Бюджет Азарова: вбивчий постріл по лібералізованій економіці

Сергій Сорока, для УП — Середа, 20 вересня 2006, 15:02

Після шокуючих подій цього літа, які, здавалося, призвели до тотальної поразки національно-демократичних сил в Україні, туман над Україною починає розвіюватись.

Проект держбюджету, підготовлений Азаровим, а також брюссельські заяви Януковича розпочали новий виток економічної та політичної боротьби між двома таборами, які сповідують протилежні економічні та політичні курси розвитку країни.

В Україні за останні півтора роки змінилося три уряди, та після парламентських виборів 2006 року формується третя коаліція. З врахуванням того, що минулого року в Верховній Раді де-факто існували дві коаліції (до Меморандуму і після), а з початку 2006 року – не було ніякої, то за неповних два роки матимемо 5 коаліцій та на додачу період політичної анархії!

На зміну урядові великого капіталу Януковича зразка 2004 року прийшов ліво-центриський уряд Тимошенко (в якому, правда, тільки сама прем`єрка представляла власну політичну силу), який через сім місяців змінив право-ліберальний уряд Єханурова, а ще за рік – знову уряд Януковича зразка 2006 року, який представляє той самий олігархічний капітал і який за своєю суттю мусить бути дуже ліберальним для "своїх" і не дуже для всіх інших.

Така катавасія з урядами та коаліціями, а отже з політичними та економічними курсами країни, не може бути фактором сталого економічного розвитку України. Але краще нікуди не іти, ніж іти в неправильному напрямку.

Перше, що кидається в очі в бюджеті на 2007 рік, це те, що зростання ВВП прогнозовано на рівні 6,5%, а зростання доходів держбюджету – на 14%. Тобто слід очікувати, що майже 12 мільярдів гривень буде залучено до бюджету не за рахунок зростання економіки України, а суто за рахунок збільшення фіскального тиску на підприємства.

Причому аж ніяк не на державні підприємства (тому що в Україні навіть державні монополії, включаючи Нафтогаз та Укрзалізницю, є збитковими), чи на великі підприємства, що належать олігархам.

Азаров, як автор бюджету-2007, чудово знає, як забезпечити збір податків в потрібному обсязі.

Тому: представники малого та середнього бізнесу, готуйтесь! Як мінімум, з початку 2007 року податкова більше не прийматиме податкові декларації зі збитками, але, ймовірніше, знову, як у 2004 році, для всіх пересічних підприємств буде встановлено заданий рівень рентабельності від 1% та вище.

Ліберальний уряд Єханурова, який за рік своєї роботи мінімально втручався в економіку, чим на фоні "природного" зростання економіки за сім місяців 2006 року на рівні 5,5% на рік забезпечив зростання реальних доходів населення за той самий період на рівні 20%.

Подібна ситуація спостерігалась і весь 2005 рік: на фоні офіційного зростання ВВП на рівні 2,5%, реальні доходи населення виросли на 20,1%. До речі, роздрібний товарооборот в 2005 році виріс практично на такий же показник – 21,8% (серед країн СНД, де більше зростання продемонстрував лише Туркменістан – 26,1%).

Очевидно, що в 2005 і першій половині 2006 року відбулася певна детінізація доходів і держави, і населення. Держави – за рахунок детінізації доходів підприємств, перш за все великих, населення – за рахунок збільшення рівня офіційних зарплат, пенсій та соціальних виплат.

Обидва уряди – і Тимошенко, і Єханурова – в своїй діяльності сповідували режим найбільшого сприяння малому та середньому бізнесу, а тягар податкового навантаження направили на великі підприємства, в тому числі й державні.

Інвестування в економіку України відбувалося в основному через збільшення доходів і витрат населення, тобто на суто капіталістичних ліберальних принципах "невидимої руки".

За півтора року роботи помаранчевих урядів малий та середній бізнес ковтнули трохи свіжого повітря. В Києві і багатьох регіонах рівень здирництва представників влади значно поменшав. Тобто чиновники продовжували брати хабарі, але в основному як винагороду за певний "сервіс", а не у вигляді прямих погроз організувати "неприємності".

Натомість, за півтора року помаранчевої влади практично нічого не змінилося на Донбасі: підприємці як платили за кримінальну чи чиновницьку кришу, так і продовжують платити.

Отже, за п'ятнадцять років незалежності та за часи діяльності 13-ти урядів, можна зробити висновок: для економіки України, інвестиційного та підприємницького клімату поки що не було нічого кращого за ліберальний уряду з політикою мінімального втручання в економіку.

При цьому політика Нацбанку повинна носити професійний та максимально незалежний від уряду характер. В цьому випадку саме Нацбанк несе відповідальність та регулює макроекономічні показники через свої важелі кредитно-грошової політики, а уряд більше опікується мікроекономічними показниками.

Що й відбувалося де-факто при урядах Тимошенко і Єханурова, і що уряд Януковича намагатиметься зламати.

Вже зараз ясно, що Універсал не став цементуючим фактором широкої коаліції, і що принаймні половина депутатів-нашоукраїнців до неї не увійдуть.

Економічна війна між помаранчево-білими лібералами та синьо-червоними тоталітарниками вже практично почалась. Власне, не припинялась і політична, не зважаючи на славнозвісні Меморандум і Універсал.

Наразі відбувається процес певної, так би мовити, інвентаризації сил обох таборів. На боці президента та Тимошенко: Нацбанк, РНБО, Секретаріат президента, поки що більшість голів обласних держадміністрацій, силові міністерства та СБУ, біля 200 штиків у Верховній Раді, але розгублений та деморалізований електорат.

На боці Януковича: біля 240 членів "антикризової коаліції" в ВР, економічний та енергетичний блоки уряду, ініціатива та гроші, Росія, ФСБ та їхні агенти в Україні практично в усіх владних коридорах. А ще Мороз та змобілізований та агресивний електорат.

Ющенко та Янукович воліли би вести окопний характер війни (бо, принаймні, вони перебувають в дуже комфортних окопах). Але ні комуністи, ні, особливо, Тимошенко не дадуть законсервувати країну до 2009 року. В атаку Тимошенко перейде при першій ліпшій нагоді.

Не зважаючи на те, що політична та економічна ініціатива поки що належить табору Януковича, час працює на протилежний табір, зважаючи на фактор зими в політиці та зростання цін на газ та бензин, та комунальні тарифи.

Для того, щоб остаточно закріпитись у владі, новоствореному уряду потрібні очевидні успіхи, як економічні, так і соціальні. Судячи з проекту бюджету-2007 соціальних успіхів очікувати не варто, скоріше навпаки. Щодо економічних, то Азаров покладає надію на суттєве зростання ВВП, як наслідок значних державних інвестицій, що закладені в проекті бюджету на наступний рік.

Але по-перше, результативність таких інвестицій можна буде спостерігать не раніше 2008 року. По-друге, держава ніколи не була і не буде ефективним інвестором, і, як мінімум, половина інвестицій буде банально розкрадена і виведена в офшори.

Реальний значний і сталий довгостроковий приріст економічних показників в Україні можуть дати, по-перше, ефективна земельна реформа, яка запустить в економічний обіг країни величезний ресурс такого капіталу, як земля. До того ж реформа має зрештою розбудити спляче українське село.

По-друге, реальне подолання корупції та надлишкового бюрократизму в дозвільній та реґуляторних системах запустить в економічний обіг величезний ресурс міського та сільського підприємництва.

По-третє, реформа податкової системи з метою реального зменшення податкового навантаження з одночасним процесом легалізації доходів.

Крім реального зростання ВВП, значне зростання економічних показників в такому разі дасть і детінізація економіки, яка завжди прямує до легалізації в разі лібералізації, правової та економічної стабілізації.

Нічого подібного в планах уряду Януковича поки що немає і не може бути, тому що земельну реформу не дадуть провести комуністи та соціалісти. А корумпована державна бюрократія разом з донецькими грошима і є реальною соціальною опорою влади типу Кучми-Януковича.

Отже, після шокуючих подій цього літа, які, здавалося, призвели до тотальної поразки національно-демократичних сил в Україні, туман над Україною починає розвіюватись, та починають окреслюватись нові поля економічної та політичної боротьби між двома таборами, які сповідують протилежні економічні та політичні курси розвитку країни.

Дай Боже, щоб історичний маятник знову почав рух у протилежному до червоно-блакитного напрямку.

Сергій Сорока, для УП