Не наша революція
"Двадцять п’ять років тому, в серпні 1980 р.,
Польща змінила обличчя світу.
Примружую очі і бачу - час був гарний і гарні були в Польщі люди.
Я мав тоді 34 роки і переконання,
що моя генерація пише
важливу сторінку історії"...
Адам Міхнік, "В пошуку втраченого сенсу"
30 жовтня 2004. Перший тур голосування. Який всі пам’ятають по-своєму. В Варшаві того дня польські українці роздавали помаранчі під посольством України в Польській Республіці. На усіх польських телеканалах відбувалися прямі включення з Києва. Українці прикіпіли тоді до екранів і раділи разом з польськими друзями першим даним голосування. Помаранчевий колір почав завойовувати Варшаву.
21 листопада 2004. Майдан. Очі працівниць однієї з київських пошт. Сльози розпачу, безсилля. Вони слухають радіо. Вони не вірять у програш. Вони з надією вдивляються в наші спокійні обличчя, бо ми з Майдану. Для них – ми символ непокори. Це лише початок. Київ стає помаранчевим.
27 листопада 2004. П’ять польських автобусів везуть львів’ян на революцію до Києва. Люблін-Краків-Варшава-Гданськ в унісон співають "разом нас багато". Київ – вчиться вимовляти "dziękujemy!" Польські прапори майорять на Майдані. Їх щоразу більше. Україна входить в життя кожного поляка - через новини, демонстрації, присутність на Майдані. Це не тільки наша революція – це відлуння їхньої революції. От тієї 25-річної давнини, народженої "Солідарністю". Це ризик, це надія, це віра, це початок...
25 вересня 2005. Це – завершення цілої доби в історії сусідньої держави. Це завершення їхньої, яка так і не стала нашою, революції. Польща оновилася політично.
Чи можна було передбачити такий розвиток подій ще рік тому, коли про майбутні парламентські і президентські вибори говорилося у Польщі неохоче і коли саме Віктор Ющенко як лідер держави викликав захоплення у більшості поляків? Навряд чи.
Початок виборчої кампанії не віщував чогось особливого. Головна боротьба мала точитися між тими політичними силами, які увійшли до парламенту в 2001 р. – Союзом Лівих Демократів (SLD) (4 роки тому в союзі з Унією Праці отримав 41,04 % голосів виборців), Громадянською Платформою (PO) (12,68 %), Самообороною (10,2 %), Правом і Справедливістю (PiS) (9,5 %), Польською Селянською Партією (PSL) (8,98 %), Лігою Польських Родин (LPR) (7,87 %).
В перегонах стартували також нові партії. Польська Соціал-Демократія (SdPL), що була створена у 2004 році колишнім головою парламенту, чільним діячем SLD Марком Боровським. Ця партія на вибори пішла разом з Унією Праці і Зеленими.
Демократична Партія (Demokraci.pl) була заснована на початку 2005 р. політиками-реформаторами, які походять з давньої соціал-демократії і давньої "Солідарності". Її очолює Тадеуш Мазовецький – прем’єр першого некомуністичного польського уряду 1989 р.
Ситуація змінилася несподівано і лише за кільканадцять днів до парламентських виборів. 14 вересня кандидат в президенти Польщі від Союзу Лівих Демократів Влоджімеж Цімошевич відмовився від подальшої участі у виборчій кампанії. Офіційне пояснення – несприйняття брутальності передвиборчих технологій конкурентів. На його рішення вплинув скандал, який вже увійшов в історію під назвою "справа Анни Яруцької".
В серпні колишня асистентка Влоджімєжа Цімошевіча Анна Яруцька звинуватила його у фальсифікації майнової декларації. За її словами, на прохання свого шефа (тоді міністра закордонних справ) вона змінила його майнову декларацію за 2001 р., тобто з неї зникла інформація про акції ПКН Орлену.
Такі звинувачення не могли не вдарити по політичному престижу кандидата на пост президента навіть, якщо він "несвідомо зробив помилку" в заповненні декларації. Тим паче, що справа Орлену, поряд з т.зв. "аферою Ривіна", є однією з найбільш скандальних справ, пов’язаних з корупцією влади, в історії сучасної Польщі.
В процесі її розслідування вже давала свої свідчення дружина президента Александра Квасьневського - Йоланта Квасневська, не виключено, що перед комісією постане і сам президент.
Цілком очевидно, що крок Влоджімєжа Цімошевіча - кандидата від влади і тієї політичної сили, яка на попередніх виборах 2001 р. здобула більшість у парламенті і позиціонувалася як найбільш стабільна політична сила Польщі з 41 % підтримки у суспільстві, кардинально змінив правила попередньої гри.
Вперше чолами зіткнулися не пост-комуністи і пост-солідарнівці, ліві і праві, а дві праві сили – Громадянська Платформа та Право і Справедливість. Вперше минуле втратило значення в польській виборчій кампанії і свою роль почало відігравати політичне бачення майбутньої держави.
Громадянська Платформа – це передовсім політики-ліберали. Головні акценти їхньої програми – це повернення моралі владі, ліквідація її привілеїв; створення конкурентоспроможної економіки і зниження рівня безробіття. Їхня кампанія запам’ятається і гаслом "тричі по 15 %" - тобто введення пропорційного податку.
Ось тут і полягає головна відмінність від політики Права і Справедливості. На грі з податками вони зосередили головний акцент своєї боротьби з основним конкурентом - PO.
На думку їхніх політиків, необхідність боротьби з високим безробіттям у Польщі виключає економічні експерименти, яким, безумовно, може стати спроба введення пропорційного податку. Натомість, використовуючи досвід Іспанії, можна прагнути до зниження і спрощення податків, а також до спрощення механізму створення нових підприємств і нових місць праці.
Окрім того, Право і Справедливість – це та політична сила, представники якої роками виступали за проведення остаточної декомунізації і люстрації в державі. Це закріпило за нею сталу частину електорату.
Тиждень, що передував розв’язці, змусив головних фаворитів гонки – PO і PiS – докласти максимум зусиль задля завоювання невизначеного і розгубленого лівого електоратів. Не обійшлося без бруду і обопільних звинувачень, а також традиційного впливу церкви.
Темою тижня стало обговорення наявності в Громадянської Платформи хоч якоїсь програми, що поставив під сумнів голова PiS Ярослав Качинський. Масла у вогонь підлила позиція впливового в Польщі Радіо "Марія", озвучена її директором о. Ридзиком. Вона зводилася до недопущення до влади Громадянської платформи.
Громадянська Платформа була змушена була перейти до рішучого захисту своїх положень. Важливим було не втратити свій електорат, боротьба точилася за кожен голос.
Адже майбутні партнери по коаліції вже давно домовилися, що перша позиція в парламенті надає право призначати свого прем’єр-міністра. Перемога PO – усадила б в крісло прем’єра амбітного лідера партії Яна Рокіту, який давно прагнув цього крісла. В свою чергу перемога PiS може означати номінацію на прем’єра Ярослава Качинського, чий брат-близнюк, мер Варшави – Лєх Качинський має усі шанси бути обраним на президента країни.
Отже, не дивно, що рейтинг партій змінювався щодня. І якщо ще тиждень тому в соціальних опитуваннях передувала PO, то виборчого недільного ранку ніхто в Польщі не міг точно сказати, чия партія отримає більшість голосів. І ця невідомість,безперечно, додала пікантності цій кампанії.
Що показали перші дані, оприлюднені після закриття виборчих дільниць?
Рекламна кампанія Права і Справедливості протягом останнього тижня була успішною. Партія отримує більшість голосів у парламенті. 5-% бар’єр традиційно подолали Ліга Польських Родин, яка продовжувала загравати з виборцями, критикуючи урядову політику щодо Європейського Союзу і виступаючи проти політики підпорядкованості цілої мікроекономіки країни нав’язаній згори меті – впровадженню євро; та Самооборона, що впродовж років критикує все і всіх і є найбільшим прибічником повернення Польщі на Схід.
До парламенту увійде Союз Лівих Демократів, рейтинг якого порівняно з прогнозами збільшився. Сприяла цьому безпосередня підтримка партії з боку президента Александра Квасьневського, а також позиціонування SLD як єдиного шансу відновлення лівих сил у Польщі та гарантії політичної рівноваги в країні.
Не виправдалися сподівання польських демократів на подолання 5 % бар’єру і тим самим на те, що за чотири роки, на виборах 2009 року, вони зможуть виступити альтернативною партію сьогоднішнім переможцям.
Ще один важливий показник – низька явка виборців (близько 40 %) – обумовлена не в останню чергу брутальністю кампанії, а також відкритою брехнею окремих політиків, на що неодноразово вказували польські журналісти, спільно провадячи акцію "Контрольована кампанія".
Вже можна говорити про те, що на Польщу чекає нове політичне майбутнє. Чи розіграється карта прем’єра і державної ідеології згідно з попередніми заявами, чи дійде до декомунізації і люстрації, чи відбудеться проголошення Четвертої Речі Посполитої, про що говорили відкрито і приховано політики обох партій, остаточно покаже час.
Так само, як покаже ціну передвиборчим обіцянкам в економічній і соціальній площині і здатність політиків знаходити порозуміння, керуючись інтересами держави і ставлячи понад усе моральні цінності.
Поки що представники обох партій поспішають запевнити один одного в готовності до створення майбутньої коаліції, хоча питання "POPiS чи війна?" все ще залишається актуальним і навряд чи зникне до президентських виборів, в яких лідери обох партій - Дональд Туск і Лєх Качинський – виступають головними конкурентами.
Що може очікувати міжнародна спільнота від нової влади в Польщі?
Насамперед відстоювання національних інтересів в спілкуванні з Брюсселем і Москвою. Саме нормалізація стосунків з останньою більш за все стане першочерговим завданням новобраного уряду.
Що стосується України, то тут, безсумнівно, слід очікувати продовження проукраїнської політики президента Александра Квасьневського, завдяки якій в польсько-українських стосунках зникли гострі кути, окреслені історією. Підставою для цього може бути наявність контактів представників PO, PiS з українським політикумом, щира ангажованість польських спеціалістів в переговори Україна-Європейський Союз і загальна симпатія польського суспільства щодо української справи.
У зв’язку з цим виникає питання – чи оцінять в Україні зусилля польських колег? Коли українці подадуть руку на давно вже подану руку із західного кордону? Коли почнуть рівноправно співпрацювати хоча б в галузі освіти і врешті-решт оцінять значення для України такого проекту, як польсько-український університет у Любліні?
Коли навчаться шляхетно відповідати на шляхетність польської сторони? Коли до Польщі можна буде їздити в нормальних автобусах, а не сидіти на сидіннях, напханих контрабандними цигарками і спиртом?
Може, коли українці почнуть по-справжньому цікавитися своїм західним сусідом, і не лише Польщею, то справді відчують себе в Центрі Європи, а не на її задвірках?
Попереду ще цікаві, неоднозначні президентські вибори у Польщі. Попереду - уроки з їхньої передвиборчої кампанії.
Олена Бетлій, історик
P.S. За останніми даними, партія "Право і справедливість" одержала 25,7% голосів, партія "Громадянська платформа" - 23,3%, крайнє ліві популісти з партії "Самооборона" - 13,4%, правляча "Демократичний союз лівих сил" - 10,8%, крайнє права партія "Ліга польських родин" - 7,8%, аграрна "Селянська партія" - 7,4%.
Про це свідчать попередні підсумки підрахунку бюлетенів на виборах, за результатами обробки 30 відсотків бюлетенів. Явка виборців становила 38,65%.
