Федерастичний лохотрон
Важко додати щось до того аналізу доцільності і своєчасності федералізації України, який здійснив Микола Томенко у статті "Федерація "від Януковича і Ахметова". Хіба що заувагу стосовно посилань "регіоналів" на авторитет В'ячеслава Чорновола, котрий 15 років тому справді виступав за перехід країни до федеративного устрою.
Справа в тому, що у ті роки можна було будувати державну конструкцію ледь не з "чистого листа", а федеративний устрій, якщо він проведений послідовно і демократично, таки наближає владу до народу у країні, в якій відмінності регіонів існують на історичному, конфесійному, субетнічному, лінгвістичному та правовому рівнях.
При цьому, звичайно, слід мати потужну об'єднуючу ідею (схоже, романтик Чорновіл-старший вважав, що такою ідеєю може стати ідея свободи сама по собі) та не менш потужні правові механізми, які б'ють по руках місцевих можновладців, коли ті порушують громадянські та політичні права і свободи.
А ще В'ячеслав Чорновіл вважав за потрібне у два-два з половиною рази скоротити кількість суб'єктів майбутньої Української федерації в порівнянні з нинішнім обласним поділом, щоб ішлося не про штучні утворення – "землі" чи "краї", а про реальні суспільно-економічні організми, поєднані спільним проектом державного майбутнього.
І, зрозуміло, ніколи В'ячеслав Чорновіл не міг би погодитися з тими нісенітницями, які постійно злітають з вуст Віктора Януковича – про "самодостатність" регіонів у сенсі економічному та соціально-політичному.
Тільки незалежна державна досить значних розмірів і з диверсифікованою економікою здатна на економічну самодостатність, і то у сучасному глобалізованому світі така самодостатність є досить умовною. Скажімо, Німеччина, попри свою економічну міць, залежна від Росії в плані енергоносіїв, і відбиток цього лягає на все політичне життя начебто найпотужнішої держави Євросоюзу.
Якраз зовсім інше – взаємодоповнення і взаємодопомога, іншими словами, кооперація і симбіоз регіонів і виступають наріжним принципом існування чи то унітарної, чи то федеративної держави.
Що ж стосується головного висновку статті Миколи Томенка – що реальним вислідом федералізації України за чинних обставин виявиться "автономізація регіональних кланів, які стануть фактично безконтрольними у своїх діях і будуть керувати регіонами на власний розсуд", що йдеться про перетворення єдиної країни на "25 удільних князівств", - то цей теоретичний висновок можна (і варто) було б підкріпити прикладом реальної автономізації на початку 1990-х років одного з регіонів України – Криму.
Пам'ятаєте епопею недолугої "мєшковщини", яка показала наочно, що за конкретних умов звабна теоретично федералізація призводить до типової феодалізації, коли певний регіон швидко перетворюється на вотчину місцевого "нобілітету" – такої собі амальгами наймоторнішої партноменклатури та найкрутішого криміналітету?
Тоді, десь у 1994-95 році, накручування пристрастей на півострові та його економічні наслідки перелякали навіть донецьких лідерів, котрі перед тим обстоювали автономію і для себе. Відтак тема федералізації України на довгі роки зійшла на пси. І от відтворена тепер. Навіщо?
Микола Томенко вважає, що таким чином команда Януковича після приходу до влади прагне поділити Україну – з тим, щоб частини поділеної держави в майбутньому стали суб'єктами вже зовсім іншої федерації – Російської.
От тут дозволимо собі висловити великий сумнів, який матиме підґрунтям текст самого ж Томенка. Чи здатна Партія регіонів – навіть разом з Компартією та прогресивними соціалістами – одержати в майбутньому парламенті конституційну більшість? Таке твердження виглядає ненауковою фантастикою.
Без впровадження жорсткої тоталітарної диктатури "регіонали" ніколи такої більшості не матимуть. А тим часом, як справедливо пише Микола Томенко, "для зміни форми державного устрою України необхідно розробити і ухвалити нову Конституцію, або внести зміни до значної кількість статей нині чинного Основного Закону, який затверджений для унітарної держави.
Для цього потрібна згода двох третин парламенту та затвердження на всеукраїнському референдумі. Потрібно буде також ухвалити та внести зміни до кількасот законодавчих актів, насамперед у сферах бюджетної політики та місцевого самоврядування".
До речі, для впровадження другої державної мови, на чому також робить наголос Віктор Янукович, потрібна майже така сама за складністю процедура. Іншими словами, без стійкої конституційної більшості у Верховній Раді ані федералізація, ані державна двомовність, ані інші радикальні зміни в країні неможливі навіть теоретично.
А це означає, що лідери Партії регіонів просто дурять виборців, обіцяючи їм нездійсненні речі і водночас добре знаючи межі свого електорального поля і свої потенційні ресурси, які не дадуть їм самим навіть простої парламентської більшості, оскільки за всіма соціологічними опитуваннями Янукович виступає одним із чільних "негативних народних героїв", тобто погано ставиться до нього понад 50% громадян.
Справді-бо: згадайте "другу державну мову" у виконанні Кучми зразка 1994 року, його ж "відновлення розірваних зв'язків", його ж "порядок і порядність"...
Усі ці гасла, адресовані певним групам електорату, тоді спрацювали вельми ефективно. Результат "утілення" виборчих гасел Кучми у життя всім добре відомий. Як гасел 1994, так і 1999 року, котрі, до речі, звучали зовсім інакше й обігрували ідеї європейської інтеграції та ринкових реформ.
То ж виглядало б дивним, якби сьогодні хтось з особливо цинічних політиків не спробував був використати досвід минулих електоральних баталій, "кинувши" виборців та дурнувату частину регіональних політиків, які повірять у те, що їм дадуть значно більше влади, ніж вони мають зараз, та ще й зроблять депутатами "маленької" верховної ради – однієї з 25 чи 27.
І взагалі: невже хтось серйозно думає, що Янукович, Ахметов, Звягільський, Колесников та брати Клюєви у разі здобуття ними парламентської більшості будуть з кимсь ділитися владою? Що вони добровільно розділять країну на два з половиною десятки маленьких країнок, залишивши собі тільки окремі, часом досить символічні, повноваження?
Що "дони" будуть йти на уклін до депутатів Вінницької чи Житомирської верховної ради, щоб ті дозволили їм "дерібан" регіональної власності? Що слова Віктора Януковича, мовлені ним на з'їзді Партії регіонів про путінську Росію і "кремлівських чекістів", - "ми однаково прихильні до ідеалів демократії, ринку і свободи особистості" – означають щось інше, крім обіцянки "зачисток" a la Putin у всіх сферах?
Отож повторюю ще раз: маємо новий варіант передвиборного "лохотрону", цього разу – "федерастичного", коли виборцеві розказуватимуть про "наближення влади до людей і підвищення рівня її відповідальності", добре знаючи, що насправді йдеться про віддалення і про безконтрольність місцевих можновладців, а на додачу – про річ, яку "дони" ніколи не будуть реалізовувати у разі успіху, щоб не ділитися з місцевими "шістками".
З іншого боку, у разі катастрофічного провалу на загальноукраїнських виборах й успіху у ряді регіонів Сходу та Півдня команда Януковича, поза сумнівом, таки спробує реалізувати сценарій автономізації цих регіонів – за кримським чи навіть придністровським зразком.
Але це вже інша тема. Хоча й не зовсім – адже ідея автономізації у такому разі втовкмачуватиметься у свідомість та підсвідомість місцевих мешканців під не менш благородними і демократичними гаслами, ніж зараз пропагується "федерастичний лохотрон".
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
