"Любі друзі" міцно тримаються президента
Нещодавня заява Віктора Ющенка про те, що він до 12 листопада може ухвалити рішення і очолити виборчий список НСНУ свідчить, що "любі друзі" президента з НСНУ готові кинути в бій останній резерв.
На загал, у цьому немає нічого дивного. Чимало із "друзів" були під час помаранчевої революції не на самих барикадах, а "трохи поряд і ззаду", а тому нічим не запам'яталися.
Чимала кількість осіб, які зібралися в керівництві НСНУ, відрізняються яскравими здібностями загубити будь-яку справу, за яку візьмуться.
Так, Роман Безсмертний був своєчасно усунутий від керівництва виборчої кампанії Віктора Ющенка, яка набрала достатнього динамізму і стала мобілізуючою лише після його відходу. Спроба запровадження адміністративної реформи в рідному Макарівському районі ледь не закінчилася для Безсмертного синцями і гулями.
Петро Порошенко має такий негативний рейтинг, як у Кучми. Це – рідкісний для України випадок.
Олександра Третякова до останніх скандалів суспільство не знало, а тому запам'ятався саме у зв'язку із ними.
Пані Тимошенко та її оточення добре попрацювала, щоб про все це дізналося якнайбільше людей.
З таким "іміджем" активу "Народного Союзу Наша Україна" конче необхідно щоб за справу виборів до Верховної Ради взявся хтось інший, більш популярний і авторитетний. Саме тому, фактично, президент став останнім ресурсом активу НСНУ.
При цьому керівництвом президентської партії ігнорується ціла низка супутніх загроз.
По-перше, для Ющенка, який лише починає свою президентську кар'єру, досить ризиковано зв'язуватися з політичною силою, яка може бути на виборах другою, а може й третьою.
Отже, навіщо на першому році главі держави піддавати загрозі удару свою легітимність? "Для підтримки демократичних сил", – відповів президент. Мета шляхетна. Але ціна неспівмірна з результатом.
Падіння його авторитету відбувається серйозними темпами, і хто-зна, скільки відсотків – 2, 3 чи 1 – додасть НСНУ очолення Ющенком списку у березні наступного року.
Проблема в тому, що президент не навчився розмовляти з народом саме як глава держави. Те, що прощалося йому як лідерові опозиції, вже не прощається на новій посаді.
Народ чекає швидких і ефективних рішень. Якщо немає ефективних рішень, то хоча б просто швидких і однозначних реакцій на проблемні ситуації.
Скажімо, президент Грузії Михайло Саакашвілі скоротив з 13 до 2 тисяч кількість даішників.
Запхав у двоповерховий будинок адміністрацію президента, яка раніше ледь влазила в сім поверхів (хто не вліз – президент не винен).
Оприлюднив у ЗМІ мобільні телефони всіх міністрів (щоб не відривалися від народу) і наказав їм їздити на роботу в метро (для того ж).
Вигнав генерала Генштабу, який не встиг за 15 хвилин після оголошення тривоги о 5 ранку добратися до Міністерства оборони.
Результат – стабільна підтримка Саакашвілі в Грузії становить 60%. І це після двох років президентства, а не після десятьох місяців.
У нас же складається враження, що президентові всі навколо заважають працювати.
То не ту кандидатуру підсунуть, то не той указ, то не підготують до прес-конференції, то промову не підготують як слід.
Давні перси розуміли, наскільки згубні для авторитету влади її хитання. Тому в Персії цар не мав права скасовувати свої ж укази. Такий підхід з одного боку, беріг авторитет влади, з іншого – призвичаював її до відповідальності за якість своїх рішень.
Усе, що ми бачили в Україні до сьогодні дозволяє прогнозувати: навіть участь президента в кампанії на чолі НСНУ не гарантує останньому не те що перемоги, а навіть призового другого місця.
Між тим, легітимації президента може бути завдано істотної шкоди, коли з'ясується, що за його політичну силу проголосують втричі менше, ніж проголосували за нього на президентських виборах.
Якщо переможе "Партія регіонів", вона отримає дуже істотну можливість шантажувати президента своїм більшим відсотком.
Цієї загрози не було до відставки Тимошенко. Тоді будь-який розклад гарантував більшість спільному блокові Ющенка і Тимошенко незалежно від того, хто б його очолив.
Крім загрози, для легітимності президента існують і певні юридичні питання, які обов'язково виникнуть у зв'язку з лідерством у списку НСНУ – якщо не в правовій площині, то у виборчій точно. Навіщо давати опозиції зайвий аргумент – неясно.
Спроба знову, як і в 2002 році, "любим друзям" президента виїхати на його авторитетові, потрібна насамперед цим "друзям".
Хвіст намагається вказувати голові.
Зрештою, лідерство президента у списку НСНУ доведе вкрай низьку якість організаційної політики президента. Ну що це за військо, де в бій завжди попереду (і наодинці) йде командир?
Нічого хорошого для командира та результатів бою така тактика не дає.
Якщо вже говорити про успіх НСНУ на виборах, то президент, замість того, щоб дозволяти, щоб хвіст крутив ним, може саме "крутнути" цим "хвостом".
Але один раз, щоб вистачило.
В НСНУ ще є кілька людей, які не викликають алергії серед населення (Микола Катеринчук, Юрій Ключковський та інші). Піднявши їх і опустивши решту, а також доповнивши НСНУ Віталієм Кличком або й прем'єром Юрієм Єхануровим, президент ще може допомогти своєму дітищу. Найголовніше – без ризику для себе і для стабільності влади в Україні.
