Ультиматум Ющенку
Що більше, "розмова" президента із представниками вітчизняних ЗМІ відтепер може вестися мовою ультиматумів.
Саме такий висновок приходить на голову, коли читаєш заяву коаліції громадських організацій "Суспільне мовлення" з приводу позиції Віктора Ющенка щодо ідеї створення в Україні системи громадського (суспільного) мовлення, яку він висловив під час одного із засідань Кабінету Міністрів.
Автори заяви, зокрема обурені тим, що "на останньому засіданні уряду 25 липня 2005 року президент України сказав, що не підтримує створення громадського телебачення на базі державного, тобто, обидві форми мають існувати паралельно".
На думку підписантів заяви, "президент демонструє нерозуміння сутності громадського телебачення". А відтак вимога: "президенту України висловити чітку позицію його бачення формування громадського мовлення; провести робочу зустріч членів Коаліції "Суспільне мовлення" з президентом Ющенком, а згодом з Радою з інформаційної політики та Національною радою з питань телебачення та радіомовлення щодо механізмів запровадження суспільного мовлення в Україні; провести розширену нараду Кабінету міністрів з питань функціонування суспільного мовлення в Україні". Ось так, не більше, і не менше.
Якщо відкинути ультимативний тон заяви, то напрошується кілька висновків.
Передусім треба констатувати, що не зважаючи на без- альтернативність ідеї суспільного телерадіомовлення, існує різне бачення шляхів його створення. При цьому єдності немає серед представників виконавчої влади, на плечах якої лежить основний тягар створення суспільного мовлення в Україні.
Про це свідчить не лише виступ глави держави на засіданні уряду. В інтерв’ю львівському інтернет-виданню "Вголос" президент НТКУ Тарас Стецьків на пряме запитання "Чи розпочнеться, врешті, реформування НТКУ у громадське телебачення?" відповів: "Ми хочемо зробити це вже. Але, на превеликий жаль, я зіткнувся з тим, що позиція окремих діячів влади є такою, що вони не хочуть, аби зараз Громадське телебачення було впроваджено на базі УТ-1".
На уточнююче питання "Про кого саме йдеться?" відповідь була така: "Це люди з оточення президента. І зараз вони формують точку зору президента таким чином, що буцім-то зараз Громадського телебачення на базі УТ-1 не треба робити, а треба створювати його "з нуля", причому не зараз, а вже після виборів. Тобто робити це не на базі УТ-1. Я не вважаю, що це правильна позиція. На превеликий жаль, це саме той момент, коли не збігається моє розуміння ситуації з поглядом адміністрації президента".
Як бачимо, позиції сторін не збігаються в одному: Президент допускає можливість існування державних і суспільних форм телерадіомовлення; його опоненти, хоч і належать до "одної з Президентом команди" такої можливості не бачать.
При цьому впадає у вічі, що окремі опоненти Глави держави, а серед них державні чиновники і незалежні журналісти, в обстоюванні своєї позиції впадають майже в істерику й не допускають думки, що рацію може мати Президент України.
Як видно із заяви коаліції "Громадське мовлення", головний аргумент проти думки Президента міститься у такому абзаці: "У Європі немає жодної країни, в якій одночасно існують і громадські, і державні мовники.
Такого й в принципі не може бути, бо громадське телебачення – це сучасна європейська концепція організації національного (читай "державного") мовлення. Розмови про збереження державного телебачення можна порівняти з твердженням, що, будуючи інформаційне суспільство, ми повинні зберегти індустріальне суспільство".
Думаю, що таке твердження, м’яко кажучи, неадекватне. Адже Президент Ющенко, чимало подорожуючи світом, бачив, що в Італії, Франції, Німеччині, США поряд із суспільним мовленням існує державне.
Так, у Франції діє два державні телеканали й один радіоканал. Італійці мають можливість дивитися аж три державні телеканали. Із державного бюджету США фінансуються радіо "Свобода" та "Голос Америки", які справедливо вважаються флагманами свободи слова і демократії.
Проте також погоджуюся із тими, хто вважає, що "Захід нам не указ" і не думаю, що Ющенко, обстоюючи концепцію, що обидві форми мають право на життя, керувався досвідом "передових європейських країн". Як Глава держави він приречений керуватися виключно національними інтересами.
Тим часом, не можна не бачити, що інформаційну політику в електронних ЗМІ й надалі в державі здійснюють колишні господарі Джангірова і Корчинського. Правда, сьогодні вони також палкі апологети створення суспільного мовлення за рахунок фактичної ліквідації державного.
Треба визнати, революційні зміни не торкнулися вітчизняного медіа-ринку, особливо телебачення, яке здебільшого виступає речником окремих фінансових магнатів, або як колись казали олігархів.
А тому риторичним є запитання: кому вигідно позбавити державу, а відтак нову владу інформаційного ресурсу.
І останнє, чимало "експертів" з питань створення в Україні суспільного телебачення як найвагоміший аргумент на свою користь застосують фразу: цього хотів Майдан. Я був на Майдані, але багатьох нинішніх "експертів" там не бачив.
Богдан Червак, директор департаменту інформаційної політики Держкомтелерадіо
