Вічно вчорашній...
Лідер найпопулярнішої за підсумками минулих виборів партії, що базувалася в південно-східних областях країни, чоловік з непростим дитинством та уродженець сусідньої держави, мав виключно негативний імідж серед національної інтелігенції через свої авторитарні переконання та низький загальнокультурний рівень.
Крім того, він уже встиг пару років провести у в'язниці. Політичні партії, що посіли, відповідно, другу, третю та четверту позицію, ні за яких обставин не хотіли блокуватися з "бандюганом".
А втім, і між собою зблокуватися їм теж якось не вдалося. Надто великі аспірації на владу плекала кожна з них.
Лідер найбільшої парламентської фракції пішов до президента країни, про вольові можливості котрого серед широкого загалу уже ходили цілком обґрунтовані побоювання. В результаті тривалих та напружених переговорів президент змінив свою думку про даного політичного діяча та благословив його на прем'єрство.
Особливий вплив на думку президента справили тиск місцевих промислових магнатів та обіцянки "лідера" об'єднати в своїх "твердих" руках вимучену безперервними економічними та політичними кризами "націю".
Приблизно половина населення України органічно не сприймає Януковича в ролі загальноукраїнського політика. Близько третини бачить в ньому свого безперечного лідера.
Причина, насамперед, полягає в системі цінностей сучасного населення України. Якщо заглибитися в особливості українського менталітету, то "справжній" або "щирий" українець ніколи не сприйме ідеологію ринкового суспільства з її принципом перманентної війни кожного проти всіх.
Лакмусовим папірцем, своєрідним водорозділом для населення України є його ставлення до класу "нових українців".
"Національно свідомі" українці небезпідставно трактують українських олігархів як чужорідну, злочинну, в дечому навіть антагоністичну українському народові силу. Вважають, що олігархи розкрадають державу, прагнучи перетворити українців на рабів.
Відповідно, основні свої політичні надії дана частина населення пов'язує з соціально справедливим ладом, "народним лідером", що поверне українському народові "украдене" у нього майно.
Та частина населення України, здебільшого інтернаціонального походження, для котрої власні економічні інтереси превалюють над усіма іншими, бачить в особі олігархів свій ідеал, сподівається якщо не попасти в їхнє коло, то, принаймні, одержати від них роботу та якісь матеріальні блага, вірить, що саме олігархи є "батьками нації" та що саме вони якнайкраще зуміють, прийшовши до влади, організувати українське господарське та політичне життя.
Одним з ідеалів цієї категорії населення, уособленням "донецької мрії" зараз цілком заслужено є Віктор Янукович.
Очевидно, що "об'єднати" дві такі ментально різнорідні категорії населення в один народ неможливо, тим більше юридично імпотентними "універсалами". Суть перехідного періоду в будь-якій країні полягає у переході переважної більшості (приблизно 2/3 населення), завдяки внутрішнім об'єктивним процесам національного розвитку та діяльності "національного лідера", до єдиної системи цінностей.
В національній державі менталітет більшості будується на цінностях національних. Збільшення числа населення, що стоїть на національних позиціях, називається процесом національного відродження. Після того дана частина населення стає конституюючою більшістю, а решта змушена приймати її "правила гри" як даність.
В листопаді 2004 року "національно свідома" частина населення України пов'язувала свої сподівання на "національного лідера" з особами Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко. Однак в силу чисто ринкової орієнтації Ющенка соціально спрямовані, проте часто-густо антиринкові заходи Тимошенко на посту прем'єра не могли не розкинути цих політичних лідерів по різні сторони барикад.
З точки зору історичного процесу Віктор Янукович є "вічно вчорашнім" лідером, що прагне максимально відтягнути процес формування сучасної української нації, оскільки даний процес об'єктивно загрожує не тільки його особистим політичним, але й економічним інтересам.
Справді – "антикризові менеджери" та різного роду "об'єднувачі" навряд чи знадобилися б високоорганізованому в політичному, соціальному, економічному чи національному відношеннях суспільству. Ставши на його бік, Ющенко визначив і свою політичну долю.
Чи розуміє сучасний "гарант", під чию дудку він зараз співає?
У 1933-му Гітлер прославляв тодішнього президента Німеччини Гінденбурга як "видатного та заслуженого діяча сучасності". А через рік по його смерті скасував посаду президента як "непотрібну".
Кумедність ситуації в тому, що Ющенко став "народним президентом" саме завдяки Януковичу, котрий і згуртував навколо нього протестний електорат.
Діячі типу Януковича в принципі не здатні до особистісного прогресу, а лише до мімікрії. Основна причина цього криється в незмінності їхніх життєвих установок.
Філіп Македонський колись зауважив, що осел, навантажений золотом, візьме будь-яку фортецю. Даний принцип Віктор Федорович використовує активно та ефективно, збираючи під своє крило колишніх ворогів.
Проблема тільки в тому, що люди ідуть за ідеями та власними інтересами, а не за лідерами. Тому історію підкупити неможливо.
Приклади Тараса Чорновола, Ганни Стеців, Олександра Мороза, Романа Зварича, Анатолія Матвієнка лише зайвий раз підкреслюють, що купити можна лише те, що продається.
Однак продажний політик, як і дівчина, що втратила невинність, швидко втрачає в ціні та в прихильності виборців. І це теж об'єктивно.
Останні політичні та адміністративні ходи "януковичівців" (чи правильніше – "ахметівців"?), що нарешті, за влучним українським формулюванням, "дорвалися до влади", свідчать про незмінність вроджених рис людини навіть при великому бажанні "вдосконалитися".
Активність головного спеціаліста України з використання державної податкової служби в приватних інтересах окремих представників державної влади, не здатного вивчити державної мови, наводить на деяке "дежав'ю" в сенсі як методів, так і завдань сучасного політичного керівництва.
Ризикнемо припустити, що цього року Україна знову "вивезе" рекордну кількість зерна, знову "експортерам" відшкодують ПДВ, знову парламент під "загрозою голоду" ухвалить закон про скасування мита на імпортне зерно. Їсти, проте, українці будуть хліб вітчизняний, "імпортний", щоправда, за ціною з урахуванням солідних витрат головних "об'єднувачів" України на його "експорт", "імпорт" та нові "сиротинці" з 8-ми BMW.
За минулого "строку" Януковича з Азаровим пшеницю, куплену в українських селян по 200-250 грн. за тону, українським же громадянам продавали по 1200 грн. Цікаво, які ціни будуть в 2007 році?
Також, напевно, зросте експорт "українських" нафти і газу.
Янукович мусить, хоч-не-хоч, бути лідером "ринковиків". Така вже у нього "карма".
Скоріше за все, реальні кроки уряду Януковича швидко збільшать як рівень пасіонарності в українському суспільстві, так і число його запеклих ворогів.
Відповідно, рецепт успіху для нових політичних українських лідерів полягає не у нових "майданах", а в простому вичікуванні та зосередженні на внутріпартійній роботі.
На сьогоднішній день єдине, чого не вистачає українцям – це завзятої агресивності у відстоюванні своїх прав перед владою, особливо неукраїнською.
Тому прихід до влади саме такої політичної сили в саме такий момент становлення українського суспільства дасть змогу швидше й енергійніше розв'язати ті завдання, над котрими "помаранчева команда", видумуючи все нові й нові "кроки назустріч людям", безрезультатно мучилася б десятиліттями.
Справді, найбільш негативний момент у спілкуванні сучасного президента з українцями полягає саме в його видимій "народності", так би мовити, "рідності". А на "рідного", ким би він не був, і рука не підніметься. Але лідер, що розслабляє націю в вирішальний період її боротьби за самоствердження, гірший від найлютішого ворога.
Любителеві трипільських черепків варто було б поцікавитися, як жили і які цінності сповідували люди, що ці черепки виготовляли. Тоді, можливо, не падав би його "рейтинг" серед нащадків трипільців. А так – "консультації" з "бандитами" (визначення Ющенка) привели до "круглого столу" із заздалегідь визначеними обов'язками присутніх.
З усіх пояснень щодо того, чим є Ющенків "універсал" для України, єдиною логічно переконливою видається версія, що вся "універсаліада" була придумана виключно для того, щоб прикрити справжню суть політичних подій і надати банальній зраді інтересів своїх виборців видимості серйозного "політичного процесу".
