Наша Україна померла. Хай живе "Наша Украіна"!
У світовій історії не вперше відбувається так, що політична сила, чиї витоки легітимності сягають у революцію, а згодом перетворюється на закам’янілу структуру, не здатну подекуди навіть на революцію внутрішню.
Винятком у цьому списку не стане й партія "Наша Україна", що виявила повну безхребетність у питаннях кадрової ротації.
Про рух НСНУ в бік подоби КПРС, говорили протягом всього 2005 року. Пізніше – відзначали те ж закам’яніння, але вже з натяком на розкол.
Невідомо, чи протягнула б партія до сьогодняшніх днів, якби в суспільній свідомості не було стійкого сформованого бренду, а також – якби не було парламентських виборів.
Історія не любить умовного способу, в тому числі – сучасна історія.
Але очевидним є одне – штучне дихання партії зробили саме вибори й наявність розкрученого міфу, а точніше – винятково юридична приватизація міфу "Нашої України" з боку НСНУ, до якого приєднувалися уламки колишньої опозиції, усвідомлюючи приреченість власних торгових марок у вигляді "Собору", "КУН", НРУ в майбутніх парламентських перегонах.
Не можна сказати, що вибори для "Нашої України" закінчилися провально.
Все ж таки, отриманий результат можна й потрібно було закріпити політико-правовим чином – оформити коаліцію, скріпити підписами досягнуті домовленості.
Чи варто зайвий раз нагадувати про те, що саме "НУ" мала не гальмувати коаліційний процес, а максимально прискорити його, причому – у найбільш вигідному для себе форматі, байдуже, коаліції з Партією Регіонів або з БЮТ і СПУ.
На практиці все вийшло інакше, і до свого вирішального з'їзду "Наша Україна" підійшла у вкрай дивному стані.
По-перше, положення це характеризується паралельним існуванням "Нашої України", як політичної сили.
З одного боку, є парламентська фракція, котра стала якимось спільним продуктом передвиборчої діяльності виборчого блоку, всередині якого діють одразу кілька угруповань, котрі найчастіше мають зовсім різні задачі й цілі.
З іншого боку, є партія НСНУ – приватизатор міфу, фінансовий донор, центр прийняття тактичних і стратегічних рішень, а також – ключовий гравець у питанні партійної приналежності президента. Фактори – суттєві.
По-друге, є також погляд самого Віктора Ющенка на свою роль у партії й на роль партії у своїй президентській долі. З погляду нашого аналізу, це, все ж таки, дві різні точки зору.
Нагадаємо, що з'їзд НСНУ проходив у два етапи, і було абсолютно ясно, що питання про те, чи залишиться президент із партією, залежало в більшій мірі від того, чи знає відповідь на друге запитання сам Віктор Андрійович.
Перший етап з'їзду, що пройшов за рекордно короткі 45 хвилин, показав, що президент продовжує розглядати НСНУ як інструмент реалізації своєї політики.
виключено, що подібна точка зору багато в чому сформована через переконання президента в необхідності існування своєрідної противаги "команді секретаріату" у вигляді НСНУ.
Так чи інакше, чітке послання делегатам з'їзду Віктором Ющенко було надане, а далі – традиційне для глави держави самоусунення від процесів, аж до відвідування концерту Тото Кутуньо.
Існує ще одна обставина в долі НСНУ як перед другим етапом з'їзду, так і після нього. А саме – неймовірна тіснота в політичному полі країни.
Події останніх місяців чітко продемонстрували, що коли прем'єрські ворота для Юлії Володимирівни закрилися остаточно, вона не погидувала зайнятися монополізацією опозиційної ніші, і досягла в цьому напрямку дуже швидких результатів.
Власне, точно в такому ж ключі провели зондаж політичного ґрунту й "регіонали", котрі за лічені місяці пояснили всім і вся, хто є реальною владою в державі.
СПУ і КПУ, забираючи залишки пирога влади, в свою чергу, не погидували увійти в роль апостолів діючого уряду, тримаючи при цьому фігу в кишені у вигляді "золотих акцій".
А що "Наша Україна"?
У силу як суб'єктивних, так і об'єктивних факторів час зіграв явно не на руку "НУ".
І справа навіть не в тому, що у владу дорога на найближчий час закрита, а в тому, що політичне поле виявилося "роздерибаненим" не гірше за державну власність під час бурхливих 90-х.
Згадаємо, що таке поняття, як політичне позиціонування відіграє для політичних партій далеко не останню роль, а в деяких випадках, і поготів, вирішує все.
Зважаючи на все, перед НСНУ сьогодні стоять задачі досить нетрадиційного, як для наших пенатів, характеру – знайти своє місце в політичній системі країни. І саме в цьому полягає весь драматизм ситуації.
Але повернімося до з'їзду, а також – до його підґрунть і наслідків. Якщо уважно проаналізувати структуру НСНУ, у ньому можна виділити три основних центри впливу.
Перший – це так звані "помаранчеві олігархи", або ж "любі друзі", чиї фінанси до останнього часу цементували партійну структуру.
Другий – чиновники й номенклатура, а також – губернаторська вертикаль.
Третій – залишки націонал-демократичного ядра, лідером якого ще до з'їзду неформально оголосили Миколу Катеринчука, котрий свою поведінку будував, виходячи з нового амплуа.
Власне, розкол, про який так довго говорили, фактично відбувся тільки під час другого етапу з'їзду, у результаті якого остаточне фіаско отримала саме остання група.
А зрив кадрової революції всередині партії "Народний союз "Наша Україна" призведе до її неминучої трансформації.
Першим етапом цієї трансформації вже стала втрата НСНУ останніх залишків іміджу партії, у якій присутнє, нехай помірковане, але хоч скільки-небудь радикальне ядро.
Власне, саме ця втрата сьогодні для НСНУ є непоправною, а переформатування партії здається неминучим.
Утім, позбувшись якогось націонал-демократичного флеру, НСНУ цілком може продовжити своє модернізоване існування.
Питання тільки в тому, наскільки процеси модернізації будуть синхронізуватися зі спробами закріпитися в політичному полі держави.
Якщо обидва процеси матимуть одну мету, якщо партія доведе, що в своєму новому статусі вона може бути корисна президентові, тоді списувати з рахунків НСНУ ні скептикам, ні оптимістам явно не варто.
У даному контексті не зайвим було б згадати про те, що НСНУ, незважаючи на заявлені рішення про перехід в опозицію, все ж таки є, скоріше, партією, котра не розгубила останні залишки влади.
З погляду адміністративного складу в деяких регіонах країни, НСНУ продовжує істотно впливати на політичну ситуацію в Україні. Харківська, Кіровоградська, Івано-Франківська області – тільки окремі приклади збереженої системи, і, як показує практика, спроби опонентів порушити цю систему наштовхуються або на кризу інструментарію, або на реальність законодавчого поля.
Виходячи з цього, можна констатувати, що перехід НСНУ в опозицію, а також – гучна заява про це – рішення багато в чому передчасне.
Рішення, котре спирається не стільки на реальний стан речей у партії, скільки на консервативні уявлення про політичну структуризацію в Україні.
Про що йде мова?
Про те, що до недавнього часу поняття "партія влади" в Україні було тотожне поняттю "партія, котра формує уряд", і не могло навіть іти мови про яку-небудь іншу партію влади.
Похитнути монополію Партії Регіонів на владу – задача амбітційна, а в тому плані, в якому сприймається влада в Україні сьогодні – задача на найближчий час практично неможлива.
Однак наявність ресурсів та інших атрибутів влади дає шанс НСНУ зробити прорив у поле влади, хай через чорний хід, і знайти свою платформу.
Союз "помаранчевих олігархів" і "помаранчевої номенклатури", побудований на взаємовигідних інтересах, цілком може дати свої результати у вигляді появи чогось дуже схожого на українську доморощену "Єдину Росію", з усіма формальними атрибутами й паралелями.
Звичайно ж, про конституційну більшість у ВР НСНУ навряд чи можна мріяти, але на те Україна й не Росія. Що ж стосується інших факторів, то НСНУ, як мінімум, може скористатися наступними перевагами.
Перша – формальний зв'язок із президентом.
Друга – часткова керованість дій із президентської канцелярії.
Третя – відсутність представників в уряді на ключових позиціях.
Четверта – зосередження на парламентській роботі і, нарешті, п'ята – репутація партії місцевих чиновників, бюрократії, губернаторів та іншої номенклатури.
Чи знайдеться ідеологія під таке об'єднання – запитання, що має, скоріш за все, позитивну відповідь. Чи є партія, побудована на подібній основі ефективно діючим механізмом – безумовно, так.
І коли НСНУ вже визначився, що його основою є бізнес-капітал і прогресивна бюрократія, саме за таким принципом, скоріш за все, і відбудеться ротація лідерів партії найближчим часом.
Одним може стати публічний лідер від бюрократії, другим – тіньовий лідер від бізнесу.
Власне, знаходитися в опозиції для партії, котра будуватиме свою структуру за визначеним на останньому з'їзді сценарієм – шлях у політичне нікуди.
Сьогодні в Україні може з'явитися ще одна партія влади, але це вже питання того, чи скористаються можливістю старі-нові члени президії "Нашої України".
Євгеній Курмашов, політичний експерт Інституту Горшеніна
