Політична реформа чи реванш кучмізму?

Наразі, важко сказати, чи була політична реформа в Україні добре спланованим ідеологами кучмізму стратегічним політичним проектом, метою якого було залишити Україну в стані політичної та економічної невизначеності та балансування під владою маріонеткового кримінально-олігархічного режиму.

Чи це була блискавична реакція штабу прокучмівських сил на події помаранчевої революції, яка провалила плани передачі влади в "потрібні" руки шляхом маніпулятивних виборчих технологій.

Причому, здається, що сам Кучма має досить дотичне відношення до ідеології побудови пострадянського суспільства, яку ми називаємо "кучмізмом".

Приблизно такі ж ідеології в Білорусі, Сербії, Грузії до "революції троянд", Киргизстані, Вірменії, Узбекистані, Таджикистані уособлюються Лукашенком, Мілошевичем, Шеварднадзе, Акаєвим тощо.

Політичні режими цих країн мають спільні ознаки та, найголовніше, спільну зацікавлену сторону в їх збереженні – Росію.

Ці спільні ознаки маріонеткових пострадянських режимів наступні:

- недемократичний або квазідемократичний політичний устрій (тобто відсутність дієвої сильної опозиції, реальної свободи слова, вільних демократичних виборів і незалежної судової системи).

Такий устрій дозволяє ставити маріонеткового керівника держави, контрольовані уряди, та передавати владу "потрібній" контрольованій особі,

- наявність міжнаціональних, мовних або регіональних протирічь всередині держави, які вчасно та професійно підігріваються та загострюються ззовні,

- неефективна енергозалежна економіка та комунальне господарство, коли порівняно легко можна створити кризовий стан простим прикручуванням одного газового чи нафтового вентиля,

- внутрішня системна глибокоешелонована корумпована бюрократія, в якій кожен держслужбовець перебуває на гачку системи кругової поруки.

Падіння режиму Мілошевича в Сербії, "революція троянд" у Грузії, помаранчева революція в Україні та переворот у Киргизстані, здавалося, нанесли непоправний удар по впливу Росії у регіоні.

Але Путін досить швидко вніс корективи в політику Росії в країнах-сателітах, відпустивши Сербію у "вільне плавання", "закрутивши гайки" у відносинах із Грузією аж до розриву будь-яких відносин, повернувши до влади в Україні лояльний режим, запустивши механізми нестабільності в Киргизстані.

При цьому інші країни-сателіти пострадянського простору отримали недвозначні натяки на можливі наслідки занадто самостійної політики режимів, котрі там правлять.

Постреволюційна помаранчева Україна могла стати каталізатором створення демократичного проєвропейського поясу навколо Росії, але чи то нерозуміння помаранчевої влади на чолі з президентом Ющенком викликів і ризиків сучасного політичного світу, чи просто банальна політична недолугість (російською – "невежество") нової влади, помножена на інерційність європейської бюрократії, поставили жирний хрест на планах демократичних романтиків в Україні та Європі.

Росія набирає нову силу в регіоні, відкритий супротив якому поки що чинить тільки маленька Грузія.

Починаючи з феєричної газової операції 2005-2006 року, яка закінчилася ганебним для України підписанням газових угод 4 січня 2006 року, Україна почала послідовно втрачати свій економічний та політичний суверенітет.

Росія зробила висновки з того, що практично одночасна зупинка влітку 2005 року контрольованих нею українських нафтопереробних потужностей, яка дивним чином збіглася в часі з початком збору урожаю в країні, не призвела до економічного та соціального колапсу в країні.

В результаті ж газових угод, починаючи з січня 2006 року, Росія отримала доступ до контролю над практично всією економікою та житлово-комунальним господарством країни через напівтіньову РосУкрЕнерго та повністю залежну від неї й непотрібну Україні компанію Газенерго.

Очевидно, що ГРУ РФ після помаранчевої революції, феномен якої міг призвести до втрати контролю над Україною, а, значить, і над регіоном у цілому, зробила належні висновки й наразі працює в Україні з величезним запасом міцності.

Залучені всі можливі та неможливі ресурси та важелі впливу, включаючи газовий і нафтовий дрючок, маніпулятивні технології, агентів впливу (як відомо, колишніх агентів КДБ не існує), гроші, компромати, розпалювання тліючих конфліктів, заснування та підтримку напіввійськових козачих та молодіжних організацій, скуповування життєво важливих для країни активів тощо.

За дивним збігом обставин, саме Мороз грає ключову роль у процесах реваншу постімперських сил в Україні, ще починаючи з керівництва червоною проросійською більшістю в першому парламенті незалежної України – так званою групою 239.

Випадково чи ні, але саме Мороз дав старт "касетному скандалу", який в результаті зробив із Кучми й керованої ним України європейського відлюдника аж до подій помаранчевої революції кінця 2004 року.

Очевидно, саме Росія врешті-решт отримала політичні дивіденди з касетного скандалу, оскільки в 2001-2004 роках мала практично абсолютний контроль над Кучмою та його урядами.

Випадково чи ні, але саме Мороз став каталізатором створення реваншистської проросійської коаліції в нинішній Верховній Раді, яка привела до влади уряд Януковича №2, що одночасно стало початком згортання демократичних проєвропейських процесів в Україні.

Наразі, гарант конституції та суверенітету України, навіть якби й планував якісь рішучі заходи на захист суверенітету, після політичної реформи та, особливо, приходу до влади уряду Януковича, не має тих можливостей, якими володів до вересня 2006 року.

Взагалі не видно й не чути, чи є в Україні служба безпеки, і чим вона взагалі займається?

Черговим полем політичної боротьби президента та прем’єра обіцяє бути бюджет 2007 року.

За логікою подій, президент не повинен підписувати запропонований урядом Януковича бюджет на наступний рік, тим більше що в прийнятому в першому читанні варіанті практично не враховані зауваження й пропозиції президента.

Тому Янукович і збирає докупи аргументи у вигляді перспектив проходження в парламенті сотівських законів, перспектив роботи в уряді Луценка, Павленка та Поляченка, а також – Тарасюка й Гриценка.

В один ряд із цим стає й зареєстрована у ВР постанова про створення парламентської слідчої комісії щодо роботи голови СБУ Дріжчаного.

Якщо президент і цього разу піддасться на тиск і шантаж з боку антикризової коаліції щодо підписання державного бюджету на 2007 рік, це буде останнім кроком до політичної смерті Ющенка, як діючого політика.

Тому що принаймні впродовж року після цього, до початку наступного бюджетного процесу, керівникам уряду та антикризової коаліції на президента можна буде не звертати уваги.

А за рік антикризовики послідовно й наполегливо скрутять шию свободі слова, а діяльність опозиції зведуть до рівня маргінесу. Незалежного суду в Україні не було ніколи, а до наступних виборів ще далеко.

Ветування президентом закону про бюджет-2007 означатиме перехід до відкритої конфронтації між президентом з одного боку, та урядом і більшістю в парламенті – з іншого.

Питання в тому, наскільки президент, його аналітики, оперативний штаб та СБУ готові до такої конфронтації не стільки з Януковичем та Партією Регіонів, скільки з набагато потужнішою й впливовішою структурою, якою є ГРУ РФ?

Тому що залучені будуть усі важелі впливу на процеси в Україні, включаючи організацію економічної, політичної, релігійної та міжрегіональної криз.

Приклад Грузії наочно демонструє, що може чекати Україну в разі чергового намагання позбавитися "дружніх" обіймів сусідньої держави.

Ветування президентом бюджету-2007 означатиме перехід у наступ національно-демократичних сил після послідовного півторарічного відступу, який почався у вересні 2005 року.

Якщо навіть уряд та антикризова коаліція врахують у проекті бюджету всі принципові зауваження та поправки президентської сторони, а президент цей бюджет підпише, це буде просто зупинкою відступу й встановленням певного тимчасового паритету.

Потім антикризовики, після короткої перерви, знову відновлять свій наступ.

Але в такому разі логічним завершенням такого наступу буде відставка президента з будь-якого приводу, тому що такий президент нікому в цій країні вже не потрібен.

Сергій Сорока