Як отримати підряд на мільйон гривень
Після корупційного скандалу, що розколов помаранчеву команду на два конкуруючі табори та спровокував викид до інформпростору величезної кількості компромату, реляції високопосадовців про боротьбу з корупцією та заклики до неї викликають у кого посмішку, у кого злість, у кого роздратування – і майже ні в кого довіру чи відчуття задоволення.
Проте деякі з відомих українських політиків і надалі активно позиціонуються як борці з чиновниками, що розглядають посаду не інакше, як засіб погріти руки коштом державного бюджету чи використати владні повноваження в особистих цілях.
Такий, зокрема, новий-старий міністр юстиції Сергій Головатий. Дай Бог йому здоров'я, віри у власні сили, наснаги та часу! Бо, судячи з усього, роботи в нього - непочатий край.
І їздити для Страсбургу не потрібно, і навіть проводити спеціальні антикорупційні заходи – достатньо пройтися сайтами підлеглих безпосередньо міністрові структур й проаналізувати розміщену на них інформацію.
Як аспірант, що пише роботу з права ЄС, автор часто ходить на сайт нині ліквідованого Центру європейського та порівняльного права Міністерства юстиції України.
Досі, попри те, що вже понад рік цей сайт фактично не оновлюється, він залишається одним з найкращих (якщо не найкращим) україномовним інтернет-ресурсом з питань права ЄС.
Якщо вірити інформації, що її розміщено на названому сайті, то від 1 березня цього року в складі Мін'юсту діє правонаступник Центру європейського та порівняльного права – Державний департамент з питань адаптації законодавства.
Український переклад актів законодавства ЄС, раніше Центр, а від цього року Департамент – єдина установа в Україні, що уповноважена надавати таким перекладам статус офіційного.
Наявність офіційних перекладів дозволяє долати зайвий термінологічний плюралізм, що панує в україномовних текстах з євроінтеґраційної тематики, та вселяє надію, що згодом ті самі англо-, франко- чи німецькомовні терміни перекладатимуться різними перекладачами українською однаково, а не двома, трьома, чи навіть чотирма різними українськими словами, як вряди-годи буває зараз.
З огляду на зазначені причини, автор з нетерпінням чекав, коли на сайті центру/департаменту знову почнуть з'являтися нові офіційні переклади актів ЄС, що регулярно з'являлися там до жовтня минулого року.
Оскільки нових перекладів не було, виникло припущення, що новоствореному департаменту в поточному році у порівнянні з минулим значно урізали фінансування.
Утім, порівнюючи відповідні рядки в держбюджетах за 2004 та 2005 роки, виявилося, що минулого року на адаптацію національного законодавства до європейського держава виділила 3 678 300 грн., а цього року – 10 579 700 грн., тобто бюджет збільшився майже утричі...
Зрештою сайт Держдепартаменту з питань адаптації почав змінюватися. Наче провісник майбутньої прозорості роботи головної адаптаційної установи країни на веб-сторінці департаменту з'явився новий розділ "Державні закупівлі".
Оскільки перекладів досі не було, автор вирішив поцікавитися, що саме закуповує мозковий штаб із європеїзації національної правової системи. Виявилось, майже самі переклади! Насамперед вражав обсяг перекладів, що їх департамент запланував здійснити.
Оприлюднена на сайті загальна вартість договорів на здійснення перекладу до кінця цього року складає 1 677 380 грн. Здавалося б, чим більше перекладів, тим ліпше.
От тільки, яка може бути якість цих перекладів, якщо ці величезні як для перекладацького бізнесу гроші зобов'язались освоїти 6 (шість!) приватних підприємців протягом 3 (трьох!) місяців.
Зробимо простий підрахунок. У Києві якісний переклад сторінки юридичного тексту коштує 50-60 грн.
В дорогих приватних юридичних фірмах – до ста. Припустимо, департамент замовив переклади за найвищими розцінками.
Заплющимо очі на те, що за таких обсягів мають бути суттєві знижки, й не акцентуватимемо увагу на тому, що щасливці приватні підприємці – перекладачі, що отримали таке величезне замовлення, напевно є платниками єдиного податку - а відтак заплатять податків лише по 600-800 грн. кожен, решту ж грошей абсолютно законно покладуть до (своєї?) кишені.
Отож, за вартості перекладу однієї сторінки у 100 грн., виходить, що кожний перекладач має перекласти від 1 275 до 3 591 сторінок.
Усі договори між департаментом та перекладачами укладено в період від 29 вересня до 20 жовтня 2005 року. Відповідно, кожен перекладач, працюючи в будні, свята та вихідні, аби виконати договір, має перекладати більш як 30 сторінок на день.
Кожен, хто пробував перекладати чи бодай читати акти європейського права, розуміє, чому 10 сторінок якісного перекладу цих хитромудрих документів за добу виснажать навіть найдосвідченішого та найорганізованішого перекладача.
Понад те, у офіційних оголошеннях про результати проведення торгів на закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти, що їх розміщено на сайті департаменту, предмет закупівлі визначено як "послуги з письмового перекладу та засвідчення правильності перекладу (термінологічна експертиза) актів acquis communautaire".
(Acquis communautaire – самоназва правової системи Європейського Союзу, що зазвичай вживається без перекладу національними мовами. У вузькому сенсі – законодавство ЄС).
Цікаво, як перекладач засвідчуватиме правильність перекладу: на Біблії, перед судом, у нотаріуса чи ще у якийсь спосіб? І відколи та сама людина і перекладає, і здійснює експертизу власного перекладу? У чому тоді сенс такої експертизи?
Не дивно, що після наведених вище міркувань та розрахунків виникло запитання, як люди виграють тендери на такі привабливі підряди.
Виявилося, що через "процедуру торгів з обмеженою участю", тобто фактично в обхід тендерних процедур, оскільки "під час проведення торгів з обмеженою участю тендерні пропозиції мають право надавати лише ті учасники, які запрошені замовником взяти участь у процедурі закупівлі" (ч.2 ст.18 закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти").
До речі, частина 3 тієї ж статті того ж закону містить вичерпний перелік випадків, за яких замовник може вдатися до процедури торгів з обмеженою участю.
Це, по-перше, якщо "товари, роботи чи послуги через їх складний або спеціалізований характер можуть бути запропоновані обмеженою кількістю учасників".
По-друге, коли: закупівля товарів, робіт чи послуг у зв'язку з їх спеціальним призначенням становить державну таємницю".
Зрозуміло, що переклад українською мовою актів законодавства ЄС, що є у відкритому доступі на офіційному сайті Євросоюзу мовами усіх держав-членів, напевно не може становити державну таємницю.
Наскільки обмежене коло тих, хто може запропонувати якісний переклад актів ЄС українською мовою, – питання наразі дискусійне.
Напевно таку послугу можуть запропонувати українському урядові в особі департаменту кілька НУО, що давно й успішно працюють у цій сфері, кафедри європейського права, засновані протягом кількох останніх років у провідних українських юридичних школах. А також десяток юридичних фірм, що мають у своєму складі юристів, які студіювали право ЄС у європейських університетах і володіють українською, зокрема юридичною) мовою.
Як би там було, коло "професійних євроінтеґраторів" в Україні направду вузьке – настільки вузьке, що всі один одного знають, якщо не особисто, то принаймні з розмов.
Жодного з прізвищ приватних підприємців, що отримали безпрецедентні за українськими мірками підряди на переклад актів ЄС, не чув ніхто з опитаних автором завсідників української "євроінтеґраційної тусовки".
Зокрема, нічого не чули про переможців торгів з обмеженою участю у фінансованому міжнародним фондом "Відродження" проекті "Лабораторія наукового перекладу євроінтеґраційної термінології", координатори якого вже не перший рік гуртують навколо себе усіх небайдужих до українського наукового перекладу чужоземних текстів.
Ба й інтернет, з його безмежними інформаційними можливостями, нічого не розповість вам про диво-перекладачів.
Більше того, жодна з відомих у Києві євроінтеграційних, правничих чи перекладацьких організацій не отримувала від департаменту запрошення взяти участь у процедурі закупівлі послуг з перекладу актів європейського права.
А деякі з цих шанованих установ, як-от приміром Інститут законодавства Верховної Ради України, у якому діє сектор перекладів актів європейського права, навіть спеціально відстежували повідомлення департаменту про початок процедури закупівлі послуг з перекладу актів ЄС.
Відстежили та не дочекалися. Департамент чудово впорався без них, як втім і без усіх інших, так чи так серйозно причетних до процесу європейської інтеґрації України...
І тут автор раптом зрозумів, чому нові українські переклади актів acquis communautaire вже понад рік не оприлюднюються на сайті департаменту.
Та просто тому, що якість цих перекладів майже напевно "не вища за плінтус". А відтак, їхнє оприлюднення має усі шанси спровокувати скандал.
Невідомою у цій сумній історії лишається хіба що реакція на такий "євростандарт" закритості та непрозорості, що віддає відвертою корупцією, нового-старого міністра юстиції.
Олег Рунак, для УП
