Обережно: українська мова!

Учора сходили на Диснеївський анімаційний фільм "Тачки", що так нашумів рекламою.

Дуже сподобалося.

Сміялися, що було сил.

Половину заслуги пережитих позитивних емоцій автор схильний віднести до вдалого дубляжу українською мовою.

Уявіть: несуться модні авто американським хайвеєм на тлі пустельного пейзажу "а-ля Невада", при цьому одна машина, звертаючи до іншої, із замилуванням каже: "Таких доріг навіть у Київі немає".

Хоча веселі авто ніяк не могли почути нас, глядачів, зал просто вибухнув оплесками. І таких удалих фрагментів було безліч. Згадався старий добрий "Альф", не дуже давно трансльований каналом ICTV, і його знамените "Оце б піцочки пожувати".

Пам'ятаю, захотілося недавно його передивитись, дістав пару серій російською мовою. Вірите – не "вставляє". Не те що б, а взагалі не "вставляє".

І жарти плоскі, і гумор зовсім не той – такий собі "ні те, ні се" серіальчик.

А от українська мова зробила його культовим.

Багато які з його фраз дотепер гуляють у народі, причому "виключно рідною мовою".

Але з кінотеатру я пішов ображеним, і от чому. У розкладі фільмів у касі кінотеатру (мова йде про столичний кинотеатр "Київ") було одне прикре уточнення: "14.50 – м/ф Тачки (українська мова)".

В Україні вважають за обов'язок попереджати про те, що фільм українською мовою.

Чи можна уявити собі прем'єру фільму "Поцілунок метелика" з допискою на афіші, що говорить про те, що фільм демонструється російською – "Поцілунок метелика (російська мова)". Або прем'єру "Титаника" у США з уточненням – "Titanic (English language)"?

Автор народився у Кіровограді, живе в Києві. Українською в Кіровограді не розмовляють, тому з "рідною мовою" проблеми.

З двадцяти дев'яти років першими чотирнадцяти зобов'язаний Радянському Союзу своїм "щасливим дитинством".

Йому ж зобов'язаний вимушеним незнанням української мови – мови країни, у якій народився і живу.

З дитинства нам прищеплювали думку, що українською мовою говорять виключно відсталі шари населення.

Батьки в школі училися українською.

Під час вступу до інституту їх поставили перед фактом, що подальше навчання вони будуть проходити російською.

Як вони не благали викладачів вести навчання на українському, хоча б частково (важко орієнтуватися у термінах іншою мовою), їм прямо заявили: "Хочете вчитися – переучуйтеся, не хочете – ПТУ завжди на вас чекає".

"Зникаючу" російську мову, якою розмовляє більше 50% жителів України, охороняють, як тільки можуть.

Так охороняють, що навіть попереджають глядачів, що фільм буде українською мовою (а раптом люди протягом декількох годин будуть чути українську і геть-чисто забудуть "зникаючу" російську!).

Мало того, що Україну окупували російське кіно, російські серіали, російські книги, газети, журнали, заправки, мобільні оператори... тощо.

Мало того, що остаточний монтаж "Тачок" українською мовою робився... у Санкт-Петербурзі! Українців ще і попереджають, мовляв: "Обережно, українською!". Начебто має бути перегляд фільму мовою древніх інків. Мовляв, на аматора.

Слово честі, огидно. Огидно до нудоти за країну, що люблю, але яка, схоже, настільки не любить себе, що заздалегідь попереджає усіх про свою "неповноцінність".

І ми навіть не задумуємося над абсурдністю подібних попереджень. Проковтуємо їх як цілком звичайні та природні для нашого суспільства. Так і живемо…

Сергій Вельбовец, для УП