Чого очікує Україна від виборів чи Як звуть нового прем'єра?
Будь-який політолог уже на самому початку виборчої кампанії зобов'язаний спробувати оцінити наслідки її можливого завершення. Не стільки для тієї або іншої політичної сили, скільки для країни в цілому. Надто важливо зрозуміти, які із ймовірних міжблокових і міжпартійних комбінацій після виборів підуть на користь нашій країні, а які – на шкоду.
Хоча сьогоднішні прогнози можуть бути спростовані ходом наступних подій, обговорювати цю тему потрібно саме зараз, тому що завтра буде пізно. Участь провідних політиків і політологів у передвиборчій боротьбі на боці тієї або іншої партії, напевно, позбавить їх об'єктивності в оцінці подій з огляду на загальнонаціональні, а не вузькопартійні інтереси.
Пропоную свою версію відповіді на питання, винесене в заголовок.
Якщо не відбудеться якихось радикальних змін, після березневих виборів найімовірнішою буде ситуація, коли в жодної політичної сили не вистачить парламентських голосів для того, щоб самостійно сформувати уряд.
"Помаранчеві" ("Наша Україна" і БЮТ) отримають близько третини всіх голосів. Приблизно стільки ж буде й у їхніх опонентів (Партія регіонів, комуністи, можливо ПСПУ). Ще 10-12% отримають "рожеві" Олександра Мороза й нейтрально "безбарвні" Володимира Литвина.
В однієї із цих двох партій може опинитися "золота акція". Але може трапитися й так, що її не буде ні в кого. Більша частина дрібних партій на виборах провалиться, і тим, хто пройде в парламент, дістануться голоси їхніх прихильників.
Швидше за все, щоб мати необхідні для формування уряду 50% депутатських голосів, потрібно буде одержати на виборах трохи більше сорока відсотків голосів виборців.
Якщо, приміром, "помаранчеві" візьмуть не більше 33% голосів, а соціалісти – менше 7%, "помаранчево-рожевий" уряд сформувати не вдасться. А якщо навіть удасться, то не зайвим буде нагадати, що такий уряд уже працював протягом семи місяців цього року (під керівництвом Юлії Тимошенко) і, скажемо прямо, себе не виправдав.
У Литвина ж, як передбачається, підтримка буде меншою, ніж у Мороза. До того ж коаліція, у яку будуть входити й Тимошенко, і Литвин, на мій погляд, малоймовірна. Якщо до них додати ще Мороза, то 50% місць у Верховній Раді можна, мабуть, і одержати, але тоді криловські лебідь, рак та щука будуть вважатися зразком взаєморозуміння.
Створити ж коаліцію без участі "помаранчевих" буде ще складніше. Голосів "Партії регіонів" і НПУ для цього явно не вистачить, а комуністи, швидше за все, в уряд Януковича не ввійдуть, а якщо раптом і потраплять туди, то зроблять цей уряд непрацездатним.
З огляду на сказане, можна зробити простий висновок: уже починаючи передвиборчу кампанію, усім основним її учасникам треба мати на увазі можливість досягнення далекоглядних компромісів при формуванні уряду. Іншими словами, потрібно бути готовим до створення "помаранчево-синьої" коаліції.
Саме така – різнобарвна – коаліція, на мій погляд, найбільше влаштовувала б українське суспільство. Чому?
Перш за все, тому що за допомогою двоколірної коаліції можна буде перебороти розкол України на захід і схід, зняти напруженість, що зберігається в суспільстві після президентських виборів.
По-друге, це стабілізує ситуацію таким чином, щоб ми порівняно безболісно могли перейти на нові правила політичної гри, що обумовлені конституційною реформою. Будь-якому одноколірному уряду (як "синьому", так і "помаранчевому") буде дуже важко забезпечити перехід до парламентсько-президентської системи керування країною.
У "помаранчево-синього" Кабміну навряд чи виникнуть серйозні розбіжності із президентом, тоді як при одноколірно "синьому" уряді (якби раптом його вдалося сформувати) конфлікти між гілками влади неминучі. Досить імовірні такі конфлікти і при одноколірно "помаранчевому" уряді, якщо його очолить Юлія Тимошенко.
По-третє, тільки об'єднаний "помаранчево-синій" уряд зможе успішно працювати в регіонах – "синіх" (у результаті партійно-пропорційних місцевих виборів) на сході, "помаранчевих" на заході. При будь-якому одноколірному уряді гарантовані конфлікти між центром і регіонами.
Нарешті, у різнобарвній коаліції, напевно, буде зацікавлений великий бізнес, якому для успішної економічної діяльності потрібна політична стабільність. У результаті виграє вся країна.
Теоретично створити таку коаліцію не дуже складно. Вона може бути малою та великою. Малу, але достатню для формування уряду, тимчасову коаліцію можуть скласти "Наша Україна" і Партія регіонів, які разом, швидше за все, наберуть більше 40 % голосів.
Більш ширшої коаліції можна досягти за допомогою об'єднання у єдиний урядовий альянс "Нашої України", БЮТ, Партії регіонів та НПУ. Такий альянс, напевно, мав би конституційну більшість у парламенті і міг би легко приймати усі потрібні уряду закони.
Але це все теорія. На практиці ми, напевно, зіштовхнемося з таким суб'єктивним фактором, здатним розвалити всю концепцію, як особисті амбіції двох "вождів" - Тимошенко і Януковича, націлених тільки на прем'єрство.
Цікаво: хоча свої претензії на перший пост прем'єр-міністра відвертіше за інших демонструє Юлія Володимирівна, її амбіції не такі страшні, як амбіції Януковича. Адже можна і на трьох "сообразить". "Наша Україна", Партія регіонів і Народна партія цілком можуть обійтися без 15 і навіть 20 % прихильників Тимошенко. А от без "регіоналів" така коаліція не вийде.
Боюся, не вийде вона і за умови, що на керівництві Кабміном буде жорстко наполягати Янукович. "Помаранчевим" набагато легше погодитися на співпрацю з Партією регіонів, ніж відверто йти "під прем'єра Януковича". Навіть найпомірковаші з них в такому випадку не зможуть уникнути обвинувачення у зрадництві "інтересів Майдану".
Здавалося б, особисті амбіції Януковича перекреслюють усі ті позитиви, які може дати країні "помаранчево-синя" коаліція. Але це сьогодні. Думаю, що результати виборів певною мірою протверезять Януковича.
Імовірно, він одержить близько чверті усіх голів виборців, навряд чи набагато більше. А з 25 % уряд не сформувати - навіть за підтримки комуністів і Литвина. Доведеться робити вибір: або йти на союз із "помаранчевими", відмовившись від прем'єрства й одержавши натомість будь-яку іншу високу посаду і важливі місця в Кабміні, або залишитися лідером опозиційної партії, у якій він поступово буде втрачати лідируюче положення.
Проте є ще один варіант - розпуск парламенту через два місяці після виборів. Але й у цьому випадку Янукович нічого не виграє. Тому припускаю, що на нього зроблять серйозний тиск впливові партнери по партії (а великому бізнесу, як уже сказано, дуже потрібна міцна коаліція), і тоді він, не виключено, може відступити.
Але якщо не Тимошенко і не Янукович, то хто? Хто може, очоливши уряд, влаштувати як "помаранчевих", так і "синіх"? Переконаний, це повинен бути "технолог", а не "ідеолог". Час провідних політиків-ідеологів ще не настав, тому що немає ще в нас сильних партій із чітко прописаною ідеологією.
Час для партбудівництва було упущено, ніхто всерйоз не готувався до конституційної реформи, усі були зайняті революцією й конфліктами між її лідерами. Тепер цей час треба надолужувати. І надолужувати його треба в спокійній, відносно безконфліктній обстановці. Ще один довід на користь того, що країні необхідний "помаранчево-синій" уряд із прем'єром-"технологом".
Хто з нинішніх політиків міг би претендувати на це місце, сьогодні сказати важко. Що ж стосується мене особисто, то я б зробив вибір на користь молодого й, мабуть, досить здібного Арсенія Яценюка – першого, на мій погляд, українського політика європейського рівня.
А що ж у цьому випадку буде з Юлією Володимирівною? Думаю, їй вигідно було б увійти в "більшу коаліцію", відмовившись від претензій на вищий урядовий пост. Але, знаючи характер Тимошенко, у такий варіант важко повірити. Втім, кар'єра "нашої Юлі" не закінчиться навіть у випадку її переходу в опозицію, де вона могла б стати вирішальною фігурою.
Цілком підходящою була б при цьому ліво-популістська опозиція з БЮТ, соціалістів і комуністів. Така опозиція не дозволила б новій владі, за чиєю спиною буде стояти великий капітал, серйозно обмежити соціальні програми на користь бідних верств населення й нижньої частини середнього класу. Можливо, у перспективі на цій базі утворилися б у нас пара впливових лівих партій, подібних європейським "лівим". Така трансформація опозиції була б досить корисною.
Усе сказане дозволяє уявити собі оптимальний сценарій виходу України із ситуації, яку породили нещодавні конфлікти й перехід до нової системи влади. Не можна тільки припустити, щоб інтереси країни були принесені в жертву амбіціям окремих політиків.
