Іван Франко – соціал-демократ?
"Таким чином, – стверджує Медведчук, – є всі підстави вважати, що засновником соціал-демократії в Україні був Іван Франко".
Це далеко не перший випадок, коли лідер однієї із соціал-демократичних чи соціалістичних партій сучасної України вважає за необхідне заявити, що Іван Франко є фактично "патроном" його партії чи об'єднання.
Зокрема, свого часу Франка "своїм" називали лідер Соціалістичної партії Олександр Мороз, голова прогресивних соціалістів Наталія Вітренко, інші діячі вітчизняного політикуму.
Не важко збагнути, чому, власне, Івана Франка доморощені соціалісти й соціал-демократи намагаються зробити своїм "засновником", "ідеологом", "натхненником" тощо.
По-перше, Каменяр – гігантська, світового масштабу постать. Ідентифікація політичної сили з його іменем – це серйозний політичний дивіденд.
По-друге, Іван Франко справді ґрунтовно й всебічно вивчав теорію й практику соціалізму, залишив чимало праць щодо його генезису, тогочасного стану та перспектив.
При цьому слід зауважити, що провідні франкознавці радять усім, хто цікавиться "соціалістичними" та "соціал-демократичними" поглядами Франка, звернутися до його пізніх творів, які були написані вже авторитетним науковцем та відомим громадським та політичним діячем.
Прислухаємося і ми до порад учених. Але спочатку кілька слів про статтю Івана Франка, що побачила світ у 1887 році і має промовисту назву "Соціалізм і соціал-демократизм".
В основу статті покладено аналіз брошури відомого тогочасного дослідника соціалізму Черкезова, де той різко критикує різні соціалістичні ідеї, доводить антинауковість соціалізму, його історичну безперспективність.
У зазначеній статті Каменяр висловлює своє ставлення до праці Черкесова: "У всякому разі, коли приведені у брошурі цифри і цитати з писань соціал-демократичних не виссані з пальця, а правдиві..., то нею нанесено соціал-демократизмові тяжкий удар. Такі удари від людей прихильних соціалізмові йдуть тепер чимраз частіше і нам здається це об'явом вельми корисним: правдивий соціалізм, ідея будучого братерства людського може тільки виграти на тім, коли люди позбудуться ілюзій і хибних доктрин".
Більш чіткіше щодо соціал-демократизму Франко висловлювався пізніше, коли як слід вивчив та дослідив усі його аспекти. В 1899 році у своїй праці "Народники і марксисти" він так обґрунтовує популярність ідей соціал-демократизму: "Німецький соціал-демократизм, прищеплений на російський ґрунт працями Плеханова, Струве, Туган-Барановського і ін., здобув собі багато прихильників серед молоді і навіть серед освіченої громади, котрій він імпонує знанням будучини, простотою в ставленні й розв'язанні найскладніших питань, догматичністю тез, ніби науковою фразеологією… Є це характерне явище, що саме в пору, коли цей марксівський соціал-демократизм із погляду на свої наукові основи, і з погляду на свою політику яко партія в Европі близький до банкротства, він здобуває собі найгарячіших прихильників у Росії серед російської молоді".
У зв'язку з цим Франко висловлює глибокий жаль, що подібні ідеї захоплюють українську молодь: "Дуже сумно, що на цю доктрину ловиться в значній часті гарячіша українська молодь, хоч соціал-демократизм стає ворожою як проти усяких обов'язків суспільної самосвідомості та децентралізації, так і проти національного українського руху із того погляду являється для українства далеко гіршим ворогом, ніж російське самодержавіє і російська цензура. Бо коли самодержавний тиск є тиском фізичної сили, і так сказати б, в'яже руки, то соціал-демократизм краде душі, напоює їх пустими і фальшивими доктринами і відвертає від праці на рідному ґрунті". Із наведеної цитати очевидно, що Франко вважав соціал-демократизм шкідливою і навіть ворожою щодо української справи теорією і практикою.
Більше того, Каменяр вважав, що не випадково "соціал-демократична доктрина тішиться далеко більшими ласками цензури, ніж український рух: вона видає багато книжок, має своїми органами такі товсті місячники (уперед "Новое слово", тепер "Научное обозреніе" і "Начало"), а українство не може боронити себе і розвивати своїх поглядів відповідним способом".
Іншими словами, Франко підкреслював підступність соціал-демократії, яка ідею соціальної справедливості чомусь завжди використовує у боротьбі з національно-визвольним рухом.
Чи після цих слів нинішні діячі із соціал-демократичного табору й надалі вважатимуть Івана Франка своїм ідейним батьком?
Якщо так, то ще одна цитата. У 1907 році Каменяр гостро реагує на одну із публікацій в соціал-демократичному часописі "Вільна Україна".
Зокрема, у газеті "Рада" з'являється його стаття "Огляд української літератури в 1906 році", де Франко недвозначно наголошує на суспільній шкідливості соціал-демократизму.
На його думку, шкідливість поглядів соціал-демократів полягає у тому, "що вони не уявили собі гаразд свого національного характеру, не відчули того, що вони наперед українці, а потім соціал-демократи".
"А потім, – пише Франко, – соціал-демократи, трактували це українство, як формальну концепцію, а не як натуральний вислів своєї душі і тому не зуміли вложити в свою публіцистику душі та захопити нею ширші маси читачів".
Зрозуміло, що ця стаття не може претендувати на глибоку студію, присвячену питанням впливу на Івана Франка ідей соціалізму і соціал-демократизму. Проте наведені факти свідчать, що сучасні апологети ідеї соціальної демократії дуже помиляються, коли на свій щит піднімають постать "вічного революціонера" – Івана Франка.
