Матвієнко: один проти всіх та всі проти одного
Українська Республіканська партія "Собор" може називатися однією з найстаріших, якщо брати до уваги її витоки з Української Гельсінської Спілки. Саме тут почав пропагувати у 80-х роках ідеї незалежності України голова УГС Левко Лук’яненко. Згодом, у 1999 році, переживши чимало метаморфозів, новостворена партія "Собор" задекларувала національно-демократичні ідеї.
У 2001 році "Собор", УРП та УХДП разом із ВО "Батьківщина", УСДП та УКРП створюють виборчий блок "Форум Національного Порятунку", а на виборах 2002 став частиною блоку Юлії Тимошенко). Всі шість років свого існування партія перебувала в опозиції до влади.
Всі шість років цілісність партії не підлягала сумніву. Поштовхом для кризи в Українській Республіканській партії "Собор" стало обрання нового прем’єр-міністра України Юрія Єханурова.
Як відомо, фракція БЮТ одразу заявила, що не братиме участі в голосуванні. Однак лідер "Собору" Анатолій Матвієнко закликав однопартійців проголосувати за кандидатуру Єханурова, аби підтримати президента в його прагненні нарешті привести до ладу український уряд.
"Не вдаватимуся в подробиці конфлікту, повторю головне: я як голова УРП "Собор" вважав і вважаю, що в складний момент наша партія повинна була підтримати президента і його (тоді ще) кандидата в прем'єр-міністри Юрія Єханурова. Так чи інакше, але це був би чесний вибір перспективної політичної групи", - мотивував свою позицію лідер "Собору".
Втім однопартійці ослухалися.
У коментарі "Українській правді" голова Ради старійшин УРП "Собор" Левко Лук’яненко розповів, що Матвієнко двічі вимагав від нього, Віталія Коржа, Григорія Омельченка, Костянтина Ситника та Сергія Шевчука голосувати за Єханурова.
"Ми вирішили не голосувати. Матвієнко сказав, якщо ми не підтримаємо, то його знімуть із посади прем’єр-міністра, проте ми знали, що однаково це не врятувало б його в Криму, тому ми не схотіли йти на такий компроміс", – розповів Лук′яненко.
Після цього лідер "Собору" написав заяву про складання своїх обов’язків як голови партії, пояснюючи це зрадою національних інтересів своїми однопартійцями. Левко Лук’яненко це пояснює тим, що Матвієнко вже тоді відчував настрої у проводі партії.
"Цим він звертався до президента: "вони неслухняні і не підтримають президента". А президент не підтримав Матвієнка."
Як стверджує голова старійшин, "соборівці" не раз намагалися зустрітися зі своїм головою й обговорити цю ситуацію, але зробити це не вдавалося.
"Минуло ще кілька днів і тоді Матвієнко, мабуть, отямившись і зрозумівши, що він залишився ніде, вирішив повернутися в партію", - вважає Левко Лук’яненко.
Напередодні ради партії Матвієнко зібрав 13 голів обласних організацій, написав нову заяву про відкликання своєї попередньої заяви й більшістю таке рішення було прийняте, тим самим повернувши його посаду.
Проте центральний провід вважає таке рішення незаконним. "Так не можна поступати, ми не визнаємо його як члена партії і вважаємо відновлення штучним. Із 11 членів проводу його підтримує тільки один член проводу", - відреагував Лук’яненко, відмовившись назвати ім′я того, хто все ж підтримує екс-голову "Собору".
18 жовтня частина керівництва партії УРП "Собор" заявила про створення в партії внутрішньопартійної фракції "Соборна Батьківщина". Причиною такого рішення вони називають намагання Матвієнка "узурпувати" владу в партії.
"В нас відбулося засідання проводу, де ми створили фракцію партії і розробили платформу, в якій зазначили, що необхідно йти на вибори з "Батьківщиною" та Українською соціал-демократичною партією (УСДП) Василя Онопенка".
Сам же Анатолій Матвієнко давати коментар з приводу внутрішньопартійної кризи відмовився. "Я не хочу це коментувати, не хочу падати до рівня моїх опонентів. Дочекаємось 22 жовтня, і рішенню, яке прийме з′їзд, я підкорюся".
Раніше він натякнув на те, що члени проводу проміняли ідеогічні засади на місця від БЮТ у парламенті.
"Частина моїх партійців (з керівних органів), зокрема, народні депутати, легко піддалися на специфічні домовленості з Юлією Тимошенко і відмовилися підтримувати президента. Допускаю, що хтось з них затято думав лише про своє майбутнє депутатство і навіть одержав певні гарантії свого особистого проходження у Верховну Раду України нового скликання", - наголошував Матвієнко у своїй заяві.
Можливо, це тільки формальна відмовка і в Матвієнка є певні амбіції щодо виконавчої влади (не кожного дня маєш шанс реалізувати мрію на ворожій території, а такою для Матвієнка по суті був Крим), але навіть формальна відмовка має сенс. Дуже важко бути послідовним правим під крилом соціалістки по духу, яка до того ж не визнає жодних ідеологій, крім влади.
На 22 жовтня запланований позачерговий з′їзд УНР "Собор", на якому має обратися виконуючий обов’язки голови партії. Постійний же голова партії обиратиметься пізніше, на виборчому з′їзді у листопаді.
Як стверджує Лук’яненко, "Матвієнко викликає зараз багато людей до себе і різні речі обіцяє, хоче залучитися підтримкою".
На питання, яку кандидатуру підтримає з′їзд, Лук’яненко сказав, що центральний провід складається з 11 осіб, і це все досвідчені та професійні політики. Отже, вибирати є з кого. Але серед найвірогідніших кандидатур на пост в.о. назвав Сергія Шевчука (який, до речі, на разі тимчасово виконує роль в.о.) та Володимира Олійника.
Шевчук, як відомо, до осені входив до НДП Пустовойтенка, точніше її "Демократичної платформи", яка на виборах підтримала Ющенка, а потім розбрелася по провладних фракціях. Також Шевчук відомий тим, що в складні часи захищав в комісії по отруєнню Ющенка версію отруєння діоксином, а не горілкою чи салом.
Щодо Олійника, то це кандидат-невдаха в президенти зразка 1999 року, з обойми "канівської четвірки". У 2002 він був кандидатом у мери Черкас від БЮТ, "Нашої України", КПУ та СПУ, але програв війну адмінресурсу.
Втім, Лук’яненко був занадто скромним. Як стало відомо трохи пізніше, саме його центральний провід партії висунув на посаду голови "Собору". Цьому сприяла як символічність постаті Лук’яненка як мученика за українську незалежність, так і те, що він був головою партії УРП, яка злившись із "Собором", утворила УРП "Собор".
Скандал, що розколює "Собор", не перший в українському партійному середовищі зразка 2005 року. Все частіше маленькі партії мусять обирати між лідером і форматом участі у виборах до парламенту.
Місяць тому своїми середпартійними міжусобицями чудувала всіх "Трудова Україна". Трохи пізніше у подібній колізії опинилася ПРП, яка мусить обирати між бажанням лідера працювати в уряді, бажанням підтримати Ющенка, непримиренністю проти так званих корупціонерів і новою любов'ю до Тимошенко.
Тепер на цю стежку став "Собор".
Що слід відзначити... Постраждали від цієї кризи не Матвієнко (його політична кар’єра ще покаже себе) і не центральний провід, а рядові члени "Собору".
На думку багатьох прихильників партії, такий стан справ розгублює людей. Одна частина записувалася до її лав через особистість самого Анатолія Матвієнка, як політика та керівника, інша – через давно усім відому симпатику до Юлії Тимошенко. Перевага тієї чи іншої частини на з'їзді призведе до того, що інша частина відколеться і піде або зразу в "Батьківщину" Тимошенко, або в чергову карликову партію.
Є в цій історії і ще один аспект. Матвієнко вже вдруге стає дисидентом у власній партії.
У 1997 йому довелося очолювати Народно-демократичну партію, яка була потужною політичною силою або як зараз прийнято казати "партією влади". Незважаючи на зовнішній успіх (попри низький результат на виборах 1998, ця партія мала другу за величиною фракцію), партія була вражена зсередини дисидентством Анатолія Матвієнка.
У 1999 він виступив проти висування Леоніда Кучми на другий президентський термін, а представники "демократичного крила" НДП висунули Кучмі умови, на яких партія готова його підтримати як кандидата на президентських виборах.
Кучма від умов і угод відмовився, з’їзд НДП і так його підтримав, а Матвієнко разом з іще десятьма депутатами і частиною рядових партійців залишили ряди НДП.
Серед них тоді були Тарас Стецьків та Володимир Філенко, які пізніше пішли в ПРП, та Сергій Шевчук і Олег Зарубінський, які залишилися "Демплатформою" в НДП.
Сам Матвієнко створив спочатку Всеукраїнське громадське об’єднання "Відкрита політика", а потім "Собор", який у 2002 об'єднався з УРП Левка Лук’яненка.
З того часу і донині Матвієнко рухався відповідно до своїх поглядів і амбіцій, коли його душевні пориви відповідали обставинам зовні. Але через 6 років він ризикує підірватися на тій самій міні. Тільки тепер замість Кучми буде Тимошенко – новий вождь, якого в піку Матвієнку обирає його партія.
