Зрив вступу до СОТ - короткий шлях до ЄЕП
"Треба, мабуть, вступати у будь-яку міжнародну організацію, в тому числі у СОТ, знаючи, що від цього Україна виграє. Принаймні, не програє".
Володимир Литвин, ефір на телеканалі "1+1", 20.11.2005.
"Якщо Росія вступить до СОТ раніше, ніж Україна, то Україна не вступить до цієї організації ніколи".
Юрій Єхануров, виступ у Фонді Карнегі, 02.11.2005.
Заяви Володимира Литвина, що сама постановка питання про Росію, яка перешкоджатиме вступу України до СОТ, є абсурдною, і що Україні краще використовувати "величезні перспективи ЄЕП", свідчать, що підтримка сценарію чергового різкого повороту на Схід перетворюється на виграшну тему парламентської виборчої кампанії.
Провал планів президента України щодо забезпечення вступу до Світової організації торгівлі до кінця поточного року став чи не найголовнішим політичним досягненням опозиції.
КПУ, Партія Регіонів, СДПУ(о) і СПУ не лише "захистили вітчизняного виробника", а й послідовно спрацювали на "зближення" з Росією. Очевидно, що як тільки "питання СОТ" стає передвиборчою "фішкою", голосування відповідних законів буде відкладено аж до періоду після формування нового уряду.
Як і під час президентської кампанії, зміна пріоритетів замість вступу до СОТ на вступ до ЄЕП в ході парламентських перегонів буде пояснюватися "новим прагматизмом" у відносинах України та Росії, продиктованим вимогами "економічного зростання".
Проте реальний прагматизм і так званий економічний егоїзм підказують, що, пропускаючи вперед Росію на шляху до СОТ, Україна втрачає більше економічних можливостей, ніж здобуває.
Тепер Кремль має шанс не просто уникнути тяжких переговорів з Києвом в рамках Робочої групи СОТ, а й через контрольовані фракції у новому парламенті "дотиснути" втягування України в орбіту Єдиного економічного простору.
Чому Росія поспішає до СОТ
Взагалі існує два погляди на питання "навіщо СОТ потрібен Росії". З одного боку, представники великого російського бізнесу вимагають від держави підтримати їх експансію на зовнішні ринки та водночас забезпечити захист галузей, які втрачають конкурентоспроможність на внутрішньому ринку.
Олексій Мордашов, власник "Сєвєрсталі" і голова Робочої групи РСПП по вступу Росії до СОТ, називає три основні аргументи.
По-перше, це додатковий захист від антидемпінгових розслідувань при доступі на зовнішні ринки. При чому Мордашов вважає, що в цьому зацікавлені не тільки металурги, а й решта експортно-орієнтованих виробників як аграрії та хіміки.
По-друге, вступ у СОТ має підвищити капіталізацію великих компаній. На думку голови "Сєвєрсталі", приріст іноземних інвестицій взагалі та в окремі компанії зокрема спричинить економічне зростання і дозволить державі брати більші соціальні зобов’язання перед населенням.
По-третє, Росія, тобто влада і великий бізнес, зможуть брати участь у формуванні правил світової торгівлі, які сьогодні виробляються без врахування позиції Москви.
Проте економічні аргументи Мордашова виглядають непереконливо з огляду на реальну економічну ситуацію в Росії.
За прогнозом Максима Медвєдкова, заступника міністра економічного розвитку і торгівлі, зростання обсягу промислового виробництва в період до 2010 року при всіх варіантах розвитку подій (приєднання чи неприєднання до СОТ) складає надзвичайно близькі величини, які знаходяться в межах статистичної похибки.
Більше того, зростання буде забезпечене не за рахунок виробництва сировинної продукції, а машинобудування (94% – 79% залежно від профілю підприємств), приладобудування (74%), автомобілебудування (35%).
Що стосується зростання інвестицій, то Медвєдков зауважує, що угоди СОТ не регулюють інвестиційний клімат як такий. Замміністра прогнозує, що після приєднання до СОТ і зміни низки законодавчих актів помітне зростання обсягу інвестицій може відбутися в автомобільній галузі.
Проте частка іноземних інвестицій, що вкладаються в ці проекти, за даними міністерства, ніколи не відігравали істотної ролі в загальному обсязі інвестицій в Російську Федерацію.
На думку експертів, щорічно Росія втрачає 2,5 млрд. доларів від перебування за межами СОТ. Водночас тільки за шість місяців 2005 з Росії "втекли" 5,7 млрд. доларів через несприятливий інвестиційний клімат, проте це не дуже засмутило керівництво країни.
Очевидно розрахунок в першу чергу на внутрішні інвестиції, отримані від реалізації нафти та газу, пояснює позицію Володимира Путіна стосовно державної політики в сфері стимулювання інвестицій.
Під час перебування в Японії, російський президент заявив, що російське законодавство в інвестиційній сфері потребує не вдосконалення, а "стабілізації". Тобто, якщо Росія буде пристосовуватись до вимог інвесторів тільки в частині, яка не суперечить планам подальшого зміцнення державного капіталу.
Отже, Росія як економічна потуга почуває себе цілком впевнено як за межами СОТ, так і всередині організації. Тому варто розглянути політичні і геополітичні причини прискорення вступу до організації. Тут є короткострокові та довгострокові розрахунки. У найближчий час Росія прагне уникнути претензій з боку найбільших торговельних партнерів в СНД.
Ще в 1998 році до СОТ потрапила Киргизія, яка взяла на себе високі зобов’язання перед імпортерами і стала фактично пунктом реекспорту цілої групи товарів в Росію. Зважаючи на незначні обсяги двосторонньої торгівлі між країнами, це не призвело до помітного негативного ефекту. Однак у Москві сам прецедент запам’ятали надовго.
Інша ситуація склалася з Молдовою, яка потрапила до СОТ у 2001 році. Це був час "медового місяця" у стосунках Кремля і Кишинева. У президента Молдови Володимира Вороніна не могло бути й думки про використання важелів організації проти Росії.
Однак через три роки ситуація стала якісно іншою: між державами через Придністров’я розгорнулася торговельна війна. Кремль ухвалив рішення про введення заборонних імпортних мит на молдовські товари (російський ринок поглинає близько 60% молдовського експорту). У відповідь Кишинів відкрито пригрозив заблокувати вступ Росії до СОТ.
У випадку Молдови залежність від Росії надто асиметрична і навіть активність в рамках СОТ не може компенсувати наприклад відключення електроенергії (як це зробило РАО ЄЕС 2 листопада).
На відміну від Молдови, Україна здатна використати механізми організації саме для здобуття економічних переваг. Звідси тактична мета Росії – не дозволити решті колишніх республік СРСР диктувати умови щодо відкриття внутрішнього ринку для їхніх виробників.
У довгостроковій перспективі в процесі приєднання до СОТ Росія прагне зберегти преференційні торгові відносини з країнами СНД – перш за все, з партнерами по Євразійському економічному співтовариству (ЄврАзЕС) та Єдиному економічному простору.
У принципі відповідно до Ст.XXIV ГАТТ/СОТ допускається можливість існування у членів СОТ преференційного режиму в торгівлі і відповідно можливість вилучень з прийнятого в рамках СОТ режиму найбільшого сприяння, зокрема, для учасників угод про створення зони вільної торгівлі або митного союзу.
Як визнає глава Російського союзу промисловців і підприємців (РСПП) Аркадій Вольський, створення Єдиного економічного простору як митного союзу виглядає проблематичним у зв’язку з одночасним проведенням країнами-учасницями ЕЕП переговорів по вступу у СОТ.
"На даному етапі складно спрогнозувати, які остаточні узгоджені кожної з чотирьох країн умови тарифного захисту національних ринків, обмеження для іноземних постачальників послуг і ряд інших чинників, що входять в "пакет" по СОТ", - вважає Вольський.
Найпростіший для Росії шлях продиктувати Білорусі, Казахстану та Україні вигідні для себе торговельні умови – випередити їх при вступі до глобальної торговельної організації.
Це, зокрема за словами Вольського, уніфікація митних правил, актів щодо надання державних субсидій, узгодження законодавства у області інтелектуальної власності, а також уніфікація принципів податкової політики, валютного регулювання і валютного контролю.
В якості "пряника" Києву можуть запропонувати нижчі, ніж для інших країн, ціни на нафту і природний газ. Проте рішення про зміну тарифів та цін будуть ухвалюватися в ЄЕП тим самим наднаціональним органом і Україна по суті не матиме можливості впливати на цінову політику.
Отже, можна змоделювати наступну ситуацію. Росія вступає до СОТ всередині 2006 року, випередивши Україну, чий парламент витратив після виборів три місяці на формування більшості та уряду.
Далі, Київ поставлять перед вибором: або приєднуватися до СОТ з одночасним підписанням угод про створення Митного союзу в рамках ЄЕП, або здавати ринок СНД (який за десять місяців 2005 року поглинув 30% всього експорту) через неконкурентоспроможність продукції у зв’язку з введенням нових митних тарифів ЄЕП, зростанням цін на енергоносії і приходом конкурентів із Центральної Європи.
Варто нагадати, що за даними Мінекономіки конкурентоспроможність українських товарів, погіршилася на 14% за 9 місяців цього року. Обсяги інвестицій в основний капітал впали в десять разів – з 34% до 3,4%.
В цих умовах очікуване падіння товарообігу з традиційними партнерами здатне ще більше поглибити песимістичні настрої серед інвесторів. А в кінцевому підсумку падіння виробництва, втеча капіталу і зниження конкурентоспроможності може закінчитися легкою купівлею напівзбанкрутілих українських підприємств їхніми російськими партнерами.
Чому Україна не квапиться до ЄЕП
Запобігти песимістичному сценарію поступового поглинення економіки, а відтак і політики України Росією можливо за двох ключових вимог. Перше, ухвалення Верховною Радою решти восьми законів, обов’язкових для вступу до СОТ.
Це питання здатності президента України вийти на діалог з парламентськими фракціями. В разі надання Україні статусу ринкової економіки з боку США та ЄС принаймні у січні 2006 у глави держави з’являться аргументи на переговорах.
Друге, завершення переговорів з США і Австралією та підготовка урядом Єханурова чітких вимог до Росії після вступу до СОТ. Виграють від цього, в першу чергу, той самий національний виробник, чиїми інтересами прикривається опозиція.
Отже, на даний момент стосовно України діють такі російські торговельні обмеження як антидемпінгові мита на оцинкований прокат (24,3%), спеціальні мита на карамель (21%), кулькові підшипники (0,35 євро за 1 кг), компенсаційні – на прутки для залізобетонних конструкцій (21%). Зберігається квотування експорту труб великого діаметру, продукції металургії (оцинкований прокат), м’ясо птиці, цукор, спирт.
Перебуваючи в СОТ, Україна може зняти всі ці обмеження поза межами ЄЕП і де-факто отримати від Росії режим найбільшого сприяння, який є одним з принципів організації.
Переговорний процес в рамках СОТ також може стати ще одним потужним важелем на переговорах щодо енергоносіїв. Якщо Росії вдається потрапити до СОТ раніше України, Київ змусять погодитися на умови транзиту, які закладені в Меморандумі про взаєморозуміння між Росією та Європейським Союзом від 21.05.2004. А це означає, що ціни на газ встановлюються в ході двосторонніх переговорів з кожним споживачем окремо.
Ключове питання, яким Київ міг би поставити Москву у "незручне становище", диференціація цін на газ. Білорусь отримує газ по 48 доларів за тисячу кубометрів, Туреччина – по 75 доларів, а від України вимагають 150 при збереженні нижчих від європейських тарифів на транзит газу.
В даному випадку Україна могла б спокійно піти на укладення з Росією своєрідного "договору про ненапад": пом’якшення позиції на переговорах щодо СОТ в обмін на поступовий перехід на грошову форму розрахунків за газ.
А поки що, не маючи політичної бази для ведення переговорів з позиції сильного, уряд Єханурова намагається мінімізувати негативні наслідки від можливого виключення України з двостороннього режиму вільної торгівлі між Україною і Росією.
З цією метою здійснюється маневр щодо підготовки максимальної кількості документів по Єдиному економічному простору, які не стосуються запровадження Митного союзу.
Паралельно йшли переговори щодо усунення вилучень з режиму вільної торгівлі.
Проте уряд Росії демонструє готовність до жорстких заходів: запровадження щодо України нових вилучень, відкриття нових і поновлення старих антидемпінгових розслідувань. Справа в тому, що саме на 23 листопада в ході скасованого візиту російського прем’єр-міністра Михайла Фрадкова, Мінекономіки планував підписати двосторонній протокол про відміну вилучень з режиму вільної торгівлі до 2009 року.
Очевидно, Кремль не збирається йти на співробітництво на умовах, які є прийнятними для обох сторін не лише в енергетичній сфері. В Україні насправді не так багато важелів повернути Росію за стіл переговорів на своїх умовах. З втратою перспективи швидкого завершення вступу до СОТ виникає загроза, що Києву доведеться торгуватися не про квоти і тарифи, а про ступінь поступки суверенітетом в рамках ЄЕП.
