НАТО і референдум у виконанні нової опозиції
Парламентська виборча кампанія в Україні фактично у розпалі. Вже нині можна побачити "технологічне" оприлюднення тих інформаційних блоків та програмних сенсів, які можуть стати ключовими для політичних партій під час виборчої кампанії.
Власне, сьогодні можна прогнозувати, що одним із ключових сюжетів виборчої кампанії опозиційних політичних сил стануть питання, які належать до сфери зовнішньої політики України.
Насамперед ідеться про спротив обстоюваній новою владою ідеї вступу України до НАТО та протиставлення процесам інтеграції країни в ЄС процесу інтеграції в ЄЕП у контексті експлуатації тези про єдність з Росією та Білоруссю.
Дискусії про просування до ЄС чи ЄЕП, до НАТО чи до позаблокового статусу можуть бути використані як смислові конструкти, які певним чином можна порівняти з експлуатацією тез щодо мови, подвійного громадянства та "трьох сортів України", які в ході минулої президентської кампанії 2004 року фактично поділили Україну навпіл.
"Громадяни України на парламентських виборах у березні 2006 року будуть змушені вибирати одну з двох апробованих на практиці концепцій розвитку України, - заявив 3 грудня керівник виборчої кампанії Партії регіонів Євген Кушнарьов, виступаючи на позачерговому VIII з"їзді партії.
Зараз влада кидається між лібералізмом і ручним регулюванням економіки, намагається будь-що вступити в Євросоюз, нехтуючи інтересами національних виробників і переслідуючи своїх опонентів".
До речі, щось подібне в контексті поєднання тез про соціальну політику, відмову від вступу України до НАТО і необхідності захисту національного виробника декларує й лідер СДПУ(о) Віктор Медведчук.
В одному зі своїх інтерв’ю заявив, що "після вступу до НАТО Україна втратить близько двох мільйонів робочих місць!.. Два мільйони робочих місць - це майже 15 відсотків працездатного населення України... Нова влада про це абсолютно забула..."
Такі порівняння певним чином корелюють із червневою заявою міністра оборони РФ Сергія Іванова, який стверджував, що в разі вступу України до НАТО, їй буде непереливки тому, що ВПК Росії та України доволі тісно інтегровані: "Росії доведеться направляти кошти до високотехнологічних галузей ВПК, тобто це, може, й плюс для Росії, не моє питання, що буде з українським ВПК".
Сьогодні подібні сценарні жахи євроатлантичної інтеграції з успіхом можуть накладатися на ідею "різності" "різних Україн".
Сюжети про НАТО і ЄЕП можуть бути більш екстравагантно перекладені в площину розмов про зовнішньополітичний вектор і про те, куди і з ким прямує Україна, "наверстані" на різку критику дій нової політичної влади в сфері реалізації економічної та соціальної політики.
Референдумний політичний синдром
Красномовною ілюстрацією такого перебігу подій у сенсі експлуатації зовнішньополітичних сюжетів може бути висунута СДПУ(о) ініціатива про організацію та проведення всеукраїнського референдуму щодо вступу України до НАТО та ЄЕП.
25 жовтня пролунала заява лідера СДПУ(о) Медведчука про те, що партійці збираються проводити збір підписів на підтримку питання про проведення в державі всеукраїнського референдуму. "У нас є всі правові підстави для того, щоб провести цей референдум", - наголосив Медведчук.
Такими підставами є норми Конституції, закон про всеукраїнський референдум у частині, де він не суперечить Конституції, закон про ЦВК та відповідне рішення Конституційного суду, в якому роз’яснюється, що в Україні вся влада належить народу і що цю владу народ може здійснювати, зокрема, і через всеукраїнський референдум.
Зібрані підписи громадян на підтримку ініціативи об’єднаних соціал-демократів будуть передані до ЦВК. За словами Медведчука, президент відповідно до Конституції та рішення КС буде зобов’язаний призначити референдум.
Водночас було зауважено, що питання про призначення референдуму може затягтися на кілька місяців, отож за цей час влада матиме можливість проводити відповідну агітаційну і пропагандистську роботу з населенням щодо переваг вступу до НАТО. Медведчук пообіцяв, що його партія не заважатиме цьому.
Власне, заважати будь-якій інформаційній діяльності, яка має на меті просвітити співгромадян щодо всіх принад вступу України до НАТО, складно. А можливо, тут і втручатися не варто, адже сьогодні такі інформаційні програми є надто вже малоефективними.
Зокрема варто згадати про "ефективність" виконання Державної програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції на 2004-2007 роки. Метою якої є підвищення рівня поінформованості громадян України про євроатлантичні інтеграційні процеси, НАТО, переваги членства в цій організації та ін.
За роки формального виконання попередньою владою цих чудових положень, прихильників курсу євроатлантичної інтеграції навряд чи побільшало. Відтак сьогодні показники підтримки такої політики, згідно з даними різноманітних соціологічних опитувань, сягають не більше 20-30% українських громадян.
Ідею щодо проведення референдуму з приводу вступу України до НАТО активно експлуатували в лютому цього року "регіонали".
Фактично того ж дня, коли Янукович заявив про перехід Партії регіонів в опозицію, було сказано, що він виступає за проведення референдуму з питання вступу України в НАТО. "Поспішне рішення щодо вступу України в НАТО має бути погоджене з українським народом, і цей механізм повинен бути через референдум", - заявив лідер ПРУ 24 лютого.
А 28 листопада ідея референдуму була підхоплена й іншими партійцями. "Партія регіонів абсолютно впевнена, що рішення стосовно вступу України до того чи іншого блоку, особливо військового, має прийматися на референдумі", - наголосив член фракції "Регіони України" Ігор Шкіря.
22 лютого Наталія Вітренко на спільній прес-конференції з Дмитром Корчинським і Тарасом Чорноволом заявила про потребу проведення референдуму з приводу вступу України в Північноатлантичний альянс.
Вона емоційно застерегла, що логічним завершенням початого ще екс-президентом Леонідом Кучмою "процесу вповзання в НАТО" стане для України "повна втрата державності і втягування у всі структури світового уряду". Серед останніх пані Вітренко назвала, зокрема, НАТО, СОТ та МВФ.
Цей демарш було фактично зроблено на тлі цілком оптимістичних заяв Ющенка в Брюсселі під час засідання комісії "Україна-НАТО" про те, що Україна готова приєднатися до Плану дій із набуття членства в НАТО.
У переліку сьогоднішніх прихильників ідеї референдуму щодо НАТО серед інших політичних сил виступає, наприклад, і партія "Союз". Так, у заяві від 26 жовтня нинішнього року партійці, доконечно стурбовані наступальністю переговорів про вступ України до НАТО, закликали невідкладно провести такий референдум.
За словами тодішнього лідера партії Олексія Костусєва, "вступ України до НАТО назавжди зачинить для України двері до міждержавного союзу з Росією та Білоруссю без митниць і кордонів".
Комуністи також не проти цієї ідеї. 28 жовтня голова парламентського комітету з питань оборони Крючков зазначив: "Постановка питання про референдум відносно вступу України до НАТО є логічною, виправданою та необхідною... Я думаю, що наша партія буде цю пропозицію підтримувати. У народу потрібно запитатися".
Партія зелених України теж виступила на підтримку ідеї всенародного обговорення цього питання. Її чільник Віталій Кононов, наголошуючи, що партія є послідовним противником вступу України до НАТО, зазначив, що ПЗУ "підтримує ідею проведення всеукраїнського референдуму, адже тільки так українці можуть раз і назавжди висловити своє ставлення до вступу України в НАТО.
Референдум має поставити крапку в спекуляціях на тему нав’язування суспільству неприйнятної ідеї, яка приведе до втрати Україною нейтрального статусу і військово-політичної незалежності".
До речі, під час перебування Януковича на посту прем’єр-міністра опосередкована антинатівська риторика почала звучати тільки ближче до дати президентських виборів. Вона мала очевидне економічне підгрунтя, оскільки наголос робився на поглибленні взаємин України з Росією.
18 березня 2003 року Віктор Янукович уперше відвідав штаб-квартиру НАТО в Брюсселі з метою обговорення співробітництва між Україною і НАТО, де познайомився з Генеральним секретарем альянсу лордом Робертсоном.
У ході зустрічі обговорювалися питання, пов’язані із запровадженням Плану дій Україна-НАТО, що був ухвалений під час Празького саміту в листопаді 2002 року, а також конкретні цілі та пріоритети на 2003 рік.
"Ми цілеспрямовано рухаємось уперед, усвідомлюючи, що маємо виконати спільну місію. Рамки та цілі співпраці між Україною та НАТО є чітко визначеними, і тепер настав час утілювати їх у життя і робити це швидко", - відзначив лорд Робертсон під час прес-конференції після завершення зустрічі.
У відповідь на це прем’єр-міністр України підтвердив рішучість уряду втілювати в життя План дій та забезпечити досягнення цілей, окреслених на 2003 рік. "Ми усвідомлюємо, що тільки виконавши цей план, ми зможемо перейти на новий рівень у розвиткові наших відносин", - сказав Янукович.
Він також зазначив, що наступний етап буде націлений на поглиблення діалогу та приєднання до програми НАТО "План дій щодо набуття членства".
2 серпня 2004 року Віктор Федорович пов’язав реформування ЗС України із перспективою вступу до НАТО. "...співробітництво Української армії з Альянсом найближчим часом посилюватиметься", - заявив керівник уряду під час святкування Дня Військово-морських сил у Севастополі. Вступ України в НАТО відбудеться "природним чином" - коли "покаже час", - сказав Янукович.
Однак у розпалі виборчої кампанії, 8 жовтня 2004 року, плани щодо євроатлантичної інтеграції різко змінилися. Під час відвідин Москви неможливість вступу нашої держави до НАТО Віктор Янукович пояснив просто: "через запровадження стандартів НАТО нам потрібно буде в такому разі закривати заводи, вішати замки, купувати зброю і техніку на Заході. Ми не можемо цього допустити".
У виборчій програмі СДПУ(о) зразка 2002 року зовнішньополітичні пріоритети були аж надто розпливчатими: "...входження України у світові та європейські міжнародні організації. Розвиток зв'язків із Росією на умовах партнерства, рівноправності і взаємної вигоди; створення системи загальноєвропейської колективної безпеки за участю країн Західної, Центральної, Східної Європи та Росії".
Позиція КПУ щодо членства України в НАТО є набагато конкретнішою: до альянсу не тільки не слід вступати, але й належить активно протидіяти його можливому розширенню на схід.
У програмі до виборів 1999 року комуністи висловлювали впевненість у тім, що Україна не буде членом НАТО. У виборчій програмі зразка 2004 року кандидат у президенти України Петро Симоненко повторив тези про неприпустимість вступу нашої країни до НАТО і про необхідність збереження її позаблокового статусу.
Розгортання прихованих програмних сенсів
Відповідно до повідомлень, оприлюднених СДПУ(о), ЦВК вже дала згоду на реєстрацію ініціативних груп, видачу відповідних посвідчень їх членам, а також установила термін збору підписів на підтримку проведення референдуму до 1 березня 2006 року.
Раніше Медведчук указував, що такий референдум може відбутися у травні 2006 року. Звичайно, якщо у ініціаторів наполегливості вистачить на довше, ніж це потрібно для проведення передвиборчої кампанії.
Цікаво, що за часів Кучми зробити щось подібне опозиціонерам було більш ніж проблематично. У червні 2001 року ЦВК відмовила зареєструвати ініціативні групи з проведення всеукраїнського референдуму щодо відставки Кучми. Документи щодо проведення зборів про реєстрацію ініціативної групи буцімто не відповідали вимогам закону, а самі збори були проведені теж із порушеннями чинного законодавства.
Щоправда, сама влада активно використовувала референдумний формат, наприклад, для отримання президентом додаткових козирів у "боротьбі з ВРУ". Можна пригадати референдум "Волкова" за недовіру Верховній Раді від 16 квітня 2000 року, коли ЦВК зареєструвала майже 300 ініціативних груп зі збору підписів на підтримку всеукраїнського референдуму.
Групи ці працювали просто фантастично продуктивно: зібрали 3 млн. підписів не менш як у двох третинах регіонів країни (щонайменше по 100 тис. підписів у кожному). До того ж ініціатори референдуму виявилися й неабиякими меценатами, адже бланки підписних листів, розроблені ЦВК, ініціативні групи виготовляли за власний кошт...
То ж тема проведення референдумів є доволі плідною та виграшною, а водночас і доконечно маніпулятивною. Вона становить очевидну небезпеку для консолідації суспільства.
Проблематика, що її пропонується винести на референдум, дозволить політичним силам під час виборчої кампанії створити належне тло для оприлюднення своїх позицій та лобіювання власних ідей у суспільстві.
Навіть і поза тим, чи відбудеться-таки цей референдум, чи ні. А для нинішньої влади, яка декларує євроатлантичні устремління, проблема виникне тоді, коли такий референдум відбудеться, адже політика щодо інформування громадян про переваги членства України в НАТО поки є недостатньо переконливою...
Юлія Тищенко, УНЦПД, для УП
