Звіт 2 у справі Гонгадзе: Замовники уникають покарання

Мета цього другого звіту по справі Гонгадзе, що виконали Міжнародна федерація журналістів, Інститут масової інформації (Київ), Фундація Гонгадзе та Національна спілка журналістів Британії та Ірландії – поновити наш перший звіт, оприлюднений у січні 2005 року (1).

Цей звіт є оглядом того, як просувалося розслідування справи у період від січня до серпня 2005 року.

Наш головний висновок, викладений у минулому розділі, є таким: розслідування подій, пов’язаних із наказом вбити Гонгадзе, зазнало важливих невдач. Прогрес було зроблено у притягненні до суду офіцерів МВС, які як-то стверджується, брали участь у викраденні Гонгадзе і були присутні при його вбивстві. Проте, очевидними та численними є факти, що доводять неспроможність розслідування встановити зв’язок між безпосередніми виконавцями і тими, хто замовляв злочин.

Вірогідніше за все, таку неможливість довести факт замовлення можна пояснити тим, що відбувається постійне політичне втручання, а також чиниться спротив подальшому розвиткові розслідування. Вищі політики публічно стверджували, ніби слідчі знають, хто замовив вбивство Гонгадзе, але подробиць оприлюднено не було. Це залишило враження, що такі заяви були частиною "ПР менеджменту" розслідування, - частиною свідомої кампанії, спрямованої на те, щоб відвернути увагу слідства та суспільства від замовників.

Наша найбільша стурбованість пов’язана із справою генерала Олексія Пукача, якого ГПУ назвала ватажком банди, що вбила Гонгадзе. Виявляється, що у червні цього року витік інформації з ГПУ дозволив Пукачу уникнути затримання службами безпеки у Ізраїлі; цей витік, схоже, дозволив втекти особі, що пов’язувала безпосередніх виконавців вбивства з тими, хто віддав такий наказ, і виявляється, що цей витік інформації не було розслідувано; обставини попереднього звільнення Пукача з-під варти в листопаді 2003 року і можлива кримінальна відповідальність тих, хто звільняв його, схоже, не були розслідуваними.

Недбальство ГПУ та інших установ відносно смерті у березні цього року іншої особи, котра, імовірно, пов’язує виконавців із замовниками вбивства, колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, також заслуговує на увагу. У контексті названих недоліків слідства неспроможність Генерального прокурора і інших органів влади вирішити проблеми, пов’язані з залученням "плівок Мельниченка" як елементів доказів у суді, вимагає окремої уваги.

Вірогідність того, що постійне політичне втручання і тиск відіграли свою роль у формуванні згаданих негативних тенденцій, підсилюється відсутністю будь-якого підзвітного суспільству розслідування того, як велася справа у ГПУ з 2000 по 2004 рік. Таке внутрішнє службове розслідування в Генеральній прокуратурі України, без сумніву, додало інформації про форми й методи політичного втручання на той період. Подальшою непрямою ознакою політичного втручання є неодноразове рішення парламенту не заслуховувати звіт спеціальної парламентської слідчої комісії по справі.

Обсяг даного звіту

Наш перший звіт досліджував причини неспроможності слідства у справі Гонгадзе за чотири роки після зникнення Гонгадзе 16 вересня 2000 року. Наше розслідування, згідно з нашими власними словами, полягало не в тому, щоб "розпочати будь яке судове розслідування обставин вбивства. Скоріше, мета була в тому, аби дослідити, чи розслідування проводилося належним чином, і якщо ні, то чому". Ми включили у тему нашого розслідування "політичні і соціальні обставини вбивства; політичні і соціальні фактори, які зашкодили повному розслідуванню; реакцію відповідних державних установ і громадського суспільства на справу і їх роль у просуненні вперед і перешкоджанні розслідуванню; також ми довели слабкість правової та політичної систем, які виявила ця справа" (2).

У нашому першому звіті, котрий було оприлюднено через декілька тижнів після президентських виборів та Помаранчевої революції, було зроблено висновок, що справа Гонгадзе є лакмусовим папірцем для демократії в Україні, і що вона має однозначно важливі наслідки для громадського суспільства на міжнародному рівні. Ми стверджували, що слідчі органи "навмисно завдавали перешкод та заплутували слідство упродовж тривалого часу", і що така злива невірних або/та суперечливих публічних заяв стосовно справи вказував на "ще більш широку політичну змову з-поміж українських можновладців з метою перешкодити і відвернути слідство з вірного шляху".

Після повторного призначення Святослава Піскуна на посаді Генерального прокурора у грудні 2004 року ми вітали його готовність визнати зв’язок між стеженням за Гонгадзе з боку офіцерів МВС і його вбивством. Ми тоді відзначили небажання пана Піскуна залучити "плівки Мельниченка" до слідства; ми стверджували, що "це питання мусить розслідуватися разом із питанням можливої причетності вищих політиків до справи" і що, "будь-яка спроба порушити зв’язок між оцими двома ланками розслідування стане кроком назад". Даний звіт приходить до висновку, що у багатьох відношеннях цей зв’язок був порушений.

Даний звіт, зважаючи на закритість багатьох джерел, було складено лише на підставі (і) інформації, що є доступною для громадськості (зокрема, ми спираємось на повідомлення українських ЗМІ, які ми відстежували власними силами, та моніторинг Бі-бі-сі), і (іі) даними Інституту масової інформації, однієї з організації-ініціаторів цього розслідування.

1. Підготовка судового процесу над особами, яких звинувачують у викраденні

8 серпня Генеральна прокуратура України (ГПУ) оголосила, що кримінальну справу проти Валерія Костенка, Миколи Протасова та Олександра Поповича завершено як частину справи навмисного вбивства Гонгадзе. Тепер справу передадуть до суду. Докладний звіт про те, як було скоєно вбивство, на підставі заяв звинувачуваних та свідків, був наданий у декількох інтерв’ю Віктором Шокіним, заступником генерального прокурора.

Згідно з Шокіним, Гонгадзе викрала група чинних на той час офіцерів міністерства внутрішніх справ (тобто міліціонерів), яких очолював Пукач, серед них були і ті троє офіцерів, прізвища яких згадували вище. Гонгадзе відвезли до Білоцерківського району, де його били і потім сам Пукач задушив його паском, що належав журналісту. Пукач і друга група осіб нібито потім перевезла тіло Гонгадзе до Таращі, де його знайшли (4).

ГПУ також стверджувала, що поки справа проти усіх трьох звинувачуваних розглядатиметься у суді, розслідування інших аспектів справи триватиме, включно з розшуком Пукача і "встановленням організаторів вбивства і тих, хто його замовив". Генеральний прокурор, пан Святослав Піскун, заявив тоді, що Пукач "може бути засуджений навіть за умови його відсутності у суді, якщо його не буде знайдено, - адже його причетність до злочину доведена" (5).

Проте Мирослава Гонгадзе, вдова Георгія, та Леся Гонгадзе, його мати, заявили, що надто рано передавати справу до суду, враховуючи, що головний підозрюваний на волі, і те, що не має прогресу у розслідуванні справи стосовно тих, хто замовляв убивство. Мирослава Гонгадзе заявила в телевізійному інтерв’ю: "Коли я була у Києві (у квітні) Генеральний прокурор Піскун погодився зі мною, що справу не слід передавати до суду, поки не буде чітко встановлено і безпосередніх вбивць, і замовників. Тепер (...) він відійшов від своєї позиції"(6).

Вочевидь, українська влада має політичні причини передати справу якнайшвидше до суду. Наприклад, Петро Порошенко, колишній секретар СНБО і один з головних радників Ющенка, заявив у своєму інтерв’ю, що поки дослідження про недоліки під час перших років слідства триватиме (див. розділ 6 нижче), важливо передати справу до суду швидше, - з тим, щоби президент міг показати, що він дотримується свого слова.

Порошенко сказав: "Президент був проінформований, і я був присутній при цьому, є зізнання безпосередніх вбивць. І цього достатньо, я впевнений, щоби передати справу до суду. Я впевнений, що вони вбивці". На питання, чи процес над безпосередніми виконавцями відкладатиме справу проти замовників на далеке майбутнє, Порошенко заперечив такий розвиток подій і сказав: "Вбивць найшли та встановили! Очікувати на Пукача, Кравченка і високих осіб, хто віддавав накази? Я не виключаю можливості, що такі існують, але суспільство має знати, що вбивці Гонгадзе на лаві звинувачених і засуджені судом... І вбивство журналіста – справа, за яку в Україні відповідають перед судом" (7).

Враховуючи увесь комплекс обставин, що викладені нижче, і неспроможність ГПУ забезпечити прогрес розслідування щодо замовників злочину, ми притягуємо увагу комісії з юридичних справ Ради Європи зокрема та громадського суспільства взагалі до небезпеки процесу над безпосередніми виконавцями, який може бути використано для затягування пошуку замовників вбивства на нескінченний строк, і ми підкреслюємо, що ця небезпека є реальною.

2. Відсутність прогресу у розслідуванні щодо замовників

2. (а) Головні питання

ГПУ дійшла висновку, що Гонгадзе вбила група посадовців МВС, яку очолював Пукач. Загально визнано, – і ГПУ і іншими слідчими органами, як нам відомо, - що ця група входила до більш численної команди, яка стежила за Гонгадзе до дня, коли він загинув, і що насправді усередині міністерства внутрішніх прав організовано широко розповсюджену систему стежки та залякування. (Значна кількість інформації та припущень щодо цієї системи обговорювалося у суспільстві вже тривалий час, і також щодо зв’язку між цим убивством та справою перевертнів, групи вбивць, до якої входили головним чином колишні офіцери, і яка була передана до суду генпрокуратурою у січні цього року).

Тем не менш, існує декілька відправних точок для започаткування розслідування про замовників вбивства Гонгадзе. Розслідування щодо кожного з них було досі незначним, якщо судити за наявною інформацією, яку викладено нижче:

- Генерал Пукач сам зник, хоча слідчі органи знали про місце його перебування у червні. Див. (b) нижче.

- Колишній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко помер за дивних обставин у березні. Порушення норм, у яких звинуватили ГПУ при розслідуванні обставин його смерті, не стало предметом окремого внутрішнього службового впровадження. Кравченко, чий голос був записаний на "плівках Мельниченко", - коли він запевняє президента Кучму та інших, що він розбереться з Гонгадзе, - за словами колишнього голови СБУ Олександра Турчинова був "одним з головних підозрюваних" у справі. Можливо, коли розмова була записана на плівку, Кравченко надав наказ офіцерам МВС, включно з Пукачем, відносно Гонгадзе. (Див. (с) нижче).

- Колишній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко заявив у лютому, що міністерство розпочало нове розслідування щодо стеження за Гонгадзе, а також про правовий статус цього стеження, якщо такий був. Він заявив, що свідки з його міністерства, котрі не були безпосередньо причетними до вбивства Гонгадзе, отримають недоторканість в обмін на інформацію.

У середині березня Луценко прокоментував у телеінтерв’ю, що "на додаток до виконавців та організаторів вбивства журналіста, багато інших осіб знали про це, особливо ті, хто контактував з генеральним прокурором з приводу стеження за Георгієм Гонгадзе. Через тиждень після оголошення люди почали підходити до мене", включаючи офіцера у відставці, який надав письмовий план викрадення Гонгадзе (9). Ясно, що розслідування могло допомогти встановити природу структури замовників, до якої входив Пукач. Але п’ять місяців після того, як пан Луценко повідомив цю інформацію, жодної публічної заяви не було зроблено про подальше розслідування за цими свідченнями.

- Інших вищих офіцерів міністерства та офіцерів у відставці, яких публічно підозрювали в причетності до системи стеження, не було допитано. (Див. 2 (d) нижче).

- Розслідування "плівок Мельниченка" та перемови з майором Мельниченко про надання оригіналів, здається, заходить у глухий кут. І хоча слідчі органи погоджуються, що матеріали, які отримали з копій плівок, можуть використовуватися як непрямі докази, пан Піскун заявив у прямому ефірі 5 каналу 9 вересня 2005 року, що він лише домовляється з Міністерством юстиції США про те, як і де допитати майора. З цього випливає, що нічого конкретного в цьому напрямку досі не зроблено. Поза тим, окрім убивства Гонгадзе, є інші злочини, відносно яких плівки надають побічні докази (наприклад, замах на життя помічника народного депутата, інші злочинні напади на політичних опонентів команди Кучми). Проте, жодна така справа не стала предметом вдалого кримінального розслідування. Див. Розділ 3 нижче.

Брак прогресу по цих питаннях викликає ще більшу занепокоєність через невизначеність публічних заяв з ГПУ і з інших слідчих органів про замовників вбивства. 2 березня генеральний прокурор Піскун заявив на прес-конференції, що він знає, хто організував вбивство, проте імена не будуть оприлюднені, поки не буде висунуто звинувачень" (10).

20 квітня на зустрічі з Мирославою Гонгадзе президент Ющенко сказав, що прізвища замовників відомі(11). 14 травня міністр внутрішніх справ Луценко підкреслив, що "в справі (Гонгадзе) є дуже багато свідків", дехто у парламенті, дехто з офіцерів правоохоронних органів у відставці, тощо (див. також розділ 3 (с) нижче). (12). 9 червня генеральний прокурор Піскун повторив у телеінтерв’ю, що Пукач виконував "накази зверху"(13). 19 червня заступник прокурора Шокін заявив у телеінтерв’ю, що розслідування вбивства "наближалося до свого логічного завершення що стосується і організаторів і тих, хто замовив злочин" (14) – проте знов таки без жодних подробиць не повідомляли.

Існує серйозна занепокоєність через те, що не дивлячись на численні заяви, мовляв, інформація про засіб, у який Пукач отримав наказ убити Гонгадзе, доступна, навіть невеличка кількість детальної інформації не була оприлюдненою. Завершення досудового слідства проти Костенко, Протасова та Поповича також не прояснило ситуацію.

2. (b) Справа генерала Пукача

Генерал Пукач, колишній голова зовнішнього спостереження та розслідувань у міністерстві внутрішніх справ, був першим арештованим у зв’язку з розслідуванням Генпрокуратурою справи Гонгадзе. Його арештували 23 жовтня 2003 року і проти нього висунули звинувачення у знищенні документів, які свідчили про факт стеження за Гонгадзе. Цей арешт під час першого періоду Піскуна на посаді Генпрокурора був розцінений як важливий прорив у розслідуванні справи Гонгадзе.

Шість днів потому, 29 жовтня 2003 року, президент Леонід Кучма відправив у відставку Святослава Піскуна, - у відповідь на вимогу президентського Координаційного комітету з боротьби з організованою злочинністю та корупцією. 5 листопада 2003 року Пукача звільнили з під-варти на підставі рішення Апеляційного київського суду. Його адвокати підтвердили тоді, що його справа була пов’язана із справою Гонгадзе, і що він знищив відповідні документи (15). 18 листопада 2003 року Геннадій Васильєв був призначений Генеральним прокурором, він закрив справу проти Пукача і заявив, що не має "підозрюваних" у справі Гонгадзе, і що розслідування починається з самого початку (16).

Пан Піскун був поновлений на посаді Генерального прокурора 10 грудня 2004 року через суд. Це трапилося у розпалі Помаранчевої революції і кілька днів після того, як Кучма і нинішній президент Ющенко погодилися на Конституційну угоду. 14 січня цього року ГПУ знову відкрила справу проти Пукача, проте тим часом він уже зник (17). Після арешту Костенко, Протасова та Поповича (усі вони давали свідчення про причетність Пукача до вбивства), і смерті Кравченка (який був вищим за рангом над Пукачем у МВС), ніхто більше не намагався спростувати провідну роль Олексія Пукача, очевидну від його минулого арешту. 15 березня міністр внутрішніх справ Луценко публічно закликав Пукача здатися, адже життя його у небезпеці (18).

У червні цього року Пукач, імовірно, уникнув арешту в результаті інтриг, які за висновками деяких спостерігачів, схоже, велися у самій ГПУ. 23 червня українська газета "Сегодня", цитуючи не уточнені джерела, повідомила, що Пукач перебував у Ізраїлі, і за ним велося стеження з боку ізраїльських правоохоронних органів, які працюють у співпраці з українськими колегами. Ізраїльська поліція та органи правосуддя, до яких звернулися інші журналісти, наполегливо відкидали це. Того ж ранку президент Ющенко підтвердив журналістам, що "слідчі органи працюють над цією інформацією вже близько чотирьох днів". Але ніхто не затримав Пукача. Кілька днів потому, німецькі ЗМІ, посилаючись на джерела у ізраїльському міністерстві іноземних справ, повідомили, що Пукач дійсно знаходився у Ізраїлі, і що влада сподівалася затримати його (19). На час написання цього звіту, тобто на початку вересня, Пукач затриманий не був.

Два дні після повідомлення у часописі "Сегодня" про місце знаходження Пукача, "Дзеркало тижня", поважний аналітичний тижневик, вийшов із докладним репортажем про подію, в якому стверджувалося, що особи в ГПУ, включаючи заступника генпрокурора Віктора Шокіна, здіяли таким чином, аби публічно були надані сигнали, які б вказували, що ізраїльско-українське розслідування просунулося, і це дозволило Пукачу виграти час і втекти від слідства. "Дзеркало тижня" повідомило, що 22 червня відбулася зустріч між представниками ГПУ, СБУ і іншими слідчими органами, і після цього мав місце витік інформації до газети "Сегодня".

І 23 червня, поки ізраїльські слідчі і їх колеги з СБУ, яким було відоме місце перебування Пукача, але які очікували на результат різних правових процедур, необхідних для отримання санкції на екстрадицію Пукача до України, безнадійно намагалися виправити шкоду, інформація була надана через президента Ющенко, який послухав своїх радників і підтвердив, що така операція дійсно відбувається. Згідно з "Дзеркалом тижня", інформація могла походити від заступника прокурора Шокіна через секретаря РНБО Порошенко до Ющенко. "Дзеркало тижня" прокоментувало це: "Усе це виглядає професійно і недобре тхне" (20).

Є дві групи досить гострих питань про справу Пукача, відповідь на які може дати цінну інформацію про можливе навмисне перешкоджання розслідування справи Гонгадзе. Така інформація могла б пролити світло також на те, як убивство було замовлено.

По-перше, які дії було вжито, - або буде вжито - у ГПУ для розслідування факту витоку інформації, - витоку, котрий дозволив вправно просаботувати розслідування СБУ і їх ізраїльських колег. ("Дзеркало тижня" поставило відповідне питання: "Професійна робота журналіста "Сегодня", чия мета була найти та надрукувати сенсацію, стала можливою через службовий злочин когось у ГПУ, або когось, хто взяв участь у цій зустрічі (різних органів по справі Пукача). Цікаво подивитися, чи врешті решт цього разу СБУ порушуватиме кримінальну справу за статтею 378 Кримінального Кодексу (від штрафу до трьох років) і примусить відповісти перед судом особу, яка видала інформацію журналісту? Напевне ж особистість високопосадовця, котрий проінформував журналіста, відома".)

По-друге, яку дію було вжито, або буде вжито ГПУ, щоб розслідувати механізм, за допомогою якого Пукача звільнили з-під варти у жовтні 2003 року? У контексті (і) успішної апеляції Генерального прокурора Піскуна проти свого звільнення з посади президентом Кучмою, (іі), а також враховуючи обставини, через які звільнення виглядало прямим наслідком арешту Пукача, та інформацію про вирішальну роль Пукача в організації вбивства Гонгадзе(ііі), які дії було вжито, щоб розслідувати підґрунтя звільнення? Зокрема, чи була досліджена роль того рішення президентської особливої комісії, котре зініціювало відставку Ген прокурора, а пізніше було скасовано?

Попри очевидну логічність цих питань і їх значення для того, щоб дізнатись, як було надано наказ убити Гонгадзе, ГПУ і українська влада, як ми змогли встановити, утримувалася від будь-якого їх розгляду. Ми рекомендуємо комітету з юридичних справ Ради Європи та громадському суспільству розглянути ці питання.

2. (с) Інші офіцери МВС

Враховуючи зв’язок між вбивством Гонгадзе і широкообсяжною системою спостереження, що велося офіцерами МВС, стає очевидним, що розслідування про те, як велося спостереження, може прояснити засіб, у який були надані накази про вбивство. 1 березня, після того, як президент Ющенко оголосив, що справу Гонгадзе "розкрито" (див. розділ 4 нижче), Інтернет газета, яку заснував Гонгадзе, "Українська Правда", надрукувала редакторську статтю, в якій висловила скептицизм, заявивши, що розслідування дійшло свого кінця надто легко.

"УП" нагадала читачам про офіцерів МВС високого рангу, які були причетні до операцій стеження, і чиї прізвища стали відомі громадськості у 2003- 2004 роках. Автор казав: "Ми знаємо, хто володіє інформацією по справі Гонгадзе: полковники Бердак і Сидоренко, які безпосередньо курирували операцію стеження за Гонгадзе, генерали Гапон, Пукач і Пріліпко" (21). 14 травня міністр внутрішніх справ Луценко визнав важливим поставити питання особам, пов’язаним з замовленням злочину, котрі працюють як у МВС, так і в інших державних установах.

Зокрема, він сказав у інтерв’ю газеті: "Я хочу сказати скептикам, які підтримують ідею, що смерть Юрія Кравченка порвала нитку, котра могла привести до замовників злочину, що дуже багато свідків по справі ще живі. Дехто з них зараз - у Верховній Раді. Це люди, які займали на той час високі посади у правоохоронних органах. Дехто з них зараз у відставці. Для того, щоб відновити нитку, що приведе до замовників, - є достатньо свідків" (22).

Питання, що має відношення – розслідування у справі банди "перевертнів". У нашому попередньому звіті ми посилалися на справу Ігоря Гончарова, члена банди перевертнів, якого, схоже, було вбито в камері минулого року, і який залишив значну кількість викладених письмово свідчень про діяльність "перевертнів" і їх можливе відношення до справи Гонгадзе.

Тоді як розслідування обставин смерті Гончарова могло більше прояснити справу Гонгадзе, нам невідомо, чи справа просунулася в цьому відношенні. З іншого боку, справа проти членів банди відносно інших вбивств зараз передається до суду. 28 лютого цього року трапився невдалий напад з гранатою на Юрія Несторова - члена банди, якого міліція охороняє як свідка. Такий напад, можливо, мав на меті залякати іншого свідка з-поміж працівників МВС, який міг би розповісти про замовників.

Генпрокурор Піскун публічно дав зрозуміти, що група, яка має відношення до банди (перевертнів-2) продовжує діяти, а Олександр Жир, колишній голова парламентської комісії по справі Гонгадзе, надав свій коментар, сказавши, що активне розслідування нападу на Нестерова могло б розкрити інформацію про це. (23). Проте нам не відомо, чи просунулося розслідування по цієї справі також.

На відміну від величезної кількості публічних заяв, де надаються подробиці найближчого судового процесу над Костенко, Протасовим та Поповичем, не має повідомлень ГПУ про будь який прогрес у розслідуванні цього ланцюга замовлень.

2. (d) Смерть колишнього міністра внутрішніх справ Кравченка

Колишній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко був очевидною відправною точкою для розслідування зв’язків між розмовами у кабінеті президента Кучми про те, що потрібно "розібратися" з Гонгадзе, які можна почути на "плівках Мельниченка", і діяльністю усередині МВС. Кравченко брав участь у розмовах, і в його повноваження входило надавати накази офіцерам МВС, включно з Пукачем.

3 березня, після заяви президента Ющенка про те, що справу Гонгадзе "розкрито", Генеральний прокурор Піскун дав прес-конференцію, де заявив, що знає, хто віддав "кримінальний наказ" Пукачу скоїти вбивство, але він не може назвати цю сторону. Він продовжував і далі прямо сказав відносно Кравченко: "Ми запросили його до Генеральної прокуратури у п’ятницю о десятій ранку для надання свідчень" (24). 4 березня, наступного дня, тіло Кравченка знайшли на його дачі, він мав два вогнестрільних поранення, один у підборіддя, інше - у скроню.

Він був вдягнутий у спортивні штани, і у записці родині, яку знайшли у нього за поясом, було сказано, що він не винний у противоправних діях, і що він "став жертвою політичних інтриг президента Кучми і його оточення" (25). Голова СБУ Олександр Турчинов і інші вищі посадовці заявили, що наявні докази свідчать про те, що Кравченко здійснив самогубство. ГПУ також розцінює його смерть як самогубство, хоча і відкрило справу за фактом вбивства. Міністр внутрішніх справ Луценко публічно заявив: "В мене є сумніви щодо самогубства, але не більше того"(26).

Два питання, які мають відношення до справи Гонгадзе, виникають у зв’язку з смертю Кравченка. Перше: рішення Генерального прокурора Піскуна викликати Кравченко на допит через ЗМІ а не затримати його згідно з звичайною процедурою – рішення, яке він публічно рішуче відстоював (27) – не стало предметом розслідування жодним державним органом. Також не було прийнято рішення затримати Кравченко з метою захистити як свідка. Голова СБУ Турчинов припустив у інтерв’ю газеті, що питання затримання Кравченка розглядали, але відхилили. На питання, чи заява Піскуна не була тиском на Кравченко, Турчинов відповів: "Ви знаєте, єдиний засіб запобігти самогубству було б заарештувати його.

Ми розглянули такий варіант, який би абсолютно точно врятував би його від смерті. Але Генеральна прокуратура не знайшла підстав для того, щоб діяти таким чином. Служба безпеки не дозволила б Кравченку зникнути у невідомому напрямку. Але було неможливо завадити йому вчинити самогубство, або зупинити руку Кравченко, коли він взяв зброю". (28)((Виділення додали)). Очевидно, необхідно було б проаналізувати рішення ГПУ, яким Кравченко запросили на бесіду не лише публічно, але провокаційно. Інакше залишатиметься підозра, що у розслідуванні справи Гонгадзе убрали одного з найважливіших свідків через помилку Генерального прокурора (29). Це підриватиме і далі довіру до слідства ГПУ.

Друге питання. Поки ГПУ не закриє справу про смерть Кравченка, це зберігатиме право принаймні припускати, що ще одного ключового свідка у справі Гонгадзе вбили, щоб він нічого не сказав. У цьому контексті важко уявити, як ГПУ може заявляти, що справу Гонгадзе можна скоро закрити повністю.

3. Невирішені питання навколо "плівок Мельниченка"

3. (а) Неспроможність встановити контакт з Мельниченко

"Плівки Мельниченка" надають докази, достатні за відсутності спростування (prima facie), що Кучма, Кравченко і інші вищі посадові особи, включаючи Володимира Литвина і Леоніда Деркача, обговорювали, як заподіяти шкоди Гонгадзе за декілька днів до його смерті. В нашому попередньому звіті ми висловлювали занепокоєння, що через чотири роки після смерті Гонгадзе ГПУ і інші слідчі структури відмовилися розглянути матеріали з плівок. Тож ми стверджуємо, що жодне розслідування не може вважатися повним без того, щоб подібний матеріал не був врахований.

Очевидно, що до Помаранчевої революції відсутність політичної волі української влади була головною перешкодою будь-якого розслідування по плівках. Неспроможність генпрокурорів, що вступали на посаду один за одним (Потебенько, Піскун і Васильєв), у дослідженні плівок не наражалася на політичний спротив з боку влади. Після Помаранчевої революції, тобто за часів другого мандату Піскуна на посаді Генпрокурора, починаючи з 10 грудня 2004 року, плівки були визнані законним суб’єктом розслідування і політиками, і ГПУ.

Але ГПУ не спромоглася подолати перешкоди, щоби отримати оригінали записів та домогтися, щоб майор Мельниченко сам дав свідчення. Проте, і експертиза, і свідчення необхідні, якщо плівки використовуватимуться як непрямі докази у українських судах. Інертність ГПУ в цьому питанні наклалася на небажання самого Мельниченка співпрацювати з Пискуном.

Незважаючи на наявну важливість "плівок Мельниченка", упродовж перших своїх місяців у ГПУ генеральний прокурор Піскун сам обмежив себе, виклавши публічно умови, які мав виконати Мельниченко, та поскаржившись на небажання Мельниченка співпрацювати з ним. Небажання Піскуна спрацюватися з Мельниченко може бути підсумоване наступним чином. 18 лютого 2005 року, два місяці після свого призначення, Піскун сказав, що ГПУ має намір зробити експертну експертизу плівок.

Це виявилося схожим на попередні заяви, які були зроблені з цією ж метою під час його попереднього терміну на посаді Генерального прокурора. Оскільки, імовірно, самі оригінали мав у своєму розпорядженні Микола Мельниченко, а наявні копії вже подавалися численним експертам для експертиз, як це обговорювалося у попередньому звіті. 25 лютого, після того, як лідер Соціалістичної партії Олександр Мороз звернувся з вимогою відставки Піскуна у разі, якщо той не буде спроможним долучити плівки до справи Гонгадзе, Піскун відповів, що він долучить записи, але за умови, що Мельниченко надасть йому оригінали.

Лише 2 березня 2005 року, після того, як Ющенко заявив, що справу "розкрито", Піскун запросив публічно Мельниченка повернутися до України. 5 квітня 2005 року Піскун заявив у газетному інтерв’ю, що він намагався зустрітися з Мельниченко, але той змінював умови зустрічі. Він також повідомив, що "побоюється", чи правдою є сам факт записів Мельниченком розмов у кабінеті Кучми зовсім (30).

Сім місяців після свого другого призначення, чотири місяці після того, як президент Ющенко оголосив про "розкриття" справи Гонгадзе, три місяці по тому, як доповідач по справі Гонгадзе у Раді Європи Сабіна Лойтхойзер-Шнарренберг закликала ГПУ зробити судову експертизу плівок у США Піскун нарешті виїхав до Сполучених Штатів, де Мельниченку надали політичний притулок. Йому не вдалося зустрітися з Мельниченком, і він миттєво поїхав з Америки, - ще до зустрічі, про яку вже нібито було домовлено.

Але він дійшов домовленості з Міністерством юстиції США про те, що американські слідчі візьмуть свідчення у Мельниченко, і що міністерство юстиції зберігатимете оригінали плівок і обладнання, за допомогою якого було зроблено записи. 25 серпня було офіційно повідомлено Генпрокуратурою, ніби Мельниченко навіть відповів на 86 питань, які американські слідчі поставили йому від імені ГПУ. Проте, Державний департамент США спростував цей факт допиту колишнього майора президентської охорони (31).

Поки ми сподіваємося на те, що цей контакт з майором Мельниченком, - запізнений та через третю особу, - призведе до того, що інформацію з записів таки буде використано в , українських судах, ми привертаємо увагу до очевидної імовірності спроб дискредитації цієї інформації, яку в той чи інший спосіб може бути названо не придатною для використовування.

По-перше, насправді є цілком можливим, що майор Мельниченко не зробив "записи Мельниченко" самостійно. Наприклад, його друг та на певний час помічник Олександр Литвиненко заявив у інтерв’ю 1 квітня, що Мельниченко працював у складі команди під контролем Євгена Марчука, колишнього міністра оборони (32). Якщо така команда існувала, це, вірогідно, ускладнить українським судам завдання взяти до уваги факти з плівок Мельниченка як докази через питання автентичності запису.

По-друге, упродовж минулого року майор Мельниченко зробив кілька публічних і часто суперечливих заяв про зміст плівок, свої мотиви та свої власні дії. Через такі заяви він сам брав участь у різних політичних дебатах навколо плівок. Суперечливість сказаного ним може підірвати довіру до нього як до свідка.

По-третє, до аналогічної втрати довіри можуть спричинити повідомлення про те, ніби Мельниченко отримав велику суму грошей від партнерів колишнього президента Кучми у ході переговорів (зрештою невдалих), щоб забезпечити його мовчання (33).

3. (b) Використання побічних доказів, що можна отримати з плівок

Не дивлячись на вищезгадані проблеми використання "плівок Мельниченка" як непрямого доказу, існують реальні підстави для того, щоб таки використовувати їх як побічні докази на користь розслідування. Колишній міністр внутрішніх справ Луценко вказував на це, коли казав, що, хто б не робив записи, "це нічого не змінює у кримінальних розмовах, які велися у кабінеті", і з цієї причини вони мають бути приєднані до матеріалів розслідування Гонгадзе (34).

Як ми згадували у нашому попередньому звіті, метод порівняння розмов на плівках, на яких обговорювалися кримінальні дії, і виконання цих злочинів приблизно у той самий час, може допомогти встановити їх автентичність, і насправді розкрити ці злочини. У нашому попередньому звіті ми згадували напад на канал телебачення СТБ у 1999 році, напад на депутата парламенту Олександра Єльяшкевича 8 лютого 2000 року і викрадення Олеся Подольского 9 червня (35). Проте нам невідомо, чи стався будь який прогрес у розслідуванні цих злочинів, або чи були допитані стосовно цього особи, чиї голоси записані на відповідних плівках. Ясно, такі дії допомогли б розслідуванню про замовлення вбивства Гонгадзе.

Ми привертаємо увагу доповідача Ради Європи по справі, а також увагу громадськості до важливого значення непрямих доказів, які можна дістати з плівок, і до небажання слідства порівнювати інформацію з записів з реальними фактами, що сталися тоді.

Колишній президент Леонід Кучма, нинішній спікер парламенту Володимир Литвин і колишній міністр оборони Леонід Деркач, - усі вони записані на "плівках Мельниченка". Згідно цієї версії, вони обговорювали, як заподіяти шкоду Гонгадзе, і буцімто вже були допитані ГПУ по цієї справі (36). Не було дозволено доступу до жодної інформації щодо того, якої лінії дотримувалося слідство. Проте, якщо всі решта фактів з записів ГПУ, схоже, не досліджувалися, важко повірити, що ці допити могли бути насправді повноцінними.

4. "ПР менеджмент" розслідування

У нашому попередньому звіті ми привертали увагу до "цинічної маніпуляції громадською думкою в Україні та на міжнародному рівні" з боку ГПУ і вищих посадовців. Упродовж періоду, який досліджується в цьому звіті, політичний контекст змінився. Коли заяви президента Кучми по справі Гонгадзе були нечастими та млявими, після Помаранчевої революції президент Ющенко не раз висловлювався про справу і казав, що її розкриття - справа "честі" його самого та цілої нації.

Незважаючи на це, ми стверджуємо, що відбувався значний "піар менеджмент" цього розслідування, який перебільшував справжні успіхи. Зокрема, ми стурбовані тим, що процес над Костенко, Протасовим та Поповичем представлений як значне досягнення та виокремлений в окреме судове провадження, тоді як пошук замовників – частина слідства, де прогресу не помітно зовсім. Цей пошук ускладнився через загибель одного з ключових свідків та зникнення іншого, до того неспроможність дотримуватися багатьох головних ліній слідства гальмуватиме справу.

Найпроблематичніша заява, яку було зроблено у період, який ми висвітлюємо в цьому звіті, - це твердження президента Ющенка на брифінгу 1 березня: "Є підстави вважати, що справу розкрито" (37). Це широко розкритикували Мирослава Гонгадзе, інші особи, політики високого рангу, парламентська комісія по справі Гонгадзе, статті на сайті "Української Правди" тощо. На цей час ніхто не був засуджений та визнаний винним за це убивство. Наразі, через півроку потому, як проти трьох осіб, які були виконавцями злочину, висунуто звинувачення; особа, яку ГПУ вважає головним виконавцем, зникла в невідомому напрямку, і справа проти замовників не розслідується належним чином.

За заявою Ющенка були численні заяви від ГПУ, які також перебільшували успіх розслідування. За приклади можна навести заяву Піскуна від 5 травня, нібито Пукач "живий і невдовзі буде тут"; заяву Піскуна від 7 червня, буцімто справу Гонгадзе буде передано до суду в липні, твердження Шокіна в інтерв’ю 19 червня, що "злочин повністю доведений" і що розслідування стосовно замовників "близько до логічного кінця". І Ющенко сам, виступаючи на політичному зібранні у липні, заявив, що справу передадуть до суду до кінця цього місяця (38). Далі, у численних інтерв’ю і на брифінгах перед пресою, багато з яких ми вже цитували, Генеральний прокурор Піскун і заступник прокурора Шокін намагались зосередити увагу ЗМІ лише на безпосередніх виконавцях вбивства, але всіляко відсували в тінь питання замовників.

5. Невирішені питання навколо діяльності Генпрокурора у справі Гонгадзе за період з 2000 по 2004

У нашому попередньому звіті ми посилалися на "очевидну політичну змову українських правлячих кіл з метою перешкодити розслідуванню", що спричинило шарварок "елементарних помилок, порушень процедури та закону в розслідуванні справи Гонгадзе з боку ГПУ". З фактом існування такої змови повсюди багато хто погоджувався в Україні, і, можливо, вона була однією з тенденцій політичного життя країни, проти якої також була спрямована Помаранчева революція. Ми припускаємо, що ця змова існувала над усе на захист не стільки виконавців вбивства Гонгадзе, скільки замовників. З цього можна зробити логічний висновок, що розслідування минулих помилок ГПУ за перші чотири роки слідства могло б значно допомогти зрозуміти, хто саме був замовниками, а також хто і чому намагався захистити їх.

Ми вже цитували важливий приклад - справу генерала Пукача. Поновлене розслідування наслідків його первісного арешту і звільнення Генерального прокурора Піскуна, що сталося після цього, пізніше звільнення з-під варти Пукача, - пошук всіх обставин та втручань міг би допомогти зрозуміти політичні зусилля, що робилися на перешкоду слідству з убивства Гонгадзе. Згодом така інформація могла б також прояснити, як саме було замовлено вбивство з самого початку.

Колишній секретар РНБО Петро Порошенко в своєму нещодавньому інтерв’ю зазначав, що ці питання є важливими: "Я впевнений, що особи, які звільнили з міста попереднього затримання Пукача, мусять також відповісти перед законом. Або ті, хто знищив докази, розпустив слідчу групу і на рік загальмував розслідування! (...) Це є такі люди, які відповідатимуть за це!"(39).

Інші важливі питання про минулі помилки розслідування поставили 13 січня у листі до Генерального прокурора Піскуна автори цього звіту. Більшість з них не втратили актуальності. Йдеться про заяви ГПУ, ніби плівки Мельниченка "підроблені", неодноразові твердження з боку ГПУ та інших, що записи були сфабриковані депутатом парламенту Миколою Рудковським, коли проти самого Рудковського порушити справу не виходило; неспроможність ГПУ розслідувати стеження за Гонгадзе і подальшу зміну політики по цьому питанню; неспроможність ГПУ розслідувати справу Гончарова; відставку 30 листопада 2004 року заступника прокурора Миколи Голомши з публічними його звинуваченнями з боку ГПУ в неефективності організації розслідування смерті Гонгадзе, а пізніше - його подальше поновлення на посаді 29 грудня 2004 року.

Ми привертаємо увагу на очевидну актуальність цих питань для розслідування.

6. Політичний тиск заради звуження обсягу розслідування

6.(а) Загальне

Упродовж періоду після Помаранчевої революції політичний спротив розслідуванню у справі Гонгадзе змінився. Раніше тиск був спрямований на те, щоби завадити просуванню розслідування на усіх рівнях. Цього року тиск, як ми бачимо, спрямований на те, аби сконцентрувати увагу на декількох безпосередніх виконавцях злочину з тим, щоби тим краще запобігти тому, щоб замовники стали перед судом.

Як ми згадували у нашому попередньому звіті, існує широко поширене припущення, що під час Помаранчевої революції була досягнута домовленість між колишнім президентом Кучмою і чинним президентом Ющенком, згідно з якою Кучмі і декільком його найближчим партнерам забезпечується недоторканість від переслідування судом, зокрема у тому, що має відношення до справи Гонгадзе і деяких інших резонансних справах. Аналітики і всередині України і за її межами вважають це переконливою інтерпретацією подій (40). Президент Ющенко з особливою наполегливістю відкидав існування такої угоди (41). Ми запобігаємо робити припущення стосовно цього питання. Проте ми визнаємо, що справа Гонгадзе велася у такій засіб, який є сумісним із існуванням такої домовленості, навіть якщо вона носила загальний або неформальний характер.

У цьому відношенні варто навести заяву колишнього віце-прем'єр-міністра Миколи Томенка, який сказав у інтерв’ю газеті: "Для мене "справа Гонгадзе", вирішення якої я так хотів би прискорити, - це справа Кучми і, як вважають експерти, Володимира Литвина. Можливо, не було домовленості з Кучмою.

Але було, в значній мірі, свідоме рішення не вступати у прямий конфлікт з деякими політичними гравцями. У мене відчуття, що визначена категорія політиків домовилася про співпрацю, яка гарантуватиме, що правоохоронні органи не будуть проявляти жодної уваги до них. Я повторюю, якби я був прокурором, я почав би зі справи Кучми, адже справа Гонгадзе похідна і прямо пов’язана із справою Кучми".

Томенко стверджує, що розслідування мусило б починатися з точністю до навпаки порівняно з тим, що робиться, тобто "зверху": "Лише архітектори політичного режиму мусять бути предметом дискусій, хоча я згоден, що найближчим часом справи Кучми не буде. І якщо це не трапиться, тоді не буде і жодних інших справ також.

На даний час я не бачу, що справи Гонгадзе і Єльяшкевича можуть бути доведеними до кінця" (42). Як це обговорювалося вище, у розділі 1, існує потужний політичний тиск усередині влади з тим, щоби застосувати протилежний підхід, тобто передати до суду справу проти безпосередніх виконавців якомога скоріше для того, щоби показати громадськості, що нова влада виконує свої зобов’язання. Цей політичний підхід співпадає з фактичним підходом ГПУ.

Окремо від загального неприйняття політичними правлячими колами підходу, який захищає Томенка, є також політичний тиск з метою обмежити спостереження за справою на міжнародному рівні. Ясним прикладом цього є заява по справі Гонгадзе, яку влада наказала підписати українському повноважному представникові з питань дотримання Європейської Конвенції з захисту прав людини і засадничих свобод.

Ця декларація передбачає для Мирослави Гонгадзе, вдови Георгія, 100 тисяч євро у якості запоруки полюбовної угоди поза суду у справі, яку подали до Європейського суду з приводу неспроможності розслідування встановити обставини загибелі її чоловіка. Згідно з умовами домовленості, яку їй пропонують, Мирослава Гонгадзе втратить право подавати будь які скарги проти України відносно цієї справи. Вона публічно відмовилася від такої угоди (43).

6. (b) Небажання парламенту заслухати звіт парламентської комісії

Єдина найчіткіша ознака політичного спротиву у просуненні слідства стосовно замовників вбивства Гонгадзе – неспроможність українського парламенту заслухати звіт власної комісії по цій справі.

Деякі ознаки у змісті звіту парламентської комісії, про видалення з тексту яких ми згадували у нашому першому звіті, надані головою комісії Григорієм Омельченко у інтерв’ю від 18 березня (44). Він сказав, що звіт називає колишнього президента Кучму і колишнього міністра внутрішніх справ Кравченко організаторами вбивства; звіт називає спікера парламенту Володимира Литвина і колишнього міністра оборони Леоніда Деркача відповідальними за "підбурювання до скоєння актів насильства" проти Гонгадзе.

Омельченко сказав, що звіт наводив докази з плівок Мельниченка і "докази свідків". Усе це примушує вважати, що перешкоджання публікації звіту зумовлено саме тим, що він фокусує увагу на питанні замовників вбивства, скоріше, ніж це є правопорушенням офіцерів МВС.

Голова комісії Омельченко пропонував представити на розгляд свій звіт велику кількість разів у 2003-2004 роках, та йому не давали це зробити. У березні 2005 року питання виникло знов на зустрічі погоджувальної комісії парламентських фракцій, яка відмовилася узгодити у розкладі заслуховування звіту комісії Омельченка. Лідер соціалістичної фракції Олександр Мороз, звертаючись до депутатів на парламентській сесії, сказав, що це рішення є "ганебним", обтяжене "сумнівними вибаченнями, ніби то дозволити комісії прозвітувати порушить деякі політичні домовленості" (45).

У своєму наступному інтерв’ю Омельченко заявив, що тиск з метою блокувати звітування комісії виходило від президента Ющенка і спікера Литвина. Він сказав: "Я вже вичерпав усі можливості, які дозволяє закон, щоби проштовхнути це питання. Єдині речі, які я не зробив – розбити трибуну, схопити людей за вилоги, розірвати на собі сорочку, або оголосити голодування у знак протесту. (...)На погоджувальній нараді Олександр Мороз, Анатолій Матвієнко (заступник з боку Юлії Тимошенко) і ваш уклінний слуга (тобто сам Омельченко) знову попросили спікера заслухати звіт слідчої комісії.

Але справа залишається там, де і була. Володимир Литвин знервувався і став виглядати роздратованим. І відповів, що він розмовляв із президентом Віктором Ющенком, і що президент попросив не заслуховувати звіт, з тим, щоб не політизувати обстановку (46).

19 квітня на пленарному засіданні парламенту депутати проголосували проти того, щоби заслухати звіт Омельченка і звіт генерального прокурора Піскуна: лише 184 депутати з 424 проголосували за те, щоби поставити питання на порядку денному, з більшістю депутатів з "Нашої України" (партія Ющенка), Українська Народна Партія (Литвин), Партія Соціал-Демократів (об’єднана) (Кучма та Віктор Медведчук) і Партія Регіонів не брали участі у голосуванні. Володимир Стретович, голова парламентської комісії по боротьбі з організованою злочинністю, заявив у інтерв’ю, що таке голосування стало результатом того, що "хтось дуже побоюється оприлюднення інформації", а також політичного сподівання, що "справу (Гонгадзе) згорнуть" (47).

Ми рекомендуємо доповідачу Ради Європи по справі Гонгадзе, журналістськім організаціям та громадському суспільству врахувати, який політичний тиск було задіяно з тим, щоб відвернути слідство у справі Гонгадзе від замовників.

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

Ми робимо висновок, що цього року єдиним прогресом у розслідуванні справи Гонгадзе є завершення справи проти Костенко, Протасова і Поповича. З другого боку, розслідування зазнало численних значних поразок, включаючи:

-- Зникнення генерала Пукача; витік інформації, що підірвав роботу українських та ізраїльських органів, які готували операцію по його затриманню; брак будь якого суспільного контролю за цією можливою кримінальною дією; відсутність будь якого розслідування у тому, яким чином перед тим Пукача звільнили з-під варти, генеральний прокурор Піскун звільнений з посади, та справу Пукача закрили у грудні 2003 року;

-- Смерть колишнього міністра внутрішніх справ Кравченка, який міг надати важливу інформацію про зв’язок між розмовами, які записав Мельниченко і вбивством; і брак будь якого громадського розслідування можливої недбалості ГПУ у веденні справи Кравченка і захисту його як свідка;

-- Неспроможність поставити питання численним свідкам з міністерства внутрішніх справ, які знайомі з системою стеження, яка застосується тут; та неспроможність ретельно розслідувати зв’язок між справою "перевертнів" і справою Гончарова зі справою Гонгадзе;

-- Неспроможність вирішити проблеми пов’язані з плівками Мельниченка, з метою використати їх у якості первісних доказів у суді, що спричинена і помилками і повільністю ГПУ і небажанням майора Мельниченка співпрацювати;

-- Неспроможність продовжувати лінію слідства, що базується на побічних доказах, наявних у плівках Мельниченка, включаючи інформацію про інші кримінальні дії, про які можна почути у записах, які обговорювали вищі посадовці;

У результаті цих численних невдач, в деякому відношенні, проґавили шанс, який надали політичні зміни в Україні в наслідок Помаранчевої революції. Ці невдачі за своєю природою навряд чи можуть бути іншими, ніж навмисними. Взагалі, вони створюють картину відсутності волі з боку ГПУ розслідувати справу Гонгадзе до її логічного кінця, і зокрема, переслідувати судовим порядком замовників злочину.

Сталість, з якою український президент і влада підтримували ГПУ, разом із зусиллями, які було зроблено, щоби перешкодити оприлюднення висновків парламентського розслідування у справі Гонгадзе, вказують на рівень політичної змови з метою обмежити розслідування справи Гонгадзе. Тоді як за часів режиму Кучми ця змова мала на меті згорнути розслідування взагалі, при новій владі, виявляється, це спрямоване на те, щоби обмежити розслідування безпосередніми виконавцями злочину.

Ми рекомендуємо:

Українській владі:

- Застосувати механізми для суспільного контролю за роботою ГПУ і розпочати негайно розслідування щодо головних недоліків ГПУ, які були викладені вище;

Українському парламенту:

- Заслухати негайно звіт ГПУ по справі Гонгадзе;

- Заслухати без подальших перенесень звіт парламентської комісії по справі Гонгадзе;

Доповідачу Ради Європи по справі Гонгадзе:

- Здійснити тиск на ГПУ відносно помилок та недоліків розслідування, які було вказано вище;

- Задати питання ГПУ про ці помилки та неспроможність розслідувати справу, і розглянути питання політичного змови, що триває, і яка має на меті обмеження розслідування у справі Гонгадзе;

Громадському суспільству та журналістським організаціям у Україні та по всій Європі:

- Продовжити здійснювати тиск на українську владу і ГПУ, щоби розслідування було сфокусовано і на замовниках злочину і не лише обмежено безпосередніми виконавцями.

Переклад Інституту Масової Інформації

Виноски

1 – Перший звіт, Розслідування справи Гонгадзе. Див. Архіви сайту ІМІ

2 – "Межі та цілі розслідування", узгоджено на зустрічі організацій-ініціаторів звіту у Брюсселі 5 листопаду 2003 року.

3 –Справа # 60-1241. "Українська Правда", 8 серпня 2005 року; Інтерфакс-Україна, агенція новин, Київ, 15:30 за Гринвічем, 8 серпня 2005 року, надано Моніторингом Бі-бі-сі

4 – "Столичные Новости", Київ, 22 червня 2005 року (Моніторинг Бі-бі-сі); "Факты и комментарии", Київ, 5 липня 2005 року (Бі-бі-сі моніторинг)

5 – "Українська Правда", 16 серпня; 5-й Канал, Київ, українською, 17:40 за Грінвічем 1 серпня 2005 року (Моніторинг Бі-бі-сі)

6 – 5-й Канал, Київ, українською 17:00 за Гринвічем, 2 серпня 2005 року (Моніторинг Бі-бі-сі)

7 – "УП", 29 червня 2005 року

8 – УНІАН, агенція новин, Київ, українською, 23:00 за Гринвічем, 4 березня 2005 року (Моніторинг Бі-бі-сі)

9 –5-й Канал, Київ, українською, 19:00 за Гринвічем, 15 березня 2005 року (Моніторинг Бі-бі-сі)

10 – 1+1, ТБ, Київ, українською, 14:10 за Гринвічем, 2 березня 2005 року (Моніторинг Бі-бі-сі)

11 – Інтер, ТБ, Київ, українською, 17:00 за Гринвічем, 20 квітня 2005 року (Моніторинг Бі-бі-сі)

12 – "Дзеркало тижня", 14 травня 2005 року

13 – 5-й Канал, ТБ, Київ, українською, 18:40 за Гринвічем 9 червня 2005 року (Моніторинг Бі-бі-сі)

14 – 1+1, ТБ, Київ, українською, 16:30 за Гринвічем 19 червня 2005 року (Моніторинг Бі-бі-сі)

15 –УНІАН, 6 листопаду 2003 року, як повідомляє Topping Web Portal, http://mynews-in.net/news/scandals/2003/11/06/217728.html

16- Ці події висвітлювалися у нашому попередньому звіті

17 – ІМІ, по Пукачу з 14.1

18 – 5-й Канал, ТБ, Київ, 19:00 за Гринвічем 15 березня 2005 року

19- Попередня стаття "Сегодня", Київ, 23 червня 2005 року; Ізраїль спростовує дані 5-й Канал, 17:00 23 червня 2005;заява Ющенка на 5-ому Каналі 16:07 23 червня 2005; МЗС визнає УНІАН, Київ 15:36 28 червня 2005 (Моніторинг Бі-бі-сі)

20 – "Дзеркало тижня" 25 червня 2005

21 –"УП" 1 березня 2005

22 –"Дзеркало тижня" 14 травня 2005

23 –Звіт про напад на 5-ому Каналі, 16:00 28 лютого 2005; інтерв’ю з Жиром у "Фактах и комментариях", російською, 1 квітня 2005, також "Голос України", російською, 5 травня 2005 (Моніторинг Бі-бі-сі)

24 – інформація ІМІ, 3.3 прес-конференція

25 – самогубство і зміст записки широко повідомлявся, на підставі правоохоронних органів, напр.. "УП" 4 березня 2005 RFE/RL Newsline том 9, номер 43, част. 2, 7 березня 2005

26 – Заява Турчинова в день смерті Кравченка, УНІАН, Київ, 23:00 4 березня 2005 (Моніторинг Бі-бі-сі). Докладні відповіді Турчинова на питання журналістів "Україна Молода" 16 березня 2005 і "УП" 12 квітня 2005. Питання судової експертизи, підозри про засіб через те, що по ньому була меса у церкві, що за звичай не роблять у разі самогубства. Заступник прокурора Шокін підтвердив, що справу про вбивство відкрили, надав подробиць, інтерв’ю "Сегодня" 12 квітня 2005. Луценко "Дзеркало тижня" 14 травня 2005

27 –"Україна Молода", 5 травня 2005

28 – "Україна Молода" 16 березня 2005

29 – Ця підозра озвучена широко після смерті Кравченка, напр., депутат Олег Тягнибок ("УП" 3 березня 2005). Ющенко заявив, що не мав наміру звільняти з посади Піскуна.

30 – Заява Піскуна, Інтерфакс-Україна 18 лютого, інфо ІМІ; відповіді Мороза і Піскуна, "Товарищ", 24 лютого 2005, інфо ІМІ; RFE/RL служба новин, 25 лютого 2005, інфо ІМІ; питання Піскуну про роль Мельниченка, "Україна Молода", 5 травня 2005

31 – "Україна Молода" 13 липня 2005; Інтерфакс-Україна 12:46, 9 серпня 2005 (Моніторинг Бі-бі-сі); інфо ІМІ 18 серпня; "УП", 25 серпня 2005

32 – Литвиненко, Інтерфакс-Україна, 1 квітня 2005, інфо ІМІ. Багато припущень у українській пресі, тощо про можливість, що Мельниченко працював у команді, що ми вважаємо тут недоцільним.

33 – "Больших торги", Семен Шевчук, "УП", 5 липня 2005

34 – Інтерфакс-Україна, 16:13, 1 квітня 2005 (Моніторинг Бі-бі-сі)

35 – Розслідування Гонгадзе: попередній звіт, стр. 23; Кошів, Обезглавлений, стр. 32-34, 58-60, 67-68 і 82.

36 – Інтерфакс-Україна, 16 березня 2005 (Моніторинг Бі-бі-сі); "Сегодня" 12 квітня 2005; "Україна Молода" 5 травня 2005

37 – УНІАН, 1 березня 2005, інфо ІМІ і 5-й Канал, 15:00, 1 березня 2005 (Моніторинг Бі-бі-сі)

38 – Піскун про Пукача, "Україна Молода", 5 травня 2005; Піскун про суд у липні, Інтерфакс-Україна, 7 червня 2005 (Моніторинг Бі-бі-сі); Ющенко (ДОДАТИ)

39 – "УП", 29 червня 2005

40 – Про нещодавні дискусії на цю тему, див. "Jane’s Intelligence Digest", 6 липня 2005

41 – ДОДАТИ, спростування Ющенко

42 – "День", 15 липня 2005 (Моніторинг Бі-бі-сі)

43 – Інтер, Київ, 17:00, 1 червня 2005 (Моніторинг Бі-бі-сі); "Рішення по вбивству Гонгадзе блоковане" Тарас Кузьо, "Eurasia Daily Monitoring", 20 липня 2005

44 – "Сегодня", 18 березня 2005

45 – 5-й канал, 09:00, 16 березня 2005 (Моніторинг Бі-бі-сі); "Сегодня", 18 березня 2005

46 –"Киевские ведомости", 29 березня 2005

47 – "День", 19 липня 2005