Київ під омофором фракції херів-бубликів

1934 року товариш Сталін зрік знаменну фразу: не має значення, як хто голосує, має значення, як і хто рахує. Ця формула була надалі успішно застосована не тільки в СРСР, а й у багатьох країнах, куди сягнула довга рука вождя та його наступників.

Змінилося кілька поколінь, а й досі, скажімо, у Білорусі місцевому "бульбаші" Луці без тіні сумніву малюють аж 83% голосів, коли за даними аналітичної служби білоруського КҐБ (днями стався витік відповідної таємної інформації) він одержав лише 49%; але ті, хто сумнівається у перемозі "бацьки" – то "вороги білоруського народу" та "агенти Заходу". Отож справа "підрахуїв" живе і перемагає, принаймні, в деяких країнах.

Але навіть вождь усіх народів, мабуть, позаздрив би вмінню деяких українських політиків пропхатися до влади, взагалі не обираючись до неї. Він собі навіть у кращі часи не міг такого дозволити – бо ж оглядався, сердешний, на громадську думку, бо розумів: самими тільки розстрілами й голодоморами владу не здобудеш і не втримаєш, слід дотримуватися певних правил. Хоч інколи. А от у стольному Києві наразі з правилами сутужно. Взагалі.

Що думали кияни, виходячи на Майдан у 2004-му році чи дружно пускаючи під укіс "вічного мера" Олександра Омельченка у 2006-му?

Вони думали, що їхнє місто заслуговує на відповідальну й ефективну владу, а вони самі – на бодай незначне поліпшення свого життя. Не за рахунок конфіскації майна багатіїв, звичайно, а через обмеження апетитів нуворишів, розширення можливостей для чесного заробітку, піднесення науково-виробничого та туристичного потенціалу столиці і так далі.

А ще кияни прагнули радикальної зміни персон на вищих щаблях міського самоврядування і реальної можливості самим впливати на найважливіші рішення цього врядування, щоб приставка "само-" фіксувала реальний, а не уявний стан справ.

Тому весь минулий рік Київ буяв масовими акціями протесту проти незаконної забудови та чергових спроб "дерібану" власності міста.

А під час загальних виборів столичний електорат віддав абсолютну перевагу "помаранчевим", давши їм можливість сформувати у раді більшість приблизно у 80-85 депутатів зі 120.

Це, крім усього іншого, означало й контроль за новообраним мером Леонідом Черновецьким (адже він змушений був би постійно зважати на більшість не лише у тактичних питаннях, а й у стратегічних, бо ж висуває 2/3 депутатів вимогу про відставку міського голови, а заодно ще й керівника міськдержадміністрації – і прощавай, омріяне крісло...).

Проте кияни не зважили, що "помаранчева революція" була давно, обіцянки на взірець "бандити сидітимуть у тюрмах" замінилися на принцип "бандити сидітимуть у радах", багаті давно забули, що мали поділитися з бідними, а тим часом бабло відбивати треба. Отож і почалося таке, від чого завидки взяли б самого Йосифа Віссаріоновича.

Ні, справа зовсім не в тому, що за рівнем нестандартності і несподіваністю політичної поведінки (скажемо так) характер особисто Леоніда Михайловича, мабуть, не поступається нікому із найбільш нестандартних політичних лідерів минулого століття. Справа в тому, що влада в українській столиці опинилася в руках зовсім не тих політичних сил, яким її вручили кияни.

І що цікаво: поки президент Ющенко на всю країну дорікав деяким неназваним політикам, що вони цікавляться тільки посадами, поки поважні речники "Нашої України" переконували, що при формуванні коаліції треба спершу виписати всі принципи, а потім уже об‘єднуватися і ділити портфелі, поки лунали високі слова про народ, націю, європейський вибір та прозору політику, у стольному Києві швиденько, без усіляких програм, дерибанилися посади за єдиним, добре відомим принципом: "ти – мені, я – тобі", виходячи з того, що столиця велика, влади, землі і грошей вистачить на всіх депутатів.

Навколо мера Черновецького з‘явилися не тільки аутсайдери столичних перегонів, а і люди, котрих ніхто нікуди не обирав і навряд чи й обрав би – надто вже специфічними є ті постаті. І найперша серед них – Олександр Волков, котрого Юлія Тимошенко не схотіла поставити у свій список, котрий не зміг потрапити у жодну політичну силу, але де-факто з якогось дива став повноправним "директором" Київради (як колись раптом став "директором" парламенту) і радником міського голови з питань внутрішньої політики (тобто розпорядником кадрів та ідеологом).

Треба віддати належне Олександрові Михайловичу Волкову: "директорствувати", себто перетворювати 99% громадян на слухняних лохів, він уміє непогано. Згадайте-но "референдум за народною ініціативою" 2000 року, який мало не перетворив Л.Д.Кучму на довічного українського фюрера.

Серед моїх знайомих жодна людина взагалі не ходила тоді голосувати, а тим часом по Києву близько 70% начебто сказали: "любимо Данилича". Звідки ті 70% Волков узяв, може, з Марса запросив, не знаю, але цифра наводить на роздуми: Міхалич, як його звуть, вміє з цифрами працювати і змушувати як простолюд, так і депутатів лягати під того, під кого він накаже.

Так що киянам треба готуватися ще й не до таких несподіванок, як формування більшості у Київраді на основі "нашоукраїнців", "регіоналів", "литвиністів" і, звісно ж, "черновецькіанців". Цікава у всій цій історії роль депутатів міськради від блоку ПОРА-ПРП, які "принципово" посмикалися пару тижнів, а потім дружно "лягли" туди, куди їм велів Міхалич...

І як не лягти, коли операцію з випроваджування у відставку колишнього голови місьдержадміністрації Олександра Омельченка й інтронізації нового – Леоніда Черновецького – дружно проводять у головному столичному кабінеті Юрій Єхануров (офіційно друга особа у державі) та Олександр Волков (офіційно – ніхто, представник, як він сам казав, "фракції херів-бубликів")? Мимоволі подумаєш: може, насправді друга особа у державі зовсім не Єхануров? Може, насправді саме "хери-бублики" виграли вибори 26 березня, а цього ніхто не помітив?

І справді: не помітив. Відволікала балаканина щодо "високих принципів" та "служіння народові", на підставі яких у Верховній Раді повинна формуватися урядова коаліція. А під цю балаканину по всій Україні, не тільки у столиці, з нікуди випливли "сіро-буро-блакитні" регіональні коаліції.

Без різних там високих принципів: ми, мовляв, прагматики. Нам про людей думати треба. Час не чекає – і таке інше (цікаво тільки, чому цей час може чекати на загальнодержавному рівні, де бачимо демонстративні зволікання з утворенням коаліції і визначення її "тяглових конячок"?).

Іншими словами, "хери-бублики" зі столиці розповзаються по всій Україні, дають метастази повсюдно.

А дійство тим часом розгортається далі. Леонід Черновецький заявляє: "Я висуваю кандидатуру на посаду заступника київського міського голови, секретаря Київради Олеся Довгого... Я вважаю, що він гідний уваги киян, тому що він повністю пройшов детектор брехні, відповів на питання, що він з любов'ю буде відноситися до виборців, що він порядна людина, що він хоче змін у Києві. Іншого секретаря я не запропоную". Оплески серед сформованої Міхаличем сіро-буро-блакитної більшості Київради.

Олесь Довгий і Леонід Черновецький

Воно й справді, чому не цього 25-літнього хлопця? Батько у нього народний депутат за списком "Нашої України", ще й член-кореспондент, дядько у нього парламентарій, та й хлопчик, очевидно, не з останніх. Талант, кажуть. З давньої інтелігентної родини.

І ця інтелігентність йому стільки доброго і вічного дає, що він має змогу витягти з кишені й подарувати... скажімо, сину президента Віктора Ющенко Андрію телефон Vertu ціною від 6 до 40 тисяч баксів. Немає, скажете, достатнього життєвого досвіду? Нічого, допомагатиме сам Міхалич, котрий уже заявив: "Розумію, що в Довгого немає досвіду, йому буде дуже важко, але я стою за його спиною й у нього все вийде".

А ще допомагати Олесю буде і син новообраного мера – щойно одружений 27-річний Степан Черновецький, старший віце-президент АКБ "Правекс-Банк". Окрім сина, Черновецький провів до Київради свого зятя В’ячеслава Супруненка (директор юридичної фірми "Правозахисник") і його брата Олександра (директор юридичної фірми "Еквітас"). А ще у "сіро-буро-блакитній" коаліції молодь Партії регіонів: Ігор Богатирьов, син Раїси Богатирьової, та Олександр Рибак, син Володимира Рибака. Які імена, які таланти!

І даремно свого часу незалежно один від одного визначні полководці Другої світової і теоретики військової справи Гудеріан та Шапошніков заявили: якщо офіцер не покомандує два-три роки полком, не опанує універсальні правила бою на цьому рівні, з нього буде хріновий генерал, а чи й маршал. Тим часом друга людина в Києві – це справді генеральський рівень. Це велика відповідальність перед виборцями, перед киянами. Але хто з "херів-бубликів" послухає якогось там Гудеріана? Дерибан давай!

А Волков не замовкає: "Сьогодні БЮТ, що виграв вибори на виборчих дільницях, програв їх у Київраді", - коментує він ситуацію після обрання Олеся Довгого. Іншими словами, вибір киян – то єрунда, як би вони не голосували і не галасували, вибір "херів-бубликів" – ось що головне в Україні 2006 року.

І що при цьому остаточно ставить усі крапки над "і": фракція "Нашої України" у Київраді при обранні Довгого помітила тільки одну проблему: неправильну поведінку БЮТ. Навіть заяву з цього приводу випустила: "Київрада – не місце для політичних баталій... На жаль, фракція БЮТ зробила силові спроби заблокувати та дестабілізувати роботу Київради… Вони вдалися до відверто хуліганських дій, провокуючи сутички та бійки, протистояння в сесійній залі", - і так далі.

Всього іншого, зневаги до думки киян, до здорового глузду і до регламенту "нашоукраїнці" не помітили. Пройшло повз їхні вуха й те, що Леонід Черновецький вів сесію російською мовою. Справа не тільки в законі, який він порушив. Панове, столицею якої держави є Київ? Вдома пан Черновецький має право розмовляти як завгодно – хоча б популярними в Нігерії мовами фульбе чи іба, а як київський міський голова мусить користуватися виключно українською. Причому літературною. Це – один із символів держави, а ще й мова юридичних актів.

До речі, Віктор Ющенко незаконно призначив Леоніда Черновецького головою КМДА – адже державний чиновник високого класу зобов‘язаний вміти розмовляти українською. Але що якась там хохляцька мова, коли "Наша Малороссия" (мабуть, так варто звати тепер цю партію) впритул підійшла разом з іншими "херами-бубликами" до дерибану столиці?