Український народ вартий своїх обранців?

Розпад "помаранчевої" коаліції супроводжувався хвилею взаємних звинувачень колишніх учасників коаліції в зраді, моральній нечистоплотності, нещирості.

Особливо гостра дискусія точилася довкола мотивів, що примусили керівництво Соціалістичної партії України полишити ряди "демократичної" коаліції і створити коаліцію разом з Партією регіонів і комуністами.

Яким же чином прості громадяни сприймають аргументацію кожної зі сторін у цьому конфлікті?

За результатами опитування, що було проведене Центром Разумкова у середині липня (див. табл.1), найчастіше респонденти пояснюють рішення керівництва СПУ прагненням Мороза зайняти посаду голови Верховної Ради України.

В принципі, цей результат можна було б назвати банальним, адже отримання тієї чи іншої керівної посади в державі і є метою участі політиків у виборах. У цьому сенсі можна було б сказати, що Мороз нічим не гірший і нічим не кращий за інших мешканців політичного Олімпу, якби не порушення ним попередніх домовленостей із "помаранчевими" політичними силами.

Таблиця 1

Як Ви вважаєте, що спричинило рішення керівництва Соціалістичної партії України про вихід з "помаранчевої" коаліції та створення коаліції з Партією регіонів і Комуністичною партією України? (Респонденти могли вибрати усі варіанти відповідей, з якими були згодні)

Однак другим за частотою називання респондентами був варіант відповіді "підкуп Партією регіонів керівництва Соціалістичної партії".

А це вже серйозніше, адже більш ніж кожен п'ятий українець вважає, що формування антикризової коаліції не обійшлося без дій, які могли б зацікавити прокуратуру України. Цілком очікувано, що про підкуп як мотив поведінки Мороза частіше говорили прихильники "помаранчевих" політичних сил.

Так, серед тих, хто на останніх виборах голосував за Блок "Наша Україна", цей варіант відповіді обрали 38,7%, серед тих, хто голосував за Блок Юлії Тимошенко – 34,3%.

Хоча й частина респондентів, які на минулих виборах голосували за партії, що увійшли до антикризової коаліції, також вважають таку причину поведінки Мороза цілком ймовірною: серед тих, хто голосував за СПУ – 16,0%, серед тих, хто голосував за КПУ – 8,2%, а з-поміж учасників опитування, які голосували за Партію регіонів – 5,5%.

Досить цікавим результатом також є те, що серед респондентів, які вважають, що головним "мотиватором" створення антикризової коаліції був підкуп, далеко не всі засуджують створення цієї коаліції, а значить, і методів, за допомогою яких, на їхню думку, вона була створена.

Хоча серед представників цієї групи опитаних негативно поставилися до антикризової коаліції більшість (74,8%), але 8,2% висловили позитивне ставлення, ще 10% дали відповідь "важко сказати напевно – почасти позитивно, почасти ні", а ще 7% вагалися з відповіддю.

Іншими словами, в країні близько чверті тих, хто вважає, що в парламенті одні політики купують інших, або ж схвалюють це чи ще сумніваються в оцінках − добре це чи погано.

Тобто ми часто маємо не лише "трошки цинічних" політиків, але й таких самих їхніх прихильників поміж широких народних мас.

Щоб дізнатися, якою мірою українці вимагають моральності від політиків і чи змінилися їхні думки з цього приводу під впливом останніх подій, соціологічна служба Центру Разумкова у травні і в липні цього року запропонувала респондентам відповісти на запитання: "Як Ви вважаєте, наскільки виправданим є застосування політиками дій, які, хоч і є сумнівними з погляду моральності, врешті можуть призвести до покращення становища в країні?".

Відповіді розподілилися таким чином: 6% у травні і 8% у липні вважали, що такі дії завжди є виправданими, відповідно 36% і 33% − є виправданими за певних обставин, відповідно 40% і 35% − за жодних обставин не можуть бути виправданими, 18% у травні і 24% у липні вагалися з відповіддю.

Як бачимо, у травні частки тих, хто за жодних обставин не згоден виправдати аморальні дії політиків, і тих, хто надає їм таке право, статистично значуще не відрізнялися. А вже в липні тих, хто допускає аморальну поведінку політиків, стало на 6% більше, ніж тих, хто вважає її неприпустимою.

Отже, хвиля взаємних звинувачень державних діячів в аморальних діях, що накрила країну протягом останніх тижнів, мала досить своєрідний вплив на громадську думку: тепер ті, хто допускає аморальні дії політиків хоча б "за певних обставин", становлять відносну більшість.

Можливість порівняння даних липневого і травневого опитувань дозволяє простежити, якою була за цей період "духовна еволюція" прихильників різних політичних сил.

Ще за даними травневого опитування ми помітили, що "моралізаторська свідомість" більш властива прихильникам опозиційних партій, аніж тим, хто підтримує владу.

Тоді в ролі опозиції ще виступали Партія регіонів і комуністи, і вони значно частіше, ніж прихильники тоді провладних "Нашої України" і Блоку Юлії Тимошенко, демонстрували "моралізаторські" вимоги до політиків.

Йдучи за цією логікою, зараз ролі мали б помінятися, і вже не "червоний" і "біло-блакитний", а "помаранчевий" електорат повинен відстоювати суспільну мораль.

Як і передбачалося (див. табл. 2), "відлучення" "Нашої України" і Блоку Юлії Тимошенко від процесу творення владної коаліції досить позитивно позначилося на моральній свідомості прихильників цих політичних сил.

За показник симпатій до тієї чи іншої політичної сили, як і у травні, ми взяли рівень підтримки респондентами дій її лідера.

З таблиці 2 ми бачимо, що серед респондентів, які повністю підтримують дії почесного голови політичної партії "Народний союз Наша Україна" Ющенка, так само як і серед опитаних, які повністю підтримують дії лідерки БЮТ Тимошенко, помітно, порівняно з травнем, скоротилася частка тих, хто за певних обставин ("для блага країни") допускає аморальність засобів в діях політиків.

Серед тих, хто повністю підтримує дії лідера СПУ Мороза, статистично значущих змін у відповіді на це запитання не відбулося.

А серед прихильників лідера Партії регіонів Януковича і лідера КПУ Симоненка помітно, порівняно з травнем, зросла частка тих, хто вважає, що застосування політиками дій, які, хоч і є сумнівними з погляду моральності, врешті можуть призвести до покращення становища в країні – "завжди є виправданим".

Таблиця 2

Ставлення респондентів до проблеми моральності в політиці залежно від політичних симпатій, %

* Зірочкою позначені показники липневого опитування, що статистично значуще відрізняються від відповідних показників травневого опитування.

Отже, раніше вважалося, що це тільки політики, долучившись до влади, починають втрачати моральну цноту, піддаючись спокусам, які цій владі супутні.

Ще 100 років тому філософ Бердяєв писав: "Періодично з'являються люди, якi з великим піднесенням співають: "От ликую­­­щих, праздно болтающих, обагряющих руки в крови, уведи меня в стан умирающих за великое дело любви". I йдуть, несуть страшні жертви, віддають своє життя. Але ось вони перемагають i трiумфу­­­ють. I тодi вони дуже швидко перетворюються на "ликующих, праздно болтающих, обагряющих руки в крови". I тоді з'являються нові лю­­­ди, якi хочуть піти в "стан умирающих". I так без кінця здійснюється трагікомедія історії".

Цікавим є те, що подібна духовна еволюція відбувається не лише з політиками, які можуть отримувати цілком реальні дивіденди від відмови від принципів, проголошених ними до приходу у владу.

Така ж тенденція спостерігається і з їхніми "рядовими" прихильниками, які від здобуття влади тими, кому симпатизують, часто не отримують нічого, крім морального (а в контексті сказаного − можливо, аморального) задоволення.

Михайло Міщенко, Центр Разумкова