У нас все ще на одну проблему більше, ніж в Росії

На відміну від Росії, в якої дві головні проблеми – дурні і дороги, в Україні їх традиційно три – дурні, дороги і Росія.

Останні сигнали, які надходять з Москви, свідчать, що й через 14 років після проголошення української незалежності третя "проблема" не збирається "розсмоктуватися" та перетворюватися на доброзичливого сусіда.

Як повідомила російська державна інформаційна агенція "РИА Новости" з посиланням на Кремль, "зміст нового напряму політики полягає не в тому, щоб відновити певний вплив Росії, нібито втрачений в результаті "помаранчевих революцій"… Мета полягає в тому, щоб відносини Москви з Вашингтоном і європейськими структурами на території колишнього СРСР набули цивілізованого характер… Перші в історії спільні великомасштабні військові навчання Росії і Китаю – серйозний аргумент, але головне попереду, тобто переговори з Заходом, і перш за все із США", - цитує "РИА Новости" високопоставлене джерело з Кремля.

Між тим, заступник міністра закордонних справ Росії Григорій Карасін заявив, що Москва прагне "перетворити цей простір (СНД) на арену взаємоповажного і передбачуваного партнерства" із Заходом.

По суті, це означає, що Москва намагатиметься грати із Заходом "через голову" України. Погрожуючи енергетичними важелями та своїм союзом з Китаєм, Росія домагатиметься від Заходу санкції для своїх дій у пострадянських державах, не питаючи дозволу самі ці держави.

Завдання Росії полегшується тим, що сьогодні Захід значною мірою дезорієнтований своїм втягненням у протистояння з мусульманськими країнами та внутрішніми проблемами.

Досить довго така політика "ігнорування" була успішною щодо Польщі, коли єдиними реальними переговірниками в Європі для Росії були Німеччина і Франція. Можливо, лише після ймовірного провалу восени цього року на виборах в Німеччині "друга" Путіна Герхарда Шредера полякам має стати дещо легше.

При цьому західноєвропейські країни, до того ж зациклені на своїх проблемах, мають значний досвід здачі інших демократичних європейських країн в обмін на свій дріб'язковий егоїзм. Часом якісь дії чи їх відсутність є лише відповіддю на грубий шантаж. Так було, зокрема, під час Мюнхенської змови в 1938 році, так є й сьогодні, коли лідери Франції, Німеччини й Італії регулярно підіграють Путіну і "впритул" не помічають того, що робить Росія в собі самій і в пострадянських країнах.

Сьогодні ж, за словами заступника міністра іноземних справ Росії, Москва підтримує "чесну конкуренцію на пострадянському просторі, на засадах боротьби ідей і концепцій, а не силового тиску".

Примітно, що говориться це після того, як політика силового тиску Москви, значно більш інтенсивного, ніж з боку Заходу, по суті, провалилася з фіаско Януковича на виборах минулого року.

"Ми не можемо згодитися з методами насильницької "демократизації" всього пострадянського простору, чи то з "кольоровими революціями", чи то з інформаційно-політичним тиском на діючу владу", - заявляє заступник міністра МЗС Росії. Яка сама здійснює "інформаційно-політичний тиск на діючу владу" тих країн, які щойно вирвалися з-під васалітету Кремля.

Найбільш відверто говорить Володимир Жириновський – справжній подарунок для прозрівання українців.

Віце-спікер Державної Думи Російської Федерації закликав українських політиків "не забувати російської мови, щоб відповідати на запитання російських слідчих на Луб’янці". "Усіх вас ми відправимо в Сибір, вас не розстрілюватимуть, українці потрібні як замерзлі музейні експонати", - сказав російський віце-спікер.

До речі, у Росії вже давно кажуть – що в Жириновського на язиці, те в Кремля на умі. Керівник управління адміністрації президента Росії з питань міжрегіональних і культурних зв'язків з іноземними країнами, а по суті, "коваль п'ятої колони" Росії в державах СНД Модест Колеров – значно більший інтелектуал.

Він навіть одного разу договорився, що "Росія в пострадянському просторі – це свобода". Атож, а за Оруелом – "свобода – це рабство".

Однак, і за пасажами цього чиновника вгадуються реальні кремлівські настрої: "Досить екзотичне походження Криму в складі України накладає нещадний відбиток на будь-які визнання непорушності кордонів… Питання має ставитися про особливий статус Криму по відношенню до Росії… У Криму перетинаються стратегічні інтереси України і Росії, і не слід себе тішити надією, що час вилікує цю хворобу".

Справді, Україні не слід себе заспокоювати такою надією.

Нам треба вчитися жити поряд з Росією такою, якою вона є, і якою стає дедалі більше – тобто країною азійською, для якої Китай ближчий за слов'янські Прагу, Варшаву, а незабаром стане ближчим і за Київ.