Майдан. Передчуття

Мабуть, найбільш суперечлива частина нашої майданної реальності – це питання планування та підготовки до подій річної давності. За свідченням одних, все відбувалося експромтом, на думку інших, навіть кількість біотуалетів, розміщення палаток і всієї майданової гвардії було прораховано задовго до листопадових подій.

Дізнатися повну і остаточну правду досить складно, бо чимало деталей підготовки, якщо вона мала місце, і через рік після революції залишаються під грифом "не для преси".

Пояснити це можна як недалекими парламентськими виборами, так і небажанням членів команди Ющенка якимсь чином зашкодити своєму шефові чи своїй кар'єрі. Але "Українській правді" вдалось дізнатись багато цікавих деталей організації помаранчевої революції від інших причетних і помітних людей.

Революція тривалістю в кілька років

"Перші здогадки про те, що все закінчиться Майданом, були у нас більше, ніж за рік до цих подій. Коли відбулися події в Грузії, тоді ці здогадки стали більш матеріалізовані, стало зрозуміло, що саме може відбутися", - розповів УП один із заступників керівника штабу кандидата в президенти Віктора Ющенка, відповідальний за розробку стратегії кампанії, народний депутат Ігор Гринів. Він же координував і рекламно-агітаційну діяльність і частково – організацію концертних заходів під час кампанії.

Але Гринів одразу додає: "Про Майдан можна говорити в двох аспектах. Перший, казка – ніби на перший погляд неправда. Другий – рецепт, який нібито правдивий. Але все, що робилося на Майдані, було більше казкою, ніж рецептом, бо Майдан відбувся не по рецепту, а казково – люди самі виходили, самі виносили харчі та ін.

Звичайно, вивчався досвід Грузії, але все це є технологія, а не реальність. Перемогу зробив умовний невідомий революціонер. Ми готувалися до одного, а насправді сталося значно краще і цікавіше".

Підтримує таку думку і Денис Богуш, український політтехнолог і теж член передвиборчого штабу Ющенка: "Це цілком наша кампанія. Досвід Грузії – дуже міфологізований, у нас просто були задатки цієї революції, і ми їх просто використали".

"Коли Кучма висунув Януковича, ми знали, що той ніколи не зможе виграти ці вибори, йому ніяк не вистачило б 4 мільйони голосів. Сфальсифікувати таку кількість фактично неможливо. Хоча росіяни сказали: "Немає нічого складного!" – розказує Богуш.

"Ми планували ще в січні 2004 року, масові події на Майдані, пов'язані з фальсифікацією виборів - це був етап кампанії" - розкриває карти штабу Денис Богуш. Виявляється, що відповідно до такої "визначеності" подій майбутнього була побудована і виборча кампанія кандидата в президенти Ющенка – принаймні так стверджує частина членів "команди".

"До самого Майдану у нас було п'ять етапів: "Вірю!" (початок 2004 року, наголос на його моральних якостях), "Знаю!" (запропоновано конкретні кроки від Ющенка), "Ющенко – народний президент!" (момент висування, масові заходи на Співочому полі), наступний етап "Можемо!" (мобілізація перед першим туром) і перед другим туром початок етапу "Чесні вибори!".

Ющенко – єдина людина, яка могла сказати народу "Вірю!", і йому б повірили. От Янукович використовував тему віри, церкви, казав: "Я вірю!" і йому не вірили. А Ющенку – вірили. І це була база нашого повідомлення - дійсні моральні якості Ющенка. "Знаю" - це по суті була компанія 2002 року: те, що він був головою Нацбанку, прем'єр міністром, що він вміє управляти, знає, як це робити – це вже друга частина.

"Можемо" потім перетворилось у революцію", - пояснює Богуш результативність революції і її по суті кількарічну тривалість. Все (і кампанія 2002 року і все, що відбувалось між 2002 і 2004 роком і вже сама президентська кампанія), на його думку, було складовою підготовки до революції.

"Вся виборча кампанія, від першого кроку, була підготовкою до Майдану! - так само стверджує Ігор Гринів, - Рівно за рік до виборів був у КПІ перший виступ Ющенка в якості кандидата в президенти. На сцені не було жодного стола, стільчика, він був сам, і тоді він вперше сказав, що це вибір народу і це відповідальність однієї людини – президента. Єдиним реальним союзником Ющенка є народ. Таке позиціонування якраз і мало на увазі апелювання до народу в разі виборчих маніпуляцій з боку влади".

Роль "сірих кардиналів"

І справді, в умовах інформаційної блокади вся стратегія виборчої кампанії "народного президента" базувалася, в основному, на його прямих зустрічах з виборцями, на великій кількості поїздок і виступах на "малих майданах". Ігор Гринів вважає, що перший майдан взагалі відбувався у кожному регіоні, тому це все стало прообразом власне Майдану.

Він зазначає: "У нас була серйозна суперечка – між спокусою вести не тотальну виборчу кампанію, але по окремих напрямах, по цільових групах і між тотальної кампанією, яку підтримував я. Будь-які форуми інтелігенції, партії на підтримку тощо, суперечили позиціонуванню Ющенка. Він мав вирішувати не конфлікт ідеологій, а конфлікт між минулим і майбутнім".

Денис Богуш розповів таке: "На вибори 2004 року у нас уже був "телевізор" (5 канал), сайт і декілька газет – "Без цензури" і бойовий листок "Так!". Але влада тоді вибрала другу тактику – не "мочила", як раніше, а замовчувала і почала робити позитивного віртуального Януковича. Про нього стали робити декілька міфів: що він успішний господарник, що він освічена людина, професор, академік і т.д. І тільки 5 канал розвінчував ці міфи, але це відбувалося тільки серед прихильників Ющенка. І влада взялася дуже сильно за негативи Ющенка.

Було вибрано чотири чітких негативних міфи про Ющенка:

1) він – націоналіст і фашист ("нашист");

2) він – проти стосунків з Росією і продасть все США;

3) він – проти російської мови;

4) він – слабкий і нерішучий.

П'ятий міф про месію вони вирішили не використовувати, бо зрозуміли, що для українців це не буде негативом".

Але найсильнішою зброєю, на думку політтехнолога, в інформаційній війні стала технологія емоційного негативу: "Це дуже сильна технологія, коли не було аргументів у людей, але просто з ненавистю подавалася інформація про Ющенка. Дуже просто: всі, хто говорять про Ющенка, говорять про нього з ненавистю. У людей, відповідно, при одній тільки згадці про Ющенка виникали негативні емоції.

Ми для різних регіонів розробили різні меседжі. Для західної України ми запускали "Вірю! Знаю! Можемо!", "Ющенко – народний президент!" і т.д. На східній Україні у нас було випущено великим тиражем листівку "Віктор Ющенко – хто він?", де ми розвінчували всі ці чотири міфи.

Ми вибрали правильні аргументи: проти фашизму Ющенка ми вибрали контраргумент про його батька в Освенцімі. Проти міфу про погане ставлення до російської мови, було сказано, що це брудна технологія і нагадали, як Кучма свою першу кампанію провів на темі російської мови. Проти міфу про погані стосунки з Росією, ми нагадали про те, що при прем'єрстві Ющенка у нас був дуже хороший товарообіг з Росією.

А щодо міфу про нерішучого і слабкого Ющенка ми писали про те, чому олігархи бояться Ющенка. Нашим головним секретом була аргументація!"

На думку Ігоря Гриніва, іншим сильним ходом влади стало виставлення Януковича в якості головного опонента: "Янукович був найсильніший кандидат влади, який міг створити опозицію Ющенку. Це була спроба змінити конфлікт в самій кампанії. Він переніс конфлікт з поля "влада – опозиція", в якому однозначно перемагав Ющенко, у поле мови, націй тощо, і це допомогло розколоти Україну надвоє. Жодна інша людина так би Донбас не об'єднала. Тему кампанії перенесли з "влада – опозиція" до теми "наш – не наш".

Але все змінилося, коли виявилося, що "цей міцний дядько не є такий міцний, а боїться поранень, плутає білок яйця з кров'ю. Оце вже був подарунок. Висунення Януковича подарунком не було, а от його дії були подарунками", - переконаний Гринів.

Хоча всі переможці однозначно вважають, що кампанія Януковича була побудована неправильно. Не допомогла їй і участь багатьох політтехнологів – французьких, російських, українських. І оскільки західні розробки не допомагали (наприклад, типово європейський слоган "тому що" не спрацював, бо в Європі немає такого розколу суспільства), то було вирішено скопіювати успішну кампанію "Нашої України" 2002 року.

Ігор Гринів наполягає: "Згадайте кампанію 2002 року – постери з великим обличчям Ющенка і написом "Не словом, а ділом", на біло-синьому фоні. Згадайте Януковича – це і називається "підлаштуватися до кампанії". Вони повністю підлаштувалися під нашу кампанію 2002 року. І якщо в нашому випадку були білборди, до у Януковича вийшли біг-морди. Оце і є акценти, це і є деталі, які можуть серйозно змінити ситуацію. Білборд може стати або бігбордом (великою дошкою) або біг-мордою (великою мордою)".

Технології: стінка на стінку

Учасники штабу вважають, що на відміну від Януковича, їхня робота була побудована дуже професійно – на роботі соціологів, політологів, інших експертів. "Починаючи від електронного приладдя для фокус-груп і до елементів роботи в процесі кампанії – все було спрямовано на перемогу", - зазначає Гринів.

І розказує: "Було проведено соціологічні дослідження по базових питаннях, по кожній області ми окремо володіли ситуацією. Крім того, проводилося спеціальне дослідження в Росії, для розуміння нашого іміджу, для розуміння впливу. Також було проведено експертне опитування в Росії щодо застережень, які були у керівництва цієї країни. Результати соцопитувань за два місяці до виборів у нас були що два дні. Були ролінги, які показували тенденції, динаміку по зміні рейтингу.

Перевіряли в першу чергу те, що стосувалося образу кандидату, ключових меседжів і відеоматеріалів. Перевіряли на обладнанні, яке вже назвали ДАРТом, яке дає можливість знайти в матеріалі ті моменти, які людям не подобаються, або яким вони не вірять".

Саме тому найсильнішим ударом по кампанії Ющенка стало його отруєння. Як згадує Денис Богуш, ця посада Президента України могла коштувати Ющенку життя. І фактично це отруєння зробило неможливим Ющенку їздити по регіонам і особисто зустрічатися з людьми в розпалі кампанії. А по-друге, вдарило по його особистому ресурсу – обличчю, образу, не кажучи про здоров'я. З великим болем ми відчували цинічні інформаційні атаки опонентів з приводу версій отруєння...

А потім був Майдан

На запитання "УП" про передбачуваність і підготовленість до революції Ігор Гринів відповідає дуже чітко:

"Перший раз я з питанням збройного протистояння зіткнувся у 1989 році, коли у Ловові розігнали собаками і кийками, а в Грузії і саперними лопатками мітинги. Ми тоді зателефонували у програму "Взгляд", і журналісти приїхали до Львова знімати сюжет. Редактору ми розказали, що б'ють людей.

Їхня реакція була дуже спокійна: "Хлопці, у них все є – дачі, машини, червона ікра. Ви виходите на вулиці і хочете все це у них забрати, і думаєте, що вони почнуть з вами радитися? Ні, вони будуть стріляти. От чи готові ви виходити, коли знаєте, що вони почнуть стріляти (а не собаками лякати), від цього і залежить ваша перемога".

Я думаю, влада була готова стріляти, і люди на Майдані знали це. Після першого туру, коли всі чекали штурму ЦВК, до нас прийшов один з командирів підрозділів міліції, кому роздали зброю в руки (на одного міліціонера видавали 5 гранат). Тобто ми мали всю інформацію. Але що сталося – цей полковник прийшов до нас зі своїми хлопцями і з усією зброєю. І слава Богу, що все обійшлося, і в цьому велика заслуга грузинського досвіду: як боротися з провокаціями, як важливо затримати все це на кілька днів, щоб подивитися одне одному в очі.

Якби революція закінчилася кров'ю, то Україна б вже не скоро потрапила в Європу. І було дуже багато людей, які не так хотіли перемоги Януковича, як слабкої України. І тим цінніша наша перемога, що Україна вийшла з неї сильною".

А от про підготовку до революції, Гринів ухиляється від відповіді: "Готувалося, що якщо люди вийдуть, то вони мають бути в певних умовах, вони мають мати дисципліну, знати, що робити, не мерзнути, не голодувати, не піддавалися на провокаторів. Це було принципово – якщо вийде багато людей, то на Майдані має бути порядок і люди, які можуть повести за собою інших або зупинити. Мав бути гарний настрій, тому робилося багато музики, і обов'язково рок. Це була музика революції, і це звучало задовго до майдану, це надихало людей. І все.

На всі сценарії були свої контрсценарії, і акценти були розставлені таким чином, що основна цінність – це люди, які вийшли на Майдан. Ніхто нікого не збирався кидати під танки чи на кулі, це не 1917 рік. Історія не любить слова "якби".

Денис Богуш дає зрозуміти, що ніхто не був до кінця впевнений в успішності революції: "Перші три дні було страшно, могли стріляти. Зараз знімаються фільми про те, як цілій дивізії видали зброю, щоб вони вийшли і стріляли в людей, це були міліцейські спецпідрозділи.

Але 120 камер з різних країн, пряма трансляція 5 каналу з майдану зробили свою справу. Якби не 5 канал, то й революції, можливо, не було б – люди бачили реальних людей, реальну ситуацію. І на Майдані теж були меседжи: "Свободу не спинити", "Разом нас багато..." сказані з трибуни. "Так! Ющенко!" було на всій помаранчевій символіці. Коли привезли прихильників Януковича, були гасла "Схід і Захід разом!", "Донецьк, Донбас – приєднуйтесь до нас!"

Таким чином, якщо щось і було непідготовлено, то це компенсувалося під час самих подій – придумувалися гасла, мінялися плани. Окрім того, мали значення ситуативні переговори з владою, в результативність яких вірили не всі.

Що ж до організаційних особливостей Майдану, стверджує Денис Богуш, була спланована і не спланована частина. З одного боку все було прораховано: кількість наметів, система безпеки, польові кухні, координація дій, концерти і т. ін.

Цим займалися "польові командири" (Стецьків, Філенко, Безсмертний, Луценко). А також і стихійні не прораховані дії: приїзд десятків тисяч людей, їх розміщення та харчування в Українському Домі, Жовтневому палаці, Будинку профспілок, в Експоцентрі на Нивках, на квартирах та офісах. Гроші, одяг та продукти, які приносили і привозили люди, підприємці на Майдан. Свою визначну роль відіграло і наметове містечко "Пори" на Хрещатику в якому люди ночували в наметах на морозі...

Але, мабуть, все ж перемогла історична неочікуваність, ніж прорахована стратегія...

Горе переможеним?

Про помаранчевий Майдан у багатьох залишилися найтепліші спогади. Тим більше нерозуміння, чому ж відбувся розкол у команді Ющенка і чому не все сталося, як гадалося. Окрім повністю об'єктивних політичних причин, виявляється, існували і ранішні ознаки того, що все може так закінчитися.

Ігор Гринів вважає, що проблема почалася раніше – ще не першому етапі формування виборчого штабу: "Наприклад, коли критерієм вибору керівників у штаб стало гасло "Добре попрацюйте, а тоді ми Вас призначимо губернаторами". Це не має бути критерієм – дуже рідко людина може добре вести виборчу кампанію, і потім керувати областю.

Потім це привело до того, що посади в штабі уявлялися гарантом роботи в уряді. Пішла підміна понять, що і призвело до низки помилок. З самого початку у багатьох було уявлення, що ми вже перемогли і це було помилкою. Люди казали: я хочу бути керівником обласного штабу, бо після цього я хочу бути губернатором в області".

Однак, продовжує Гринів, результат Майдану все ж не у перемозі конкретного штабу і конкретної людини, тому ці помилки не є визначальними для України. "Результат був значно вищий, бо ми отримали не тільки перемогу, але і декілька додаткових речей: люди повірили в себе, повірили у владу і стали активними патріотами своєї держави. Бо люди не просто виходили на Майдан, вони були горді: Ми, українці, зуміли зробити самі. Дістати іншої якості народ – це найголовніша перемога!"

І завершальний найяскравіший спогад від Ігоря Гриніва: "Коли в середу говорили про війська, про розгін Майдану. І тут на Майдані двоє чоловіків під 50 років стоять і грають в шахи. Третя година ночі, падає сніг, а вони грають розмірено в шахи, не переживають. Єдиний нюанс. Один з них так і не випустив прапор з рук – тримає однією рукою, а другою грає в шахи. В той момент я зрозумів, що ми переможемо..."

А ви пам'ятаєте, як справді було чудово на Майдані?