Росія: звичайний антиФАШИЗМ

Четвертого листопада у Москві й ряді інших міст РФ пройшов "Русский марш", в якому, за повідомленнями численних ЗМІ, брали участь "націоналісти" та "фашисти".

Паралельно з ним були проведені акції протесту проти "Русского марша", анонсовані їхніми організаторами як "антифашистські мітинги".

Чому слова "націоналісти", "фашисти" та "антифашисти" у лапках?

Тому що всі вони вжиті в ЗМІ невірно та не дають жодного уявлення про те, хто насправді марширував і мітингував у Росії в останні дні – не лише четвертого, а й сьомого листопада.

Нагадаємо, що встановлений торік День народної єдності – 4.XI – мав, на думку його творців із адміністрації Путіна, замінити добре всім відоме більшовицьке свято на честь події, яку Ленін назвав "жовтневим переворотом", а Сталін, Брежнєв і Зюганов – "Великим Жовтнем".

Отже: чого домагалися "націоналісти" та "фашисти"?

Вони марширували під гаслами "Россия против оккупантов", "Русские, вперед", "Россия для русских" та іншими подібними – як написаними на транспарантах, так і проголошеними через гучномовці – гаслами.

"Рух проти нелегальної міграції", "Євразійський союз молоді", вічно жива "Пам'ять", якісь інші екзотичні, як на українські очі та вуха, організації, котрі виступали за "правду, перемогу і свободу", та, звичайно, ствердження російської нації та слов'янської цивілізації.

Проте, головне, чим переймалися учасники маршу, якщо взяти до уваги інформацію російських сайтів і форумів певного штибу – це боротьбою з "оранжистами" як у самій Росії, так і на просторах СНД.

"Росія на шляху одужання – вона позбавляється чуми лібералізму", – констатував із невимовним задоволенням один із сайтів.

А тепер запитання: а що ж тут, власне, фашистського? Ксенофобія? Расизм?

Але, якщо всі фашисти дійсно ксенофоби та расисти, то зворотне твердження є прямим порушенням правил логіки, сформульованих ще Арістотелем.

Скажімо, у Південній Африці свого часу панував режим апартеїду, тобто практично-прагматичного расизму, але хіба ж то був фашизм?

Зовсім ні, навіть диктатури там не існувало, "білі" користувалися політичними свободами, "кольорові" – дещо меншим числом цих свобод, "чорні" – ще меншим; і при цьому в країні існував специфічний різновид державно-монополістичного капіталізму.

Але ж не тоталітарного соціалізму, різновидами якого є фашистські режими!

Учасники "Русского марша" в Києві. Фото УНІАН-фотосервіс

Ще більш сумнівним є застосування у цьому випадку поняття "націоналізм".

Короткий Оксфордський словник з політики визначає, що націоналізм – це не більше й не менше, ніж політична ідеологія та практика, які "вибудовуються" на ґрунті почуття патріотизму, це програма політичних дій, яка втілює патріотичні настанови.

Ясна річ, що націоналізм може бути різним – оскільки на підставі патріотичних почуттів можна діяти дуже по-різному.

Націоналізм може бути і лівого, і правого забарвлення. Радикальний націоналізм, який виходить з вищості власної нації над іншими та необхідності підпорядкувати їх собі, зветься "шовінізм".

Цілком прийнятним тут, якщо йдеться про велику державу, є й поняття "імперіалізм". Іншими словами, якщо називати речі своїми іменами, то в Москві 4-го листопада марширували російські шовіністи, расисти та імперіалісти.

А хто ж боровся з ними?

На сайті "Грани.ру", одному з небагатьох у Росії, який намагається відстоювати справді ліберальні цінності, зібрані думки учасників "антифашистського мітингу".

Ліберальні активісти традиційно говорили про "супротив фашизму" і "захист прав усіх націй на повагу до себе". А от різноманітні представники ліворадикальних рухів (які становили на мітингу більшість) вели мову зовсім про інше.

Скажімо, Олексій Сахнін, активіст Лівого фронту, заявив: "Існує спроба створити опозицію з ліберальних та лівих сил і протиставити їх як владі, так і коричневим. Ця спроба заздалегідь приречена на поразку й на абсолютну ганьбу..."

І далі про те, що ліві сили мусять "раз і назавжди відмовитися від усіляких спроб союзу з лібералами", оскільки, мовляв, ліберали і нацисти – це одне й те ж саме, а, відтак, "всі прогресивні сили і всі люди в нашій країні мусять бачити, що вся мерзота і вся шиза тусується у тому ж самому місці", що "ліберали з фашистами відзначають нове свято".

І висновок: "Наше свято прийде сьомого числа, коли ми вийдемо й прогуляємося".

А ось що пише інший лівий активіст, якийсь Михайло Дорошенко: "Рух "Оборона" прибув на мітинг з російськими триколорами.

Оскільки оборонці знали про рішення оргкомітету не використовувати прапор генерала Власова, Ніколая Кривавого, Єльцина та Путіна, у мене немає жодних сумнівів, що з їхнього боку це була політична акція з цілком визначеним змістом.

Ліберали повинні бути націоналістами й патріотами – ось, що вони хотіли сказати... Зближення частини лібералів і нацистів – це факт...

На цьому ґрунті відзначилися в першу чергу ті ліберальні організації, котрі себе позиціонують як помаранчеві: касьянівці (прихильники екс-прем'єра Росії Касьянова), "Оборона", ОГФ ("команда" Гаррі Каспарова)".

Ну, а те, що пишуть "антифашисти" й "фашисти" на адресу "американського імперіалізму" та "західного капіталу", переповідати людям, котрі пам'ятають радянську пропаганду, не потрібно. Все те ж, тільки помножене на десять.

Але звернули увагу? "Антифашисти" й "фашисти" вбачають головне зло в лібералах, тобто в тих, хто виступає за політичну демократію західного зразка, а "прогулятися сьомого листопада", якщо почитати Інтернет-форуми, мали намір не лише комуністи всіх ґатунків, але й численні учасники "Русского марша".

І, судячи з усього, це й зробили, бо це свято рідне й близьке і "антифашистам", і "фашистам".

А й справді, яка різниця між ними, коли такий собі Віктор Макаров із Загорська цілком серйозно пише, що у них "у місті "помаранчева" – буржуазно-демократична і районно-визвольна – революція відбулася за підтримки агентури американського імперіалізму в особі Союзу правих сил"?

Яка різниця, коли стосовно подій 7-го листопада у Києві російські "антифашисти" зазначають в Інтернеті: "Немає сумніву, що безчинства й зіткнення між комуністами і націоналістами влаштували провокатори, керовані з єдиного помаранчево-ЦРУшного центру"?

Яка різниця між тими, хто чесно проголошує "Росія для росіян" і виступає за відновлення імперії, і тими, хто виступає за "братерство народів усієї планети", але паплюжить останніми словами українського троцькіста Олега Верника за його підтримку вимоги визнання УПА борцями за свободу – мовляв, як можна захищати "сепаратистів" та "людей, які намагалися зруйнувати пролетарську державу СРСР"?

Звичайно, якщо вважати, що найбільшим антифашистом був товариш Сталін, то все в порядку: треба бити націонал-соціалістів та буржуазних лібералів в ім'я інтернаціонал-соціалізму.

От тільки останній повинен мати свою столицю обов'язково у Москві, розмовляти російською мовою, нищити "сепаратистів" і славити Петра Першого й Івана Грозного...

Отож, як на мене, російські ліберали справді злигалися з фашистами – тільки цими нацистами були запеклі "антифашисти".

Тобто ті, для кого радянське минуле – це взірець для побудови "світлого майбутнього". Таке ж саме минуле, чимало складових якого було "передрано" зі взірців, створених німецькими нацистами. І ці взірці були справді ефективними – не випадково середній рівень життя у Німеччині другої половини 1930-х років був найвищим у Європі.

Бо ж хто першим впровадив масове будівництво кооперативного житла для трудящих?

Хто впровадив "літні трудові семестри" для студентів ще в середині 1930-х?

Хто вигадав щорічні "свята врожаю" за участю місцевих партійних бонз?

У кого навчилися радянські солдати урочисто заходити зі стягами у зали партійних з'їздів і стояти у проходах, створюючи відповідний настрій у делегатів?

Хто запровадив "самовіддану боротьбу за мир в усьому світі", прикриваючи цим свої військові плани – ще в ті часи, коли у Москві співали "мы раздуваем пожар мировой"?

Хто скопіював у 1944 році у званні "Мати-героїня" і встановлених пізніше орденах "Материнської слави" різних ступенів "Почесний хрест матері" трьох ступенів, найвищий із яких був золотим, як і відповідний радянський орден?

Хто втілював у життя "братерство арійських народів" і "завойовував істинний соціалізм для Європи"?

Зрештою, хто першим вигадав процентну норму для євреїв у вузах та на важливих підприємствах?

Відмінність між російськими "фашистами" та "антифашистами" не більша, ніж між двома чобітьми, які становлять пару – один, як і належить, трохи повернутий управо, другий – вліво, але обидва готові марширувати під червоним прапором – з серпом і молотом, зі свастикою, ще з якимись символами, не має значення – на боротьбу проти ліберальних, себто демократичних свобод.

Чим швидше це зрозуміють нечисленні російські ліберали, тим краще для них. Ну, а стосовно України, то чи взагалі існує для нас різниця між двома червоними чортами?

Автор

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"