Країна подвійних стандартів
В українській політиці немає моральних авторитетів, ідеологічних принципів, вічних союзів та сталих уподобань. Є лише вічні інтереси, ситуативне співробітництво, постійні компроміси, вибір кращого з гіршого. Це реалії демократичної України.
Сьогодні виборця не просто дезорієнтують під час виборчої кампанії — його відверто та свідомо обдурюють. І, на жаль, до цього факту досить спокійно ставляться як політики, так і політтехнологи.
Якщо раніше скаржилися на відсутність дієвого виборчого законодавства, яке передбачає механізми політичної відповідальності, та на брак ідеологічної складової у діяльності політичних партій, то вже сьогодні говоримо про девальвацію усіх без винятку інструментів громадянського суспільства у сучасній Україні.
Український виборець сьогодні відверто дезорієнтований. Система цінностей радикально зруйнована. Раніше, голосуючи на виборах, пересічний українець приймав до уваги моральні якості політиків, харизму, політичну платформу партій, ідеологічні цінності, досвід роботи окремих політиків та команди в цілому, слогани та декларації.
Сьогодні на розгляд залишилися лише декларації.
Для українського політикуму стало звичним явищем міняти політичні табори, не дотримуватися не лише ідеологічних настанов, але й свого слова, безконтрольно жонглювати поняттями, обіцянками та звинуваченнями.
Такими є об’єктивні умови ведення політичної боротьби в Україні: дедалі менше ідеологічних дискусій, дедалі більше кулуарних домовленостей. Українська політика є надзвичайно прагматичною. Тож не дивно, що моральні авторитети від політики просто перестають бути актуальними для самого суспільства.
Ті принципи, які були закладені під час формування всіх без винятку партійних списків, методи ведення політичної боротьби, намагання бізнесу кардинально впливати на формування політичної стратегії партій, особливо за умови їх (партій) участі у владі, — все це заклало вже тоді бомбу уповільненої дії, яка розірвалася лише зараз.
Вплив бізнес-фактору на визначення стратегії політичного розвитку
Ознайомлюючись із списками депутатів від різних фракцій, можна було одразу виділити групи впливу, що є найбільш вразливими для зовнішнього тиску та нестійкими за умов загострення конфронтації. Сьогодні у кожній фракції є депутати, які за будь-яких обставин не витримають випробування опозицією чи адміністративним тиском.
Це ті люди, на яких завжди може розраховувати влада або та сила, яка впевнено іде за владою. Залежно від ступеня політичної свідомості, досвіду, політичної ваги, характеру бізнесу депутата його можна переконати вчинити у відповідності до певної схеми.
"Наша Україна" завжди відрізнялася наявністю декількох політичних центрів впливу, а також групами депутатів-бізнесменів, які не захочуть підпорядковуватися жорсткій фракційній дисципліні. Не дивно, що першими ренегатами стали політики, які пройшли до парламенту за квотою Партії промисловців та підприємців.
Позиція цієї групи з самого початку була досить деструктивною по відношенню до намагань політичної ради блоку створити єдину коаліцію демократичних сил. Депутати, які пройшли за квотою ПППУ, були одними з тих, хто виступав за створення широкої коаліції з Регіонами.
Слабкою ланкою соціалістів є депутати, представники червоного директорату та сучасні акули бізнесу: Бойко, Бугаєць, Деркач, Гончаров, Поляков, Рудьковський та інші. Саме вони намагатимуться впроваджувати прагматичну складову у діяльність фракції та партії.
Це ті люди, які, радше за все, не захочуть бути у жорсткій опозиції. І вже цілком очевидно, що саме депутати з цієї групи провадили активні попередні переговори з представниками ПР щодо створення антикризової коаліції за участю СПУ.
Фракція БЮТ також є надзвичайно вразливою з точки зору впливу бізнес-інтересів. Хоча вона є досить однорідною з точки зору політичного впливу — тут все централізовано та зациклено на одноосібному лідері блоку і фракції.
Але водночас бізнес-інтереси окремих депутатів (від 5 до 2 десятків) створюють передумови для гіпотетичного розколу фракції. Адже цілком зрозуміло, що ані Губський, ані Єдін, ані брати Буряки, ні Хмельницький з амбіціями, ні Жеваго з інтересами, ні Веревським з групою підтримки, ні Абдулін з Васадзе — жоден з них не звик робити бізнес в опозиції.
Безумовно, БЮТ сьогодні є однією з найбільш пристосованих технологічно, ресурсно, морально та інтелектуально для дій в опозиції. Але опозиційність фракції, зважаючи на присутність в ній амбітних бізнес-персоналій, може призвести до її суттєвого "схуднення".
Щоправда, цей факт навряд чи засмутить чи навіть змінить стратегічні плани керівництва БЮТ. Натомість за умови, що позиція депутатів-бізнесменів виглядає логічною для самої Тимошенко. Вона нібито сама закликала своїх депутатів якнайшвидше визначитися зі своїм майбутнім та членством у фракції.
Як не дивно, але найменш вразливою у цьому розумінні є фракція Партії регіонів, значна частина якої складається з підприємців. При цьому ці представники бізнесу є досить послідовними з точки зору дотримання партійної і фракційної дисципліни. Їх вихід із фракції ПР та перехід, скажімо, до БЮТу виглядав би як міні-сенсація.
Моральний фактор у сучасній українській політиці
Останнім часом в українському суспільстві почали обговорювати значення фактору моральності в політиці. Без сумніву, першим на щит своєї політичної боротьби моральність як основне гасло виніс Ющенко під час президентської кампанії 2004 року.
Розрахунок технологів зводився до того, що на той момент опозиція буде протиставляти "корумпованій владі" та її представникам такі поняття як чесність, порядність, справедливість — загальнолюдські цінності.
Відповідно, опоненти Ющенка є антиподами цих цінностей і уособленням аморальності.
І що ж відбувається сьогодні? З заявами про корупцію, з посиланнями на моральність та загальнолюдські цінності виступають колишні опоненти помаранчевої опозиції. Це означає, що система моральних координат у політиці або зазнала суттєвих змін, або моральність як фактор просто перестала існувати у політичній орієнтації еліти.
З цієї точки зору вчинок соціалістів та особисто Мороза важко назвати чи зрадою, чи то відверто аморальним вчинком. Мороз, як один з найкращих стратегів української політики, виявив не більше, не менше — політичну мудрість.
Він — лідер політичної партії, головна мета якої - боротьба за владу. Він — уособлення певного потенціалу своєї політичної сили: кадрового, політичного, ресурсного, ідеологічного, тощо. Тож на даному етапі історичного розвитку позиція соціалістів виглядає сильною.
Але проблема еліти полягає в тому, що для неї Мороз був до останнього уособленням "єдиного морального політика в Україні". А відтак, він виявився "переобтяжений" суспільними сподіваннями.
Тож коли Мороз, реалізовуючи політичну позицію партії, діє такими ж методами, як Ющенко, Тимошенко, Янукович та інші політики, це викликає нерозуміння свідомої частини суспільства.
Чи було для когось таємницею, що у відношеннях БЮТ з "Нашою Україною" фактор соціалістів і особисті амбіції Мороза були лише механізмом впливу та політичних торгів. При цьому таке рішення було несподіванкою для обох політичних сил.
Але у випадку з Тимошенко крок Мороза виглядав більшою зрадою лише тому, що саме вона втратила додатковий козир при торгах з групою "любих друзів".
Роль ідеологічного фактору
Багато говорилося про те, що ідеологія як мотиваційний механізм політичних дій не є ефективним в українських реаліях. А якщо проаналізувати діяльність політичних партій відповідно до їхніх програм та практики дій?
Виявляється, що й у цьому контексті існують ідеологічні протиріччя при формуванні деяких варіантів коаліції. Звісно, у випадку з антикризовою коаліцією можна говорити про певну неприродність поділу влади між крайніми лівими комуністами, поміркованими лівими соціалістами та рожево-ліберальними Регіоналами.
У той же час ці партії є досить схожими з точки зору визначення портрету виборця, пріоритетів зовнішньої політики, мовного питання тощо.
Натомість говорити про ідеологічну близькість партнерів по гіпотетичній коаліції демократичних сил майже так само важко, як уявити, що можуть бути коли-небудь подолані проблеми персональної комунікації БЮТівців та тих, кого називають "любими друзями".
Ідеологічні розбіжності між соціалістами, БЮТ та блоком "Наша Україна" (який, у свою чергу, складається із декількох ідеологічно протилежних суб’єктів української політики) мають досить серйозне підґрунтя. Ці розбіжності надзвичайно радикально проявилися і під час цілої низки криз (бензинової, хлібної, цукрової), і під час протистояння у парламенті щодо інтеграції України до ВТО.
Замість епілогу
В Україні загострюється одна з найбільших політичних криз за останні 15 років незалежності. Сьогодні вочевидь безмірна жадоба влади окремих політичних сил призводить до критичного загострення суспільного конфлікту. Інтереси держави та народу стають заручниками амбіцій та вузьких корпоративних інтересів політичних вождів.
У демократичних країнах напередодні навіть примарної загрози громадянського конфлікту відбувається консолідація політичних еліт. В Україні ж політичні опоненти здебільшого живуть за принципом чим гірше – тим краще.
Сьогодні слід зупинити протистояння у суспільстві, доки воно не пройшло точку неповернення, за якою може розпочатися згортання демократичних процесів чи силові варіанти розвитку подій.
Цілком зрозуміло, що варто негайно припинити спілкування мовою ультиматумів та вимог, голослівних декларацій та взаємних погроз. Проте такий спосіб політичної комунікації стає нормою для українських політиків.
Сьогоднішня ситуація в українському суспільстві цілком коректно відповідає відомій фразі Володимира Ульянова-Леніна щодо потуг декабристів "демократизувати" тогочасне російське суспільство: "занадто далекі вони від народу".
Хочеться сподіватися, що в українському суспільстві не відбудеться того, про що сказав той же персонаж словами: "коли низи не хочуть, а верхи не можуть".
Олег Шевчук, заступник Голови ПЗУ, Директор Інституту інформаційного суспільства, для УП
