Небоженко: Єдине, що добре виходить в уряду – це PR-кроки

Цю розмову довелось переносити кілька разів. Віктор Небоженко, намагається встигнути усюди: і на черговий круглий стіл, і на зустріч з клієнтом-депутатом і на інтерв'ю.

Своє прізвище він вже давно вважає брендом і каже, що багато народних обранців у приватних розмовах були б не проти похизуватись, що з ними працює Небоженко. До клієнтів ставиться поблажливо, і дуже шкодує, що в Україні так і не сформувався повноцінний ринок політичних послуг.

Структура українського політикуму ускладнюється, а політики і бізнесмени і далі намагаються купити прізвище а не товар. Проте з кожним роком використання PR- технологій стає дедалі помітнішим, особливо це впадає у вічі у випадку із новою владою, яка сьогодні своїми PR-акціями, фактично прикриває своє невміння впоратись із соціально-економічною ситуацією в Україні. Саме з цього і почалась розмова…

– Чи є у теперішнього уряду PR- служба?

– Звичайно, це та PR-служба, що була в Батьківщини. Я так розумію нею займається такий собі Чепінога. Це й прес-служба, Юлія Володимирівна не любить міняти людей, вони просто переходять і вирішують різні завдання.

Я думаю, що оскільки вона стала прем'єр-міністром, функції прес-служби розширились і вони виконують більші функції. Особливо перші три місяці – вона стала заміною Кабміну. Тобто нам казали, що Тимошенко не поїде в Москву, бо йде посівна. Це вже точно більше, ніж робота прес-служби. Ну, не може так думати Тимошенко.

Я так розумію, що частина журналістів, які становлять пул прем'єр-міністра, ставляться до неї лояльно і таким чином частково виконують такі функції.

– Думаєте, вони їй підігрують?

– Ну, чому підігрують, вони, грубо кажучи, подають оцінку її роботи у вигідному світлі.

Розумієте у чому справа, це було великою проблемою старих політиків ще у радянські часи та пізніше. Їм довго доводиться пояснювати, що немає якоїсь інстанції, яка б визначала добрий він чи поганий.

Треба багато робити для самопрезентації. І Юлія Тимошенко це прекрасно розуміє, що мало загнути якийсь популістський крок, зробити якусь різку кадрову перестановку, чи виступити з якоюсь ініціативою. Це має бути ще донесене для суспільної думки з необхідною оцінкою, і вона це прекрасно розуміє.

– Ви можете назвати хоча б кілька влучних PR-ходів уряду, які б перекривали його провали у вирішені тієї чи іншої проблеми?

– Я скажу навпаки, ще жорсткіше. Єдине, що добре виходить в уряду – це PR-ходи. А серйозна, кадрова, менеджерська, політична робота - вона звичайно не виходить.

І це підтверджують дані: соціально-економічна ситуація погіршується, разом з тим рейтинг прем'єр-міністра зростає. Справа у тому, що вона, як PR- прем'єр-міністр, дуже сильна.

– Ви думаєте затримання Різака і Колеснікова – це теж PR-ходи?

– Ну, це із зовсім іншої політичної гри! Це - спосіб розправитись із політичними противниками.

Справа у тому, що прем'єр-міністр виживає зі свого політичного поля, намагаючись збільшити свої шанси у майбутній політичній грі. І в основній PR-стратегії видно, що прем'єр не займається "Батьківщиною". Вона скоріше займається власним іміджем.

Тобто десь у середині очевидно прийнято рішення, що головним ресурсом під час виборчої кампанії буде сам рейтинг Тимошенко, а не рейтинг "Батьківщини", чи не дай Боже якихось "Титаніків", які будуть формуватись у вигляді величезних виборчих блоків.

Вони мають кудись рухатись, а в нашій українській політиці дуже складно розібратись у тому, що конструюється.

Конструюється Ноєв ковчег, де може прослизнути і маленький і великий? І доплисти до іншого берегу, щоб пережити потоп під назвою вибори-2006? Чи ми маємо справу з величезним гарним кораблем, який обов'язково зіткнеться зі своєю єдиною крижиною в океані, тобто з "Титаніком"?

Поки що усі блоки, що формуються, подібні і на Ноєв ковчег і на "Титанік". Але через пару місяців все стане зрозуміло. І у цьому сенсі Тимошенко, мабуть, правильно робить, коли не стільки розвиває "Батьківщину", як партійний механізм, скільки намагається робити те, що у неї найкраще виходить – самопіар і власний імідж.

Напевно, це правильно. Але тут є зворотна сторона, що завжди вона стає об'єктом негативу. Тобто коли політичний проект тримається лише на одній персоні, завжди є небезпека використання чорних, компрометуючих операцій проти даного політика.

– Якщо я вас правильно зрозуміла, уряд фактично не в стані вирішити ці проблеми, які він на себе взяв?

– Але він вміло демонструє населенню, що з іншим урядом було б ще гірше. Це правильно. Якби я працював з Тимошенко, я би їй теж радив демонструвати бурхливу політичну діяльність.

– Як довго це може тривати?

– В Україні – дуже довго. Ми дуже нерівномірно розвиваємось, і ресурс довіри і ресурс терпіння у кожного регіону різний. В Галичині це можна робити роки три спокійно.

А у Києві не більше 6-7 місяців.

– А схід?

– Схід не має лідерів, тому він не може вибухнути. У нього нема публічної площадки у вигляді Майдану, у нього немає яскравих лідерів, тому вибухнути він не може. Соціальна маса не вибухає сама собою.

– У Києві, ви кажете, не більше 6-7 місяців... Це час до виборів?

– Так. Перед виборами може бути другий електоральний Майдан. Він може мати зовсім іншу природу, інші мотиви, акторів та глядачів.

– Що ви маєте на увазі?

– Я кажу, що за даними наших соціологічних досліджень, які ми проводили з Українським барометром, Київ дуже різко реагує на соціально-економічну ситуацію. Сильніше, ніж в інших регіонах України.

У Києві дуже високий рівень вимог. Це столиця. Київ більш болісно реагує на соціально-економічні погіршення. І прямо сьогодні причини пов'язують із лідерами – Тимошенко і Ющенком. Тому в Тимошенко і Ющенка мають бути дві програми перенесення відповідальності – для України і для Києва. Це мають бути дещо інші PR-стратегії.

– А як, на вашу думку, працює президентська PR-служба?

– По скандалу з сином, і по його реакції з подальшим розгортанням, з'являється відчуття, що президент безнадійно беззахисний перед досить простими PR-складнощами. Я вважаю, що це не була проплачена акція, але настільки непрофесійно була проведена робота з нейтралізації, що я боюсь, що ця PR-служба швидше тренується на політичному тілі Ющенка, ніж допомагає йому.

– За часів Кучми була якась структура, яка б допомагала "розрулювати" подібні ситуації?

– Була. Справа у тому, що Медведчук, на відміну від своїх попередників, швидко зрозумів, що крім менеджерських, економічних та кадрових можливостей, які відкриває ця посада, дуже важливо виконувати і PR-роботу. І дійсно, служба, яка була у надрах есдеків, московські політтехнологи плюс наші місцеві різного ступеню бородатості політологи (що працювали на донецьких, а зараз зализують рани і рахують будь який промах, як Ющенка, так і Тимошенко), вони дуже багато працювали над створенням необхідної картини і багато чого досягли.

Контроль над ЗМІ, злив інформації про ворогів президента - все це активно просувалось. І я думаю, що все це непогано працювало. І Ющенко і Тимошенко на собі це відчули.

Небоженко – людина універсальна: він і соціолог, і політолог, і психолог, і іміджмейкер. Свого часу недовго працював у Національному інституті стратегічних досліджень. Хоча каже, що стояв у витоків створення цієї структури, проте очолювана ним соціологічна служба інституту була ніби збоку.

– Чим займався інститут стратегічних досліджень, коли ви там працювали?

– Ну, це велика організація, яка займалась багатьма питаннями. Проблемами національної безпеки, проблемами соціально-економічного розвитку України, геополітикою, та іншим. І у цьому плані моя соціологічна служба, була дещо збоку, але у 91-му році, коли я стояв у витоків створення інституту, він задумувався, як активний учасник експертного співтовариства.

Тобто він не тільки мав готувати докладні записки, але й активно впливати на експертну свідомість. Зараз він звичайно цю функцію не виконує, хоча ми намагались працювати активно в останні два роки.

– Чому ви пішли з Інституту і чим він займається зараз?

– Я люблю свободу, і щоб мене слухали. А нові люди, які прийшли не розуміють що таке свобода і не знають, що таке партнерські відносини.

– Ви маєте на увазі Ігора Гриніва?

– Ну, Гринів – це метафора. Він поки що не став діючим директором інституту. Йому все ж таки цікавіше працювати в оточенні президента, у Верховній Раді, ніж намагатись зрозуміти – а що таке вчена рада інституту стратегічних досліджень і з чим її їдять.

Я не критикую його. Я думаю, що він, як і деякі міністри тільки підбирається до розуміння того, як взагалі керувати цією складною структурою.

– Тобто це структура, яка нічим реально зараз не займається?

– Ну, наскільки я знаю, вона зараз активно займається дуже складним питанням, надзвичайно складним питанням. Написанням тексту для президента на день Незалежності.

Це, до речі, щороку робилось і буде дуже сумно, якщо це буде дуже банальний і нецікавий текст, от тоді у Гриніва почнеться період неспокійного сну.

Для переважної більшості робота іміджмейкера чи політтехнолога залишається великою таємницею. У процесі спілкування, мало хто з клієнтів може дати оцінку професійному рівню людини, в руках якої, наприклад, твоє місце у сесійному залі Верховної Ради.

Неважливо, якими методами діє політтехнолог, важливо отримати бажаний результат. Завісу над цим процесом кілька років тому привідкрив Баррі Левінсон, режисер фільму "Хвіст, що виляє собакою". Цей фільм - політична сатира на скандальні події, що відбуваються у вищих колах США.

– Ви цей фільм бачили?

– Звичайно, це мій улюблений фільм. Я його часто переглядаю. І книжку перечитую. Все це банально, цікаво, але здорово! Коли артикулюється соціальний статус іміджмейкера, то це завжди цікаво для самих політологів і іміджмейкерів.

– В Україні є іміджмейкери такого рівня?

– Ні, такого рівня немає. Але це залежить від складності проблеми і структури політичного організму. Роль політологів, іміджмейкерів зростає. Якщо це все просто, і робиться через силу, через інтригу, або через ідеологеми, то тоді потрібні, або пропагандисти, або бандити, або силовики.

– А які у нас сьогодні використовують схеми політичного PR?

– Зачекай хвилинку! Я хочу звернути увагу на дві проблеми, які існують у сучасній політології – це феодалізація, тобто якщо ти працюєш з якимось одним політиком чи бізнесменом, то ти не маєш права працювати з іншим. Це дуже складно. Це свідчить про те, що у нас ніколи не буди ринку політичних послуг.

Ти маєш працювати тільки з одним, і тебе як тамагочі показують: "Дивіться який у мене є цікавий бренд! Я купив Небоженка, чи я працюю з Видріним, а сам Гринів потискає мені руку".

Тут можливі різні варіанти. Це дуже погано. У нас мають купляти послуги, а не наші імена, чи нашу лояльність. У такому випадку українські політологічні школи ще довго будуть у зародковому стані. Це перше.

А друге, коли політтехнологи свідомо перебільшують свою значимість. Це відбувається постійно.

Наприклад, задає мені питання на 5-му каналі Данило Яневський і каже : "От людина, яка зробила Кучму!". І я відповідаю : Я не зробив Кучму, це дуже аморально так говорити. Велика кількість людей брала участь у його виборчій кампанії і я там працював".

Це дуже погано, коли політтехнолог каже: "Я зробив цього народного депутата". Це неправда, бо найбільша відповідальність завжди лежить на самому кандидаті. Той політтехнолог, що перевищує свою роль не лише аморальний а й не професійний політтехнолог.

– Кого ви ще зробили, крім Кучми?

– Я не зробив Кучму! Ще раз повторюю це була велика група людей, яка щиро вірила, що він несе світле й добре Україні...

– З ким ви зараз працюєте?

- З багатьма. Це, насамперед, політики з "Нашої України", які вже зробили карколомні кар'єри, і я радий за них. Але повторюю, ми разом йшли якусь частину шляху, робили якусь роботу, а потім розійшлись і зберегли гарні стосунки.

– Так, які у нас використовують сьогодні PR-схеми?

– Ну, медіалізація - це дуже важлива річ. Тобто, коли мас-медіа малюють якусь картину, і вона стає частиною цієї реальності.

В нас люди дуже активно підв'язуються під усіляки вигадки. Скажімо, Тузла. Ну кому потрібно цих 12 тон піску? Але гляньте, як розгортались події! Я, як політтехнолог, лише потирав руки. Які колосальні PR- дивіденди можна на цьому заробити!

Але у нас – мертве поле, ніхто не реагує. Політики вважають, що це не їх. На Заході таке не можливо! Вони реагують не на Тузлу, а на одну десяту Тузли. Острів Зміїний! Та на Заході лише за слово – Зміїний розцілували би політтехнологів. Тут величезне море роботи. Тут багато є для того, щоб підняти свій рейтинг. І таких сюжетів багато.

– Наскільки у нас театралізована політика?

– Ну, сьогодні Захід розуміє, що є театр, і вміють десь зупинитись. Вони навіть з трагедії потрохи театр роблять. У нас же миттєво все сприймається серйозно. І це небезпечно. У нас населення дійсно відгукується на якісь яскраві пропозиції і розпалюється реально.

– На виборах 2006-го року, які технології можуть використовуватись?

- По-перше, треба розуміти, що вибори 2006-го року будуть жорсткіші, ніж вибори 2004-го. В 2004-му році це був багато в чому геополітичний розклад, і геополітичний фактор тривалий час діяв на території України, як з боку Вашингтона, так і з боку Москви. І там вирішувалось питання вибору великої політичної сили.

Парламентські вибори мають значну специфіку - тим більше, якщо пройде політична реформа. Вони будуть пов'язані з дуже поганим принципом дистрибуції політичної влади.

Хто отримує приз, він не весь приз отримує, як на президентських виборах. Він отримує частину призу. Це називається принцип пропорційності, успіху рівно стільки, скільки ти приніс голосів. Тому практично всі політики будуть застосовувати негативні жорсткі, брудні технології.

Більше того, ці технології будуть використовуватись не лише проти влади і опозиції, але й у середині влади. Ті, що сьогодні отримали приз у вигляді України, вони також різні політичні сили, і між ними стосунки будуть набагато жорсткішими, ніж між ними і опозицією.

Ну, як приклад, у Львові буде другий Сталінград між "Нашою Україною" і "Батьківщиною". Це буде, мабуть, найжахливіший період після 53-року. Тому, що до Львова не приїдуть донецькі, не приїдуть есдеки, до Львова ніхто не приїде, але його має хтось отримати, повністю. І це буде дуже жорстока боротьба.

– Ми говоримо, що опозиція сьогодні все ще не зміцніла і перебуває у пригніченому стані. В той же час, ви високо оцінюєте розуміння Медведчука у напрямку використання PR-технологій...

– Так, тому він і зібрав усі нездорові сили, ступінь цинізму яких перевищує інтелект... І хамство там вистачало для того, щоб безпосередньо керувати каналами і запускати велику кількість операцій. І це працювало!

– Можна сказати, що опозиція під час виборів буде грати гідно?

– Все залежить про яку опозицію ми говоримо... Я, наприклад, впевнений, що однією з опозицій буде Мороз. У нього, кажу вам, як політтехнолог, сьогодні 4%. Його всі обдурюють, що у нього 6%. І він собі вдома десь малює, накрившись з головою на маленькому папірці : 10+5=15. І бачить своє парламентське майбутнє, як завжди переконливим.

Але насправді це не так. У нього 4%, ну, до 5%. І для того, щоб набрати хоча б 10%, для того, щоб брати участь у парламентських торгах, йому треба зараз дистанціюватись від влади.

Таким чином, він перебуває в дурному становищі. Або він має прийти до Ющенка і сказати - дай мені більше посад, чи зроби мене прем'єром, або я виходжу з напівприхованої політичної коаліції, яка насправді існує.

І у нього спокуса, якщо він дистанціюється, він може втратити частину нових союзників, або може здобути тих, хто сьогодні незадоволені соціально-економічною політикою Тимошенко і Ющенка.

– Тобто, якщо я правильно розумію, то на цих виборах не буде "Титаніків", а буде кожен сам за себе?

– Звичайно, тому що принцип пропорційності вимагає від кожного принести свої голоси. І справа тут не у цинізмі українських політиків. Принцип пропорційності – дуже жорстка і хитра річ. Коли всі говорять про адміністративну реформу, то забувають, що це все виражається, грубо кажучи, у паях акціонерного товариства під назвою – Україна.

– Окремо піде Мороз, окремо піде Тимошенко?

– Ну, а якщо разом, то не зрозуміло хто за чий рахунок приходить у парламент. Ще більш складне завдання: якщо всі йдуть однією колоною, то хтось один може просто проїхати у СВ, а інший буде відпрацьовувати по повній програмі, бо йому кров з носу необхідна депутатська недоторканість.

– Гаразд, на сьогодні є якісь українські ноу-хау в українських політтехнологіях?

– Ні, українці дуже швидко засвоюють те, що відбувається закордоном. Відправте мене в Австралію і дайте мені гарну перекладачку, і ми швиденько впораємось з місцевими і регіональними виборами.

– Так само казали свого часу і росіяни...

– Ні, вони дійсно діяли тут наскоком. У них була уява про Україну, як про чистий шматок паперу на якому можна написати будь який московський ієрогліф. Коли ми з ними зустрічались, вони не просто "окали", не тільки дратували своєю пихатістю, вони були впевнені, що тут пройде будь-яка халтурка.

– Думаєте, вони більше сюди не їздитимуть?

– Думаю, що вони всі будуть тут. З братами, сестрами, дружинами, коханками… Всі будуть тут у 2006-му році, як завжди.

Є якась інтелектуальна залежність есдеків, Партії регіонів і інших багатіїв від "масковских авторитетов". Це психологічна інтелектуальна залежність.

Легше заплатити москвичу сто тисяч доларів, ніж киянину десять тисяч. У цьому я за п'ятнадцять років переконувався неодноразово.