9 березня 2001 року: спогади і прогнози від ініціаторів "України без Кучми"
Читайте також першу частину статті 9 березня 2001 року: спогади і прогнози від ініціаторів "України без Кучми"
Олег ЛЕВИЦЬКИЙ: "Народ має роботу, нові моделі мобілок, трахає собі подібних, нюхає кокаїн – які тут вже причини для соціальних зрушень"Олег Левицький
ДОСЬЄ "УП": народився в Києві, живе в Ірпені Київської області, 36 років, 5 років тому – молодший науковий співробітник Інституту держави і права НАНУ, нині – експерт з кримінального судочинства Київського юридичного товариства. Безпартійний.
- Чи сподівалися ви, що розпочата вами акція закінчиться так, як вона закінчилася 9 березня 2001 року?
- Коли я побачив, що на заклик чотирьох людей на мітинги вийшли десятки тисяч, я не міг спрогнозувати, що акція згасне. Можливо, треба було ще раніше радикалізувати акцію, захопивши парламент. Якщо Кучма повідправляв тоді у відставку силовиків, то він міг ініціювати позачергові парламентські вибори. Навіть президентські.
- Чому саме Раду захоплювати?
- Якби ми захопили парламент, то тільки для того, щоб подати сигнал політикам і суспільству – так далі жити не можна. Про застосування зброї не йшлося. На той момент частина тодішніх так званих патріотичних сил, які зараз зосередилися в блоку Костенка-Плюща, частково в НУ, частково в БЮТ, залишили свій народ без політичної опіки, що було для мене моментом істини. Я одночасно втратив повагу до людей, які раніше для мене були чи не ідеалом.
На той момент Рада була абсолютно незахищена – бери і входь. І якби той же Ющенко адекватно відреагував, мовляв, так, наш президент уже зовсім загнався, хай вийде до людей і пояснить те, що сталося, то захоплення ВР було б дієвим кроком. Але Ющенко вибрав еволюційний шлях розвитку.
- Що призвело до подій 9 березня?
- В цей день, крім сутичок з міліцією, сталася ще одна знакова подія – побиття україномовних людей на столичних вокзалах. За всю історію незалежної України це була безпрецедентна акція. Людей масово хапали, масово відвозили у спеціально звільнені від бомжів "обізянники" райвідділів і масово розвозили по судах, де люди конвеєром отримували по 10-15 діб адмінарешту.
Чому це сталося? Увечері того ж таки 9 березня відбувся установчий з'їзд руху "За правду!", який ставав усе більш популярним серед молоді. Галичани, які колись брали участь у студентському голодуванні початку 90-их, припинили спостерігати і активно включилися в боротьбу.
Це означало, що до центральноукраїнської акції (згадаймо марш соціалістів із Житомира в Київ) могли масово підключитися і західні області. Плюс студентська молодь, на яку був орієнтований рух "За правду!", плюс регіони Центру, де теж зводилися намети. Плюс радикалізація "УбК". Акція набувала обертів і ставала масовою і всеукраїнською, чого влада не могла терпіти
- Тобто у тому, що сталося, винна тодішня влада?
- Завданням влади було не дати розширити соціальну, географічну і політичну базу УбК. Якби піднявся Захід і Центр, політики, які декларували себе опозицією, вже не змогли б ігнорувати народну волю.
Немає жодного сумніву, що на Банковій було прийнято рішення організувати провокації, які завершилися широкомасштабною репресивною діяльністю органів. Недарма ж Кучма після покладання квітів до Шевченка відбув на Закарпаття (офіційно це прикривалося необхідністю відреагувати на чергову тамтешню повінь) – це стандартна його практика.
Коли міліція била людей на Софіївській площі під час похорону патріарха Володимира у 95-ому, Кучма теж залишив Київ.
- Чи можлива реабілітація засуджених за "справу 9 березня"?
- Я вивчав безліч кодексів різних країн світу і з упевненістю можу сказати: немає нічого безнадійнішого, як намагатися довести свою невинність після того, як держава тебе засудила. Це треба проводити перехресні допити осіб, підозрюваних у перевищенні повноважень, позбавляти їх посад.
| Побиття 9 березня |
У владі (судовій, прокурорській, міліцейський) залишаються старі кадри, або навіть ідуть на підвищення, як, скажімо, екс-прокурор Печерського району Анатолій Василевський, який свого часу порушив кримінальні справи за фактом "побиття працівників правоохоронних органів" 23 жовтня (події біля ЦВК), а зараз пішов на підвищення в прокурори Чернігівської області.
Ці люди є колосальним і незрушним сегментом старого режиму. За 15 років існування україни не реабілітовані не те, що нещодавні політв'язні, а навіть бійці УПА чи засуджені за те, що передавали партизанам-антифашистам шматок хліба. Я зараз працюю у Громадській раді при МВС і можу спостерігати по зонах тисячі несправедливо ув'язнених, яких просто неможливо реабілітувати тому, що в цьому випадку зруйнуються десятки посадових ланцюжків і взаєморозрахунків.
- Чи можливе розкриття "справи Гонгадзе", заради якого ви вийшли на Майдан?
- Справа Гонгадзе не розслідується тому, що звинувачення очевидні. Нами продовжують керувати люди – я маю на увазі, зокрема, Литвина – які причетні до кримінальних злочинів проти особи. Причетність до вбивства журналіста Гонгадзе як колишніх, так і дійсних політиків не підлягає сумніву.
На жаль, нова влада зробила установку на економічні показники – підвищувати виплати, чесніше розподіляти бюджет... І це робиться, і багато хто цим задоволений. А, скажімо, судова система абсолютно не реформується.
Ця напівтіньова структура, яку екс-суддя Василенко з адвокатом Монтян охрестили "Корпорацією "Правосуддя", тільки більше зміцнилася і стала автономною – вони зараз замахнулися на укази президента щодо призначення перших осіб у державі, а завтра вони візьмуться за законодавчі повноваження ВР і це буде повний колапс. І до намагань нової влади щось змінити підвищенням зарплат суддям – знову ж таки, економічними методами – я теж ставлюся скептично.
- Як виглядатимуть форми протесту в майбутньому?
- Мені важко говорити на цю тему. Більшість простих людей хвилює відсутність хліба і гарантій виживання. Всі ті, з ким я розмовляв, задоволені економічною політикою нової влади.
Існує незадоволення свавіллям чиновників і суддів, але нинішні можновладці не збираються вирішувати це питання радикально, тому я думаю, що замість громадських протестів буде продовжуватися політична гризня щодо дріб'язкових питань типу мови, НАТО, ЄЕПу, орієнтацій на Схід чи Захід. Соціальних революцій я вже не чекаю. Народ має роботу, нові моделі DVD і мобілок, трахає собі подібних, нюхає кокаїн замість ширятися – які тут вже причини для соціальних зрушень.
Андрій ПІДПАЛИЙ: "Люди, які вбили Георгія, думали, що банкуватимуть тільки тому, що контролюють владу, зброю і гроші"
Досьє "УП": народився і живе в Києві, 35 років, 5 років тому - поет і аспірант кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Київського університету ім. Шевченка, нині – поет і кандидат філологічних наук, доцент. Безпартійний.
- Чи сподівалися ви, що розпочата вами акція закінчиться так, як вона закінчилася 9 березня?
- Так. В принципі, я очікував навіть гіршого. Особливо, коли перед нашим виходом на Майдан 15 грудня ми домовилися про участь в акції унсовців. А другий етап акції – після повернення наметів у центр Києва в січні 2001-го – вже показав, що "Україна без Кучми" стала самостійним організмом, який вже не могли контролювати ані ми самі, ані ті сили, які до нас приєдналися.
Тоді вже акція не могла згорнутися самотужки. Вона тільки розширялася, стрімко прямуючи до сутички з режимом. Разом із Андрієм Горбалем та Назаром Гриником ми робили сайт samvydav.net з відеорядом акції – я бігав з цифровою камерою (тоді це було останнє слово техніки) і все фотографував.
- Що означає "очікував навіть гіршого"?
Тобто до цього траплялися вбивства на бізнесовому рівні, але 16 вересня постраждала знакова для мене людина. Система перейшла межу, здійснивши свого роду ритуальне вбивство. Тодішня влада вирішила перетворити Україну на пародію піночетівської Чилі – і пару тисяч трупів "особливо буйних" було б. Я відчував себе близьким до цих буйних, і відчував, що можу бути серед наступних.
- Хто винен у тому, що відбулося п'ять років тому?
- Чому винен? Відбулося, можливо, саме те, що мало бути. Так, наша акція з самого початку була ненасильницька. Ми не мали наміру штурмувати парламент 19 грудня, як це закликав робити Корчинський. Ми здійснили інформаційне повстання.
Система контролювала всі медіа-ресурси, і завданням УбК було прикувати увагу всієї України і світу до простого факту - ми знаємо, що влада пішла на вбивство, і ми не збираємося це терпіти.
Але якби акції насильства з боку повстанців продовжувалися періодично (я маю на увазі ті сутички, які відбувалися в парку Шевченка зранку) і їх показували по телебаченню, то в провінційного обивателя вже б з'явилася думка про зміну місцевої владі. Він би побачив, що влада хитається, як у кіно, ментів б'ють, а нікого не садять.
- Як на демонстраціях радикалів у Європі?
- Саме так – все красиво і то дуже. В Кієвє мочат власть. Ету прагнівшую власть! Але нам не вдалося переконати людей у регіонах, що влада слабка. Цей бар'єр страху було знято вже під час Помаранчевої революції, хоча в інших аспектах ця акція багато що втрачає перед "УбК".
А в 2001 році насильницький дискурс був дуже виразним. Скажімо, вже після 9 березня доходило до такого відчаю, що я навіть отримав пропозицію здійснити замах на тодішнього президента.
- Від когось із політиків?
- Ні, від колег. Але це був справді жест відчаю, хоч і у вигляді робочого моменту. Зрештою, ми розпочали акцію не для ліквідації Кучми.
- А для чого?
- Для того, щоб дати чіткий інформаційний сигнал. Ми хотіли показати, що люди, які вбили Георгія, перейшли межу. Вони думали, що будуть банкувати на цій землі тільки тому, що мають контроль над трьома речами – гроші, влада, зброя.
Наше завдання було показати, що люди здатні на все – від махання прапорами до застосування насильства. Коли ти захищаєшся від вбивства, ти маєш право на насильство.
- Після подій 9 березня були безуспішні намагання розвинути молодіжний рух "За правду!", який декларував себе в тому числі і ненасильницьким спротивом на кшталт сербського "Отпору", який восени 2000-го багато в чому посприяв революції в Белграді. Чи можна сказати, що "За правду!" стали прабатьками "Пори"?
- Я не цікавлюся політикою. В "За правду" чітко проглядався зв'язок із ПРП, потім "За правду" розвинулося в "Жовту Пору", "Жовта Пора" зараз співпрацює з ПРП...
Я не ходжу на вибори і не цікавлюся закритими акціонерними товариствами, які називаються партіями. Я митець.
І у 2000-ому я вийшов на Майдан тільки тому, що мене могли вбити – так мені відчувалося - за зайняття мистецтвом.
П'ять років тому в нас була Чилі – вони самі вбивали і самі себе розшукували. Піночетівська схема, не даремно колишній міністр внутрішніх справ так любив парадні форми й високі прикрашені кашкети.
У справі Гонгадзе проходить 45 міліціонерів – це справді була загальнодержавна кримінальна система. Зараз цього немає. Може бути змова теоретично лише кількох осіб, але вони ризикують, що їх викриють колеги з сусіднього відомства чи навіть кабінету.
- Чи буде якось виявлятися спротив новій владі?
- Нічого не можу спрогнозувати. У світі йде війна між арабами і англо-саксами та євреями, тому наша країна, яка внаслідок революційних подій перебуває в нейтралітеті, може бути сильно нестабільною.
Але якби те, що трапилося в Алчевську, трапилося, приміром, у Фастові, то ми мали б величезний політично-соціальний струс. Саме з цим, можливо, будуть пов'язані подальші революційні події.
- Якою може бути доля тих, хто причетний до вбивства Гонгадзе?
- В 1981-ому році, в часи військового стану в Польщі, тамтешнє державне СБ вбило священника, Єжи Попелюшку. Після падіння комунізму засудили саме виконавців, а тих, хто віддавав накази, нейтралізували – можновладці 80-их опинилися де-факто під домашнім арештом.
Доки в нашій країні буде загроза повернення подібних людей до влади, в Україні залишається загроза свободі слова. Я вже мовчу про бізнес. Ніхто не прийде з серйозними грошима, бо можуть і голову відрізати.