Віктор Ющенко: "Подання прем’єр-міністра – це не технічний акт"

Інтерв'ю президента інформагентствам та телевізійним каналам

– Шановні присутні. Насамперед я вдячний за можливість зустрітися з вами. Знаю, що основні питання, які будуть ставитися на сьогоднішній конференції, - це питання, що стосуватимуться внутрішньополітичного стану, формування коаліції, формування уряду і призначення прем’єр-міністра.

Я залюбки обговорю ці питання і донесу до вашої уваги ту позицію, яка формується з цього приводу в секретаріаті президента.

Водночас я хотів би зробити одне загальне зауваження. Надзвичайно важливо, щоб у цьому процесі, в процесі формування національного уряду, силових міністерств і відомств, ми продемонстрували терпіння і витримку.

Щоб ми не користувалися засобами тиску і, що особливо неприйнятно, будь-якими ультиматумами. Поважаймо права сторін.

Президент з великим терпінням ставився до тих процесів, які відбуваються в українському парламенті протягом двох останніх місяців. Понад те, я був учасником частини тих подій, які ставили за мету якомога швидше нормалізувати роботу українського парламенту.

Переконаний, що 60 днів, які минули, послужили, в тому числі, укріпленню філософії українського парламентаризму. Це не тільки мінус. Хоча, безумовно, і нація, і президент чекали відповіді й хотіли, щоб ця відповідь була зроблена набагато швидше, можливо, більш мирним, компромісним шляхом, ніж вона сьогодні досягнута.

Але я хочу наголосити, я поважаю право парламенту мати особливе положення для реалізації своїх повноважень.

Водночас я хочу наголосити, що і в президента є відведені Конституцією 15 днів, протягом яких він формує своє рішення. Хочу особливо наголосити, що президент – це не поштова скринька, яка автоматично після подачі кандидатури від коаліції у той самий день на ту саме адресу направляє відповідь.

Очевидно, автори Конституції не це закладали в право президента на розгляд протягом 15 днів кандидатури прем'єр-міністра.

Очевидно, мова йшла про те, про основи незмінності якого курсу йде мова, про які відносини президента, уряду, парламенту може йти мова, яка процедура призначення силових структур, як формується дієздатний Конституційний Суд і багато-багато інших речей.

Було б дуже дивно не давати відповіді на ці очевидні питання, хоча є й питання правового порядку, які треба опрацювати на чинному рівні відповідним юристам, є й багато інших речей.

Тому я виходжу з того, що за дні, відведені президентові, нація і парламент отримають відповідь. Але я просив би, особливо український парламент, особливо деякі політичні сили, не формувати ілюзію можливості тиску на президента у формуванні цього рішення.

Хотів би окремо виділити тему, яка, на мій погляд, не повинна стояти ні в залі парламенту, ні поза парламентом. Це різні версії розвитку силового варіанту.

Я думаю, що не треба зараз апелювати до громади і до вулиці, не треба звертатися до безпорядків, не треба тішити себе тим, що після виборів ми все можемо. Ви можете одне – керуватися винятково законом.

І коли ми говоримо про порядок, розв’язання тих конфліктів, які є, можливо, цілком природними, то ми повинні наголосити і пам’ятати одне: хто посіє вітер, той буде мати жнива з бурі.

Я б не радив ніколи йти формулою силового варіанту. Я розумію, що це награна полеміка, але я з усією серйозністю хочу попередити: в цю тему не варто входити, навіть дискусійно.

Щоб ми поважали себе як політики і шукали виклики на ті відповіді, які існують, а не пробувати через погрози, що ми знову Конституцію не будемо виконувати, тішити якісь нездорові уми.

На цьому, дозвольте, я поставлю крапку і залюбки поспілкуюся з вами.

– Пане президент, як Ви оцінюєте логіку подій у парламенті, зокрема, заяви спікера про те, що парламент може не підкоритися указові президента про розпуск?

Який Ваш прогноз, що може відбуватися далі, якщо, наприклад, цей указ буде, а парламент його не виконає і буде продовжувати засідання або почне самотужки призначати прем’єра? Якщо буде такий варіант правового нігілізму. Дякую.

– Повірте, мені не хочеться робити особливий акцент на цій темі, але я наголошую – указ виконають згідно з Конституцією. І мої укази будуть чинні, законні й відповідатимуть букві і духу української Конституції.

Я ще раз і ще раз заявляв і заявляю: я не дозволю будь-кому, починаючи з себе, переступати українську Конституцію. Мені боляче від того, що люди, які мали відношення до написання української Конституції, сьогодні так легко, через перст, починають її коментувати.

Для цього треба було створити Конституційний Суд, щоб він тлумачив і дії президента, і дії парламенту.

Якщо цього з хитрих міркувань не було зроблено, то сьогодні порозуміння ми повинні шукати в одному – сідати за стіл і краще домовлятися, а не посилати ультиматуми.

Я не буду на них реагувати, мене це не цікавить, тому що переді мною як перед президентом є одна мета – як досягти гарантії незмінності політичного курсу країни, як внутрішнього, так і зовнішнього.

Друге – захистити ті права і свободи, до яких, можливо, не всі мали відношення з тих, що сьогодні вимагають такої поведінки президента.

Це не порожні слова. Я переконаний, що сьогодні як ніколи українська нація стоїть перед іспитом. Я розумію, що за день не стверджується демократія. Але я розумію, яка ціна покладена за свободу і українську демократію, щоб її так легко віддавати.

Я розумію всі складності українського парламенту. Розумію, що він розколотий, і розколотий природно. Коли 8,3 млн. виборців голосували за одну політичну силу чи блок, і 8.6 млн. проголосували за іншу політичну силу.

Я розумію навіть те, що коли 37% громадян підтримують коаліцію Партії регіонів, комуністів і соціалістів, а 36,5% не підтримують цю коаліцію.

Я розумію, коли 36% підтримують інтеграцію "Нашої України" в "широку" коаліцію, а 36,5% не підтримують. Тут відчувається, що в нації є позиція. Вона складна. Арифметичної відповіді політики дати не можуть. Відсотками сьогодні керуватися – це, повірте, дуже примітивна справа.

Я переконаний, що якраз виклик, тест українським політикам полягає в тому, як нації продемонструвати ту форму порозуміння і консолідації, яка, на жаль, не вдалася під час виборів. І той, хто буде далі породжувати протистояння, той програє.

І тема ультиматумом не завершиться, це дуже слабка відповідь. На дію завжди буде протидія, повірте. І останнє чого б я хотів – це апелювати до виборця чи до киян, щоб захистити українську демократію.

Я б не хотів, щоб хтось у парламенті ставив собі завдання перебити відчуття свободи, незалежності і суверенітету якимись іншими почуттями. Це не вдасться. Україна інша. Ми більше стали українцями, ніж два роки тому. І з цим не треба забавлятися.

Тому я б дуже хотів, щоб політики не переадресовували свою відповідальність сісти за стіл переговорів і знайти компроміс. Той, який, можливо, ще два місяці тому і в голову не приходив. Це задача політиків.

Наголошую, апелювати до громади, апелювати до громадянського конфлікту, для того щоб там шукати відповідь, на мій погляд, це майданчик для слабких політиків.

– Шановний Вікторе Андрійовичу, на продовження цієї теми. Сьогодні і під парламентом, і всередині Верховної Ради одні категорично закликають президента негайно внести кандидатуру прем’єра, лідера Партії регіонів Віктора Януковича.

Інші не менш категорично і в парламенті, і під його стінами закликають цього не робити і негайно розпустити Верховну Раду.

Я розумію, що, можливо, ще немає однозначної відповіді, але якою буде позиція Глави держави? І якщо доведеться, згідно з Конституцією, внести кандидатуру Віктора Януковича, то за яких умов, крім гарантії європейського вибору і дотримання прав і свобод людини?

Негайної відповіді не буде, тому що я хочу, щоб моя відповідь була серйозною і адекватною до тої ситуації, яка є. Ще раз підкреслюю, що кандидатури, які вносяться парламентом у секретаріат президента на подання прем’єр-міністра – це не технічний акт. Тому Конституція відводить 15 днів для формування відповіді по суті.

Я не буду, можливо, характеризувати всю складність цього процесу, бо за два місяці ми бачили дві коаліції, і в секретаріаті президента три подання на двох прем’єр-міністрів.

І як діяти в цьому плані – чи подавати зразу те, що перше лежить, чи те, що друге, чи те, що друге, а потім стало третім? Я хотів би, щоб тут була витримана чисто правова позиція, щоб потім ми не жалкували, що вчинили емоційно. Це теза перша.

Теза друга, яка не менш є принциповою для мене, – це те, яку політику буде реалізовувати прем’єр-міністр. Я не допущу ситуації, коли прем’єр-міністр буде реалізовувати політику розбрату, політику, яка буде вести українську націю в іншу сторону від суверенітету, політику, яка дробить українську землю, українську територію, політику, яка не працює на консолідацію.

Два роки тому як президент я йшов на вибори і переміг чесно на тих виборах з програмою консолідації і демократичного розвитку цієї країни. Це є те, у що повірили мої виборці – це ті ж самі українці – їх, до речі, було близько 14 мільйонів.

Тому зараз, коли йде дискусія ігнорувати чи не ігнорувати ту чи іншу частину української політики, – внутрішньої чи зовнішньої – я думаю, що ця дискусія безперспективна. Я не буду грати в цій країні технічну роль.

Я буду реалізовувати ту політику, на засадах якої я прийшов у велику політику як президент. Це моя декларація, це моя програма, яка була підтримана більшістю українського суспільства.

Третє – це те, що, очевидно, не є великим секретом. По суті, сьогодні зберігається три варіанти розвитку подій.

Факт перший: пройшло 60 днів, в Україні немає прем’єр-міністра і уряду. І наступив факт реалізації прав президента відносно розпуску парламенту.

Підкреслюю, що всі протиріччя в суспільстві політичного характеру через інститут парламенту можна вирішувати двома способами: злагодою (коаліцією іншими словами), або розпуском і пошуком іншої конфігурації парламенту для того, щоб через механізм коаліції, злагоди шукати відповідь.

Я не відкидаю цей варіант. Хочу лише сказати, що, на моє переконання, він може принести додаткову конфронтацію в суспільстві і політичних силах. Але як відповідь він може існувати проти тих, хто не знайшов через порозуміння, через відповідні консультації відповідь на ці питання.

Теза друга – це формування іншої коаліції, яка б дала відповідь на всі виклики, які стосуються основ курсу демократії і свободи. Я не буду в деталях говорити – ширшої, вужчої і таке інше. Переговори йдуть.

Я не є учасником цих переговорів, я не є членом якоїсь команди, яка виступає зі своїх позицій. Я є президентом.

Знаю, що ці переговори йдуть, знаю, що там є прогрес. Але не той достатній прогрес, який би сьогодні сказав: основи політики можливої коаліції будуть такі-то, принципи формування уряду, відношення до проблем кризи Конституційного Суду будуть такі-то і т.д. Це питання, на які я вимагаю отримати відповіді. Без них нема прогресу в будь-якій коаліції.

Хотів би зауважити, що немалу роль у відповіді на те, якої конфігурації буде коаліція – чи декларована, чи ширша, інша, – залежить від того, як тими чи іншими політичними силами формується доступ чи входження у владу.

Декларувати демократичні цінності, незмінність зовнішнього і внутрішнього курсу, свободи – це одне, але мати механіку впроваджувати їх або захищати – це інше. Гарантією збереження курсу є входження у владу.

Немає адекватного входження у владу – тоді все решта можна сприйняти як декларацію, м’яко кажучи. Якщо говорити грубіше – то капітуляцію. Тому йдеться про те, до якого рівня входження у владу може бути припущення, щоб сформувати коаліційний баланс.

Я не хочу говорити про деталі цих переговорів, тому що вам краще звернутися до переговорних сторін. Але я при будь-якій коаліції буду вимагати силовий блок вивести з дискусії.

Призначення міністра внутрішніх справ, міністра оборони країни, міністра закордонних справ, генерального прокурора, керівника Служби безпеки – це ініціативи, які повинні виключно виходити від президента України.

Є й багато інших нюансів, деталей, які стосуються регуляторних структур, державних монополій, де коаліція повинна знаходити гармонію. І не тільки в колі політичних фігурантів, але й на Банковій.

Переконаний, що це потрібно для того, щоб ми говорили про той унісон, який треба продемонструвати при формуванні урядів.

Я сказав би, що для мене надважливою умовою є формування Конституційного Суду. Це та точка, відносно якої президент відступати не буде.

Я розумію, що створено вже дуже багато нюансів, щоб скоріше дати відповідь "ні", ніж кивнути головою і сказати, що ви знаєте, ми вісім місяців водили цю націю, країну манівцями, оббріхували її, говорили про неможливість створення Конституційного Суду, зараз час прийшов чесних політиків.

Конституційний Суд у країні повинен бути, якщо ми говоримо про верховенство Закону, права і свободи. Якщо цього не буде, це перша ознака, що це порожні слова.

І тому я наполягаю фігурантам коаліційного процесу про те, що відповідь повинна бути сформована: як обираються п’ять суддів від парламенту – це хороший тест на демократію.

Якщо буде це голосування організоване таким чином, як сьогодні ще вранці міркували, – що вноситься там 5-10 кандидатур, рейтингове голосування, хто перемагає – той і затверджується як суддя Конституційного Суду – зрозуміло, що це дорога узурпації Конституційного Суду, бо вона ігнорує рівень представництва політичних сил парламенту.

Вона передбачає тільки можливість однієї політичної сили сформувати за своїм списком ці кандидатури і їх затвердити. Це не є чесна політика, це не є зрозуміла політика, це одностороння гра. І тому це хороший тест – продовжувати далі розмови про коаліцію чи її припинити, якщо на цьому питанні демонструється таке непорозуміння.

Окрім того, питання приведення до присяги трьох суддів Конституційного Суду, яких призначив президент. Вісім місяців люди призначені, рішення прийнято – не відбувається ритуал приведення до присяги. Мені рекомендують, щоб я переподав ці кандидатури. Я цього робити не буду.

Рішення прийнято 8 місяців тому, я його не змінив. Я не можу з чиєїсь причини – а скоріше за все, ігнорування попереднім парламентом умов Конституції – продовжувати підтримувати цю гру.

Я не хочу бути втягнутим в цю гру. Тому я наполягаю: парламент повинен привести до присяги тих суддів, які призначені президентом і з’їздом суддів України.

Ще є багато нюансів, які треба обговорити перед тим, як дати останнє рішення відносно кандидатури. Ще раз хочу підкреслити: суть, основа – це та політика, яку може проводити чи не може проводити коаліція і представлений нею кандидат.

– Пане президент, щодо круглого столу, який було анонсовано спікером Олександром Морозом. Це Ви відмовилися чи ініціатором цього столу був саме Мороз? Чи буде цей стіл проведено завтра? Дякую.

– Близько трьох тижнів тому я перший вийшов з ініціативою проведення круглого столу. Тоді він не відбувся по причині неявки однієї політичної сили. Але ідея круглого столу не відпадала, тому що це найлогічніша відповідь.

Якщо є проблема, якщо є непорозуміння між певними політичними силами, рано чи пізно настане той час, коли треба всім сідати за круглий стіл і говорити про суть, бачення і форми виходу із цієї проблеми. Це річ очевидна. Без переговорів не вийдеш.

З переговорами, можливо, тяжкими, затяжними, довгими, але все-таки переговорами, ти можеш вийти з цієї кризи. І тому ідея продовження теми круглого столу є актуальною сьогодні не менше, ніж три тижні тому. Тому я наполягаю на цій ініціативі і вважаю, що вона є своєчасною.

З іншого боку, для того, щоб провести круглий стіл, повинен бути сформований сам регламент столу, починаючи від фігурантів, учасників цього столу, закінчуючи, бажано, проектом тих рішень, до яких ми хочемо прийти. Мені б не хотілося починати справу, яку не знаєш, як можна завершити.

Тому питання стоїть, що сторони на ініціативу президента повинні сформувати регламент, який би давав відповідь на питання про сторони – учасники цього круглого столу. На мій погляд, це повинні бути не тільки партії українського парламенту, не тільки уряд, секретаріат президента і сам президент.

Думаю, що мають бути залучені і громадські організації, авторитетні люди України, які могли б з боку політикам сказати, що вони роблять правильно, а що ні.

Іншими словами, я не думаю, що нам треба від когось ховатися. Я думаю, політичний діалог чи політична дискусія виграли б тоді, коли значну частину з того, що два місяці поспіль говорилося за різними переговорними столами, щоб це знала публіка, нація. Це дисциплінує і самі рішення переговорів.

Сьогодні вранці отримав пропозиції щодо регламенту круглого столу і отримав деякі політичні позиції, які б пропонувалося у форматі підсумкового документу.

Мається на меті, що круглий стіл повинен досягти відповіді на ключові питання відносин парламентських політичних сил, основ курсу, формального документа, який би декларував відповідні "маяки", що забезпечать реалізацію зовнішнього і внутрішнього курсу, і врешті-решт, основи консолідації політичних сил.

Тому я вважаю, що тут прогрес є. Все робиться для того, щоб цей круглий стіл відбувся. З моєї сторони все буде зроблено для того, щоб цей круглий стіл відбувся завтра.

Але я наголошую, бажано йти з проектом результатів, які ми хочемо пропонувати громаді чи учасникам кругло столу. Щоб це не був майданчик, де на підлогу кидають білі рукавиці.

– Дехто вважає, що всі проблеми, які зараз існують в політикумі, між політичними силами, це ще виходить з недостатньої відпрацьованості конституційних змін, які були зроблені. Не чітко прописані процедури, дірки в самому тексті, які дозволяють трактувати по-різному різними політичними силами.

Як Ви бачите подальші кроки у конституційному напрямку, тобто треба рухатися так, як свого часу було вирішено шляхом прийняття наступного законопроекту чи, можливо, вносити зміни вже існуючі зараз про розподіл повноважень між гілками влади? Ваша точка зору.

– Я думаю, що остання реформа принесла у Конституцію України велику алогічність. Ми є свідками того, що нові повноваження, в рамках яких відбувся перерозподіл між парламентом, президентом, урядом, відсутність законів, які б прописували їх формат застосування і реалізації на практиці.

Відсутність, я сказав би, цілих розділів, які можуть регулювати загальнодержавну діяльність, починаючи, наприклад, від тем інтеграційної політики, незалежно від того, про яку інтеграцію ми говоримо, ми говоримо про форми передачі суверенітету із тих чи інших питань, які зовсім не відрегульовані.

Ми говоримо сьогодні про СОТ, ми говоримо сьогодні про ЄС, про ЄЕП і т. д, скрізь пишемо "оговорки": відповідно до чинної Конституції. Хоча добре знаємо, що Конституція ніякої відповіді не дає. Ніякої. Жодної відповіді не дає. І політики ще повинні знайти волю для того, щоб цю відповідь сформулювати у самій Конституції.

Думаю, що багато неоковирностей принесено останніми змінами, дійсно. Країна повернута в хаос, коли одна гілка влади відчуває, що це вже не її конституційні повноваження, інша ще не отримала відповідних регламентів і процедур, багато питань, по суті, перебувають в очікуванні конституційної розв’язки.

Я переконаний, що методом рішень подібного типу протиріч повинна бути консолідована позиція демократичних сил України. Сил, які повинні вдвох, втрьох сісти за стіл і сказати: вони готові, перш за все, як того вимагає Конституція, провести публічні узгодження змін, доповнень або формування нового тексту Конституції.

Щоб нація відчула, що вона є учасником цього процесу, щоб нація відчула, що не пакетне голосування без обговорення змін і доповнень – а якраз твоя особиста участь, твоє розуміння – свідоме чи підсвідоме навіть – того, що пропонується в новій редакції тої чи іншої статті – тільки такого типу розуміння, я переконаний, принесе гармонію у відносини між гілками влади.

Я можу коментувати безліч питань, коли є очевидна диспропорція в прийнятті рішень, як, наприклад, формування силового блоку.

Президент подає, наприклад, кандидатуру міністра оборони, але він не може відправити його у відставку – хоча президент відповідає за оборонну та безпекову політику в країні.

Те саме стосується правоохоронної діяльності, те саме стосується Генерального прокурора – він може подати, але не може відправити.

І знову – чи це не є ознаки того, що ряд національних інститутів перебирають ті повноваження, які чітко розмежовують гілки влади?

Чи ми не приходимо до еклектики дій і політичних спекуляцій в діяльності тих чи інших органів, і, особливо, правоохоронних, силових?

Адже я думаю, кожному політику зрозуміло, що ключовий фундаментальний принцип, коли ми говоримо про владу, партії, парламент і силові інститути – це відділити силові інститути від партійного впливу. Як його вивести з партійної квоти розподілу?

Як цей унікальний статус того чи іншого безпекового, чи силового, чи правоохоронного міністерства зберегти?

Тому що інколи, а можливо й часто, предметом розслідувань того чи іншого правоохоронного органу може бути діяльність або тих чи інших суб’єктів Верховної Ради, або уряду: місцевого чи центрального. Як вийти з цього протиріччя? Одним способом тільки – передати цю компетенцію до незалежного інституту, інституту президента.

Тема загального нагляду, тема імперативного мандату і багато інших – я не піднімаю ці теми, які говорять лише про одне: що, скоріше, після того, як будуть сформовані основи коаліційної політики, тема проведення поглиблення конституційної реформи буде на порядку денному.