Кінець Віктора Ющенко, або Повний реванш
У міру того, як неухильно росте й шириться дружня боротьба навколо майбутньої урядової коаліції, багато політиків і аналитиків намагаються переконати суспільство у наступному:
- створення "великої коаліції", в яку ввійдуть, як мінімум, "Наша Україна" і Партія регіонів, стане сміливим зухвалою зрадою ідеалів Майдану й реваншем тих, хто ганебно програв у 2004-м році;
- альянс НУ й ПР буде означати політичний кінець президента Віктора Ющенка;
- при "великій коаліції" демократія кудись подінеться, а вождь і вчитель на імя Захід просто не зрозуміє, що ж таке в результаті вийшло.
Згідно цієї точки зору, тільки коаліція й уряд на чолі з БЮТ - це вам і Майдан, і демократія, і права людини, і щось непояснювано приємне для підсліпуватого начальника Заходу. Правда, така коаліція вже не називається "помаранчевою". Вона тепер - "демократична".
Хоча в дійсності, можливо, стан справа якраз прямо навпаки.
Партія реваншу
Свою малохольну виборчу кампанію вельможний блок "Наша Україна" побудував на спробі залякати електорат загрозою реваншу. Повернення у владу тих, хто нікуди й нізвідки вертатися не повинен.
"Наша Україна" наврочила. Реванш відбувся. Правда, не зовсім той, на який очікували. У цього реваншу - цілком помітні риси фатальної жінки з незмінною гостроверхою косою.
БЮТ став дійсною "партією помсти". Юлія Тимошенко мобілізувала тих виборців, хто хотів помститися - не просто владі, але й політичній системі, всій політичній еліті. За її жакетко-краваткову сірість. За стійку нездатність цієї еліти продовжувати казкову надію й витворяти дійсні чудеса.
Помста завжди була священним політичним пальним, живою водою Тимошенко. З 2001 і до вересня 2005 року вона мстилася тим, хто викинув її з уряду й поставив під удар великий енергетичний бізнес. Леоніду Кучмі співтовариші. І об’єднувала багатьох, хто був категорично й назавжди проти президента тодішнього.
Після 8 вересня 2005-го вона почала мститися тим, хто викинув її з уряду й поставив під удар великий усілякий бізнес. Віктору Ющенко співтовариші. І об'єднала багатьох, остаточно й назавжди нелюблячих президента нинішнього.
Перший акт помсти міг відбутися ще наприкінці минулого вересня, через пару тижнів після відставки кабінету Тимошенко. Коли замишлявся самий справжній імпічмент.
З виведенням на вулиці обуреного киплячого розуму й рішенням Верховного суду про неправильні вибори-2004. Для того й були потрібні "платіжки Березовського" та інша передвиборна документація.
Але імпічмент не вийшов. Деякі нестійкі соратники Тимошенко, зрозумівши, що витівка взагалі скасовує легітимність самої Революції, розхвилювалися й здригнулися.
Незабаром після недоімпічменту почав формуватися Блок Юлії Тимошенко останньої моделі. Повнопривідний позашляховик БЮТ сезону 2005/2006 став фактично спільним підприємством Тимошенко й учорашніх кучмістів-медвечукістів із числа самих розумних.
Тих, які розуміли: помститися ненависному Ющенко, що зламав їх бездоганно технологічний план-2004, ніякий проффесор Янукович не зможе.
На це здатна лише Юля. Лише вона одна дійсно зуміє організувати повний реванш і відплатити за їхнє демонстративне приниження півторарічної давнини.
Не випадково неподалік від БЮТ виник його скромненький технічний сателіт - блок "Не так!". Хоча Віктору Медведчуку пропонували посадити десяток його самих цінних соратників - від Леоніда Кравчука до Нестора Шуфрича - на прохідні місця в список Партії регіонів.
Правда, примхливий Янукович при цьому вимагав, щоб особисто самого Віктора Володимировича, а також Григорія Рахміловича Суркиса йому не засовували. Але заради присутності десятка фірмових есдеків у наступному парламенті цю скоростиглу образу можна було пренести. Віктор Медведчук - головний концептуальний невдаха виборів-2004 - вирішив інакше.
Адже що значать жалюгідні 10 мандатів у свідомо угодівському списку "Регіонів" у порівнянні з насолодою великої помсти? Помсти, що може гарантувати тільки один політик в Україні, лідер на грані смерті й геніальності - Юлія Тимошенко?
Колишній шеф АПУ пожертвував формальним заради фактичного. "Не так!" виконував, по суті, дві функції: говорив про Ющенка те, чого Юлія Володимирівна говорити від свого імені не мала права, і лякав виборців Партії регіонів прийдешнім "зрадницьким" альянсом Януковича з поганим помаранвим президентом.
І Володимир Путін домовлявся з Тимошенко не дарма. Кремлівський нафтогазовий прагматик був пребагато роздратований гнилим інтелігентом Януковичем, що у свій час і обіцяних шахтарів на Майдан наслати не зумів, і навіть від широко оголошеного ЦИКом президентства якось по-хлоп'ячому легко відмовився.
Ясно, що такий напівлідер ніколи не знищить Ющенка, навіть ослабленого й розслабленого. Ю. В. - зовсім інша справа. Вона таки піде до кінця.
Реваншисти не прогадали. Тріумф БЮТ - куди більший ляпас прекраснодушному президентові, чим тупикове перше місце Партії регіонів. Страшна помста остаточно звершиться, якщо Юлія Тимошенко одержить із дрижачих рук учорашнього начальника заповітне прем'єрство. Як пишуть у таких випадках у кримінальній хроніці, "жертва була добре знайома з убивцею й сама відкрила їй двері".
Ви жадаєте реваншу? Тоді ваш прем'єр - Юлія Тимошенко.
Майдан і його двійник
Про ідеали Майдану говорять і думають різне.
Мені представляється, що люди виходили на Майдан, тому що стомилися від політичної неправди, навмисної й демонстративної. Тому що не бажали приймати упакованого Януковича з його безнадійною надійністю. Не хотіли слухати це бандитсько-хамське: "не пручайтеся неминучому!.."
Майдан відбувся в ім'я волі. І нової надії, символом якої виявився - почасти випадково, але багато в чому закономірно - Віктор Ющенко.
Тепер же Майдан чомусь намагаються зробити символом тотальної неправди. Тієї самої єдиної й неподільної неправди, на якій була побудована передвиборча кампанія БЮТ.
У ході кампанії всі чули, наприклад, що:
- у БЮТ-списку взагалі немає ніяких олігархів, а якщо де побачиш Хмельницького з Губським або Абдуліна з Жевагою - не вір очам своїм;
- патентовані кучмісти в БЮТ - зовсім навіть не кучмісти, а взяті на перевиховання латентні бійці Революції, які колись дуже хотіли піти на Майдан, але їм не дали - злий дядько Кучма прив'язав до бляшаного ліжка й бив паперовим ременем;
- Юлія Володимирівна таємно зустрічалася з Путіним, тому що президент РФ дуже хотів захистити інтереси України й поставляти їй газ безкоштовно; у той же час, Юлія Володимирівна ніколи не зустрічалася з Путіним;
- фракція БЮТ голосувала проти скасування депутатської недоторканності, тому що її "Наша Україна" поплутала; хоча сама президентська фракція чомусь голосувала за скасування, але це, мабуть, тому, щоб наївний БЮТ сильніше обдурити й кинути;
- бензинова, м'ясна й цукрова кризи, якими запам'ятався уряд Тимошенко, насправді організували друзі президента Ющенко - природно, щоб підставити "народного прем'єра" і відібрати в нього (її) прем'єрське брязкальце;
- уряд, що неабияк налякало неспілу українську економіку, - краще в Європі
і т.д. і т.п.
У розпеченому газовому січні лідер БЮТ говорила, що Ющенко от-от замість Єханурова призначить прем'єром Януковича - прекрасно знаючи, що нічого схожого немає й не буває на світі. Потім, що друзі й родичі Ющенка стоять за "Росукрэнерго", прекрасно знаючи, що це зовсім не так.
Під самі вибори БЮТ навіть виявив транзитний сервер, за допомогою якого "Наша Україна" повинна була геть усе фальсифікувати. Схоже, тільки незаплановані витоки інформації перешкодили відбутися ретельно організованому соратниками міні-замаху на лідера. І все це, звичайно, проходило під дощовий дріб слова "Майдан".
Безперечно, неправда в політиці часто виглядає куди привабливіше правди. Яскрава харизматична брехня вселяє іншому виборцеві куди більше довіри, аніж сонне бюрократичне "бу-бу-бу" з нехитрим бурятським прищуром.
Але Майдан то тут при чому, чесне слово?
Втім, у кожного свій Майдан. І в Юлії Володимирівни - теж. Яким він був і повинен бути, ми, напевно, побачимо в чергову революційну річницю, 22 листопада 2006 року. Якщо Ю.В. стане начальником нації.
Уявіть собі. Рівні, як лінія обрію, ряди червоно-білих наметів. Заворожені актори-аматори з вологими шматками хліба в зашкарублих руках. Квадратно-гніздові інструктори, що підбадьорюють особистий майданний склад суворими, але справедливими вказівками:
- Коли скажуть, кричати треба "Юля! Юля!". Інших слів не вживати! Ти зрозумів, або вдарити тебе?..
- Запам'ятовуйте: ми не бидло, ми не козла! Ще раз: ми не бидло, ми не козла! Бидло треба говорити жвавіше, а козли - козліше... тобто, тьфу, вашу матір, веселіше!
А за парчевою кулісою – все-ще-президент Ющенко, якому його народний міністр-адміністратор дає останні вказівки:
- Віктор Андрійович, отут треба сказати, що уряд не просто кращий в Європі, а найбільш професійний до півночі від тропіка Раку. Вивчили? Нічого не переплутаєте? Ну добре. Чого ви такий блідий? Не виспались, чи що? Зберіться. Не відволікайтеся на дітей, а то знову що-небудь забудете. Поправте хусточку й випийте водички. Випийте, вам говорять! Через п'ять хвилин починаємо!
Хмари розженуть пушками, і першокласний двійник Майдану блисне своєю фірмовою чорнуватою посмішкою. Під часом Революції з'явиться остаточна подвійна риса.
Програма-2009
Як ви думаєте, яка буде стратегія "демократичного" уряду на чолі з БЮТ?
Стратегія, ймовірно, буде визначатися ідеологією глави цього уряду. А ідеологія ця така: максимум особистої влади для лідера БЮТ. Інше - як по ходу справи вийде.
Що таке максимум особистої влади? Це (в умовах сучасної України):
- скасування політреформи-2004 і повернення до президентської республіки пізньокучмістського типу;
- обрання лідера БЮТ президентом України у 2009 році (або раніше, якщо терпіти стане не в силу).
Але контрреформою народна прем’єрка займеться, звичайно, не одразу. Не раніше 2008 року. Адже не Віктору Андрійовичу ж повноваження повертати, справді! А 2006-2007 роки підуть на концентрацію влади в одній-єдиній парі блідо-рожевих рук.
Ніякої масової реприватизації - вона ж "повернення в державну власність підприємств, украдених за часів Кучми" - звичайно, не буде. Вірним друзям і безкорисливим спонсорам БЮТ нічого не загрожує. Адже вони то все приватизували ідеально й, бачить Бог, ні копійки за кучмістських часів не вкрали.
Під роздачу підуть ті й тільки, хто не зрозумів своєрідність поточного історичного моменту. Усякі нерозумні пинчуки, порошенки та інші жванії.
Ну ще Ахметова трохи поскубають, щоб "Регіони" зайвий раз не пручались і місце своє у політичній системі раз і навіки завчили. І все, звичайно, буде абсолютно законно й чесно, через господарський суд.
Проведуть і обіцяну реформу ЗМІ. По завітах і лекалах кращого друга, якогось Володимира Путіна. 6 років тому цей російський президент сказав, як відрізав: от відберемо телеканали в олігархів, і настане тоді справжня своюода слова. Відібрали. Настала.
Хочете пізнати цю епічну свободу - ввімкніть який-небудь російський телеканал. Бажано, під час рідких випусків безглуздих новин.
Ще, звичайно, гряде повна газова справедливість. За яку варто боротися, тому що вона коштує півтора-два мільярда доларів у рік. Головний партнер по справедливості - демократично обраний Туркменбаші - повинен змусити млявий "Газпром" замінити посередника. "Росукренерго", наприклад, на "Ітеру".
Газ для України не подешевіє. І навіть злегка подорожчає. Щоб усім вистачило. Але громадянинові виборцеві скажуть, що зате тепер все по-чесному. І громадянин повірить. Він же іноді любить вірити харизматичній неправді.
Чи виростуть соціальні виплати? Безсумнівно. У цих виплат буде два піки.
Перший - улітку 2006-го. Щоб усі відразу побачили, що економічне чудо вже на підході.
Другий - за три місяці до президентських виборів. Щоб усі знали, що чудо вже відбулося. Майже.
А той, хто думає, що через півроку кабінет Тимошенко можна буде розпустити за звірячі економічні помилки, повинен терміново пройти курс гіпнотичного лікування від наївності.
Тому що через півроку всі, хто міг би затіяти розпуск цього демокабінету, виявляться в Лукьянівському СІЗО. А найбільш жваві й кмітливі встигнуть, можливо, приєднатися до Євросоюзу або ЄЕП. Але тільки в індивідуальному порядку, звичайно.
Ющенко, демократія й інші
Багато хто переживає, що бездоганно ніжному Віктору Андрійовичу Ющенку дуже важко буде домовлятися із учорашніми ворогами з "Регіонів".
І ще - що із завоюваннями демократії при "великій коаліції" може трапитися що-небудь не те.
Прохання до цих багатьох. Дайте відповідь, будь ласка, лише на два питання.
А чому ви думаєте, що для Ющенка простіше створювати коаліцію з політичною силою, яка всього лише 6 місяців тому хотіла влаштувати йому імпічмент із повним скасуванням "третього туру" виборів-2004?
Як вам здається, при якій владі в Україні буде більше демократії й громадянських свобод - при "великій коаліції" або при БЮТ? Тільки чесно?
Якщо взнаєте відповіді - розповідайте їх, якщо можна, людям на Заході. Щоб вони хоч на мить відволіклися від своїх реєстрів і заглянули у суть справи.
Час пішов.
Михайло Сергійович Ющенко
Можна сподіватися, що в умовах "демократичної коаліції" нічого страшного із президентом України все-таки не трапиться.
Буде собі сидіти у смеркаючому селі під мірний рокіт бджіл і спів трипільських баб. А раз у тиждень - столичний кур'єр у червоно-білому мундирі привозить пачку папірців із приклеєною жовтою вимогою: підписати тут, тут і тут. Спасибі, до побачення.
І так - до найближчих виборів. А потім уже - у Європу, в Америку, з лекціями. Подібно першому й останньому президенту СРСР Горбачову. Про те, як ми хотіли свободи, і навіть десь майже досягли її. Але щось не вийшло, десь заїло, у чомусь заклинило. Але ж хотіли!..
Тільки чи буде вдячний лекторові його народ, залишений один на один із сердечно-галочною червоно-білою феєрією? От у чому питання.
Ющенко сьогодні - демократично обраний президент. І він має право вирішувати, чи потрібен йому такий кінець.
Пряник історії
Є така річ - відповідальність еліт. І полягає вона не в тому, щоб зголовувати народу солодкі дешеві пряники, що приносять трихвилинне задоволення. А в тому, щоб пропонувати іноді рішення важкі й солоні, але абсолютно необхідні для країни.
Історія, як правило, згадує добрим словом лідерів, що вибирають для себе все найважче.
Станіслав Бєлковський, політолог
