Конфігурації політичної кризи вересня 2005-го: причини і "сухий залишок"

Весь склад уряду Тимошенко опинився у відставці, сама екс-прем'єр-міністр піде на парламентські вибори "паралельними шляхами" з президентом Віктором Ющенком, у відставці глава секретаріату президента України Зінченко, голова РНБОУ Порошенко, керівник СБУ Турчинов, відсторонений від посади перший помічник президента Третьяков.

Перелік "відставлених" кадрів можна продовжувати і продовжувати - таким є зовнішній підсумок політичної кризи, яка розгорнулась у середовищі вищого українського політичного керівництва на початку вересня 2005-го.

Причини нинішнього конфлікту криються в електорально-бізнесових устремліннях, у їх основі лежать і очевидні збої в управлінській системі держави - адже можна сміливо говорити про наявність проблеми розподілу повноважень між секретаріатом президента, Кабінетом міністрів та РНБОУ.

Ця проблема, окреслена ще в часи президентства Кучми, дісталася новій команді у спадок саме від нього. До слова, новим керівництвом держави доволі мало чого зроблено для усунення цих застарілих системних управлінських негараздів. Адже законів України, які би мали на меті зняти подібні питання, за дев’ять місяців діяльності нової влади так і не було ухвалено. Хоча, звичайно, це лише одна з колізій, що уможливила сьогоднішню кризову ситуацію, і ми далекі від думки про те, що такого ґатунку проблеми вирішуються лише в законодавчий площині.

Назагал можна виділити кілька причин конфлікту, який розгорівся сьогодні яскравим полум’ям. Серед них і очевидна нездатність членів умовно єдиної "помаранчевої команди" знайти необхідний "електоральний консенсус" та домовитися про обопільно вигідні спільні консолідовані дії в ході майбутніх парламентських виборів, розробити план, що передбачав би складання єдиного виборчого списку, узгодженість політики і стратегії.

Понад те, неможливість досягнення порозуміння була обумовлена ще й тим, що під час президентських виборів команда, яка об’єдналася навколо постаті нинішнього глави держави, мала вочевидь різні бізнес-зацікавлення. Її об’єднували плани щодо власних перспектив у світлі президентства Ющенка і прагнення усунути від владного керма Кучму та його оточення.

Після того як Майдан відбувся, новітня українська еліта, що була опозицією, стала владою, але попри свою моральну риторику почала працювати за тими ж умовами та правилами, в яких вона була сформована. Фактично вона стала відтворювати взаємини персоналій, конфлікти бізнес-інтереси і ті правила "командної гри", що існували в країні попередні 9 років за часів Кучми, який, граючи роль "розводящого" для можновладців, позірно ніби стояв над сутичкою.

У своєму зверненні з приводу політичної кризи нинішній президент України зазначив, що чвари між посадовцями постали на порядку денному і нової влади. Отже, подібна спадковість "владної поведінки" теж стала причиною вересневої політичної кризи, яка унаочнилась у відставці практично всіх, хто стояв поруч із Ющенком на Майдані Незалежності.

Проте неможливо собі уявити, щоби щось подібне до подій цього тижня сталося на самій верхівці владного політ-Олімпу впродовж попередніх 9 років. Нинішні драматичні події, якими б травматичними і болючими для суспільства вони не були, стали можливими лише після українських подій листопада-грудня 2004 року.

Адже Кабмін Тимошенко - далеко не перший уряд, який було відправлено у відставку. В історії незалежної України таких було аж 11. Під час попередніх "відставних дійств" було не менше, ніж сьогодні, різнорідних політичних інтриг, відкритих конфліктів, звинувачень у "розбудові власного іміджу" та піарі.

Але всі ті процеси відбувалися, за традицією, кулуарно і мали підкилимний характер. Понад те, вони ретельно приховувалися від громадськості. Щоправда, й тоді, як і сьогодні, обізнані аналітики та допитливі журналісти аналізували не так економічні здобутки та прорахунки тих чи інших урядів, як перебіг політичних інтриг, однак у ті часи поле для подібних досліджень становили здебільшого сухі тексти офіційних указів та "анонімні джерела".

Сьогодні ситуація кардинально змінилася, тож нинішні гучні відставки, як це не парадоксально, дуже точно характеризують ті зміни, які відбулися за цей короткий проміжок часу в країні. Доконечна відкритість цього традиційно потаємного процесу вказує на те, що сьогодні приховати "щось" стало набагато складніше, якщо це взагалі можливо. Таким чином, згадки про невідворотність такого публічного сценарію теж можуть стати потенційно сильнодіючими ліками від загострення приступів "харизми" в тих чи інших посадовців.

Слід зазначити, що крім системних, персональних та електоральних проблем усередині нинішньої екс-владної й уже екс-команди причиною кризи стали й своєрідні сильнодіючі каталізатори. Одним із них виявилась і ситуація навколо процесів реприватизації, насамперед Нікопольського заводу феросплавів, де різні політичні можновладці лобіювали полярні бізнес-інтереси, через що ці події вийшли на публічний рівень.

Невипадково Ющенко приділив у своєму виступі стільки уваги "останньому скандалу на НФЗ": адже "фінал історії якраз полягав не в тому, як із рук одної шайки підприємство передати державі, а вийшло, як з одної шайки передати другій шайці. І тому люди отримали право на протест. Переконаний, що прийшов момент, коли мої колеги втратили командний дух і віру...".

Цікавим питанням у нинішній ситуації є й те, чому "революційна ситуація" у верхах визрівала рівно дев’ять місяців, якщо всі знали про все - про "факти корупції" "лобіювання", "інтриги"? Чому ж ці проблеми не було вирішено заздалегідь - до лавини самостійних і примусових відставок?..

Снігова лавина...

Отже, минулого бурхливого тижня події розгорталися так: 3 вересня заяву про відставку з посади держсекретаря президентові України подав Олександр Зінченко. Того ж дня відставка була прийнята.

Відставка супроводжувалася резонансними публічними заявами екс-секретаря, суть яких зводилася до звинувачення найближчого оточення президента Ющенка в корупції. У зв’язку із цим екс-секретар запропонував Ющенку звільнити секретаря РНБО Петра Порошенка та першого помічника глави держави Олександра Третьякова. "Секретар РНБО Порошенко, Третьяков цинічно реалізують свій сценарій", - зазначив Зінченко. Він підкреслив, що корупція в оточенні президента й у владі є найбільшою небезпекою для країни.

Як одну з версій щодо причин цієї скандальної заяви було запущено коментарій про те, що такий сценарій був начебто заздалегідь підготовлений прем’єром Тимошенко. Зокрема, поширювалася така інформація, нібито Зінченко може посісти посаду керівника виборчого штабу Тимошенко. Дійсно, ще до заяви Зінченка подібну заяву зробив радник Тимошенко Бродський - він теж звинуватив президентське оточення в корупційних діях. Щоправда, претендентом на пост керівника майбутнього штабу прем’єра його чомусь не називали...

Після цих заяв прозвучали твердження, буцімто відставка Зінченка передує кадровим пертурбаціям у Кабміні. "Звільнення Зінченка означає перегляд цілого ряду домовленостей, досягнутих напередодні [президентських] виборів", - заявила радник Ющенка, депутат Верховної Ради із фракції "Наша Україна" Ксенія Ляпіна (5 вересня 2005, http://www.vedomosti.ru/). Вона прогнозувала, що найближчим часом можна очікувати нових кадрових перестановок у владній верхівці, в тому числі і в уряді.

7 вересня Ющенко призначив нового держсекретаря. Ним став Олег Рибачук, який обіймав в уряді Тимошенко посаду віце-прем'єр-міністра з європейської інтеграції. Того ж дня відбулася нарада за участю президента, нового держсекретаря Олега Рибачука, глави уряду Юлії Тимошенко і секретаря РНБОУ Петра Порошенка.

Ющенко заявив, що найближчим часом прийме низку важливих рішень, спрямованих на поліпшення роботи своєї команди. Він наголосив на необхідності забезпечення її злагодженої роботи та налагодження взаємодії між владними установами. Президент відзначив, що особистісні конфлікти між деякими членами команди призвели до серйозних політичних наслідків і "завдали серйозної шкоди не тільки репутації команди, а й іміджеві держави".

"Відповідальність за це лежить на кожному", - такого висновку дійшов Віктор Ющенко. "Досить з'ясовувати стосунки - треба працювати на країну", - підкреслив він.

Відтак було проведено низку довготривалих нарад, у результаті яких представники владної команди так і не дійшли кадрового і системного консенсусу.

8 вересня 2005 року Ющенко зробив публічну заяву, в якій повідомив, що відправляє й уряд, й секретаря РНБОУ у відставку, і розкрив причини кризи: "9 місяців тому я запропонував українському парламентові на посаду прем'єр-міністра Юлію Володимирівну Тимошенко, призначив секретарем РНБО Петра Олексійовича Порошенка, призначив державним секретарем Олександра Олексійовича Зінченка... Я знав, що між цими людьми існують певні непорозуміння. <…> Ці проблеми я сприймав як явище тимчасове... Переконаний, що ті повноваження, що сьогодні мав секретар РНБО, державний секретар, прем'єр-міністр, - це ті повноваження, що не мав до цього ніхто з аналогічних чиновників, починаючи від формування структури, формування апарата. Я не пригадую щоб жодна сторона після того, як була проведена величезна робота з формування основ діяльності того або іншого інституту, коли були підписані всі базові документи, я не пригадую, щоб хтось був незадоволений".

Президент зазначив, що став свідком того, як між цими структурами розпочалося "спочатку протистояння, потім серйозні конфлікти. Потім взаємні закулісні інтриги, що почали переходити вже на основи державної політики..."

Крім персональних і системних конфліктів у владному трикутнику, негативну роль, на думку Ющенка, відіграло й наближення чергової виборчої парламентської кампанії та зростаючі електоральні амбіції членів команди: "...почала відчуватися атмосфера виборчої кампанії... Один захотів на Київ іти, другий захотів на Київ, третій на Львів захотів іти, четвертий - зробити перестановку політичних сил, заманити в коаліцію на вибори інших партнерів... Одним словом, я став свідком того, що коли я проводжу нараду, довіра серед моїх партнерів нульова".

Серед іншого пролунало також звинувачення уряду в надмірному популізмі і власному піарі: "Життя без камер вони вже не уявляють. Хоча я завжди виступав і буду виступати за публічну роботу влади... Нам не треба країну втягувати в небезпечні обіцянки, у небезпечний популізм".

Слід зазначити, що існувало два так званих варіанти виходу з політичної кризи, або "кризи персональних відносин" усередині команди, як охарактеризував цей феномен сам Ющенко під час прес-конференції 8 вересня. Президент заявив, що не збирався відправляти у відставку прем'єра Тимошенко, але до цього його підштовхнула відмова когось із його партнерів від попередніх домовленостей.

"Учора день і ніч я присвятив тому, що якщо є можливість зберегти командний дух, залишитися разом, це була би краща відповідь. І така домовленість була прийнята. На жаль, за ніч вона була змінена. Не мною", - сказав Ющенко.

Однак ранком 8 вересня стало відомо, що подає у відставку і Микола Томенко (його заява була датована 7 вересня), який наполягає на наявності серйозних підстав для звинувачення оточення Ющенка в корумпованості. Він теж звинуватив Третьякова в інформаційному блокуванні президента та в закритті членам уряду доступу до нього. "Президент не знає, що відбувається в Україні, я в цьому абсолютно переконаний", - заявив Томенко.

Після реалізації "жорсткого варіанта" та оголошення про відставку уряду Ющенко призначив виконуючим обов'язки прем'єр-міністра України дніпропетровського губернатора Юрія Єханурова...

У дуже "сухому" залишку...

Президент відправив у відставку все своє оточення, проте деякі персоналії з уряду Тимошенко (з "команди Ющенка"), ймовірніше за все, вже незабаром повернуться до своїх урядових кабінетів. Пішовши на такий радикальний крок, Ющенко фактично позбувся саме прем’єра, робота якого, вірогідно, раптом перестала його задовольняти.

Адже невипадково в його зверненні прозвучала фраза про те, що його, як і 48 мільйонів українців, почала розчаровувати ситуація в країні. Заразом він позбувся в публічній владі й "важковиків" в особі Порошенка і тим самим опосередковано зняв із себе можливі звинувачення в потуранні корупції в своєму оточенні.

Щоправда, тут теж можливі подальші варіації, котрі, ймовірніше за все, стануть лейтмотивом "паралельного електорального курсу" виборчої кампанії Тимошенко, яка оголосила, що йде в доволі специфічну опозицію - не до Ющенка, якому все пробачає, але до його корупційного оточення.

У своїй заяві на телеканалі "Інтер" вона говорила про те, що колись її звільнив із посади віце-прем’єра не Кучма, але якраз його оточення, і що сьогодні відбулося щось подібне.

Отже, з огляду на те, що екс-прем’єр дозволяє собі проводити подібні паралелі, не виключено, що в ході електоральних перегонів буде експлуатуватися популярне серед деяких політичних сил під час останніх президентських виборів визначення "Ющенко - це Кучма-2" або прогнози стосовно того, що нинішній президент, мовляв, легко може перетворитися на копію свого попередника.

Як не прикро, але доводиться констатувати, що напередодні виборчої кампанії еліти "помаранчевої революції" мимоволі самознищили себе у владі. Видається логічним, якби Ющенко зняв лише тих посадовців, стосовно яких пролунали звинувачення в корупції, однак він обрав "нульовий варіант", що вказує на те, що він прагнув саме такого розвитку подій.

Завдяки цьому президент може отримати нового компромісного прем’єра, яким стане Єхануров, котрий учергове візьметься розгрібати урядові "стайні". Радикального публічного невдоволення Єхануров не викликає ні в кого, крім об’єднаних соціал-демократів в особі Шуфрича, який фактично заявив, що бути в новому уряді - це ганьба. Проте фракцію СДПУ(о), так само як і комуністів, ніхто не запрошував на нараду парламентських фракцій з президентом, яка відбулася 9 вересня.

Окрім цього, Ющенко отримав реальну можливість навести лад у власному президентському секретаріаті та зробити його більш дієвим і технологічним. Адже за часів головування Зінченка цей орган відчутно втратив і свій попередній вплив, і своє колишнє значення.

Новопризначений Рибачук є людиною, близькою до президента і рівновіддаленою від різних політичних сил, що робить його поки що ефективним і здатним до налагодження політичної комунікації. Показово, що попри численні анонси екс-віце-прем’єр з адміністративно-територіальної реформи Роман Безсмертний, якого Тимошенко звинуватила в продукуванні схеми її відставки, не був призначений на посаду керівника секретаріату.

Це може свідчити про те, що Ющенко вирішив не перетворювати свій секретаріат на ще один штаб партії "Народний союз Наша Україна", створенням якого займається Безсмертний. А можливо, відбулось усвідомлення того, що президент повинен відсторонитися від будь-якої однієї політичної сили як такої?

Тимошенко домоглася того, чого, ймовірно, й хотіла: вона знову опинилась у своїй опозиційній стихії. Стихії, з якої вона, як це не парадоксально, не виходила й перебуваючи на посаді прем'єра. Адже, за її словами, їй весь час заважали здійснювати реформи та виконувати обіцянки, які звучали на Майдані.

Заважав, зрозуміло, не так Ющенко, як його "корумповане оточення". Отже, тема боротьби з корупцією стане однією з провідних в електоральній риториці екс-прем'єрки, яка цілком спроможна перемогти на парламентських виборах і знову посісти посаду глави уряду, адже вона йде з влади для того, щоб повернутись у владу. Більше того, політреформа, яка вже не за горами, надасть їй у разі перемоги доволі вагомі повноваження.

Набагато більші за нинішні прем’єрські. Невипадково в ці гарячі кризові дні з табору Тимошенко вже пролунали заяви стосовно того, що "оточення Ющенка планує згорнути політичну реформу, але їм це не вдасться". Питанням із багатьма невідомими залишаються майбутні політичні союзники Тимошенко.

Хочеться сподіватися, що у вітчизняній версії політичного мистецтва, в якому, як відомо, немає нічого неможливого, не буде перейдено ту само моральну межу, про яку сьогодні так багато говорять, а власне, що ті, проти кого виступав Майдан, не стануть ситуативними тактичними партнерами помаранчевих переможців. В іншому випадку це остаточно дискредитує вже звичні політичні апеляції до моральності.

Отже, країна нарешті отримає свою "конструктивну", дієву опозицію, місце якої впродовж багатьох місяців залишалося вакантним. А опозиція - це дуже сильні ліки для влади і необхідна для суспільства складова. Що не робиться - робиться на краще...

Новому главі уряду, яким, скоріше за все, стане Єхануров, важко позаздрити. Адже на нього чекають надзвичайно складний бюджетний процес, чергова посівна, зростання рівня інфляції, парламентські вибори і традиційно кризова для ПЕК банальна українська зима.

Щоправда, до цих важких випробувань Єханурову ще належить пройти затвердження в парламенті та домовитися з різними політичними силами, узгодити склад уряду, в якому відтепер, судячи зі слів в.о. прем’єра, провідну роль відіграватиме не політична належність, але виключно особистий професіоналізм.

Отже, сталося те, що сталося. Політична криза, в якій сьогодні перебуває країна, ще до кінця не розв’язана, тож далі буде...

Юлія Кисельова, аналітик Українського незалежного центру політичних досліджень