Конституція парламентського олігархічного колективізму
Якби автора запитали, яка форма діяльності президента є найбільш вдалою, без вагань відповів би – його суботні радіозвернення.
Останньої суботи Віктор Ющенко справедливо звернув увагу на проблеми Конституції, запросивши громадськість до публічної дискусії з цього приводу.
Користуючись президентським запрошенням, автор вирішив продовжити конституційну дискусію та негайно винести на розсуд громадськості наболілі думки.
Дозволю собі не погодитись з президентом у тому, що проблеми з Конституцією виникли лише після внесення до неї змін.
Проблеми існували і до цього, з самого моменту ухвалення Основного Закону.
Їх причини полягали в недосконалості документу та невідповідності потребам суспільного розвитку в Україні. Необхідно звернути увагу на недоліки, які носять концептуальний характер.
Для цього знадобиться дослідити історію прийняття Конституції в незалежній Україні та використати "нові філософські підходи", до яких закликав президент.
Розвал Радянського Союзу супроводжувався потребою демократизувати українське суспільство. Необхідно було здійснити стрімкий відхід від авторитарного минулого.
Досягти цього можна було, докорінно змінивши модель взаємовідносин людини, суспільства і держави в Україні.
Нова конституція незалежної України мала забезпечити свободу людини в суспільстві вільних громадян і при цьому гарантувати реалізацію державної влади.
Відповідно, пріоритетними завданнями Конституції були: забезпечення максимальної свободи для людини; формування громадянського суспільства; обмеження втручання держави в суспільні справи.
Свобода людини забезпечується закріпленням в Конституції широкого кола прав і свобод для кожного індивіда. Складніша справа – сформувати в Україні громадянське суспільство.
В загальних рисах громадянське суспільство можна охарактеризувати як суспільство вільних людей та їх об’єднань, захищених від необґрунтованого втручання з боку держави. Таке розуміння було закладене ще у Великій Хартії Вольностей 1215 року.
Громадянське суспільство – це та сфера, яка є поза державою, і в якій людина може почуватися вільною.
Громадянське суспільство в Україні мало стати запорукою свободи людини та її вільної самореалізації. Конституція, яка визнає ідеали свободи людини, повинна захищати громадянське суспільство як середовище, в якому людина може бути вільною.
Після проголошення державного суверенітету 16 липня 1990 року розпочалася робота з підготовки нового Основного Закону.
19 червня 1991 року Верховною Радою була прийнята Концепція нової конституції України. Ця Концепція враховувала передові політико-правові думки, тому вона визначила роль майбутньої конституції як інструменту для регулювання відносин між громадянином, державою і суспільством.
Згідно з Концепцією, розділ третій нової конституції мав закріпити основи формування, розвитку і захисту громадянського суспільства, визначаючи засади його взаємозв’язків з державою.
Майбутня конституція України мала проголосити пріоритет громадянського суспільства над державою, щоб забезпечити умови його нормального функціонування.
Визнавалася необхідність закріплення основних засад створення і діяльності громадських об’єднань (політичних партій, громадських організацій тощо), які є повноправними суб’єктами громадянського суспільства.
Цілком правильно передбачалося, що розділи про громадянське суспільство і державу мали розміщуватися в майбутній конституції після розділу про права людини і громадянина. Адже людина та її права – первинні, а громадянське суспільство – це середовище, де людина має можливість реалізувати свої права.
Перший проект конституції України, винесений Верховною Радою України на всенародне обговорення 1 липня 1992 року, закріпив основи громадянського суспільства.
У третьому розділі проекту конституції визначалося, що держава підпорядковується служінню громадянському суспільству і спрямовує свою діяльність на забезпечення рівних умов для всіх, як основу соціальної справедливості.
Держава не втручається у справи людини і суспільства. Державне регулювання суспільних відносин здійснюється у межах, визначених конституцією України. Законодавча влада обмежена засадами конституційного ладу, а виконавча й судова, окрім того, обмежені законом.
Далі в проекті конституції були розміщені гарантії існування громадянського суспільства – норми про власність, підприємництво, екологічну безпеку, сім’ю тощо.
Громадське обговорення проекту конституції від 1992 року дозволило підключити інтелектуальний потенціал всього суспільства для вироблення тексту конституції. Лише за декілька перших місяців всенародного обговорення більше 50 тисяч зауважень і пропозицій надійшло на адресу Комісії з розробки проекту Конституції.
Їхнє врахування привело до створення досконалішого проекту конституції, який був опублікований у пресі 26 жовтня 1993 року.
Проект конституції 1993 року не містив наукового визначення громадянського суспільства, але у третьому розділі встановив, що громадянське суспільство ґрунтується на засадах свободи і рівноправності людей, самоорганізації і саморегулювання.
А правове регулювання в громадянському суспільстві здійснюється в межах, визначених конституцією України, і спрямоване на забезпечення інтересів людини.
Проект конституції від 26 жовтня 1993 року надавав настільки широку свободу і настільки відверто утверджував пріоритет громадянського суспільства над державою, що в статті 12 закріпив право громадян "чинити опір і перепони будь-кому, хто здійснює спробу насильницької ліквідації української державності, конституційного ладу, встановленого цією конституцією, порушення територіальної цілісності чи чинить дії, спрямовані на захоплення державної влади".
Фактично, конституція пропонувала закріпити право на політичний спротив, право на революцію! Саме таке право могло б стати юридичною підставою масових громадянських виступів під час "України без Кучми" та "помаранчевої революції".
Право на політичний спротив було б найкращим проявом демократичності державного ладу, оскільки держава була б змушена відповідати перед суспільством, почувала б себе його слугою, а не господарем.
У 1994 році політична криза призвела до дострокових виборів Верховної Ради України і відставки президента. Роботу по створенню нової конституції України було перервано.
Процес відновився після формування нового складу Комісії з опрацювання проекту нової конституції. Комісію очолили на правах співголів президент Кучма і голова Верховної Ради Мороз.
Роль Леоніда Кучми в Комісії необхідно окремо відзначити, адже з Комісії були виключені члени, які принципово стояли на необхідності закріплення максимальної свободи в конституції та утверджували ідеали громадянського суспільства.
Всі минулі прогресивні напрацювання й проекти були відкинуті, розробка конституції розпочалася наново. Фактично, Леонід Кучма, прийшовши до влади, намагався написати конституцію "під себе".
Політичними маніпуляціями в супроводі інформаційної кампанії в ЗМІ протягом 1995 року Леоніду Кучмі вдалося створити керовану політичну кризу й примусити Верховну Раду підписати Конституційний договір "Про основні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України".
Конституційний договір закріпив посилення президентської влади, водночас, не залишилося жодної згадки про громадянське суспільство або наміри його розбудови в Україні.
Остаточно президентська влада утвердилася, коли під жорстким тиском Кучми 28 червня 1996 року парламент ухвалив чинну Конституцію України. В ній не залишилося прогресивних ідей від попередніх проектів, тому Конституція 1996 року значно їм програвала за своїм змістом.
Як вже відзначалося, Конституція має закріпити ідеальну модель взаємовідносин людини, суспільства і держави. В моделі Конституції 1996 року залишилося лише двоє учасників суспільних відносин – людина й держава.
Суспільство, яке має бути середовищем існування вільної людини, не враховувалося. Таким чином, виключивши суспільство, між людиною і державою опинилася прірва.
Положення чинної Конституції України про те, що "народ є єдиним джерелом влади" аж ніяк не компенсує втрату конституційних положень про громадянське суспільство.
Зв’язок держави і людини став неповноцінним, часто однобічним. Розвалився юридичний механізм громадянського контролю за державною діяльністю. Це дозволило державі значно поширити свою владу, розширити межі втручання в суспільні справи, що у підсумку призвело до встановлення авторитарного режиму в Україні.
Замість суспільства в Україні існувала сукупність громадян, замість народу і нації – населення.
Конституція України від 28 червня 1996 року у зв’язку із вказаними недоліками не забезпечила стрімкий демократичний перехід України, не прискорила динаміку суспільного прогресу. На глибоке переконання автора, вона виявилася неефективною.
У 2000 році Кучма заговорив про потребу змінити Конституцію. Зміни дійсно були потрібні, але зовсім не такі, які пропонувала влада. Конче необхідно було збагатити Конституцію 1996 року прогресивними надбаннями попередніх проектів, повернути в Конституцію розділ про громадянське суспільство.
Замість цього Леонід Кучма, відчуваючи необхідність свого майбутнього відходу з президентського посту, зробив все, щоб у черговий раз прилаштувати Основний Закон до власних потреб.
Тож замість президентської республіки Кучма запропонував зробити парламентську, оскільки це начебто сприятиме демократичному розвитку. Кучмі це вдалося. Україна отримала "оновлену" Конституцію.
Автор цілком і повністю підтримує кожне слово критики на адресу оновленої Конституції, сказане Віктором Ющенко у суботньому зверненні 1 липня. Україна мала недосконалу Конституцію, але після її змін Україна взагалі отримала сурогат політичного егоїзму та юридичного абсурду.
Заяви про те, що перехід України від президентської до парламентської форми управління сприятиме демократизації України, не відповідають дійсності. На сучасному етапі посилення парламенту дійсно посприяло структуруванню партійної системи.
Але в результаті конституційних змін Україна замість демократії отримає парламентський олігархічний колективізм і увійде в період суцільної політичної нестабільності. Водночас державна влада так і залишиться безконтрольною, відірваною від народу.
Досягти демократії в Україні можна не шляхом переділу повноважень між гілками влади, як це робиться зараз, а лише за рахунок внесення в Конституцію положень про громадянське суспільство. Це відновить гармонійну модель взаємовідносин "людина-суспільство-держава".
До того ж, закріплення в Конституції положень про громадянське суспільство дозволить створити в Україні дієву систему громадського контролю за державою.
Навіть якщо конституційні зміни 2004 року будуть скасовані Конституційним Судом, це не вирішить усіх проблем українського конституціоналізму. На сьогодні Україна потребує принципово нового Основного Закону!
Він має увібрати в себе прогресивні положення проектів конституції 1992 та 1993 років, на найвищому рівні закріпити положення громадянського суспільства та врахувати десятилітній досвід використання Конституції 1996 року.
Саме президент України повинен взяти на себе ініціативу підготовки нового тексту Основного Закону. Хочеться вірити, що Віктор Ющенко вже розпочав цей процес своїм суботнім радіозверненням 1 липня 2006 року.
Олексій Толкачов, голова Громадського комітету національної безпеки України, для УП
