Приклад формування коаліції в Німеччині: факти vs. вигадки
Приклад парламентської коаліції за "німецьким зразком" за останні кілька тижнів пропонувався як модель для створення "оранжевої" коаліції, за участю "Нашої України" Віктора Ющенка, Блоку Юлії Тимошенко та Соціалістичної партії.
Пропозиції з боку "Нашої України" надходили здебільшого від тих членів, які б хотіли відкласти дискусії щодо імені прем’єр-міністра та вважають, що приклад Німеччини слугує підтримкою для їхньої позиції. Президент особисто вказував на приклад Німеччини, який дає потенційно корисні уроки для політичних лідерів, які зараз намагаються сформувати уряд.
Взагалі, корисно проаналізувати процес переговорів, які привели сьогоднішній уряд Меркель до влади та створили стабільно-правлячу коаліцію в Німеччині. Проте, детальний аналіз цього процесу показує, що він значно відрізняється від того, яким його уявляють декотрі політики.
1) Перед початком коаліційних переговорів, рішення щодо персоналій були прийняті і публічно оголошені.
В Німеччині, після виборів 18 вересня, Християнсько-Демократичний Союз (ХДС) Анґели Меркель та Соціально-Демократична Партія тодішнього Канцлера Гергарда Шредера закінчили переговори, надаючи ХДС тільки на чотири місця більше, ніж СДП.
Проте, Меркель, незважаючи на тонкий плюралізм, одразу ж заявила про право управляти країною.
"Наше завдання – будувати уряд" сказала вона. Невдовзі, стало зрозуміло, що об’єднання між соціал-демократами та партією Меркель був би найбільш природнім ідеологічним союзом, незважаючи на розходження в економічній політиці. Проте її партія мала єдину умову: "Жодних розмов про коаліцію не буде, якщо очевидним не буде той факт, що Меркель стане канцлером" - сказав головний секретар ХДС, Фолькер Каудер.
Загальні пояснювальні дискусії тягнулись два тижні, оскільки Шредер відмовлявся погодитись з вибором.
5 жовтня, Юрґен Ройтґерс, лідер ХДС у впливовій землі Північна Рейн–Вестфалія, повторив: "Ми не розпочинатимемо переговори про коаліції до того часу, поки вони не приймуть демократичний принцип про те, що найбільша партія призначає голову уряду".
Каудер погодився. "Не буде жодних переговорів, в разі, якщо соціал-демократи не погодяться з тим, що наш кандидат буде канцлером".
Соціал-демократ Франц Мюнтеферинґ відповів: "Тільки тоді, коли ми розпочнемо переговори, ми зможемо обговорювати відповідні питання. Перед тим, це просто не можливо".
Проте партія Меркель не відступила. "Або в нас жінка – канцлер, або провал переговорів" - заявив 7 жовтня Ґюнтер Бекштайн, міністр землі Баварії, де правлять консерватори.
11 жовтня, три тижні після виборів, Меркель нарешті заявила, "Ми вирішили про те, що я буду канцлером". У відповідь, партія погодилась віддати 8 з 14 постів у кабінеті міністрів соціал-демократам Шредера.
Як відгук, "Файненшл Таймз" написали: "Вчорашнє оголошення про те, що Анґела Меркель буде канцлером стерло найбільший знак питання з політичного майбутнього Німеччини… Починаючи з наступного понеділка, ХДС пані Меркель та її опоненти СДП розпочнуть перший план детальної програми, яка стосуватиметься всіх аспектів роботи уряду – фіскальної політики, ринку праці, економічної та зовнішньої політики. Договір очікується до 12 листопада…".
Таким чином, заяви "Нашої України" про те, що програма передувала визначенню канцлера в Німеччині не відповідає фактам. Насправді, канцлер Меркель настоювала на власній позиції і відмовлялась обговорювати питання, пов’язані з програмою допоки її вимоги не будуть виконані.
В результаті, хоча партія Шредера в кількості програла всього на одиницю, Шредер був змушений схилитись до "більшої" партії. Нині, в Україні, "Наша Україна" все ж продовжує боротись за прем’єрство, незважаючи на те, що в порівнянні з найбільшою партією в коаліції вони відстають на вісім одиниць.
2) Коаліція була побудована на ідеологічних засадах, і в кінці-кінців, вибір був один.
Немає сумніву в тому, що позиції ХДС та СДП значно відрізняються з точки зору економічних реформ.
ХДС на чолі з Меркель – прихильник радикальних реформ, в той час, як СДП більш схиляється до поступових реформ на нижчому рівні в сфері податкового законодавства, банківській справі та на ринку праці.
Проте, обидві партії не змогли погодитись з іншими, меншими німецькими партіями, більшість з яких мають більш виражене ідеологічне спрямування.
Практично відразу після виборів, Нова партія Лівих, яка виграла практично 9% голосів та має в своєму складі колишніх комуністів Східної Німеччини, намагалась приєднатись до коаліції. До них могли долучитись Зелена партія, котра отримала 8%, та консервативна партія Вільних Демократів - 10%. Партії Меркель та Шредера отримали відповідно 35% та 34%. Ось чому, єдиним виходом для двох найбільших партій було об’єднатися разом.
Більше того, під час переговорів було з’ясовано, що бачення обох блоків в тому, як управляти країною часто дублювалися, дозволяючи їм наблизитись до обговорення специфічних питань після значних "торгів".
3) Коаліція була збудована на детальній програмі дій.
Після проголошення канцлера, Християнський Демократичний Союз, партія Соціал-Демократів і союзники ХДС – Християнський Соціальний Союз, написали детальну програму, яку Меркель та її міністри повинні були дотримуватися.
Ця програма нараховувала більше 100 сторінок і розроблялась більше місяця щоденно і досить часто в гарячих дискусіях.
Це був результат значних компромісів з обох сторін, і зобов’язує партнерів до конкретних політик починаючи з політики щодо атомної енергетики до податків та законодавству по працевлаштуванню.
Програма лімітує поле Меркель для маневрування з багатьох питань, але одночасно зменшує можливість СДП критикувати її вчинки, якщо вона діятиме в рамках програми.
Обидві партії рівноцінно відповідальні за успіхи й падіння програми.
Блок Тимошенко на даний період відмовився від такого типу детальної програми. Але "уроки" Німеччини показують, що незначний прогрес коаліційних переговорів буде до того часу, поки буде названий голова уряду, вони також вказують на те, що детальна, добре продумана програма може забезпечити стабільність та захистити всіх партнерів від звинувачень на тому рівні, на якому вони погодились.
Це показує, звичайно, що всі члени партій в коаліції погоджуються підтримувати вибраного главу уряду та президента. Вони також повинні зробити все, що від них залежить, щоб втілити узгоджену програму в життя.
"Приклад Німеччини" може багато чому навчити українських політиків. Питання стоїть тільки в тому, чи ці політики зацікавлені навчитись справжніх уроків, які їм дано.
Темі Лінч
Старший дослідник
Інституту Конфліктології, Ідеології та Політики
Бостонського університету,
США
