Популісти проти корупціонерів
Неправильно казати, що Юлію Тимошенко було звільнено президентом. Неправильно казати, що екс-прем’єр сама влаштувала свою відставку – нібито тоді, коли "гроші закінчаться" чи "економіка почне падати". Насправді Юлію Володимирівну покликала до себе порожнеча.
Цей колосальний політичний вакуум утворився після того, як вибори президента назавжди відправили у минуле протистояння між грубими політичними технологіями та ірраціональною харизмою.
Після формування політичного картелю Ющенка-президента і Тимошенко-прем’єра відкрита конкуренція у політичному полі штучно стримувалась. Претенденти на опозиційність за своїми інтелектуальними та моральними здібностями годились хіба що на примітивний лівий популізм.
Але тут владна монополія, підкріплена колосальними економічними можливостями держави, була недосяжним конкурентом. Тим часом в державі не знайшлося мужніх та щирих людей, здатних створити дієву праволіберальну політичну силу, яка б захищала інтереси активної частини суспільства.
На тому місці, де у владному просторі мала бути опозиція, утворилось провалля. Прем’єр за своїм рангом знаходилась ближче до реальності (на відміну від президента). Тимошенко довгий час ходила по краю цього провалля, відчуваючи його поклик. І нарешті, вона заповнила його собою.
Демонополізація і демонізм
Безумовно, народу слід вітати зміни у верхах. Від ліквідації владної монополії країна виграє з наступних причин (звичайно, мова зараз іде про вірогідності, а не факти – все може статись і навпаки):
Прикоротиться виражено популістський курс уряду, направлений на задоволення виключно сьогоденних потреб пасивної частини суспільства. Уряд, позбавлений політичних амбіцій (принаймні, порівняно зі своїми попередниками), навряд чи буде прагнути застосовувати волюнтаристські методи управління економікою.
Це як мінімум змінить величезний психологічний тиск, який вчинювали різкі рухи уряду Тимошенко стосовно економічної сфери. Від цих рухів було дуже незатишно однаковою мірою як екс-олігархам з краденими заводами, так і продавцям фруктів біля метро.
Налагодиться діалог влади і бізнесу. Єхануров, за твердженнями експертів, уміє вислуховувати підприємців. Тому є непоганий шанс, що буде певною мірою нейтралізовано одну з фундаментальних причин інфляції в Україні – зарегульованість бізнес-середовища.
Адже саме через постійне гальмування бізнесу з боку держави підприємці часто не встигають за зростанням споживацького попиту. Вони вимушені лише підвищувати ціни, перекладаючи свої витрати на боротьбу з бюрократією на кінцевого споживача.
Персони, що займались корупційними діяннями, втратили велику частину свого впливу. Крім того, позбавлена будь-яких обмежень і необхідності "не виносити сміття з хати" опозиція надалі зможе більш ефективно вчиняти публічний тиск на тих осіб у оточенні Ющенка, які зараз активно використовують владу для власного збагачення.
Тим не менш, у майбутньому можливі і явища з вираженим негативним ефектом.
Монополізація доступу до президента. Раніше з Ющенком спілкувались такі взаємні суперники як Тимошенко і Порошенко, та інші. Юлія Володимирівна, не дивлячись на всі свої таланти, цю боротьбу за Ющенка програла.
Тоді можна сказати, що тим небагатьом нейтральним і набагато слабкішим фігурам, таким як Єхануров чи Рибачук, однозначно не вдасться конкурувати з Третьяковим, і йому подібними, за право бути почутими президентом.
З цього випливає дав наслідки. По-перше, корупція, за умови її прихованості від громадськості, може зрости. По-друге, можлива швидка деградація Ющенка як політика. Вже зараз він робить вкрай нелогічні заяви, які викликають підозри щодо його психологічного стану.
Більше того, його поведінка стає просто ірраціонально нервовою – наприклад, нещодавно він досить некоректно спілкувався з іноземними журналістами (!). Все більш гостро постає питання – чи може Ющенко, внаслідок своїх психологічних проблем та негараздів медичного характеру, витримувати тиск тієї надскладної ситуації, у якій він опинився? Адже найцінніше, що є у Ющенка – образ загадкового месії – від такої поведінки тане на очах.
2. Погіршення податкової дисципліни з боку бізнесу, особливо великого. Раніше промислові магнати, побоюючись переслідувань прем’єра, в тому числі і реприватизації, намагались платити податки на пристойному рівні. Зараз же, з приходом "м’якого" уряду, така практика стає непотрібною та обтяжливою.
Обоє гірше
За великим рахунком, ситуація зараз все більше схожа на кучмізм – влада дрейфує в сторону корупційності, хоча і має в собі певні помірковані та конструктивні елементи, а опозиція наполягає на свої чесності та прогресивності, при цьому оперує популістськими лозунгами. Що ж, народу зараз пропонується вибір, від якого варто відмовитись взагалі – вибір між популістами та корупціонерами.
Якщо порівнювати дві команди, між яким буде робити вибір електорат, то у око впадає їх симетричність.
У команди Ющенка вектор чесності направлений знизу догори. Чесний президент, з менш чесним оточенням (там присутні як демонічні Порошенко-Третьяков, так і "сумирні" Рибачук та Єхануров).
У Тимошенко навпаки – досить відверта акторська гра лідера з олігархічним минулим, та респектабельне оточення, де зустрілись найбільш компетентні члени минулого уряду.
Але у обох і погана схожість – у третьому ешелоні і у тих, і у інших зачаїлися грошовиті кучмісти, яких ні полум’яна революціонерка Юлія, ні всепрощаючий Віктор не гребують брати під своє крило. Що ж, гіперреволюційність однієї та нереволюційність іншого однаково далекі від того, що потребують українці.
Але не можна говорити, що ці люди ошукали своїх прихильників. Принаймні можна сподіватись, що більшість з тих, хто вийшов на Майдан майже рік тому, розуміли, що головні вороги революції тоді в буквальному сенсі стояли на головній сцені цієї революції.
