Місцеві вибори: to be or not to be?

Першого жовтня 2005 року закон про парламентські вибори вступив у дію, що означає, що внесення до нього змін щодо березневих парламентських виборів вже неможливе. Натомість політикум почав активно дискутувати з приводу корекції закону про вибори до місцевих рад.

Депутат-нашоукраїнець Юрій Ключковський заявив, що є багато підстав для створення загрози зриву виборів, оскільки закон погано виписаний, в ньому є внутрішні протиріччя, і часто його просто неможливо дотримуватись. Так само деякі заперечення виникають щодо пропорційної системи, яку пропонується застосовувати під час місцевих виборів.

Спікер парламенту Володимир Литвин пішов ще далі. Він пропонує не тільки терміново вносити зміни до закону, а й розвести вибори до парламенту та місцеві вибори у часі.

Ще раніше голова ЦВК Ярослав Давидович, прогнозуючи складність поведення виборів до місцевих рад, які вперше будуть проводитись на пропорційній основі, наробив галасу, пожалкувавши, що парламентські і місцеві вибори будуть проводитись одночасно.

Дійсно, з політологічної точки зору, існуюча пропорційна система закритих списків виборів до місцевих рад не витримує жодної критики. Подібна практика, до речі, не застосовується ніде у світі.

Адже місцеве самоврядування, згідно з Конституцією, є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів України.

У той же час, згідно з законом "Про політичні партії", політичною партією є зареєстроване добровільне об'єднання громадян прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах. Отже, з одного боку, цілком логічною є участь у місцевих виборах представника тієї чи іншої партії.

Утім, закриті списки не дозволяють громадянам впливати на обрання представника громади, обираючи таким чином "котів у мішку", які ж до того будуть підпорядковуватись рішенням партійного керівництва вищого рівня і можуть не мати жодного стосунку до конкретної місцевої громади.

Єдиним позитивом даної виборчої системи є поштовх до розвитку партійної системи шляхом створення розгалуженої, дієздатної сітки місцевих партійних організацій. Що стосується одночасності проведення місцевих і парламентських виборів, то тут теж виникає питання свідомого вибору громадян - голосуючи за якийсь загальнонаціональний політичний проект, при застосуванні пропорційної системи, вони будуть екстраполювати свій вибір і на місцеві партійні списки.

Це створює небезпеку того, що робота місцевих рад може виявитися неефективною, внаслідок політизації роботи тієї чи іншої ради. Єдиним плюсом такої системи є економія бюджетних коштів на проведення виборів. Але чи це не занадто велика ціна за втрати, яких зазнає місцева громада через обрання непрофесійних, заполітизованих рад.

Отже, з політологічної точки зору доречним було б,

по-перше, завершити конституційну реформу місцевого самоврядування,

по-друге, змінити виборчу систему, застосувавши, наприклад, для районних і міських рад систему єдиного переданого голосу, а для обласних рад - пропорційну систему відкритих списків,

по-третє, розвести у часі парламентські і місцеві вибори.

Утім, перенесення місцевих виборів і зміна виборчої системи виглядає цілком логічним і правильним, але не відповідає реаліям сучасного політичного процесу в Україні.

Заяви представників політичних партій, наведені вище, дають привід стверджувати, що зміна системи і перенесення місцевих виборів вигідна, в першу чергу, НСНУ і Народній партії Литвина.

Оскільки у зазначених партій відсутня чітка ідеологія, то чиста пропорційна система виборів не є для них абсолютно прийнятною. До того ж, і для НСНУ, і для НПУ є причини побоюватися, що їх загальноукраїнський рейтинг спроектується і на результат місцевих виборів.

Таким чином, перенесення виборів може розглядатися як друга спроба цих політичних сил виграти принаймні на місцевих виборах. І, зрештою, розведення місцевих і парламентських виборів у часі дасть змогу зосередити адміністративний ресурс на місцевих виборах, не розпорошуючи його між парламентським і місцевим напрямком.

Можна спрогнозувати, що представники зазначених партій намагатимуться внести відповідні зміни, мотивуючи недосконалість закону з точки зору організації і транспарентності виборчого процесу. Достатньо ймовірним є ухвалення таких змін за основу у першому читанні, які будуть мати характер процесуальних.

У другому читанні, очевидно, буде спроба, по-перше, змінити саму систему виборів, а по-друге, перенести місцеві вибори наприклад на вересень. Наскільки ймовірним є такий розвиток подій? Якщо процесуальні зміни не викличуть ні в кого суперечок, то для "притягнення" змістовної частини необхідно шукати союзників.

Такими союзниками можуть стати фракції "Вперед, Україно!", НДП і "Трудової України", позафракційні, як правило, депутати-мажоритарники, і, можливо, фракція "Партії Регіонів". Що стосується розведення виборів у часі, то, очевидно, прихильників цієї ідеї, буде менше з огляду на вищезгадані мотиви апологетів такого розведення.

Зрештою, виникає питання щодо конституційності рішення про перенесення місцевих виборів, адже, згідно з Конституцією, повноваження місцевих рад складають 4 роки, які збігають у березні 2006 року. І хоча відомі факти нехтування положень Основного закону у минулому, ризикнемо зробити прогноз, що сьогоднішні політичні реалії не дозволять зробити такий крок - розвести парламентські і місцеві вибори.

Який висновок може бути зроблений з цього?

По-перше, зміна системи місцевих виборів та їх перенесення є цілком логічним у контексті демократичного розвитку країни, але не є на часі, враховуючи політичну ситуацію в країні.

По-друге, такі зміни вимагають виваженого системного законодавчого закріплення, наприклад, у вигляді прийняття Виборчого кодексу.

І по-третє, закон про вибори до місцевих рад все ж буде змінений в процесуальній частині, і з високою ймовірністю, в частині застосування пропорційної системи.

Володимир Поляков, департамент політичного консалтингу MARTIN group