Ноу-хау Черновецького
За декілька місяців до початку виборчої кампанії команда політтехнологів почесного президента "Правекс-банку" вирішила застосувати соціальні ноу-хау: щось середнє між відомим всім багаторівневим маркетингом (типу "Гербалайф") та прийомами роботи релігійних сект.
Леонід Михайлович ніколи не робив наголосу на пряму рекламу, дії його команди рідко коли проникали у мас-медіа. Таку інформаційну тишу навколо того, що робить Черновецький, можна пояснити тим, що звиклі до піар-шуму мас-медіа вкрай розлінилися та не звертали увагу на те, що відбувається в не-віртуальному просторі.
Відповідно ту масштабну роботу, яку провела команда "Правекса" серед простих людей, на побутовому рівні, мало хто з журналістів помітив.
Головний та найпотужніший інструмент Черновецького – це доброчинність. Банкір створив у столиці розгалужену систему розповсюдження матеріальної допомоги від свого імені.
Основою цієї системи на найнижчому рівні були спеціально найняті на період виборів працівники (значно меншою мірою - люди, які працювали за право бути обраними по списках у ті чи інші органи місцевої влади).
Працівників набирали найпізніше влітку, коли до початку виборчої кампанії залишались місяці. Це було потрібно для того, щоб передати основну частину матеріальної допомоги заздалегідь – до того, як по закону матеріальні подарунки вже не можна давати від імені кандидатів на політичні посади.
За кожним працівником було закріплено певну кількість будинків – орієнтовно, по кілька десятків. Як правило, це будинки у місці проживання цієї людини.
Найманий працівник мав, в ідеалі, знайти у кожному будинку людину-інформатора, яка би допомогла йому визначити, хто за даною адресою реально потребує матеріальної допомоги. Як правило, цю роль ефективно виконує бабця-пенсіонерка, яка знає своїх сусідів і може розказати, хто в даному будинку має які статки.
Ця, приміром, бабуся складає список "нужденних", домовляється з ними про час, коли найманий працівник Черновецького зайде і вручить подарунок.
Як правило, таких людей знайти просто – достатньо в гарну погоду походити по подвір'ях та попитати у бабусь, що сидять на лавках біля під'їздів, хто в цьому конкретному домі може допомогти з пошуком "злиденних".
Особиста зустріч "найманця" з електоратом необхідна – по-перше, це мінімізує зловживання при "роздачі слонів". По-друге, вручення подарунку – це емоційний процес, і потрібна присутність кваліфікованої особи, якою є проінструктований співробітник Черновецького.
При цьому, за великим рахунком, при роздачі подарунків агітація не має вестися. Навіть навпаки – "найманцям" не рекомендовано вступати в політичні дискусії з електоратом, а вести з ними лише короткі діалоги на рівні загальноприйнятних істин, типу "красти – це погано".
Кожен професійний працівник благочинної системи, в ідеалі, мав створити мережу із 30 "помічників", кожен з яких мав в свою чергу сформувати теж по тридцять "злиденних".
В результаті, мережа одного працівника Черновецького мала складати до 1000 осіб, яким кожному особисто було вручено матеріальну допомогу.
Працівники на місцях, імовірно, підпорядковувались районним штабам, а ті – центральному.
У деяких районах – Печерськ, Поділ – Черновецькому важко було знайти найманих благочинників, оскільки невисокий розмір зарплати не цікавив тих людей, які проживають у багатих кварталах столиці.
При цьому, подарунки не обов'язково були продуктами харчування. Приміром, Черновецький організовував від свого імені обхід лікаря, який міряв пенсіонерам тиск і т.п.
Отже, система проста, і вона справді спрацювала. Звичайно, його доброчинність зовсім не обмежувалась описаним вище – давно існують і безкоштовні їдальні для бомжів, і безкоштовний масаж для хворих пенсіонерів, і т.п.
Ця система ідеально вписувалась в імідж Черновецького – багатого доброчинника, який, на відміну від українських олігархів, не стидається демонструвати своє багатство і не боїться викликати цим огиду.
Вже зараз можна говорити про низьку якість електорату Черновецького. Можна казати, що за нього проголосувала непасіонарна частина киян, що він елементарно купив свого виборця.
Проте це все відбувалось при майже повній бездіяльності конкурентів Черновецького – принаймні на ниві благочинності з ним ніхто не змагався.
Черновецький не прагнув будь-що влізти у телеекран, і в цьому він виявився стопроцентно правий - якщо б він це зробив, можливо, йому б це тільки зашкодило. В цілому, послідовність його дій важко заперечити, як майже неможливо скасувати результат виборів у Києві.
Його конкурентів підвела їх сліпа віра у магічну силу крісел, які вони займають, у всесильність мас-медіа та млявість виборчої кампанії.
Ні, не можна виключати, що у самого Леоніда Михайловича не було шоку, коли він довідався про результати голосування. Проте саме він виявився тим самим раком на столичному безриб'ї.
Надалі, буде дуже цікаво, як навряд чи готовий до мерства Черновецький впорається з купою столичних проблем. Киянам навряд чи сподобається тоталітарний стиль управління разом із масовими молебнями на Майдані, тому справжня боротьба для Черновецького лише починається.
Ігор Луценко, економічний консультант
