Кучма forever!
Новини не живуть довго. Вони мають здатність помирати відразу ж після якого-не-якого засвоєння споживачем. Тож та обставина, що минулої п'ятниці Верховний Суд України не знайшов підстав для перегляду вироку політв'язням 9-го березня, сьогодні вже навряд чи кого зачіпає.
Окрім, ясна річ, безпосередніх фігурантів справи.
А також представників Генеральної прокуратури, які, напевне, страждають через цю справу на когнітивний дисонанс.
Розгубитись таки дійсно нескладно – через купу алогічностей, які переповнюють ставлення влади до подій 9-го березня 2001 року та репресованих внаслідок цих подій осіб.
При цьому головна "нєувязка" полягає у тому, що люди, котрі боролися проти режиму Кучми за нову демократичну і справедливу владу, при цій самій владі (демократичній і справедливій себто) лишаються злочинцями. Під чим і підписалася минулого тижня найвища судова інстанція.
Хоча на перший погляд, те, що Верховний Суд зібрався для перегляду вироку, та ще й зібрався – увага! – після відповідного представлення зі сторони Генпрокуратури, яка фактично визнала роботу своїх колег, тобто обвинувачувачів у справі 9-го березня, "однобокою і упередженою", могло б здатися моментом цілком позитивним.
Насправді ж умовна рука Верховного Суду, ніби піднята вгору з диригентською паличкою, аби грянути щосили увертюру до очікуваної всіма політв'язнями сатисфакції, застигла десь на рівні потилиці, почухала кору головного мозку та й різко пішла вниз з цілковито пофігістським "а ну його все...".
Бо вичавлювати з себе Кучму – це робота. А робота – це зусилля. А зусилля – це мозолі. Тож нехай сидить собі Леонід Данилович в державній утробі й далі. Може, сам розсмокчеться. Або вийде природним шляхом. Ну, через... Ви зрозуміли.
"Усе, чого ми собі бажаємо, про що думаємо і чого сподіваємося, обов'язково з нами трапляється. Штука лише в тому, що завжди надто пізно і завжди якось не так...". Судячи з дати першого опублікування "Дванадцяти обручів", Андрухович писав ці рядки, ймовірно, саме тоді, коли я ще був у тюрмі та мріяв про інший порядок речей.
В якомусь розумінні то був більш щасливий час, оскільки жила надія, що при новому режимі всім буде віддане належне: і катюзі по заслузі, і Кучмі по кучмі; і до наших баранів – тьху! суддів Воликів! – ми ще повернемося; і нас, звинувачених у скоєнні кримінального злочину, неодмінно реабілітують, відновивши усі наші громадянські права.
І що, дочекалися? 7 квітня 2006 року по справі 9-го березня засідав Верховний Суд – "надто пізно і якось не так", але все ж засідав, і навіть заслухав усі аргументи від Генеральної прокуратури та персонально товариша Кудрявцева, який наполягав, що п'ять з лишком років тому "масових заворушень не було".
"Адже демонстрантами не було нанесено ушкоджень жодній цивільній людині, не було підпалів, знищення будівель, житла, державних установ. Був лише опір представникам правоохоронних органів. За таких обставин ми вважаємо, що підсудні не повинні нести відповідальність за масові заворушення, й вирок підлягає скасуванню", – говорив Кудрявцев.
Золоті слова. Нарешті... І це після усіх "запалень суглобів лівої ноги", спричинених міліціянтам "ударом каменя по голові".
Але рано казати "алілуя!". Бо високий суд запитав у Кудрявцева, чому Генпрокуратура сама не "озадачілась" розслідуванням фактів фальсифікації справи? Тоді, мовляв, й були б наявні ті нові обставини, які, згідно процедури, робили б можливим скасування вироку.
У заступника Генерального прокурора відповіді на це не знайшлось. Дійсно, його відомство не утруднювало себе обсервацією усіх томів справи 9-го березня – воно, іншими словами, вкрай незадовільно виконало свою домашню роботу.
І тут доречно поставити питання: а як взагалі сталося, що Генпрокуратура виступила ініціатором перегляду справи у Верховному Суді?
Справа в тому, що я, як народний депутат України, неодноразово звертався до Генеральної прокуратури з даного питання; вимогу про перегляд справи підтримав і президент Ющенко, так що Різницькій volens-nolens довелося таки взяти на себе цей клопіт.
Однак далі демонстрації себе у судовій залі прокурори не пішли. Так само, як і суд. Так само, як і президент. Всі засвідчили свою наявність, добру волю, благі наміри, лукавство "однобоких", невинність підсудних і велику-превелику дулю для тих, хто відсидів за Україну без Кучми й нічогісінько не отримав від України з Ющенком...
Навіть реабілітації. А про більше, власне, і не йдеться.
Ні, прокуратуру таки направду шкода. Уявіть собі цю докорінну зміну парадигми – вчора учасники подій 9-го березня були ворогами народу, а сьогодні не абихто, а сам заступник Генерального прокурора, мусить їх виправдовувати.
Аж мороз поза шкірою! Після такого не довго й до психотерапевта загриміти – дошуковуватись на сеансах, звідки витоки тої попередньої – зразка п'ятилітньої давнини – люті.
Адже на перших судових засіданнях, які почалися в жовтні 2001-го, прокуратура дуже сумувала за тим, що всіх нас, підсудних, вже ніяк не вийде розстріляти, тож губу доведеться закатати й попросити у судді Волика... пхе, абищицю! – десять років ув'язнення для VIP-заворушників (тобто для найбільш злісних організаторів "злочину"), ну й трохи менше для решти.
А сьогодні доводиться визнавати свої помилки. А завтра? А завтра – то взагалі окрема тема. Бо необхідно, в решті решт, пристати до одного якогось гурту – чи до розумних, чи до красивих. Розірватися ніяк не вийде. Доведено мавпою з відомого анекдоту. І новою українською владою – з реального, на жаль, життя.
Що ж, оскільки учасникам подій 9-го березня, либонь, на роду написано вважатися фаши... – ні, не буду займатися плагіатом! – нехорошими, одним словом, людьми, то це слід визнати офіційно. Якою-небудь спеціальною президентською енциклікою чи що...
Щоб не напружували свою дуже сіру речовину, підлеглі Юрія Луценка, відповідаючи мені на депутатський запит, що засуджені за події 9-го березня тяжко завинили перед державою, взявши участь у руйнації "громадського спокою" та винайшовши, зокрема, "ПРИСТРІЙ ДЛЯ НАНЕСЕННЯ ТІЛЕСНИХ УШКОДЖЕНЬ".
(Це, пояснюють мені у дужках заступники Луценка, така таємна зброя, котра представляє собою – тсс! секрет! – "болванку на мотузці". До інформації мало не додаються вилучені креслення та вигляд болванки у розрізі).
Ні, панове, годі вже "болванського" аматорства! Даєш креатив!
Приміром, хоча б такий:
1.Визнати винними усіх, хто 9-го березня 2001 року був на Банковій, Лютеранській, Володимирський, бульварі Шевченка або ж просто швендяв десь поблизу.
2.Тих, хто лише думав приєднатися до "заворушників", визнати посібниками.
3.До вже заявлених обвинувачень додати щось геть жахливе – наприклад, замах на згвалтування слона у київському зоопарку. Nota bene для обвинувачувачів: не бійтеся передати куті меду – свого часу у кінотеатрі "Загреб" нагромадження ідіотичних тверджень пречудово спрацювало, тож спрацює і на цей раз.
4.Після слона відразу перейти до Кучми. Цього діяча слід нагородити орденом за придушення фашистської чуми у зародку. Це може бути орден першого ступеня; що ж стосується судді Волика, прокурорів, есбеушників та гевалів з міліцейських райвідділків, які катували затриманих, то цим видати брязкальця теж гарні та блискучі, але менш понтові.
5.Всіх зібраних на лаві підсудних покарати ще раз. Мене – двічі. За те, що брав участь у "заворушеннях" у 2001-му, та "пєнял на зєркало" (себто на владу? за роз'ясненнями – до Луценка!) у 2006-му.
6.До речі, про владу. Слова теперішнього президента Ющенка, сказані ним перед минулими парламентськими виборами ("ЦІ ХЛОПЦІ СИДЯТЬ ЗА УКРАЇНУ"), вважати такими, що мали доповнення, не почуте електоратом за оплесками: "Ці хлопці сидять за Україну. Але кого це обходить?".
7. Суддів Верховного Суду, з огляду на їхню виключно чесну позицію, залучити до суспільно-корисної акції – зобов'язати зачитувати по черзі прогноз погоди на центральних телеканалах – для зміцнення довіри до даних синоптиків.
8. І, нарешті, Генеральну прокуратуру та особисто Віктора Кудрявцева призначити відповідальними за запаси попелу в країні. На випадок кардинальної зміни ситуації та появи бажаючих покаятися.
9. Що ж до гасла "Україна без Кучми!", то його вважати недостовірним, некоректним, ба навіть шкідливим. Спробувати варіації на тему "жыл, жив, будет жить!". Якщо ж це буде розцінено як дежа вю, то сказати просто і ясно (і не без натяку на західні вектори):
КУЧМА FOREVER!
10.На цьому місці умити руки і сказати: "Все. Крапка".
Ну, тобто повний гаплик.
Андрій Шкіль, для УП
