Українські граблі, або Чому історію України не можна читати без брому

Відомий український письменник та політичний діяч Володимир Винниченко в 1920-х роках, аналізуючи причини поразки української революції 1917-1921, писав, що українську історію без заспокійливого (брому) читати неможливо.

Стародавні римляни говорили, що історія – це мати навчання. Проте українські високоповажні політичні лідери або не читають рідної історії, або вважають себе вищими і мудрішими за попередників. Але чомусь завжди повторюють старі помилки. Одне слово, на їхньому шляху постійно трапляються граблі. Історичні.

В історії України такі "граблі" приводили до трагедій та великих жертв. Більше того – навіть до втрати державності. Особливо це стосується помилок тих, кого вир історії виводив на провідні ролі в українській державі.

Одним з найперших проявів такої політичної недалекоглядності, зрадницької позиції по відношенню до свого народу став кошовий Іван Сірко. Цей справді щирий патріот України, який все життя боровся з турками і татарами, зробив багато добра для українців, та одного разу зробив вчинок, який дуже жорстоко вплинув на долю України.

1668 рік. Гетьман Дорошенко проганяє московські війська з Лівобережжя, об’єднує Україну. Здається, все - нарешті остаточна перемога. І в цей час Іван Сірко нападає на Крим. Хан, союзник Дорошенка, з усім військом повертається захищати свої землі. Дорошенко залишився без союзників і змушений був відступити назад на Правобережжя. Єдиний в період Руїни шанс відродити українську державу був втрачений.

Другим випадком, особливо болючим для України, стала зрада полковника Носа в 1708 році. Тоді гетьман Мазепа уклав союз з шведським королем Карлом ХІІ. Шведська армія рушила на Україну. Розуміючи небезпеку втрати українських земель, московський цар Петро І посилає Меншикова з військом на гетьманську столицю Батурин.

Останній не зміг взяти добре укріплену фортецю з великими запасами провіанту і зброї і вже збирався відступати. Але знайшовся полковник Ніс, який зрадив своїх через особисту вигоду. Московські війська знищили Батурин та його мешканців.

Падіння столиці надзвичайно вплинуло на моральний дух українців, які надалі побоялось підтримувати Мазепу, а також позбавило об’єднану шведсько-українську армію запасів. Після того була Полтава та фактично ліквідація самостійності України.

Проте найбільших помилок, які мали надзвичайно трагічне значення для України, припустився сам автор наведеної в заголовку статті цитати. Володимир Винниченко, голова уряду УНР в другій половині 1917 – початку 1918 року, своїми діями призвів до втрати Україною державності.

Це зрештою закінчилося голодомором, репресіями та мільйонними жертвами. І що найболючіше, що ці помилки він зробив зі щирих особистих переконань.

Першою помилкою Вінниченка стала відмова від професійної армії. Важко навіть уявити, але коли ще точилася перша світова війна і через Україну проходив фронт, коли більше двох мільйонів українців, які служили в царській армії, заявили, що вони готові служити рідній державі, коли було створено сотні "українізованих" військових частин, що налічували сотні тисяч вояків, Винниченко заявив: Україна ні з ким воювати не буде!

І... дав наказ розпустити армію та замінити її народною міліцією. А солдати пішли додому ділити землю. Український тодішній лідер забув про просту істину: армія – це гарант незалежності. Може, і теперішні українці ні з ким воювати не збираються, але це не виключає можливості виникнення агресії в наш бік.

Другий його вчинок фактично є злочинним та заслуговує на жорстоке покарання.

Мешканці Зборова, що на Тернопільщині, добре знають про могилу чеських легіонерів біля села Калинівка. Тут чехословацька бригада мала бойове хрещення. Але мало кому відомо, що в січні 1918 року командир чехословацького корпусу, який налічував 60 тисяч добре озброєних, вишколених та дисциплінованих вояків, звернувся до голови українського уряду Винниченка з пропозицією стати на службу УНР та дислокуватися на території України.

Згодом, після завершення першої світової війни, корпус мав повернутися додому, на територію Чехословаччини. Більше того, він запропонував збройну допомогу проти більшовицьких військ, які наступали на Київ.

Та в цей надзвичайно важливий для України момент, коли збройні сили УНР були малочисельні через розпуск армії, коли червоний командир Муравйов зі своїми військами йшов на Київ, а під Крути рушили молоді студенти-гімназисти, Винниченко відмовився взяти на тимчасову службу УНР чехословацький корпус.

В історії немає поняття "якби". Та якби очільник УНР вирішив би інакше, Україна сьогодні давно була б самостійною державою. А мільйонних жертв та маси трагедій можна було б уникнути.

І не було б сьогоднішньої ситуації в Україні, коли народ піднявся на революцію і вийшов на Майдан з одними ідеями, на виборах більшістю підтримав помаранчеві сили, а в результаті недолугості та зрадницької політики лідерів отримав так звану антикризову коаліцію з Партії регіонів, КПУ та СПУ.

Українцям Бог знову дав шанс змінити життя, побудувати українську за духом державу на українській землі. Та завдяки своїм лідерам українці знову стали на "історичні граблі".

Як би не виправдовувався Мороз, його вчинок в усі часи називався одним словом – зрада. Причому він зрадив не стільки помаранчеву коаліцію, а весь український народ, який голосував за БЮТ, "Нашу Україну" та СПУ, бо вірив, що ці сили об’єднаються, сформують коаліцію та уряд і нарешті зможуть змінити життя українця на краще. Вчинок Мороза, як і його вище згаданих попередників, може відбитись на долі всього українського народу.

Адже це не просто одна партія об’єдналась з іншою. Практично немає сумніву, що за подіями в парламенті стоїть Москва. Всі попередні дії, які робила Партія регіонів – і парад "мовних суверенітетів", і антинатовські та антидержавні виступи в Криму та південних областях України - покликані дестабілізувати ситуацію в країні. Та ні вони, ні прямий газовий, молочний та м’ясний тиск з боку Росії не дали результату.

Тому, коли утворилась помаранчева коаліція і стало зрозуміло, що Україна твердо стане на шлях євроатлантичної інтеграції та остаточно вийде з орбіти російського впливу, не виключено, що Москва дала певну вказівку всім своїм явним та таємним агентам і прихильникам.

В результаті, минулого тижня раптово за два дні була сформована біло-синьо-червона (чи не нагадує це кольори російського прапора?) коаліція. І на сьогодні виникла пряма загроза незалежності України.

Що робити? Таке запитання на устах не одного українця. Не мовчати, не зневіритись, а діяти. Відстояти здобутки революції. Повірте, що ця коаліція недовговічна. Рано чи пізно вона впаде, бо не відповідає інтересам України, бо дуже суперечлива всередині. І люди оберуть інших.

Головне – не дати регіоналам та їхнім поплічникам нашкодити українській державі. А для цього, не виключено, буде потрібно знову вийти на Майдан.

В цій ситуації саме президент має відіграти ключову, вирішальну роль. Саме він може спрямувати політичні події в те чи інше русло. Дай Боже, щоб він не наступив на ті трагічні "українські граблі", як це зробив Олександр Мороз.