слово "ліліпут", і творцем "робота" Карелом Чапеком.
Нинішній прем'єр породив також чимало інших перлів. Нехай у більшості випадків Віктор Федорович діє неусвідомлено, але через це гуманітарна цінність його творчості анітрохи не зменшується.
І українцям, що одержують масу позитивних емоцій від смішних висловлювань і вчинків Януковича, варто було б відчувати вдячність до настільки яскравого діяча.
Необхідно також віддати належне здоровій амбітності Віктора Федоровича – якості, що необхідна кожному державному мужу.
Що б не казали опоненти, український прем'єр не відноситься до числа дрібних шахраїв, що йдуть у владу тільки для поповнення поточного рахунку у швейцарському банку.
Ні, Янукович явно отримує кайф від самого процесу керування країною. Віктору Федоровичу подобається відчувати себе сильним лідером, господарем ситуації.
Недоброзичливці доклали чимало зусиль, намагаючись применшити масштаб його особистості – наприклад, зобразити прем'єр-міністра слухняною кремлівською маріонеткою. Але нещодавній візит Віктора Федоровича до США звів ці жалюгідні спроби нанівець.
Було досконало видно, що Янукович отримує величезне задоволення, підтримуючи невимушений talking з Діком Чейні та Кондолізою Райс і терпляче розтлумачуючи вашингтонській еліті: business треба робити не з помаранчевими фраєрами, а з конкретними хлопцями, тими, що зібралися на вулиці Грушевського...
У той же час Віктор Федорович може в разі потреби стримати свою гордість, вислухати слушні поради та підкориться рекомендаціям досвідчених професіоналів.
З покірністю собачки Павлова він віддається в руки заокеанських фахівців з піар-технологій, які задумали перетворити неотесаного донецького хлопця на респектабельного політика.
Сміливий експеримент закінчився успішно – опинившись на американській землі, прем'єр не вдарив обличчям у бруд (чого палко бажали його вороги на батьківщині), але виглядав дуже і дуже презентабельно.
Взагалі, пан Янукович має виняткову здатність до самовдосконалення. Опоненти Віктора Федоровича сподівалися вічно докоряти його незнанням державної мови.
Однак Янукович утер злостивим оранжистам ніс, у найкоротший термін отримавши значні перемоги на лінгвістичному фронті. Навряд чи хтось стане заперечувати, що вже зараз його словникового запасу вистачить на добру сотню віце-прем'єрів азарових.
З такою ж завзятістю Віктор Федорович протягом двох років опановує навички публічної політики. Звичайно, цей шлях тернистий та криє в собі ризик конфузів на кшталт появи відомої поетеси Ганни Ахметової, але, як ми вже зазначали, навіть конфузи виходять у талановитого міністра Януковича просто незрівнянно.
Слід звернути увагу й на неабияке вміння Віктора Федоровича вчитися на власних помилках. Як усі ми пам'ятаємо, у 2004-му в нього виникли певні проблеми при заповненні декларації про доходи та біографічної анкети.
Однак два роки потому прем'єр демонструє, що виніс із цієї історії належні уроки: доручає грамотним людям набрати текст заяви про складання депутатських повноважень на комп'ютері.
Ця риса вигідно відрізняє розважливого вождя ПР від безглуздих помаранчевих політиків, схильних десятки разів ставати на ті ж самі граблі.
До речі, про помилки минулого. Вичерпавши всі аргументи, недоброзичливці нашого прем'єра по-шулерськи виймають з рукава останній козир – затаскану тему судимостей. Але якщо розібратися, кримінальний шарм тільки додає і без того яскравій фігурі Віктора Федоровича додаткової екзотичності
Згадаємо, з яким інтересом і симпатією людство стежить за пригодами відверто злочинних елементів на кшталт Робіна Гуда, Арсена Люпена, Саші Білого чи капітана Джека Горобця. Чому ж просунута публіка верне ніс, коли мова заходить про юнацькі витівки Януковича? Хіба це не свідчення необґрунтованої упередженості до Віктора Федоровича, характерної для багатьох наших співвітчизників?
Але, на жаль, ідеальних людей у природі не буває. І в пана Януковича все ж таки є один суттєвий недолік. Проблема Віктора Федоровича полягає в тому, що він занадто... реальний.
Пояснимо нашу думку.
Український прем'єр має всі задатки популярного віртуального героя. Природне середовище проживання таких персонажів – література, кіно, Інтернет, комікси, народний фольклор, врешті-решт, ті ж таки футболки з жартівливими написами.
Як суб'єкт масової культури Янукович гідний усіляких похвал; український народ по праву може ним пишатися. Колоритність Віктора Федоровича дозволяє йому на рівних конкурувати з Бэтменом і Годзілою, містером Біном і Гаррі Поттером, Фантомасом і Санта-Клаусом.
Януковичу пасує і роль злого проффесора, котрий будує хитромудрі плани знищення української демократії, і роль донецького супермена в блакитному вбранні, що громить помаранчеву погань.
В обох амплуа Віктор Федорович надзвичайно гарний і надає глядачам-українцям масу задоволення.
Однак віртуальні персонажі не повинні потрапляти в реальне життя – інакше їхні якості моментально перетворяться на недоліки, що викликають природне відторгнення публіки.
Так, досить сумнівним є те, що японцям сподобається живий Годзіла, що дефілює вулицями Токіо; навряд чи яка-небудь британська фірма погодилася б зарахувати в штат інфантильного містера Біна; а рядовий російський підприємець був би явно не в захваті, якби його бізнесом зацікавився Саша Білий із плоті та крові...
Слово честі, було б дуже цікаво спостерігати за екстравагантним прем'єром Януковичем, що веде у світле майбутнє якусь абстрактну Україну, державу з паралельного світу.
Але варто усвідомити, що Віктор Федорович – це реально існуючий лідер твоєї рідної країни, то відразу стає трохи не по собі. В душі народжується образа за Україну, за її громадян, а головне – за самого прем'єр-міністра.
Адже реальність Віктора Януковича перекреслює всі чудові якості цієї непересічної особистості.
