За романтичну Україну
Незважаючи на те, що роль політичних партій в житті суспільства завдяки політичній реформі значно зростає, наразі ми маємо тільки приблизно структурований політичний партійний спектр в Україні.
Де-факто, існує поділ партій на лівих та правих, причому тільки партії лівого спрямування та так звані центристи відверто та прямо наголошують про своє місце в політичному спектрі. Праві ж чомусь, як правило, про свою політичну орієнтацію скромно мовчать.
Основна фундаментальна ознака, за якою відрізняються партії правого та лівого спрямування, це відношення до приватної власності взагалі, приватної власності на засоби виробництва та землю зокрема.
Те, що ліві приписують собі турботу про соціальний захист трудящих як винятково їх прерогативу є абсолютною нісенітницею, так як ніде, ніколи жодна соціалістична країна світу не змогла забезпечити соціальний захист громадян хоч приблизно такий, як в суто капіталістичних розвинених країнах Європи та Америки.
Причому не треба забувати, що Швеція та Норвегія – капіталістичні країни з точки зору відношення до приватної власності, хоч як би соціалісти не хотіли приписати їм соціалістичний лад (хай краще порахують, чи багато там колгоспів).
До лівих, очевидно, відносяться комуністи та соціалісти.
Прогресивні соціалісти – то партія крайнього лівацького спрямування.
До центристів (тобто фактично "болото" – ні вашим, ні нашим) відносять себе партія Литвина, часто НСНУ, a також Партія Регіонів
Щиро праві – то Рух, УНП, ПРП. А також "Батьківщина".
До правих, або право-центристів автор відніс також би НСНУ.
Очевидно, що створення партійних блоків як до виборів, так і в самому парламенті після виборів буде відбуватись не за звичною та природною для усталених європейських демократій ознакою праві-ліві, а за якимось іншим принципом.
Наприклад, і зараз (і, напевне, в майбутньому парламенті) Рух, УНП та НСНУ блокуються із соціалістами. Натомість політичними "партнерами" Регіонів де-факто були і є комуністи.
Біда не стільки в тому, що така політична катавасія створює плутанину в головах політологів, партійних політ-технологів та лідерів партій, але й змушує виборців у своєму виборі орієнтуватись не стільки на програми партій, скільки на особистості їх лідерів.
Тож політичний серіал, який ми спостерігаємо на протязі останніх років в Україні, базується і найближчі рік-два буде розвиватись головне на інтризі політичної боротьби: Романтики проти Прагматиків.
Тепер, щоб уникнути непорозуміння, визначимось в дефініціях.
"Романтики" - це політичні діячі та партії, блоки і політичні рухи, до яких вони входять, основними рисами та політичними ознаками яких є:
По-перше, патріотизм та українофільство (причому, більшість із представників "романтиків" говорять українською не тільки перед камерами, але й у своїх сім'ях.
По-друге, статус та посади романтикам потрібні виключно для реалізації своїх планів та досягнення цілей щодо розвитку України. Матеріальні чинники не є при цьому визначальними, але бажаними як винагорода за результат.
По-третє, якщо немає можливості реалізувати свої плани, вони подають у відставку.
Четверте, вони толерантні до чужої позиції, але нетерпимі до злодіїв, брехунів, корупціонерів при владі та поза нею.
П"яте, вони є простими і доступними в спілкуванні і не відділяють себе від народу.
Натомість до "прагматиків" відносяться (по порядку):
Як правило, українофоби, або вдавані патріоти. Українська мова ніколи не є мовою спілкування в сім`ї, а тільки вимушений засіб публічного спілкування.
Статус та посади для них є самостійною цінністю, або засобом самозбагачення.
За посади "прагматики" готові триматися зубами і до останнього за будь-яких обставин. Матеріальна винагорода, в тому числі держдача, представницький автомобіль, кабінет є необхідним додатком до посади.
Якщо вважають зарплату недостатньою, знаходять можливість заробляти додатково, використовуючи посаду.
Додаткове безкоштовне отримання декілька гектар землі під Києвом, в Карпатах чи Криму вважають абсолютно природнім за "заслуги перед Отечеством".
Виявляють виняткову толерантність до всього, що їм корисно особисто, і нетерпимість що є шкідливим або небезпечним з точки зору особистої вигоди.
Люблять називати себе "елітою", часто зверхні та пихаті при спілкуванні.
Типовими "романтиками" є Ющенко, Тимошенко, Томенко, Філенко, Стецьків, Луценко, Андрій Шевченко, Пинзеник, Катеринчук, Безсмертний. Мабуть, Мороз (але не Рудьковський) і, як не дивно, Тарас Чорновіл.
Типовими "прагматиками" є Кучма, Медведчук, Янукович, Богатирьова, Кушнарьов, Шуфрич, Рудьковський (з огляду на його любов до розкішного автомобілю). А також Порошенко, Мартинеко, Жванія та Третьяков.
До якого табору більше відносяться Литвин, Костенко та Зінченко, невідомо.
Саме за такими ознаками де-факто і формуються сучасні політичні блоки в Україні. Очевидно, що волею долі, дехто з вказаних вище осіб опинилися не в своєму таборі. Тому відторгнення блоком "романтиків" Порошенко, Жванії та компанії є природнім, а Чорновіл виглядає "білою вороною" у таборі "прагматиків" Януковича.
Тому союз Ющенко та Тимошенко є природнім і відбудеться, незважаючи на будь-які обставини.
Особливе місце в цій класифікації займають комуністи.
Незважаючи на вічні романтичні заклики про захист бідних, діти та родичі верхівки Компартії чудово почувають себе як нові капіталісти в Україні. Обвинувачуючи будь-яку іншу владу, вони завжди відкидають злочини, здійснені партією за 70 років її правління проти народу.
Йдеться про узурпацію влади в 1918-20 роках, голодомор та колективізацію, репресії 37-38 років в Східній та Центральній Україні, тотальне розорення України в роки Світової війни, за що комуністичні вожді СРСР несуть солідарну відповідальність разом з вождями німецького фашизму, довоєнні та післявоєнні репресії на Західній Україні, Чорнобиль.
Іноді виникає бажання, чому б чудовій команді юристів на чолі з Ключковським, які рік тому блискуче виграли процес у Верховному Суді про фальсифікацію президентських виборів, не зайнятись стратегічно й морально необхідною та нагальною для України справою: організувати та подати до Верховного суду позов до комуністичної партії за всі ті злочини, які вона зчинила в Україні.
Поки ще живі свідки цих злочинів.
Комуністична ідеологія не має права на існування в Україні.
За романтичну Україну!
