До дискусії з питань щодо деяких прав небожителів
Все ж таки, смішні вони, ці європейці. Днями у відставку пішла міністр культури Швеції, яка попрацювала на цій посаді аж... чотири дні.
Причина настільки проста для них, настільки для нас незбагненна: вона забула заплатити за користування супутниковою антеною, а вразливе шведське суспільство, розбещене "соціалізмом із людським обличчям", не змогло винести такої брутальної корупції.
Поряд на континенті ще один скандал: дружину британського прем'єр-міністра піймали контролери, коли вона їхала електричкою без квитка. Тоні Блер вибачився перед лордами і перами та пообіцяв, що його благовірна більше так робити не буде.
Варто лиш відволіктися на мить і спробувати уявити собі, скажімо, Віктора Януковича, що вибачається за свою Людмилу, яку кондуктори зсадили з електропоїзда за проїзд "зайцем" десь між Донецьком і Єнакієво.
Виходить? – У мене теж ні....
В Україні все навпаки. У нас, судячи з повідомлень преси, визріває заколот темних сил, спрямований прямісінько на безправних депутатів від Партії регіонів. Та не де-небудь, а в свята-святих парламенту – в буфеті Верховної Ради. Від часів лікарів-отравителів світ не бачив подібного віроломства.
Процитую "Українську правду": "Депутат від Партії регіонів Микола Якименко поскаржився на високі ціни в депутатській їдальні, погані умови проживання та обмежений час користування службовим транспортом. За його словами, в готелі номер на 4 особи, у їдальні риба минтай коштує 6 гривень за сто грам, машину можна брати 17 годин на місяць..."
Так і хочеться дописати: чорна кістлява рука голоду вже зашкреблася в депутатські покої, страшний і бридкий привид дистрофії бродив коридорами готелю "Київ", шугаючи законодавців жабрами й плавниками вареного минтаю...
Пане Якименко, та ж на вашу депутатську зарплату, навіть за такими цінами, можна купити близько трьох центнерів минтаю. Навіть якщо віддати третину Януковичу а ще третину Ахметову, то матимете по 3 з половиною кілограми риби щоденно впродовж місяця. Суші-бар відкривати можна, в тому самому готельному номері на 4 особи...
У мене після таких одкровень депутатів навіть виникла ідея: треба зважувати всіх парламентарів при обранні у Верховну Раду і уважно слідкувати за приростом маси, щоб вони, бідні, не дай Боже, не схудли на законодавчій ниві.
Ще, можливо, варто відкрити безкоштовну точку харчування для власників депутатських мандатів. Уявляєте таке оголошення: "Тільки сьогодні – бульйонні кубики "Галіна бланка" зі смаком справжнього м'яса, плюс сухарики до пива. Лише для депутатів Партії регіонів" .
Але якщо серйозно, то смішного в цій історії доволі мало. Адже вона показує, що депутати навіть не розуміють, настільки далекі вони від людей, яких ще вчора клялися захищати всіма, так би мовити, фібрами своєї душі.
Пільги. Узаконені державою преференції для окремої касти "людей государевих" – ось що робить владу безмежно відірваною від решти людей. Чому одне з головних гасел революційного Майдану про владу та народ, між якими не повинно бути жодних бар'єрів і посередників, так і залишилося нереалізованим? – Я переконана, саме тому, що у нової владної команди не вистачило духу скасувати потворну кастовість, закріплену середньовічними за духом законами.
Адже ми досі живемо майже за канонами "Руської правди": аки вдари смерд людину княжу... Про відповідальність самих "людей княжих" наразі не йдеться. Ні в 12 столітті, ні в 21-му. Вони недосяжні ані для правосуддя, ані для законів моралі чи совісті...
Вгадайте, з якого питання на мене, під час роботи на посаді прем'єр-міністра чинився найбільш системний тиск? Ні, це не питання газових угод, і навіть не проблеми пов'язані з поверненням у державну власність вкрадених об'єктів української промисловості.
Це... вимога, щоб я, "як всі нормальні люди", їздила до Кабміну з мигалками, жужжалками, ескортами і перекриттям доріг по всій столиці від Троєщини до Борщагівки. Поїздка прем'єр-міністра без сирени і роти мотоциклістів на всьому пострадянському просторі – це оксюморон, нонсенс і неподобство.
Від часів СРСР влада назводила стільки парканів між собою та народом, що ні перелізти через них, ні перескочити ще не вдавалося нікому. Легенда про ленінського наркома продовольства Цюрюпу, який втрачав свідомість від недоїдання, так і залишилася єдиним спадком егалітарної совкової міфології. Більше прецедентів не було навіть на рівні пліток.
Сьогодні точаться чисельні дискусії про першу помилку Ющенка на посаді президента. Хто про що: не туди поставив Тимошенко, не так посадив Порошенка, не те сказав, не так глянув, не там почухав.
Мені здається, що перша помилка – це зведення монументального паркану на Банковій, що став символом відгородження нової влади від людей, які тільки вчора привели цю владу у високі кабінети.
Влада, яка не ототожнила себе з народом, влада, яка невтомно вигадує все нові й нові розбіжності між собою й громадянами, влада, яка живе за іншими законами та правами, ніж решта країни – така влада, як на мене, заслуговує на зневагу з боку народу. В такому випадку порозуміння в суспільстві не буде побудоване ніколи.
Цей символічний неприступний паркан розділяє суспільство на дві нерівноправні категорії. По один бік – небожителі, що живуть за окремими нормами, по інший – чернь безправна і безмовна.
Згустком, квінтесенцією пільгових непорозумінь в Україні є алогічні і печерні за духом преференції для народних депутатів.
Народні обранці на мітингах та зустрічах з виборцями часто-густо згадують Конституцію, цитують засади внутрішньої і зовнішньої політики, розповідають про чисельні постанови, статті та закони. Але поміж ними є один закон, про який парламентарі воліють мовчати.
Більше того, бережуть його від ока виборця не гірше, ніж Мальчиш-Кібальчиш – воєнну таємницю від білогвардійської гідри. Це – Закон про статус народного депутата Україні.
Коли вперше читаєш цей нормативний акт, складається враження, що він написаний не в наші дні, а знайдений археологами на битих черепках та папірусах десь у фараонівських гробницях Єгипту і вживлений фактично без змін у законодавчу базу України.
З цього документу можна, наприклад, дізнатися, що народні депутати мають повне і безумовне право на безкоштовний проїзд у громадському транспорті. Скажіть, ви коли-небудь зустрічали народного депутата Петра Симоненка в трамваї? А депутата Ахметова в метро давно бачили? То навіщо ж писати про такі дурниці в законі?
Що дає подібна законодавча норма для суспільства? – Та, нічого. Лише створює враження, що депутати – це, замалим, не святі люди, яких оплата за проїзд може принизити, навіть не зважаючи на те, що вони вказаним транспортом ніколи не користуються. Інакше кажучи, ця норма закону не має жодної функції, окрім символічної.
Це – ширма соціальної ідентифікації, це типові рожеві штани з культової радянської комедії Данелія "Кін-дза-дза", без яких за тебе ніхто не дасть ламаного кеце, вже не кажучи про цілу гравіцапу.
Це – символіка феодального суспільства, кастова паранджа на обличчі українського законодавця. В таких законах немає життєвого та й будь-якого іншого смислу. Майже за Евклідом: у реальному житті депутати й трамваї ніколи не зустрічаються.
Тож з таким же успіхом можна записати в законі, наприклад, що народні депутати, в силу свого статусу, в жодному разі не можуть бути вкушені птеродактелем.
Ще одна абсолютно фараонська норма закону: народний депутат при виході на пенсію отримує грошову допомогу у розмірі 12 окладів (от так, ще треба було додати муміфікацію за рахунок державного бюджету) З якої радості – хочеться запитати – держава має платити 200 тисяч гривень екс-законодавцю? І це тоді, коли для звичайних "смертних" уряд Януковича встановлює ліміт у два пенсійних мінімуми працюючим пенсіонерам.
Депутат Верховної Ради має право не безкоштовне лікування. І, будьте певні, ця норма виконується в повному обсязі.
Депутати – це та каста, яка на сто відсотків конкретно користується абстрактним, як для інших людей, "пережитком" радянської системи про безкоштовну медицину. На дверях парламентської лікарні, повірте, ніхто не пише: "Шановні депутати, рвемо зуби тільки обценьками клієнта"
Йдемо далі. Народні депутати мають право на безкоштовне отримання житла, або на грошову компенсацію в сумі середньої вартості житла в місті Києві.
Середня вартість житла в місті Києві складає кілька сотень тисяч доларів, і для того, щоб забезпечити парламентарів таким житлом чи компенсаціями, на його отримання доведеться пустити за вітром не одну соціальну статтю в державному бюджеті.
В парламенті минулого скликання мені потрапив до рук перелік депутатів, які отримали компенсації за квартири. Першими в цьому списку соціально скривджених стояли саме ті депутати-олігархи, які мають квартири й котеджі на Багамах, Гавайях та інших канарах. То це справедливо? Про такі поняття як совість і честь я навіть не згадую.
Ще одна цікава стаття. Народні депутати мають право за рахунок державного бюджету навчатися у вищих навчальних закладах та аспірантурах. Не обдаровані діти, батьки яких не мають змоги оплатити навчання, а – депутати.
Де тут логіка? Чи не тому у нас, "проФФесорів" в країні, хоч греблю гати? Чи не тому вчорашні керівники плодово-овочевих баз і водії членовозів миттю стають магістрами й бакалаврами в галузі мистецтвознавства та "ізяшних" наук?
А як вам, наприклад, норма про надання всім народним обранцям після закінчення парламентської каденції рівнозначної роботи та виплати грошових компенсацій впродовж цілого року.
Адже народним депутатам автоматично надається І-й ранг державного службовця. Де ж набрати стільки посад для колишніх парламентарів та відповідних заробітних плат?
Право на безкоштовний відпочинок. Знедолені депутати мають право за рахунок платників податків ніжитися в закритих державних санаторіях впродовж цілого літа. Вони за це не платять.
От так. Діти-інваліди 1-ї групи платять, а депутати "ні".
При цьому кожен депутат отримує так звані "оздоровчі" гроші в розмірі двох своїх заробітних плат. Це – близько 50 тисяч гривень. Якщо вже оздоровлення в санаторії безкоштовне, то навіщо ще й "оздоровчі" гроші?
Кожен депутат має право мати 31 помічника-консультанта. Навіщо стільки помічників? Щоб носити "слугу народу" на паланкіні і стояти над ним з опахалом поки він пише доленосні законопроекти?
А ще – депутатський зал аеропорту "Бориспіль", безкоштовні квитки бізнес-класу на літаках, безумовні СВ на поїзді, кращі місця на іншому транспорті поза будь-якою чергою і без грошей.
До цього можна додати ще й так звані неписані права парламентарів, як-то: абсолютна зневага до працівників ДАІ (останні навіть не зупиняють депутатські машини а в МВС існують цілком серйозні інструкції з вимогою не підходити до депутатів і на гарматний постріл), спеціальні державні номери на автомобілях, чого більше немає ніде в світі, спеціальне медичне обслуговування і т.д і т.п.
До цього переліку слід ще тільки додати норму про те, що кожному депутату треба дати по триста кріпосних душ, по маєтку і по фальшивій родословній, що засвідчуватиме знатність народного обранця як мінімум від Рюриковичів, і тоді всі проблеми соціального захисту депутатів можна бути вважати вирішеними.
Я абсолютно переконана: доки в Україні будуть існувати депутатські пільги, доки для різних громадян будуть застосовуватися різні закони та вимоги, доки буде існувати величезна прірва між народом та його "посполитими слугами", доти не буде ані об'єднання нації, ані самої національної ідеї. Абсолютно дурними й непотрібними пільгами влада зневажає людей, а люди за це абсолютно справедливо зневажають владу.
І саме тому, парламент має найнижчу довіру в суспільстві серед усіх владних інститутів. Саме тому люди жартують про те, що депутатам треба дозволити переходити дорогу на червоне світло, стояти під стрілою підйомного крану і торкатися за оголений електричний дріт.
Нема і не може бути порозуміння в суспільстві, доки одна його частина є недоторканою кастою, якій немає ніякого діла до проблем пересічних людей.
Якось, здається, у члена Політбюро ЦК КПРС Тализіна вже в роки перебудови запитали, чи він в курсі, що народ в країні живе загалом кепсько? – Аякже, не знітившись відповів високий чиновник, – я бачив по телевізору. До того часу, поки влада буде дізнаватися про проблеми людей виключно по телевізору, омріяного громадянського суспільства в Україні побудовано не буде.
Фракція, яку очолюю я, вже вкотре наполягає на скасуванні необдуманих і немотивованих пільг для депутатів. Ми внесли відповідний проект закону до парламенту. І це далеко не популістська затія.
Справа не в тому, щоб змусити депутатів платити за жетони в метро. Справа в іншому: прибрати як принцип рудиментарний елемент нерівності в суспільстві.
Минулого голосування у Верховній Раді нам не вистачило кількох голосів для скасування пільг. Жодного голосу не дала фракція Партії регіонів, депутати якої, як було сказано вище, страждають від недоїдання минтаю, та, відповідно, нестачі фосфору в організмі, що стимулює мозкову активність.
Мільярдери та мільйонери зі сльозами на очах захищали свої кровні права, "халявні" квартири та компенсації. Але нічого. Ми спробуємо ще раз.
Наступного тижня фракція БЮТ знову внесе на розгляд парламенту закон про скасування пільг. В будь-якому випадку, цей середньовічно-феодальний анахронізм з законодавчої бази слід прибрати.
