Політична тварина Мороз
Ставши в четвер головою Верховної Ради, Олександр Мороз вкотре показав себе блискучою політичною твариною.
І це визначення – зовсім не спроба образити Олександра Олександровича.
Просто він знов переграв своїх суперників у дарвіністичних змаганнях під назвою "українська політика".
Він не був ані більш цинічним, ані більш безпринципним. Він просто виявився досвідченішим.
Перемагай або зникни
Пан Мороз чудово уловлює головний принцип, за яким працює політичний механізм цієї країни: за відсутності усталених правил, моральних арбітрів і політичних традицій виграє той, хто
а) діє виходячи виключно з міркувань доцільності;
б) за будь-яких ситуацій не втрачає волі до влади;
в) і має інтелектуальну здатність побудувати гру.
У змаганнях у доцільності він переграв пані Тимошенко, яка так і не зробила кроку назустріч коаліції з регіоналами, яким могла би давно одним ударом припинити нікчемну коаліціаду.
Зрозуміло, що внутрішня механіка цього не-рішення є для зовнішніх спостерігачів туманною, але загалом виглядає так, що пані Тимошенко так і залишилась відданою помаранчевим принципам.
У змаганнях в бажанні отримати владу за будь-яку ціну Олександр Олександрович переграв президента Ющенка та його когорту з "Нашої України" – влада для них, як виглядає, не є самоціллю.
Що таке влада сьогодні, коли на нас із курганів дивляться тисячолітні скіфські баби? Не більше, аніж мить з погляду вічності! Тому чи є сенс хапатися за неї?
Нарешті, треба мати інтелектуальний потенціал "регіоналів", щоби, ставши першими на виборах, віддати свою перемогу до рук політика з фракцією акурат розміром в одну шосту "Регіонів".
Знов-таки Мороз показав, що лише він до кінця розуміє, наскільки ключовим є спікерство.
Прем'єри можуть приходити і йти, а спікера – спробуй зсунь з цього чудового місця!
І зовсім не просто так Олександр Олександрович вперто захищав політреформу. Він чудово знає, як правильно скористатися її плодами.
Іще одна складова політичної гри – вміння побудувати стратегію і не схибити в ключовий момент.
Ви пригадуєте – про СПУ як вісь, яка з'єднує полюси Ради, пан Мороз говорив іще взимку 2005-2006 років? Тим часом НУ сліпо вірило у свій всепереможний рейтинг, БЮТ цей рейтинг послідовно вкорочував, а "регіонали" своєю бездіяльністю запекло боролися з тими і з тими.
Пан Мороз ніби насміхається над тими, хто бачить владу лише як привід до отримання баришів і відкатів.
Він створює правила, а не прибутки. І тому перемагає тих, хто бачить за політичною грою лише змагання гаманців і привід до поповнення кишені.
Лаври переможця Леоніда Кучми
Отже, з точки зору доцільності, волі до влади і комбінаторного мислення, у четвер пан Мороз довів, що є найкращим українським політиком.
Власне після відходу з політики Леоніда Кучми, до якого він був прямо причетний у кількох ключових моментах, пан Мороз залишається в українській політиці найбільш досвідченим інтриганом великого калібру.
У минулому – ніде правди діти – він кілька разів програвав пану Кучмі. І коли не обирався спікером, і коли не зміг стати президентом.
Однак тепер старе суперництво в минулому, і переможець – ясно хто.
(До речі: і де тепер славні партнери з канівської четвірки, які розтрощили сподівання пана Мороза на перемогу в 1999 році?)
Для Олександра Олександровича особливо приємно, що саме він доклав чимало зусиль до процесу, що призвів до усунення Леоніда Даниловича від влади 2004 року.
Новому спікеру також не менш почесно вважати себе співбатьком політреформи. Який, на відміну від екс-президента, зможе скористатися її плодами.
Шахова комбінація
Виглядає так, що Мороз створив універсальне рішення парламентського пату.
Тут же і вівці, і вовки – усі щасливі! І ентузіасти Олександра Олександровича цілком можуть переконувати нас, що знайдено золотий баланс і єдино можливий компроміс.
Президент має бути радий хоча б тому, що пані Тимошенко не отримала крісло прем'єра.
З одного боку, це віддаляє енергійну жінку від успіху на наступних президентських перегонах. З іншого - це вберігає економіку від творчого руйнування, в якому Юлії Володимирівні рівних поки що не було.
За іншою версією цієї ж логіки, Юлія Володимирівна отримує чудовий майданчик для тих же наступних президентських виборів: мінімум відповідальності і максимум опозиційно важливих парламентських комітетів.
За результатами виборів-2006 вона також може ставити на репутацію "єдиного принципового" політика "у цьому безпринципному болоті".
Регіонали ж щасливі вже просто тим, що вони матимуть свого прем'єра; а влада в розумінні ПР, як відомо, - це квиток в один бік до більших статків.
Мислити себе поза владою в їхньому розумінні якось некомфортно. Ще один дуже важливий аспект – у них нарешті вправно вийшла хоча б одна політична оборудка!
Інший бік перемоги
Тепер про інший бік.
Навряд чи нинішній статус Олександра Мороза є цілком безпечним. Хоча б тому, що за відсутності коаліції в кінцевому підсумку сиплеться уряд, і Рада опиняється під загрозою розпуску.
І от питання – наскільки життєздатною виявиться коаліція, складена з комуністів, соціалістів і капіталістів, нехай вони і матимуть певний консенсус у питаннях НАТО, східного сусіда і державної мови?
Ну, звичайно, вона буде існувати, якщо має на меті лише забезпечити достаток на пенсії старих бійців компартії і СПУ.
Адже не можна не розуміти, що постійна прив'язка до "Регіонів" вбиває будь-які шанси на самостійну політичну роль обох парламентських партій-карликів на наступних виборах.
Їхній виборець і тепер уже не такий численний, а молодшої зміни – катма.
Є сумніви і у здатності старих неприятелів ужитися довший час в рамках однієї команди. І хто сказав, що КПУ і СПУ з їхніми віковічними чварами є кращими партнери, аніж НУ і БЮТ?
Де тут вихід? У зміні коаліції щоразу, коли виникає така потреба?
Хіба важко уявити собі Олександра Олександровича, який через певний час знов починає говорити про помаранчеві ідеали і формує нову коаліцію з БЮТ, СПУ і НУ? Звичайно ж ні, але це ставить його у позицію слабкості.
Інший варіант виходу із ситуації – зелене світло конституційному суду і зміна правил гри.
Можна, наприклад, спробувати змінити умови формування коаліції, або скасувати політреформу чи її окремі положення.
Але врешті-решт таке кидання може завершитись ситуацією, коли пан Мороз остаточно втратить довіру і стане непотрібним усім більш слабким політичним гравцям і цілком резонно вирушить на політичну пенсію, слідом за паном Кучмою.
Тим більше, що час все ж таки грає проти цього досвідченого, але не такого вже і молодого політика.
В сухому остатку
Виглядає так, що союз Олександра Мороза з "регіоналами" остаточно поставив крапку на романтиці "помаранчевої революції".
Реверанси про заслуги на Майдані більше не приймають до оплати і не визнають справжніми грошима. Це тепер фантики.
Можна собі також уявити обличчя Джорджа Буша на саміті у Пітері, коли хтось необрежно вимовить слово "Україна".
І можна уявити собі хитре примруження Володимира Путіна, який, навіть коли мовчатиме, усім своїм виглядом говоритиме про Україну.
На нас, швидше за все, чекає ще багато драматичних подій у Верховній Раді.
Українська політика піднесе немало сюрпризів, і слово "зрада", цілком можливо, остаточно щезне з політичних словників. Хіба мало евфемізмів можна придумати натомість?
Але щось змушує сумніватися у здатності президента Ющенка, спікера Мороза, прем'єра Азарова і головного опозиціонера Тимошенко діяти узгоджено і солідарно на наше з вами, любі читачі, благо.
Виглядає, що вкотре, знов і знов, сума особистих перемог українських політиків виглядає меншою, ніж об'єднані разом інтереси громадян цієї країни.
І нехай дійсність буде кращою, аніж ці передчуття.