Гроші партій – на вітер
Чому не складаються блоки?
Створення передвиборчих блоків, принаймні серед фаворитів поточних рейтингів, вочевидь призупинилось.
Єдиним і наразі останнім офіційно створеним іменним блоком залишається блок Литвина. Іноді здається, що Литвин в даному питанні зробив фальстарт. Врешті, якщо йому так був потрібен Чиж з впливом на ТРК – міг би його особисто включити до своєї партії...
Натомість вже фактично відмовились від створення блоків і Партія регіонів, і СДПУ(о). Офіційне пояснення – не бачать справжніх союзників. Напівофіційне – рейтинги лідерів не далеко пішли від рейтингів самих структур.
Ну, в Януковича, можливо, ще залишились особисті застереження від викреслення його прізвища з назви блоку. Бо, хоч як неприємно звучить абревіатура, - але без блоку як такого ПР під впливом деяких обставин може взагалі відмовитись від послуг Януковича. Особливо якщо слідство з приводу скасування його судимостей таки продовжиться...
В СДПУ(о), власне, для створення блоку і не було реальних підстав. Кравчукові досить тягара власної партії, щоб першим номером в списку витягати її рейтинг. Пхати до парламенту ще й якихось зайвих маргіналів – вже занадто для першого президента.
Проблеми залишаються в БЮТ та потенційного блоку Ющенка.
БЮТ – це бренд, його треба зберегти. Але має юридичну колізію з одним із співзасновників – УРП "Собор", що розкололася і поставила весь блок на межу легітимності. І невідомо, чи Мін'юст в особі нещодавнього члена фракції Головатого стане на бік "соборівців" Лук'яненка, чи все ж – Матвієнка.
Тож залишається надія хіба що на новопридбану Патріотичну партію Зінченка. Та й це не найкращий варіант. Адже як ветеранам спецслужб співіснувати з автором законопроекту про люстрацію Лук'яненком? З іншого боку, співіснує ж Лук'яненко з Омельченком... Можливо, в пригоді "Батьківщині" стане СДПУ Буздугана, хоч як БЮТ уникає лівої орієнтації...
В "Нашій Україні" проблеми ще іншого характеру: хоч назву після тимчасового використання ПРП вже повернуто, але блок потрібен, щоб все ж таки було куди ім'я Ющенка притулити. А ще – щоб з колишніх співзасновників цього блоку конкурентів не наплодити. Хоч не такі вже вони страшні – "блок Костенка" чи, тим більше, "блок Кармазіна".
Окрім вказаних особливостей кожної структури, треба також згадати загальне для всіх гальмо блокоутворення: імперативний мандат. Це коли переходів з фракції у фракцію більше не передбачається.
Зрозуміло, що імперативний мандат вигідний лідерам блоків і не вигідний "дрібним акціонерам" – лідерам партій. Не зрозуміло лише, чому вони про це все не згадали раніше. Невже дійсно сподівалися на скасування конституційної реформи?
Брали б приклад з КПУ та СПУ – ці суб'єкти процесу щодо даного питання сумнівів ніколи не мали.
Але, врешті, все це - внутрішні проблеми політичних сил.
А от є зовсім новий фактор, що нібито ззовні впливає на формат участі політичних структур в кампанії, себто на вибір між утворенням блоків чи збереженням партійних ідентичностей.
Гроші за владу
Цей новий фактор – бюджетне фінансування політичних парламентських партій, що почнеться з 2006 року.
Про наявність такої норми в законі про політичні партії нагадав голова ЦВК Давидович.
І вчасно, між іншим, нагадав – саме в розпал бюджетного процесу. Бо, за визнанням міністра фінансів Пинзеника – уряд про цю норму зовсім забув, і лише після нагадування має її виконати...
За законом, бюджетне фінансування партій, які пройдуть до парламенту, має дві форми: на виконання статутних обов'язків та на відшкодування витрат на передвиборчу агітацію.
Ну, відшкодування агітації – це щось на кшталт легалізації видатків на кампанію, а з врахуванням застав – навряд одразу перетвориться на щось подібне до відшкодування ПДВ. Хоча, звісно, потрібен контроль.
А от фінансування статутних обов'язків партій – це вже гроші платників податків. Розрахунок такий – відсоток від розміру мінімальної зарплатні, помножений на кількість виборців, внесених у списки для голосування.
Тож з цього часу не варто списувати боротьбу уряду та парламентських сил за підвищення мінімальної зарплатні громадянам виключно на передвиборчий популізм. В них тут абсолютно прагматичний власний розрахунок.
Зі списками виборців, щоправда, - дещо складніше. З одного боку, чим виборців більше – тим більше грошей можна після виборів поділити.
З іншого боку, кількість виборців – це кількість партій чи блоків, що, увійшовши до парламенту, ділитимуть не просто владу з усіма її фінансами, але й окремо – свої бюджетно-партійні кишенькові гроші.
От, скажімо, ЦВК раптом не дорахувалась більше мільйона виборців в порівнянні з нещодавньою президентською кампанією.
Невже за ці вісім-дев'ять місяців (ба менше, бо списки почали складати влітку) аж так багато дорослих українців померло? Чи виїхало? І про це не кричить опозиція? Ну, і кому ще там треба кричати?
А от не кричать. Можливо, ще руки не дійшли. А може, підраховують, що 1,111 мільйони виборців – це майже 3%, ті самі, що комусь дали б змогу пройти в парламент, а комусь, навпаки, надали б додаткові бонуси...
На цифру цю, до речі, звернув увагу президент Ющенко, зауваживши, що колишні списки були фактором фальсифікації, і на цій підставі вимагаючи покарати її організаторів.
Теж цікава думка. Хоча не зовсім додумана Ющенком. Адже між другим та третім турами, наскільки пригадується, ті списки не змінювались і тодішньою опозицією не оскаржувались...
Втім, внаслідок подальшого уточнення бази даних про виборців, як сказав пан Давидович, цифра ще може змінитися.
Але від цього вже не зміниться той безперечний факт, що на підставі цих списків бюджетні гроші за законом надаватимуться саме партіям, а не блокам.
Відповідно, чим менше партій (і всередині блоків також) пройдуть до наступної Верховної Ради, - тим більше коштів кожна з них отримає. Хоча й не порівну, а у відповідності до зібраних на електоральному полі відсотків...
Одне слово, зрозуміло: набивати виборчий блок, навіть якщо від нього нікуди не подітися, великою кількістю партійних структур – просто не вигідно ще й з фінансової точки зору.
Час партбосів настав
Не виключаю, що з мене посміються: мовляв, на цих виборах будуть задіяні такі кошти, що копійки з бюджету і не знадобляться. Ну, приблизно як попервах зарплатня деяким колишнім першим особам з почту президента та міністрам уряду Тимошенко.
Але не все так просто.
Стосовно партій йдеться не про бідність чи багатство – хоча й в крутих олігархічних структурах на поточне фінансування іноді не вистачає "обігових коштів".
Важливіше інше – співставлення легальних та нелегальних партійних кас.
Легальна каса – це влада партійного лідера та керівництва структури. Нелегальні внески спонсорів чи навіть членів списку – це повна залежність в тім числі і самих партійних лідерів, їхня кишеньковість.
Абсолютно зрозуміло, що будь-який лідер партії воліє мати хоч би для формальної легалізації партійних фондів – пристойну бюджетну пайку. А яке полегшення – посадовити на ці гроші середніх та дрібних функціонерів, щоб не переживали за навіть їм не завжди зрозумілі статки босів...
А як корисно це для майбутніх парламентських опозиціонерів, що не матимуть прямого доступу до решти бюджетних коштів! Лафа та й годі. І закону про опозицію не треба, ба навіть комітетів – живи собі, погавкуй час від часу на владну коаліцію...
Тож лють, з якою за мінімум 3% бюджетно-партійного пирога можуть воювати деякі структури, - нічим не поступиться класовій ненависті...
Війна маргіналів
Кількість партій, що оголосили самостійну участь в перегонах, маючи наразі нульовий чи близький до нуля рейтинг, дійсно вражає.
Це переважно партії з опозиційного конгломерату, що залишився від поразки Януковича в президентській кампанії.
З провладних до них може доєднатися хіба "правиця".
Розраховувати вони можуть лише на те, що рейтинги теперішніх фаворитів падатимуть уже не вибірково – себто не лише в Ющенка та Тимошенко, а й в Литвина з Януковичем. А кількість виборців, які не визначилися, хоча й не бойкотуватимуть вибори – зростатиме.
За цих умов теоретично до парламенту нарешті могла б потрапити та сама довгоочікувана "третя сила", назва якої досі нікому не відома.
Причому саме бюджетне фінансування – в ідеальному випадку – дозволило б їй згодом з випадкової стати реальною політичною структурою.
Саме ця ідея, між іншим, колись і вкладалась ідеологами калькування в українському законодавстві цього європейського стандарту. Але це було досить давно, нині ж практика вносить свої корективи.
На даному етапі, коли вперше в українському парламенті має сформуватися конституційно забезпечена коаліційна більшість, - майже всі "малі, але горді" партії так чи інакше є частинами більших проектів. Власне, навіть для того, щоб потім у вигляді бюджетної підтримки отримати таку-сяку незалежність, вони спочатку мають кимось потужно профінансуватися. І розрахуватися, беручи участь в дещо зміненій технології маніпулювання коаліцією.
Тож жодної реальної нової "третьої сили", яка потребувала б бюджетної підтримки задля свого зростання й розгалуження, просто не існує.
Навпаки, в нинішніх умовах йдеться про консервацію саме старих, вже існуючих давно партійних утворень. Які при цьому, і завдяки в тім числі нормі про фінансування партій, - зовсім не демонструють тенденції до укрупнення та відтворення європейської моделі партійності.
А якщо процеси в країні відбуватимуться в теперішньому напрямку, себто рейтинги "монстрів" дійсно продовжуватимуть падати, - то за кількістю і якістю (коли знов обирають менше зло) підтримки в народу і вони скоро перетворяться на тих же маргіналів.
По три, але маленькі. По п'ять, але великі
Так, ідеться знову про рівень прохідного бар'єру, що є офіційним примусом для укрупнення партій та, врешті, й блоків.
Нині модно нагадувати ініціаторові підвищення бар'єру Ющенкові, що на закладеному 3%-му його мінімумі, як і на пакеті з конституційною реформою, тримається його президентство.
Ну, добре, якщо це для Ющенка аргумент – нехай.
Але чому це аргумент для Януковича й Литвина та, власне, тепер вже й для БЮТ і СПУ з КПУ – не второпаю. Адже їхні рейтинги принаймні вищі 5%, а спільних голосів для перегляду закону – більш ніж досить.
Якщо, звісно, рахувати в теперішньому парламенті всіх їхніх нібито вірних союзників, що утворили окремі фракції виключно заради реєстрації своїх представників у виборчкомах...
Повірити в те, що "монстри" просто дотримуються взятих раніше перед мажоритарниками зобов'язань – неможливо, це не їхній стиль.
Залишається два варіанти: або всі вони не вірять в свої рейтинги, або заздалегідь закладають дестабілізацію майбутньої коаліції – з розрахунку на позачергові вибори. Власне, обидва варіанти – одне й те саме.
О, так може міністр фінансів Пинзеник не забув спочатку про потребу фінансування партій, а одразу знав, що не буде, кому платити?
Втім, для бюджету наступного року це полегшенням не стане. Фінансувати тоді доведеться дострокові вибори...А потім – все одно партії, бо позачергово обраний парламент не можна розпускати протягом року.
Але якщо й тоді не зміниться дрібнопартійне мислення політиків, - це будуть гроші на вітер. Зрозуміло - все більше й частіше гроші виборців...
Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для "УП"
