Чергова перемога прагматизму
В ці дні Україна переживає завершення чергового етапу свого політичного розвитку, який почався в 2001 році з відставки уряду Ющенка.
Далі - розвиток та затухання касетного скандалу та акції "Україна без Кучми", парламентські вибори 2002 року, спікеріада та коаліціада, перше призначення Януковича на посаду прем'єр-міністра, президентські вибори 2004 року, помаранчева революція, інавгурація президента Ющенка, перше призначення Тимошенко на посаду прем'єр-міністра, відставка уряду Тимошенко, меморандум Ющенко-Янукович, політична реформа, парламентські вибори 2006 року, коаліціада, зрада (і якщо вчинок Мороза не буде оцінено історією, він буде називатись "зрада"), Універсал і, нарешті, друге "пришестя" Януковича у владу.
Історична спіраль замкнулась.
За цей період дещо обновилися політичні декорації в Україні та основний склад гравців на політичній сцені. В ролі президента замість Кучми – Ющенко, в ролі прем'єра – знову Янукович, в опозиції – ті ж Тимошенко, Луценко, Стецьків, Філенко, Костенко, Стретович, Жовтяк та інші "вічні" опозиціонери.
Сталося те, що сталося. Помаранчева революція не призвела до суттєвої зміни еліт в Україні, які в свою чергу за нових не схотіли суттєво змінити правила політичної гри в країні.
Але – Україна знову на початку нового витку історичної спіралі і, видається, цей виток буде не менш бурхливим, ніж той, що завершився. Головне питання, чи буде він більш результативним?
Результатом нового витка спіралі може стати як інтеграція в європейські та євроатлантичні структури, так і повернення в "лоно матушки России".
Наразі, зробивши вибір на користь формування "широкої" коаліції та подання кандидатури Януковича на посаду прем'єра, Ющенко формалізував поточну перемогу прагматичних сил в політиці над романтичними.
Цим поданням також зафіксовано суспільно політичний стан українського суспільства, який характеризується наступним:
1. Попри всі суспільні метаморфози влада в Україні збережена за "старими" елітами. Підсилила свої позиції донецька фінансово промислова група, місце дніпропетровської та київської - Суркіса-Медведчука груп зайняли групи Мороза та Ющенка. Інші групи або інтегровані в три основні, або наразі не грають суттєвої політичної ролі в Україні.
Хто поки що залишився ні з чим - без важливих владних портфелів і без очевидних політичних перспектив, так це група Порошенка-Мартиненка (вигляд Порошенка на "історичному" засідання ВР під час призначення Януковича був надто красномовним!).
Схоже, Ющенко назавжди відмовився від співробітництва з цією групою, тому що саме керівники цієї групи повністю провалили політичний карт-бланш від президента: провалено 2005 політичний і економічний рік та вибори до парламенту 2006 року, під загрозою розвалу та занепаду перебуває проект "Наша Україна". Що власне і стало причиною політичної капітуляції президента в липні 2006 року.
2. Очевидно, що в сучасній Україні без підтримки могутньої фінансово-політичної групи годі сподіватися на входження на владний Олімп. Тимошенко зі своєю соціально-популістською риторикою та масштабними планами перебудови суспільно-політичного устрою в країні не потрібна у владі жодній із фінансово-політичних груп.
Тому і склалася врешті "широка" коаліція, як компроміс між основними фінансово-політичними групами.
3. Після формування уряду Януковича та подвійної "зради" Мороза-Ющенка, очевидним та єдиним лідером демократичних та патріотичних сил в Україні стала Юлія Тимошенко.
Тактичне завдання БЮТ на найближчі півроку – створення професійної конструктивної опозиції та затвердження на майбутнє стандартів такої опозиції.
Ніяка сила не справиться з цим завданням краще, ніж БЮТ на чолі з Тимошенко. Стратегічне завдання – перемога на президентських виборах 2009 року та парламентських 2011.
Перебування в опозиції в Україні – майже стовідсотковий карт-бланш на отримання влади в майбутньому. Перебування ж при владі будь-якої політичної сили призводить тільки до втрати рейтингів довіри населення.
4. Ющенко півтора року послідовно йшов до кризового стану липня 2006 року, з якого сам же і знайшов оптимальний на даному етапі вихід. Він зберіг цілісність країни та заставив Януковича підписати Універсал як політичну плату за прем'єрство.
Тим самим Янукович та його політична сила найближчі півроку-рік змушені будуть грати на політичному полі Ющенка: відмовитись від своїх популістських політичних гасел та виконувати євроінтеграційні плани Ющенка.
Янукович та його соратники в умовах свободи слова та сильної опозиції мусять будуть уникати різких реваншистських рухів та одіозних рішень. Інакше – криза коаліції та відставка уряду.
В разі розпаду коаліції та відмови від Універсалу ПРУ буде важко повернутися до своїх основних політичних гасел минулих виборів, оскільки стане очевидним спекулятивність цих гасел.
І чим далі зайде Янукович у виконання програми Ющенка, тим більше він та його політична сила буде втрачати цноту своїх політичних гасел.
Але наразі ніхто, крім Януковича і його політичної сили не може переконати східноукраїнський електорат в необхідності вступу до СОТ, Євросоюзу, руху до НАТО та в пріоритеті української мови, як державної в Україні.
І наразі ніхто в Україні, крім Януковича та його політичної сили не може відновити з Росією хоч якусь видимість добросусідських взаємовідносин.
Важливо за час прем'єрства Януковича на фоні покращення добросусідських відносин спіймати момент, та завершити переговори и з Росією про демаркацію та делімітацію державного кордону, а також зафіксувати на 5-10 років умови постачання та транспортування газу на прийнятних для України умовах та вирішити інші питання, які Ющенку ніяк не судилося вирішити самостійно.
Тому наразі півроку-рік перебування Януковича при владі може стати позитивним фактором єднання України для подальшого руху в євроатлантичному напрямку.
5. Найбільш стабільну і вигідну для себе позицію займає Мороз. Якщо не буде позачергових виборів, він при будь-яких розкладах в парламенті та поза ним збереже за собою спікерське крісло та присутність своєї політичної сили у виконавчій владі.
Голосуванням, вірніше неголосуванням, постанов по Нацбанку, Ощадбанку та Укрексімбанку соціалісти продемонстрували, що вони зовсім не збираються бути союзниками ПРУ у захопленні останніми абсолютної економічної влади в Україні.
Тому, з огляду також на розкол фракції "Наша Україна" в парламенті, новостворювана коаліція не видається надто стійкою.
З часом буде наростати опір ортодоксальної частини ПРУ та комуністів виконанню програм європейської та євроатлантичної інтеграції, які змушений буде виконувати Янукович з огляду на підписаний Універсал.
Невиконання або саботаж таких програм теж може стати каталізатором кризи нової коаліції.
Хиткість цієї та інших можливих коаліцій і є запорукою впевненості Мороза за своє політичне майбутнє на найближчі п'ять років. І тому він не був би політиком, якби при такому розкладі віддав посаду спікера парламенту Порошенкові!
6. Для опозиції і для Тимошенко вигідно, щоб Янукович був при владі принаймні півроку-рік. Більше двох років нікому в Україні не судилося бути на чолі уряду, тим більше в наш швидкоплинний політичний час.
За цей час Тимошенко потрібно згуртувати кругом себе та БЮТ національно-демократичні сили та підготуватись до демократичного реваншу, вже не дуже оглядаючись на Ющенка і тим паче Порошенка чи Безсмертного.
За час роботи в опозиції Тимошенко потрібно підготувати реальні програми реформування податкової системи, систем охорони здоров'я та пенсійного забезпечення, земельної реформи та реформи регуляторної системи та підібрати молодих менеджерів державного рівня, здатних виконати ці програми за півтора-два роки.
Тому що більше, ніж півтора-два роки на це в майбутнього уряду Тимошенко, як і у всякого в Україні, не буде.
Отже, якщо в вересні поточного року все-таки буде сформована нова коаліція, осінь-зиму ми будемо жити з урядом Януковича.
Чергова політична криза очікує Україну весною 2007 року, тому що політичній еліті надоїсть жити в рамках вказаних політичних протиріч.
Але ця політична криза може ще не привести до падіння уряду Януковича, тим більше, якщо останній восени поточного року захистить свою програму дій в парламенті і отримає політичний імунітет на рік.
Але з великою ймовірністю цей уряд рухне восени наступного року разом з розпадом коаліції.
В тому числі тому, що після річного політичного відпочинку, надто енергійний та пасіонарний український демократичний електорат буде вимагати політичної сатисфакції за поразку демократичних сил влітку 2006 року.
А привід чи причину для цього Тимошенко, опираючись на підтримку мас, завжди знайде.
