Українська влада після виборів-2006: ідеологія, стратегія, конфігурація, склад, перші кроки. Частина 2
Українська влада після виборів-2006: ідеологія, стратегія, конфігурація, склад, перші кроки
Післявиборча правляча коаліція
Основна проблема формування післявиборчої української влади лежить в області політичної психології.
Стійка в середньостроковій перспективі, дієздатна й популярна українська влада сформується тоді, коли українська еліта остаточно перейде від пострадянського розуміння влади (влада як система годівлі, де ключовим є питання контролю над фінансовими потоками й механізмами поділу/переділу власності) до нового, відповідального національно-проектного розуміння: влада як служіння, місія, як механізм реалізації програми національного розвитку, як засіб досягнення української мети, знаряддя формування єдиної політичної нації українців.
У зв'язку з цим пріоритетними для післявиборчої влади – незалежно від її конкретної конфігурації й складу суб'єктів – повинна стати ідеологія правлячої коаліції, стратегія уряду національної єдності.
Основні положення такої стратегії бачаться приблизно такими.
· Настав час покласти кінець поділу України на Схід і Захід; парламентська коаліція повинна сформувати Уряд національної єдності, що буде проводити політику в інтересах абсолютної більшості українців.
· Коаліція повинна запропонувати національні орієнтири й ідеали, рівною мірою прийнятні для всіх регіонів, політико-ментальних кластерів поліморфної України.
· Нова влада повинна примирити поняття "власність", "законність" і "справедливість".
Реприватизація неприпустима, оскільки представляє собою лише силовий переділ власності в інтересах олігархічних груп; але легітимація приватизації у формі доплат за приватизовані підприємства необхідна, оскільки український народ не вважає приватизацію справедливою;
доплати можуть провадитися по одному з декількох варіантів, пропонованих владою, на вибір власників підприємств; легітимація приватизації повинна бути проведена за перші 6 місяців роботи післявиборчого уряду, її результати - закріплені в спеціальному законі України.
Легітимація приватизації призведе до кардинальної зміни статусу в суспільній свідомості самого інституту власності, покладе кінець процесу переділу власності.
· Ключові стратегічні підприємства України повинні залишитися під державним контролем.
Україна повинна не пізніше 2006 року вступити до СОТ, причому важливо зробити це раніше за Росію; Україна повинна послідовно йти шляхом євроінтеграції з метою вступити до Євросоюзу близько 2025 року;
в рамках ЄЕП варто обмежитися форматом зони вільної торгівлі (що фактично означає ввічливу відмову від участі в цьому фантомному проекті); Україна повинна зберегти свій позаблоковий статус, а значить не вступати до НАТО у видимому історичному майбутньому.
Питання про членство України в НАТО можна вирішити на загальнонаціональному референдумі восени 2006 року.
· Єдиною державною мовою України повинна бути українська; але необхідно надати російській мові офіційний статус у тих регіонах, де більшість населення вважає її рідною.
· Коаліція й уряд національної єдності повинні визнати верховний авторитет президента України й конструктивно співпрацювати з ним, зокрема: підтримати запропоновані президентом кандидатури на пости силових міністрів, глави МЗС та ін. за умови, що кандидати президента в цілому розділяють коаліційну (урядову) філософію зовнішньої та оборонної політики; підтримати ряд запропонованих президентом кандидатів на губернаторські пости.
· Коаліція допускає окремі зміни в політичній моделі країни, спрямовані на розширення повноважень президента. У той же час, мова не може йти про повне скасування політреформи 2004 р.; Україна повинна залишатися парламентсько-президентською республікою; повернення до "познокучмівської" моделі влади, що характеризується поєднанням непрозорості й безвідповідальності правлячих інститутів, неможливе.
· До 2009 року - наступних загальнонаціональних виборів - необхідно скасувати імперативний мандат як антидемократичну норму, що перешкоджає інтеграції України в європейські інститути. Можливо також відновлення у деякому вигляді змішаної системи виборів.
· Народ України стомився від політичного хаосу; відповідальні політичні сили не повинні допустити передчасного розпуску обраного парламенту.
Наступні вибори президента й Верховної Ради повинні пройти не раніше 2009 року.
При цьому поєднання наступних виборів президента з достроковими виборами ВРУ видається виправданим - у першу чергу, з погляду прискорення модернізації політичної еліти й "декомерціалізації" ("дебізнесизації") законодавчої влади України.
***
Перейдемо до прикладних аспектів, у першу чергу, ймовірного складу майбутньої парламентської більшості й уряду України. На сьогоднішній день досить імовірними представляються три варіанти післявиборчої парламентської більшості (коаліції), що сформує наступний уряд України.
1. "Велика коаліція": "Наша Україна" - Партія регіонів - Соціалістична партія України (270-300 депутатських мандатів з 450).
2. Антипомаранчева коаліція: Партія регіонів - Соціалістична партія - Народний блок В. Литвина за підтримки Комуністичної партії України (240-260 мандатів).
3. Помаранчева коаліція: "Наша Україна" - Блок Юліи Тимошенко (БЮТ) - СПУ - Народний блок В. Литвина - "Пора-ПРП" (230-240 мандатів).
Помаранчева коаліція (3) може відбутися лише в тому випадку, якщо блок "Пора-ПРП", що балансує нині на грані 3%-го електорального бар'єра, пройде в парламент, а БЮТ стримає свої кадрові й комерційні апетити.
Досить ймовірно, що в останній передвиборчий тиждень БЮТ оприлюднить прект домовленості, згідно якої Юлія Тимошенко відмовляється від претензій на крісло прем'єр-міністра й погоджується на пост спікера Верховної Ради за умови, що під її особистий контроль буде передано весь комплекс питань, пов'язаних з російсько-українською газовою торгівлею.
Незважаючи на попередню згоду деяких представників президентського табору на таку схему, взаємне неприйняття БЮТ та інших сил Майдану поки залишається головним фактором, що працює проти помаранчевої коаліції.
Будь-яка стратегічно дієздатна коаліція за участю Партії регіонів (1 або 2) можлива при виконанні важливої попередньої умови: відмови особисто Віктора Януковича від вищих державних постів (прем'єр-міністр, спікер); у випадку реалізації варіанта 1 прем'єром, цілком імовірно, буде Юрій Єхануров, а головою ВРУ - Олександр Мороз, у випадку реалізації варіанта 2 представник СПУ (наприклад, Мороз) може стати главою уряду, а спікерське крісло, ймовірно, збереже за собою Володимир Литвин.
Важливо пам'ятати, що саме політико-естетичне неприйняття фігури Віктора Януковича більшістю активної частини українського електорату стало однією з найважливіших передумов помаранчевої революції, Майдану.
На думку експертів ІНСУ, найбільш стійкою може бути саме "велика" коаліція (варіант 1).
Подібна конфігурація наступної влади найбільшою мірою відповідає об'єктивним інтересам України, потребам реалізації її національно-державного проекту й формування єдиної політичної нації.
Варіант 2 представляється стратегічно значно менш виграшним для України, а варіант 3 - не занадто ймовірним (у силу всіх описаних вище причин). Хоча виключати обидва варіанти на сьогоднішній день у жодному разі не можна: за певних обставин вони стають цілком реальними.
Перспективи розпуску Верховної Ради незабаром після обрання
Більшість політичних сил не зацікавлені в розпуску парламенту незабаром (відразу) після виборів і зроблять все можливе, щоб урядова коаліція склалася у визначений Конституцією термін.
Необхідно виходити з розуміння, що розпуск ВРУ може посилити в українському народі недовіру до інститутів влади, політичної системи країни в цілому, і породити довгострокову нестабільність. Психологічно народ стомився від виборів і не готовий до нової загальнонаціональної кампанії в найближчому майбутньому.
Важливо враховувати й меркантильний аспект: у списках майже всіх політичних сил, що беруть участь у виборах ВРУ, присутні "комерційні" кандидати в депутати, які заплатили за прохідні місця до $5 млн., які фактично наповнили передвиборчі каси партій і блоків. Ці "клієнти" категорично не зацікавлені у розпуску того парламенту, у якому вони опиняться завдяки своїм інвестиціям.
Джерелом "аварійного" сценарію може бути тільки одна політична сила – БЮТ. Блок Юлії Тимошенко, можливо, піде на загострення політичної ситуації й закликатиме до розпуску парламенту у випадку створення правлячої коаліції без нього (варіанти 1 або 2).
Не виключено, що в такому випадку БЮТ спробує вивести людей на вулиці Києва й ініціювати дострокові вибори президента й нові вибори парламенту. У той же час, "комерційні" учасники списку БЮТ не зацікавлені платити за свої депутатські мандати двічі і тому можуть тиснути на свого формального лідера, щоб перешкодити здійсненню "аварійного" сценарію.
Перегляд російсько-українських газових угод
Більшість політичних сил України на сьогоднішній день виступає за перегляд газових угод від 4 січня 2006 року - щонайменше, у частині присутності в схемі торгівлі компанії "РосУкрЕнерго" (РУЕ).
Компанія "РосУкрЕнерго" (РУЕ) створена в липні 2004 року й зареєстрована у швейцарському кантоні Цуг, що вважається територією зі сприятливим режимом оподатковування. Тому РУЕ з певними застереженнями можна вважати офшорною компанією. Статутний капітал - 50 000 швейцарських франків.
Про створення РУЕ й делегування компанії певних функцій на пострадянському газовому ринку домовилися в 2004 році президенти Росії й України Володимир Путін і Леонід Кучма.
Засновниками РУЕ виступили Газпромбанк і група ключових фігур колишнього українського керівництва, чиї інтереси в РУЕ номінально представляє компанія Raiffeisen Investment AG.
На початку 2005 року, незабаром після поразки Віктора Януковича на президентських виборах в Україні, представники оточення Л.Кучми вийшли із числа бенефіціарів "РосУкрЕнерго". А їхнє місце зайняли люди, досить близькі до вищого керівництва РФ і ВАТ "Газпром".
Саме тому Кремль активно лобіює інтереси "РосУкрЕнерго" і фактично делегує цій компанії деякі права й функції самого "Газпрому". Директор РУЕ - якийсь Костянтин Чуйченко, однокурсник по Ленінградському держуніверситету Дмитра Медведєва - першого віце-прем'єра уряду РФ, голови ради директорів "Газпрому".
Як відомо, саме Медведєв відповідає в оточенні Путіна за делікатні аспекти газового бізнесу.
Ідеологом створення РУЕ вважається відомий авторитетний бізнесмен С. Могилевич (С. Шнайдер), що був близький як до Л. Кучми, так і до деяких керівників "Газпрому". Однак, за деякими відомостями, на сьогоднішній день серед бенефіціарів компанії цієї людини вже немає.
Є підстави думати, що кабінет Юрія Єханурова може ініціювати ревізію угод незабаром після виборів - вже у квітні 2006 року, не чекаючи формування нової правлячої коаліції.
Ціна в $95 за 1000 кубометрів навряд чи буде поставлена під сумнів, однак Київ зажадає змінити схему торгівлі й надати додаткові гарантії поставок газу за стабільною ціною протягом 5 років. Як лобістів і посередників зі своєї сторони Україна залучить Євросоюз і США.
Зрозуміло, Кремль і "Газпром" будуть заперечувати проти перегляду угод, оскільки РУЕ відбиває приватні інтереси деяких досить впливових представників російської політико-економічної еліти і, крім того, дозволяє "Газпрому" підтримувати міф про ціну на газ у $230 за тисячу кубометрів.
Це означає, що нова газова війна між Росією та Україною - не за горами. До перших її залпів залишилися лічені тижні.
У випадку формування помаранчевої правлячої коаліції (варіант 3) Юлія Тимошенко, спираючись на приятельські відносини з Володимиром Путіним, знову спробує ввести у схему пострадянської газової торгівлі свого давнього партнера - компанію "Ітера" (Делавер, США).
Однак "Газпром" навряд чи надасть альтернативному посередникові можливості й преференції, якими зараз користується РУЕ. Спроба заміни посередника може призвести до подорожчання газу, який поставляється до України з Росії та Середньої Азії.
Авторський колектив Інституту національної стратегії України: Олеся Яхно, Олексій Мушак, Олександра Бєлковська, Станіслав Бєлковський
