Караван йде, собаки лають...

Орфографію та стилістику авторів збережено.

Стаття Олега Рунака "Як отримати підряд на мільйон гривень" на сайті "Української правди" стосувалася діяльності Державного департаменту з питань адаптації законодавства Міністерства юстиції.

Тому автори вимушені відповісти на закиди, що містяться в цій статті.

(Утім, витрачати час на пояснення того, що відбувається насправді або іншими словами пояснювати "чому Володька вуса збрив" не збираємося, бо нема в чому виправдовуватися.)

На жаль, ніхто зі співробітників Департаменту та інших практикуючих євроінтеграторів не знайомий з людиною на ім'я Олег Рунак, навіть не зважаючи на те, що він пише дисертацію на тему права ЄС.

Перше, що кидається в очі, автор статті не дотримується одного з основних принципів європейського права - принципу поваги до прав людини, закріпленого в Європейській Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року.

До речі, посилання на цю Конвенцію міститься в частині другій статті 6 Договору про Європейський Союз, яка визначає, що Європейський Союз поважає права, закріплені в Конвенції.

У свою чергу, відповідно до пункту 2 статті 6 Конвенції "кожний, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вина не буде доведена згідно з законом".

Дії, у яких автор звинувачує керівництво Департаменту саме належать до категорії злочинів, а отже потребують доведення згідно з законом.

Тим більш незрозумілим є звинувачення на адресу міністра юстиції у тому, що відбувалося ще до його призначення на посаду.

Навіть адресована міністрові пропозиція автора "покинути все і переглядати сайти підпорядкованих підрозділів" не може бути виправданням.

Адже, як людина обізнана з положеннями закону "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" автор мав би знати, що вибір процедури закупівлі, згідно з законом, є правом замовника (Департаменту).

Оскаржувати вибір процедури має право виключно спеціальний уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері державних закупівель – міністерство економіки України.

Викликає подив, чому автор, добре обізнаним з усіма перипетіями роботи сайту, не запропонував своїм друзям – "євроінтеграторам" звернутися до Департаменту з пропозицією щодо співробітництва, оскільки на тому ж сайті розміщене відповідне запрошення Департаменту.

Поради автора щодо закупівлі послуг з письмового перекладу у відомих, проте неназваних у статті, неурядових організацій, кафедр європейського права чи відомих юридичних фірм є більш ніж незрозумілими.

Юридичні фірми самі здебільшого є замовниками перекладацьких послуг. Крім того, автор вочевидь забув, що неурядові організації не можуть займатися прибутковою діяльністю, а отже брати участь у процедурах державних закупівель.

Зрештою кафедри європейського права займаються дослідженням права, а не теорією та, тим більше, практикою перекладу. Дивно, що автор, який пише дисертацію на одній з цих кафедр, так і не зрозумів чим власне ці кафедри займаються.

Як людина, що начебто добре обізнана з правом ЄС, автор мав би зрозуміти, що переклади актів ЄС мають дійсно складний та спеціалізований характер, а отже застосована у цій ситуації процедура закупівель є єдиним вірним рішенням.

Це твердження, безумовно, можуть підтвердити учасники проекту "Лабораторія наукового перекладу", про який згадує автор.

Зрештою, шість приватних підприємців, з якими укладено договори на закупівлю послуг з письмового перекладу, є добре відомими у перекладацьких колах фахівцями.

Вони працювали як за договорами з Центром європейського та порівняльного права, так і на замовлення, зокрема, таких міжнародних організацій як Рада Європи, Світовий банк та багато інших.

Крім того, якість всіх перекладів, що надходять до Департаменту від перекладачів, перевіряється фахівцями відділу перекладів acquis communautaire на їх відповідність усім формальним вимогам.

Лише після цього вони подаються на розгляд Термінологічної комісії, за результатами засідання якої їм надається статус офіційних.

Оскільки, майже всі фахівці відділу перекладів працювали також і над тими перекладами, які так високо оцінює автор на початку своєї статті, незрозумілим є його припущення наприкінці статті щодо якості нових перекладів як такої, що є "не вища за плінтус".

До того ж, фахівці відділу перекладів були вимушені відновлювати левову частку електронних версій перекладів, здійснених Центром європейського та порівняльного права за державний кошт з проведенням тієї ж термінологічної експертизи, які ніколи не були розміщені на сайті та були знищені разом з усіма іншими матеріалами під час "відходу" з Центру у вересні 2004 його керівництва.

Цей факт дійсно мав би "шанси спровокувати скандал", але він стосується не Департаменту, а колишнього керівництва Центру європейського та порівняльного права.

І взагалі, незрозумілими є мотиви автора щодо написання цієї статті, хіба що він є непримиренним борцем за ефективність використання державних коштів.

Якщо це дійсно так, запрошуємо автора особисто пересвідчитись у тому, що державні кошти використовуються за призначенням, завітавши до Департаменту, оскільки таке право йому надає той же закон "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

До того ж авторам буде чим "вихвалятися", а в автора буде нагода отримати так потрібні йому для наукової роботи переклади.

Тим більше, що всі без винятку здійснені переклади знаходяться у Департаменті і доступ до них є безоплатним та вільним.

Поза тим, з наступного тижня ці переклади почнуть з'являтися на сайті www.sdla.gov.ua, створення якого вже закінчено.

У разі потреби або наявності бажання співпрацювати до Департаменту можна завітати (вул. Городецького, 13), зателефонувати (279-76-78) або звернутися письмово, без посередництва засобів масової інформації.

Олена Зеркаль, Володимир Мароха, Тарас Качка, Державний департамент з питань адаптації законодавства Мінюсту, для УП