Український "кубік Рубіка" – 2
Посол США в Україні Джон Хербст підтвердив в інтерв'ю газеті "День", що в разі, якщо український уряд ініціює перегляд газової угоди з Росією від 4 січня, то США підтримають Україну.
Але пан посол не сказав, як саме США можуть допомогти Україні отримати дешевий газ. І взагалі газ як такий.
Це – дивно з боку посла. Оскільки якщо газова угода з Росією не подобається Америці через її непрозорість, то українці мають навзамін сподіватися від стратегічного партнера саме прозорих проектів.
Тим більше, якщо вони пов'язані із національною безпекою нашої країни.
Одразу слід зазначити, що коли США навзамін готуються підтримати Україну в просуванні її до НАТО, - то при всій повазі до Альянсу не можна стверджувати, ніби він володіє газовими ресурсами.
А саме цього аргументу точно бракуватиме в дискусії з більш або менш затятими антиНАТОвцями: від КПУ з ПСПУ до Партії регіонів із соціалістами.
Але, треба думати, посол Хербст, роблячи згадану заяву, врахував ці аспекти. Тому варто припустити, що мав він на увазі щось інше, а не НАТО.
Тоді що?
На жаль, наразі не є оперативно-прагматичним виходом із ситуації тиск на Росію з вимогою приєднатися до Європейської енергетичної хартії й припинити монопольне блокування транспортування газу до України й взагалі Європи.
Бо процес цей складний і довгий. І взагалі – це спеціальною підтримкою саме України зовсім не назвеш, це – проблема загальна. Ба більше – це проблема радше не США, а ЄС та, скажімо, російських нафтогазових компаній, які також хочуть вийти на світовий ринок.
І хоча спокуса США використати Україну, позбавлену газу, з усіма витікаючими наслідками, як "наочний приклад" енергетичного "тероризму" Росії – велика, але зовсім не обов"язково, що буде ефективною.
Оскільки, як відомо, у Росії є свої "рецепти" для нас щодо порятунку від газового голоду.
А ми ж наразі не припускаємо, що, штовхаючи український уряд на розрив угоди від 4 січня, США сподіваються не лише впіймати Росію "на живця", а ще й віддати нас під російський протекторат.
Щоб потім, як звикли у нас, розвести руками: хотіли як краще, а вийшло... Ні, це не американський стиль. Принаймні, був дотепер.
Ще менш прагматичними можна вважати альтернативні шляхи постачання газу, які можуть запропонувати Україні США: всі ці проекти, навіть якщо починати їх негайно реалізувати, потребують часу і грошей. Як от "енергетичний коридор" під егідою ГУАМ – штука непогана, але ж коли все це буде?
А, скажімо, "іранський проект" більше нагадує нам про втрачений Бушер і про спокусливі, але так і не зреалізовані можливості проекту "іракського"... Це – якщо навіть не згадувати про інші обставини, пов'язані із Іраном...
У нас же йдеться про розрив угоди буквально до 1 липня 2006 року, - адже, як зазначив посол, після цієї дати все одно перспективи України досить непевні.
Отже, як вже доводилося припускати – єдине, що виключно для України в разі розриву угоди від 4 січня можуть запропонувати США, це інший проект посередництва між "Газпромом" та НАК "Нафтогаз України" замість "Росукренерго".
Непрозорість висловлювань пана посла, звісно, не дозволяє навіть міркувати про те, якій саме конторі "Роги й ратиці" буде дозволено збирати українські гроші замість РУЕ.
Але принаймні інший абзац з того ж таки інтерв'ю пана Хербста газеті "День" вказує, що він не покладається на вибір посередника, скажімо, пані Тимошенко – бо досить таки в"їдливо пригадує їй методи урядування за часів її прем'єрства.
Натомість поруч йде поблажливе ставлення посла до Партії регіонів: не називаючи її, він просто підкреслює, що не може бути недемократичною коаліція, створена на базі партій, що виграли в найдемократичніших за всю історію України виборах...
Отже, не виключено, пан Хербст мав на увазі щось із проектів Партії регіонів?
Але з програми ПР ми знаємо лише про спільний газовий консорціум з Росією, куди в управління передається наша труба.
Теж нічого оригінального, та й Америці тут робити нема чого...
І взагалі – все, про що йшлося вище – можна і треба робити обов'язково, але не за умови розірвання газових угод між Росією та Україною, а паралельно. І питання лише – чому досі не робилося?
Тимчасом єдине, що абсолютно певне в твердженні посла США, - це не пропозиція чи припущення, а саме вимога до українського уряду розірвати угоду з Росією, читай – "Газпромом" та "Росукренерго".
Але вимога досить промовиста, адже без цього радикального рішення України США можуть відмовитись "підтримати" її. І хоча ми так і не знаємо, в чому саме, але вже постановка питання... Власне, саме про це нас вже повідомляв свого часу БЮТівець Шкіль.
А тут іще екс-секретар РНБО з його критикою владного "інтелекту", але із обстоюванням газових угод: хоч вони, мовляв, і недосконалі, але треба їх не ламати, а розвивати. За всіма правилами нашої придворної політики, якщо Кінах "наїхав" на президентську команду – треба робити всупереч тому, що він каже...
В цей же час, навпаки, БЮТ та СПУ "пом'якшили" свої ультиматуми до президента з приводу коаліції, відклали питання про прем'єрство та спікерство до кращих часів.
Тож чи не привід це президентові піти "назустріч" й дослухатися до порад Тимошенко щодо скасування газових угод з Росією?
Хоч би для того, аби скоротити кількість "неузгодженостей" в проекті коаліційної угоди та підтримати президентський оптимізм з приводу "коаліції трьох"?
Розірвати газову угоду, яку не так давно називали "фількіною грамотою" за якість її юридичного обґрунтування, можна. Але за відсутності інших прозорих пропозицій - це автоматично призведе до потреби змінити посередника РУЕ на єдиного і безальтернативного постачальника газу – "Газпром", і відповідно – на ціну газу в 230 доларів, або вже офіційно - до 130 доларів з 1 липня, про що заявив Рязанов.
Це – речі очевидні і навіть не цікаві.
Цікаво інше.
НАК "Нафтогаз України" має перед "Росукренерго" борг за надміру спожитий в лютому газ, - про що неодноразово взимку повідомляв і прем'єр-міністр Єхануров, і тоді глава НАКу Івченко. Тоді ж Івченко заспокоював усіх, що такого роду борги погашаються по завершенню чи то півріччя, чи навіть року.
Всім нині відомо, що справи в Івченка пішли кепсько, і окрім решти проблем у його "вотчині" – борги перед РУЕ лише зросли.
Так от, пропозиція розірвати угоду НАК з "Росукренерго" означає ніщо інше, як відмову боржника від послуг кредитора. "Всім, кому винен – прощаю".
Причому за умов, що сам Івченко НАКом більше не керує, - цю "почесну" справу пропонується здійснити або урядові, або й самому президентові. На міждержавному, хоча й комерційному, рівні...
"Гарна" пропозиція. Такого компромату в ринковому світі Україні лише й не вистачало. Адже одна річ – бути "жертвою" енергетичного шантажу, а зовсім інша – неплатоспроможним боржником, що, визнаючи себе банкрутом, ще й нахабно відмовляється від своїх боргових зобов'язань.
Особливо зрадіє "Росукренерго", оскільки саме за цих умов запрацює пункт угоди про адресу суду, до якого позиватиметься ображений кредитор, – Москва... Пригадується, пані Тимошенко з цього приводу дуже побивалася.
Але коли українська сторона почне пручатися - що заважає РУЕ спрямувати позов до Стокгольмського суду, куди начебто збиралися колись українські посадовці?
І чому лише РУЕ? "Газпром" також має вимагати сатисфакції – адже угода від 4 січня стосується й питань транзиту газу українською територією. Ба більше – розірвання угоди про транзит поставить вже питання і про відповідальність перед Європою...
І чим тут зарадять США – адвокатами?
Звісно, завдяки цьому процесові, інспірованому з України, "Росукренерго" лише виграє, легалізується остаточно і піде, як і обіцяв пан Фірташ, на світову біржу із своїми акціями. Може, вже там продасть їх американцям також.
Натомість всередині України Ющенко отримає повний "комплект" звинувачень у зраді національних інтересів – і у вигляді ціни на газ, і у "вправності" щодо міждержавної та корпоративної політики...
Досі такої чудової зачіпки в бажаючих "наблизити 2009 рік" просто не було. Тепер – буде. А вже що саме бажання зросте в тих, кому доведеться платити 130 чи 230 замість 95, - так це "і до ворожки не ходи".
От, власне, і вся інтрига навколо розірвання газової угоди. Вже потім, якщо спрацює, – США можуть донесхочу підтримувати Ющенка.
Якщо, звісно, окрім Тимошенко та Януковича, в них немає в Україні іншого кандидата на президенти.
Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для "УП"
