Конституційна реформа: зупиніть її, доки вона не зупинила Україну
Нині бажаючі можуть оцінити наслідки конституційної реформи. Не важко помітити, що Кабмін і секретаріат президента перебувають у стані "холодної війни".
Правоохоронні органи конституційною реформою паралізовані. Верховна Рада отримала право в будь-який момент відправити Генерального прокурора у відставку.
Загрозою відставки депутати можуть "нахиляти" Генпрокуратуру до замовних справ. Це означає перетворення депутатів на касту недоторканих. Коли до злочинів причетні депутати Верховної Ради, правоохоронні органи безсилі й залежні.
Аналогічна ситуація і з МВС, керівник якого призначається за поданням прем'єр-міністра, а звільняється простою більшістю депутатів. Крім правоохоронної функції держави, в результаті конституційної реформи паралізована й зовнішньополітична.
Формально, президент, згідно з новою Конституцією, залишається керівником зовнішньої політики країни. Він укладає міжнародні договори, до його квоти належить призначення міністра закордонних справ. Водночас, міжнародна діяльність держави передбачає не лише дипломатію. Важливим є економічне та організаційне наповнення укладених міжнародних договорів.
Якщо наявні відмінності між зовнішньополітичними позиціями прем’єра і коаліції з одного боку, та президента – з іншого, країна, по суті, не має цілісної зовнішньої політики. Це дуже суттєво обмежує її дієздатність.
Будь-який міністр із квоти прем'єр-міністра, наприклад, віце-прем'єр із гуманітарних питань, може цілком безкарно висловлювати свої власні погляди на зовнішню політику, відмінні і від офіційного курсу, і від чинного законодавства.
Таким чином відбувається дискредитація офіційно заявленого державного курсу, завдається шкода ефективності державної політики. Природно, що за таких умов іноземним центрам значно легше грати проти національних інтересів України.
Найбільшу загрозу конституційна реформа становить для національної безпеки держави. Національна безпека, по суті, втрачає цілісне керівництво. Адже нацбезпека – це не лише армія і СБУ, а й економіка, енергопостачання, культура, освіта, соціальна сфера, демографія, тощо. Президент не має права ані відсторонити, ані жодним чином вплинути на тих міністрів, які саботують виконання цілей національної безпеки.
Підконтрольність МВС прем'єру й коаліції, а СБУ й армії – президентові, створюють надзвичайно серйозну загрозу конфлікту в країні. Вочевидь, саме цього й добивалися ініціатори конституційної реформи.
Їхні мотиви очевидні. З одного боку, така реформа різко збільшує вразливість України до зовнішнього впливу. А у разі запровадження виборності виконкомів місцевими радами, вона стимулюватиме ще й загрозу територіальній цілісності держави.
Нинішня Росія, називаючись федеративною, є державою на порядок більш централізованою, ніж Україна. Встановлено фактичне призначення Кремлем не лише глав областей і країв, а й президентів автономних республік. Впроваджується ідея призначення згори мерів російських міст.
Над усіма ними поставлено призначених Кремлем керівників федеральних округів. Однак в Україні московські політтехнологи, навпаки, через Партію регіонів впровадили гасло федералізму та максимальної децентралізації.
У даному випадку Москва чомусь не радить Україні вчитися в неї. По суті, усе це називається антиукраїнською диверсією.
Крім того, проведена в Україні конституційна реформа вирішувала питання ослаблення майбутнього президента, та перетворення України на державу панування практично безкарної й недосяжної для правосуддя олігархії.
Дуже довго населення агітували за конституційну реформу, обіцяючи "відповідальність влади перед виборцями". Невідповідність цього реальності довів вчинок СПУ Мороза, яка безкарно знехтувала наказом виборців. Виборці обрали СПУ за те, що вона присягалася або створити коаліцію з БЮТ і НСНУ, або піти в опозицію. Цікаво, перед ким відповів Мороз і СПУ за зраду своїх виборців?
У результаті конституційної реформи, замість відповідальності влади, громадяни отримали посилення її безвідповідальності. Раніше у всьому був винен Кучма, а зараз і звинувачувати нікого.
Суспільство повністю відірване від політичних процесів у парламенті, і не має жодних засобів контролю. Гроші депутати і їхні керівники отримують зараз, а наступні вибори через п’ять років. А коли минуть ці роки, депутати знову придбають собі місця в списку.
Призначення уряду парламентом, в нинішніх умовах, було результатом дерибану. Жодного відношення до цього процесу суспільство не мало.
Нещодавно в Польщі виник велетенський скандал через те, що таємною камерою були записано, як в обмін на входження до коаліції депутату пропонувалася посада. В Україні не потрібно було таких таємних записів – такі пропозиції робилися в прямому ефірі. Це може свідчити тільки про рівень деморалізації українських політиків.
Сьогодні Олександр Мороз лобіює перенесення вигідного досвіду "коаліційності" на регіональний рівень, через запровадження формування радами виконкомів на місцях. По суті, таке продовження конституційної реформи означає спробу поширити досвід "кидків" виборців та політичних партнерів на регіональний рівень.
Слід відзначити, що, як правило, ані парламентська, ані парламентсько-президентська республіка не можуть застосовуватися у країнах такого розміру, як Україна. Тим більше, за умов існування досить значних відмінностей між регіонами.
Парламентська республіка придатна тільки для малих держав, де можна забезпечити зв’язок суспільства й парламенту. Парламентські республіки часто створювалися окупаційними силами ззовні, аби обмежити дієздатність держав. Так, зокрема, було у випадку післявоєнних Німеччини й Італії.
Парламентські республіки в цих країнах було запроваджено конституціями після другої світової війни з метою послаблення центральної влади. Єдиним винятком є Велика Британія. Але в цій державі є потужні конституційні традиції, повага до закону й традиційних авторитетів. Опозиція в Британії ніколи б не підняла питання, що шкодили цілісності країни, і воліла б краще зникнути, ніж бути опозицією до власної держави.
Попри усю очевидну недолугість конституційної реформи, сьогодні майже не чутно її критиків. Річ у тім, що найкращими критиками могли би бути політичні сили. Політики зважують, що дасть особисто їм скасування або не скасування реформи. Країна у цих розрахунках, як і завжди, до уваги не береться.
Своє слово мав би сказати Конституційний Суд. Судді в Україні одного разу виявили правосвідомість і патріотизм, зупинивши захоплення влади через фальсифікацію виборів президента.
Сьогодні рішення КСУ зі скасування політичної реформи "обнулило" б вартість підступів і зрад, які сталися протягом останніх місяців. Політики знали б ціну цим своїм діям набагато раніше, ніж розраховували. Це б, безумовно, сприяло відродженню в народі віри в справедливість.
Україна повернулася б до недосконалої, але логічної системи правління. Це відкрило б можливості до впровадження нових конституційних змін в інтересах країни, а не її ослаблення.
Підстав для скасування політреформи більше, ніж достатньо. Перша і найбільш очевидна – невідповідність процедури ухвалення конституційних змін тексту Конституції. Це, відповідно до Конституції, є законною і достатньою підставою для скасування ухвалених змін.
Можливо, судді взяли б до уваги той факт, що зміни до Конституції обмежили права громадян України. Раніше виборці обирали парламент і місцеві органи влади раз на чотири роки, а сьогодні – лише раз на п‘ять. Конституція забороняє зменшувати права громадян, а мало хто заперечить, що 4<5.
Не виключено, можливо, судді взяли б до уваги, що конституційна реформа відбувалася під фактичною загрозою застосування насильства з боку режиму Кучми проти цивільного населення.
Нещодавно низка політиків "антикризової коаліції" вкрай нервово відреагувала на інформацію про можливість перегляду конституційної реформи. Комуніст Мартинюк заявив, що перегляд реформи може означати скасування результатів виборів президента на тій підставі, що зміни до закону про вибори і реформа приймалися в один день. Хоча і не юристу зрозуміло, що ці речі між собою ніяк не пов'язані.
Соціаліст Цушко погрожує безладом і громадянським конфліктом в країні у відповідь на скасування конституційної реформи. Хоча перебування при владі сил, які готові застосувати безлад і громадянський конфлікт, як аргументи політики – значно більша загроза, ніж мати ці сили поза владою.
Олександр Палій, для УП
