Чи готова Україна прийняти правду?
Микола Мельниченко досить давно не писав і не телефонував до "Української правди". Але щось змінилося. Щось сталося, й Микола несподіванно надіслав нам свою статтю.
В нас було достатньо підстав не довіряти Миколі – після його особистих заяв про начебто співпрацю з ФБР, ніколи не знаєш, де саме майор "перебільшує".
Але навіть за таких обставин та критичного ставлення до нього, Мельниченко може бути впевнений, що завжди може висловитись на сторінках "Української правди".
20 жовтня 2006 року відбулося четверте засідання тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань розслідування обставин і причин загибелі журналіста Георгія Гонгадзе та з'ясування причин зволікання у розслідуванні кримінальної справи.
Мене, як свідка по справі, було запрошено на це засідання.
Мій нинішній візит до України був, у першу чергу, приватним. Мої батьки за роки моїх поневірянь втратили здоров'я, батько ледве не втратив зір. Цими днями йому робили операцію і я, як син, хотів бути поруч.
Але я знайшов час і прийшов на засідання комісії. Я засвідчив свою повагу до народних депутатів і підтвердив готовність співпрацювати.
Поки що я бачу бажання нової української влади, зокрема в особі депутатів ТСК, які не мають зобов'язань перед Кучмою, неупереджено розібратися в обставинах і причинах загибелі журналіста.
І головне, на мій погляд, ця комісія може й повинна з'ясувати причини зволікання розслідування цієї справи.
Хто ще в Україні вірить Генеральному прокурору?
Від 2000 року справа Гонгадзе обросла неймовірною кількістю домислів, версій і фальсифікацій. Тому хочу звернути увагу на деякі суттєві моменти по справі, які на сьогодні (з різних причин) спотворені.
Генеральна прокуратура України закидає мені небажання співпрацювати з нею.
Запевняю, я надав достатньо свідчень і матеріалів, щоб справа Гонгадзе розслідувалась. Я мав 8 допитів в Генпрокуратурі та провів там близько 40 годин. І я не виключаю, що при необхідності, якщо Генеральна прокуратура свідомо вводитиме суспільство в оману, я вимушений буду оприлюднити протоколи своїх допитів.
І скажіть, будь-ласка, як я можу далі довіряти Генеральній прокуратурі України й продовжувати співпрацю з нею, коли Генеральний прокурор в стінах парламенту заявляє, що в разі визнання слідством записів автентичними, проти мене буде порушена кримінальна справа.
Що це, як не тиск і шантаж?
Начальник ГСУ Генпрокуратури Роман Шубін демонструє переконання, що я – злочинець, і буду сидіти при будь-якій владі. То чи буде цей слідчий неупереджено ставитися до моїх свідчень і тих матеріалів, які я надав?
В мене є низка фактів на підтвердження планів щодо мого фізичного усунення. Правоохоронні органи США чотири рази попереджали мене про загрозу моєму життю, яка виходила з України, тоді ще з боку оточення Кучми.
І за президента Ющенка на мою адресу неодноразово висловлювалися погрози. Я повідомляв про це Генпрокуратуру України. Але мої заяви про необхідність розслідування таких фактів ігнорувалися так само, як і моя вимога про зустріч із Генпрокурором Медведьком.
Зрештою, як я можу довіряти Генпрокуратурі, якщо їй не довіряє потерпіла сторона: мати і вдова Георгія, про що вони неодноразово заявляли офіційно.
Я передав депутатській слідчій комісії нотаріально завірений лист Мирослави Гонгадзе, в якому вдова Георгія висловлює стурбованість "наполегливими спробами Генеральної прокуратури отримати в своє розпорядження записи, зроблені Мельниченком, а також обладнання, яке використовувалося для цього", оскільки побоюється, що плівки можуть бути навмисне пошкоджені або знищені, а моєму життю загрожуватиме небезпека.
Днями Генпрокурор Олександр Медведько зробив заяву про нібито іншу позицію Мирослави Гонгадзе. Після цього, 19 жовтня 2006 року, заступник голови комісії Верховної Ради по справі Гонгадзе Василь Сільченко мав особисту телефонну розмову з Мирославою, яка підтвердила, що її позиція є такою, як викладено в вищезгаданому листі, й залишилася незмінною. Про що було офіційно заявлено на засіданні ТСК.
Не довіряє Генеральній прокуратурі також адвокат Андрій Федур. Свою позицію він виклав на слуханнях у Верховній Раді 15 вересня цього року.
Скажіть мені, скільки ще потрібно фактів, щоб стало зрозуміло, що ні Генеральний прокурор України, ні сам інститут прокуратури в цілому в даному випадку не спроможні ефективно виконувати свої функції. Чому? Це інше питання.
Хто ще в Україні вірить Генеральному прокурору? Хто вірить цьому Генеральному прокурору?
Я готовий надати і надам слідчій комісії Верховної Ради низку документів, які підтверджують факти маніпулювання речовими доказами, свідченнями і відповідають на питання, хто й чому зволікає зі слідством у справі Гонгадзе.
Я переконаний, що зроблені мною записи стануть доказом у справі про вбивство Георгія Гонгадзе
Мені випало стати свідком злочинних дій, як офіцер я діяв у стані крайньої необхідності й вчинив так, як велів мені мій громадянський обов'язок. Я не шукав сумнівної слави, пригод із переслідуванням, статусу біженця й притулку за кордоном. Я хотів і хочу вірити в правосуддя в своїй країні.
Я ще раз стверджую: записи розмов у кабінеті екс-президента України Леоніда Кучми зроблені мною особисто, за моєю власною ініціативою. Записи розмов є автентичними і знаходяться під моїм контролем.
Оригінали зроблених мною записів я передавав для проведення експертизи тільки до ВЕК ТЕК та FBI.
Будь-які інші так звані результати експертиз нібито моїх записів – не мають жодного відношення до моїх записів. До речі, ВЕК ТЕК готовий підтвердити автентичність і немонтованість цих записів у будь-якому суді світу. Так само це можуть підтвердити експерти FBI.
Я готовий надати оригінали записів, які стосуються справи Георгія Гонгадзе, і записуючий пристрій Генеральній прокуратурі України. Але після проведення офіційної міжнародної експертизи, як цього вимагає резолюція ПАРЄ і відповідне рішення Верховної Ради України від 10 лютого 2002 року. І яка унеможливить фальсифікацію чи знищення цих доказів.
Наголошую – так вимагають потерпілі. Я погоджуюсь із цією позицією, буду її відстоювати, вона для мене є принциповою.
До речі, ще в 2005 році на зустрічі в Страсбурзі доповідач ПАРЄ у справі Гонгадзе Сабіна Лойтхойзер-Шнаренбергер запропонувала виступити посередником для проведення міжнародної експертизи між українською владою та командою міжнародних експертів.
На моє переконання, слідча комісія Верховної Ради з питань розслідування справи Георгія Гонгадзе також має долучитися до цієї ініціативи.
Спільно з представниками ПАРЄ, міжнародними експертами, мною і потерпілою стороною знайти механізм проведення такої незалежної міжнародної експертизи, яка матиме юридичну силу в Україні. А результати цієї експертизи залучити як доказ до кримінальної справи.
Я чекаю такої співпраці. Не сумніваюсь, що автентичність записів буде підтверджена, й вони стануть доказовою базою вбивства Георгія Гонгадзе.
Думаю, що до головних свідків по цій справі має бути застосована програма захисту свідків. І не слідчий, який відверто демонструє до мене упереджене ставлення, повинен надавати мені охорону. Це має бути законодавчо закріплено й не залежати від бажання того чи іншого слідчого.
Переконаний, що справу Гонгадзе має розглядати суд присяжних, а суддям має бути запропонована довічна охорона.
Верховна Рада могла б уже зараз розробити закон про Незалежного прокурора, необхідність інституту якого вже давно назріла в нашому суспільстві. Незалежний прокурор займався б справами, в яких безпосередньо фігурують найвищі посадові особи держави, а також особливо резонансними справами.
Склад цієї комісії й реакція парламенту на її створення дає підстави сподіватися, що комісія принаймні спробує законодавчо закріпити запропоноване мною вище. Бо це належить до компетенції народних депутатів як законодавців.
А це, в свою чергу, допоможе відповісти на запитання, поставлені перед цією комісією.
Була б політична воля. Хочеться вірити – вона є та буде. Моє щире бажання – якомога швидше поставити юридичну крапку в справі Гонгадзе, яку весь світ оцінює як тест України на демократію.
P.S. "Українська правда" звернулася за коментарем до вдови Георгія Гонгадзе Мирослави з проханням прокоментувати заяву Мельниченка.
Мирослава Гонгадзе: Я справді писала листа до Генерального прокурора США на прохання Миколи, бо вважаю його важливим свідком у справі так само, як і матеріали, про володіння якими він заявляє, важливими доказами.
Це було ще понад рік тому до зміни керівництва прокуратури і до того, як Микола вперше прибув до України. Я була переконана, що було б набагато безпечніше як для його життя, так і для збереження доказів надати свідчення у США і передати їх в Україну.
Але його особистим рішенням було їхати в Україну.
У січні 2005 року, коли я брала участь у слуханнях по справі Георгія, я погодилась провести з Миколою очну ставку в прокуратурі. Там я чітко заявила, що, якщо тепер Микола перебуває в Україні й володіє матеріальними доказами чи інформацією у справі, його обов’язком як свідка є надати таку інформацію.
Як для потерпілої у цій справі, головним для мене, як і зрештою для багатьох, є з’ясування правди.
Для мене чітко зрозуміло лише одне – Георгій загинув тому, що його ім’я у своєму кабінеті неодноразово згадував президент Кучма.
І для мене є важливим збереження доказів, якими, як стверджує Мельниченко, він володіє.
Я абсолютно підтримую ідею проведення міжнародної експертизи плівок, у такому ж режимі, як за допомогою ФБР була проведена експертиза ДНК, що підтвердила належність тіла, знайденого в Таращі, Ґеорґію.
Це могло б бути зроблене за допомогою американських або європейських експертів. І правова підстава для цього існує.
Про проведення такої експертизи я неодноразово просила як представників американського уряду, так і української прокуратури. Усі сторони цього процесу – і представники американського уряду, і українська прокуратура, і Микола Мельниченко – висловлювали готовність співпрацювати.
Але далі заяв справа так і не пішла. Микола так і не сказав, де, коли й кому він готовий надати матеріали, а прокуратура так і не видала розпорядження на проведення експертизи.
