"Регіони" змінюють обличчя, або Ахметов у ролі прем'єра
Те, що у післявиборчий період стосунки між Януковичем з одного боку, і Колесниковим-Ахметовим з іншого, сильно погіршилися - у Донецьку не секрет.
Янукович, як тут говорили, "прос**л" перемогу на президентських виборах, а постраждали від цього ті, хто робив на нього ставку.
І закордонний відпочинок Віктора Федоровича у той час як в Ахметова забирали "Криворіжсталь", а Колесников чотири місяці парився в СІЗО, не додавали цим стосункам теплоти.
Повернувшись з-під утримання, Борис Вікторович навіть не особливо приховував, що деяким "аматорам природи" у партії нема чого робити. Це ставлення передалося і донецьким ЗМІ, підконтрольним Колесникову. Їхні редактори і журналісти навіть на зустрічах з іноземними дипломатами відкрито називали Януковича зрадником, політичним трупом і т.д.
Напевно, така позиція була свідомо або несвідомо спроектована ними від Рината Леонідовича та Бориса Вікторовича.
Але не даремно ж Партію регіонів у вузьких колах її керівництва називають акціонерним товариством. Вона формувалася не тільки шляхом злиття декількох партій, але і кількох капіталів.
Вона була і залишається інструментом досягнення влади конкретної регіональної еліти, і частина цієї еліти не дозволила іншій частині позбутися від розкрученого в період виборів бренду - "Янукович".
Насамперед, тому, що ці люди не бачили себе в реформованій ПР, а Янукович не тільки звичний, але і прогнозований. Він за духом набагато ближче тим же ландикам, рибакам, звягільським, ніж твердий Колесников або прагматичний Ахметов.
До того ж майже усі вони у свій час зіштовхувалися зі спробами Рината Леонідовича або його людей проковтнути їхній бізнес, і якщо не захист, то підтримку знаходили саме в Януковича. У свою чергу, крило Колесникова бачило партію динамічною і прагматичною. Не популістською опозицією а-ля комуністи, а партією європейського зразка, не майданною, а парламентською.
Але влада внесла свої корективи в цю боротьбу. Відставка Юлі та її перехід в опозицію змусили Ющенка вибирати, яка опозиція йому безпечніше. І тоді головним опозиціонером країни президент призначив Януковича. Цим же ходом він, як кажуть у парламенті, уступив тиску Сполучених штатів і повернув у країну Рината Ахметова. Сторінка так званих "політичних репресій" була закрита.
Таким чином, Ахметов і Колесников виявилися ніби зобов'язаними Януковичу. І це явно не робило їхні стосунки кращими. Швидше навпаки, амбіційний Янукович відчув свою значимість, і протистояння тільки посилилося. Виставлення ТРК "Україна" рахунку Януковичу за прямий ефір було показовим проявом цього протистояння.
Януковичу дали зрозуміти, що "його" медіа-ресурс - це насправді не його медіа-ресурс і він у будь-який момент може бути відрізаний від нього. Як може бути відрізаний і від регіону, громадська думка якого формує цей ресурс...
Але, врешті-решт, обидві сторони зрозуміли, що вони потрібні одна одній, як мінімум на етапі парламентських виборів. Вийшло так, що після провалу Коновалюка в "Трудовій Україні" Ахметову ні на кого було ставити в цих перегонах, окрім як на ПР. А Янукович розуміє, що з такою фінансовою і політичною міццю як Ахметов-Колесников йому не впоратись.
Обидві сторони віддали перевагу поганому миру, аніж хорошій війні. Але Віктор Федорович не упускав можливості показати Ринату Леонідовичу свою ціну. Він став їздити практично на всі матчі "Шахтаря", де народ завжди зустрічав його оваціями. Ахметов повинен був зробити і зробив з цього правильні висновки. До цих же висновків його повинні були підштовхнути і рейтинги Януковича.
У результаті стало очевидним, що початковий план відділення Партії регіонів від Януковича і їхня окрема участь у виборах як ПР і Блоку Януковича не ефективний і невигідний жодній зі сторін. ПР без Януковича втрачала б голоси виборців, а Блок Януковича, створений з партій-міньйонів не мав би фінансового і медійного ресурсу. Крім того, у ПР Янукович лідер Партії, а ким би він був у блоці імені себе без цієї партії? – тільки прапором, який використовують...
Врешті-решт сторони підштовхнули одна одну до компромісу. П'ятого листопада на так званому "технічному" з'їзді Партії регіонів Віктор Федорович заявив, що Блоку Януковича не буде – партія піде на вибори самостійно.
Потрібно зауважити, що з'їзд зробили закритим для преси, оскільки, очевидно, побоювалися, що ставши підозріло покладливим Янукович через делегатів з регіонів усе-таки спробує підняти і продавити рішення про блок. Але він усе зробив так, як і домовлялися.
Призначення близького до Ахметова Василя Джарти начальником штабу регіоналів, замість керуючого ним до цього профспілкового лідера Георгія Хари, було показником того, що акценти розставлені: хто платить, той і визначає менеджмент.
У партії відбулася свого роду політреформа, коли голова позбавився частини повноважень у відповідь на гарантії свого політичного майбутнього. У ці гарантії, очевидно, входить і "політичне працевлаштування" членів родини Януковича. Раптова поява молодшого сина Януковича в керівництві Союзу молоді регіонів забезпечує йому місце в парламентському списку ПР.
У свою чергу старший син Віктора Федоровича напевно буде балотуватися в Донецьку обласну раду, щоб при можливості, очолити її. А така можливість цілком може випасти, якщо рекрутувати найбільш імовірну зараз заміну Колесникову на посаді голови облради – Анатолія Близнюка, наприклад, в уряд...
Показником такого реформування стало і повернення в команду Едуарда Прутника, який перебував після виборів у вільному плаванні. Він очолив роботу з PR та ЗМІ, фактично відчепивши від цієї ділянки головного ідеолога "донецької інформаційної парасольки" Олександра Гурбича.
Але апофеозом цих внутріпартійних процесів, звичайно, стало оголошення про балотування в парламент за списками ПР Рината Ахметова. Зрозуміло, що така людина піде в першій п'ятірці, що автоматично виводить його на світло публічної політики. Але Ахметов і публічність – речі мало сумісні. Людина, яка під час всіх інтерв'ю і футбольних прес-конференцій привселюдно йшла від політики, тепер, раптом, різко виходить під світло політичних софітів. Навіщо?
Найбільш імовірними здаються два мотиви: депутатська недоторканність і політичний статус; або лаври Берлусконі, - теж власника футбольного клубу, який теж мав репутацію мафіозі і все-таки став прем'єр-міністром Італії. Це не означає, що Ахметов однозначно претендує на аналогічну посаду в Україні, але виключати такого варіанту теж не можна.
Правда, можливо, що Ринат Леонідович побажає залишитися в тіні призначеного ним прем'єра. Але навряд чи цим прем'єром буде Віктор Янукович.
Янукович – це обличчя реваншу партії, обличчя її минулого, за яке проголосує ностальгуюча частина населення. Але, прийшовши в парламент впливовою силою, беручи участь у формуванні уряду, регіоналам доведеться брати на себе відповідальність за дії влади, і в цьому випадку Янукович буде дисонувати з електоральними очікуваннями від нього.
До того ж Янукович, після минулих президентських виборів залишається опудалом для Заходу. Не сприймається він і українською інтелігенцією, не кажучи вже про західні області України. Це створить чергову нестабільність у країні.
А бізнес-еліта як помаранчева, так і блакитна зацікавлені у стабільності. Тому навряд чи Януковичу дозволять стати прем'єром навіть свої ж однопартійці.
Віктор Федорович, по суті, став заручником пристрастей, що нагніталися, його і протиборчими політтехнологами під час президентських виборів. Янукович на чолі політичного лобі Донбасу буде означати прямий виклик президенту і помаранчевому електорату. Це не потрібно прагматичному бізнес-крилу ПР.
Виходить, за логікою, швидше за все, обличчя партії після виборів зміниться. Напевно воно стане більш європейським. А Янукович з його судимостями і граматичними помилками або залишиться прапором, або піде в тінь.
До речі, цілком можливо і повторення варіанту соціалістів, які начебто б у владі, але оскільки сам Мороз до неї не входить, мають можливість опонувати їй. Можливо, і Віктор Федорович буде обличчям партії, що протестує в парламенті, а в уряді будуть зовсім інші люди.
Різниця буде тільки в тому, що для соціалістів влада є інструментом перемоги на парламентських виборах. А для регіоналів навпаки – парламентські вибори є інструментом досягнення влади.
Тому визначати майбутню модель донецької верхівки буде кількість депутатів, що прийшли в Раду за списками ПР. Цілком можливо, що відбудеться поділ: Ахметову і його людям - уряд, Януковичу – народна любов.
Багато в чому подальший розвиток подій буде визначатися тим, наскільки комфортно буде почувати себе Ахметов у публічній політиці. Схоже, він ще не готовий до цього амплуа. Показовим у цьому сенсі є розповсюджена 29 листопада заява його прес-служби про згоду олігарха балотуватися за списками регіонів. Заява була підписана прес-службою Рината Ахметова (не СКМ і не ФК "Шахтар"), але при цьому в документі не було ніяких зворотніх координат. Тобто звернутися за коментарями журналістам нікуди.
Дивно і те, що настільки серйозний крок презентувався не на прес-конференції Ахметова, де йому довелося б відповідати на питання, а в такому однобічному порядку. Це свідчить про те, що Ринат Леонідович ще сам не визначився зі своєю роллю в політиці: буде вона публічною або офіційною, але тіньовою. Якщо йому сподобається перше, то приклад Берлусконі може стати дуже близьким до реальності.
Сергій Гармаш, Острів
