По той бік Збручу і Дніпра-2
Схоже, дехто геть втрачає свою провокативну кваліфікацію – навіть написів на паркані "Долой унию!" було, як кіт наплакав.
Цей самий паркан тягнеться вздовж вулиці Микільсько-Слобідської, й коли ти тільки починаєш по ній ходу (набираючи оберти від метро "Лівобережна") – в далечині постає вже згаданий храм Воскресіння Христова. В принципі, видовище справляє враження.
Точніше, буде справляти враження за умов, якщо: а) храм добудують остаточно, тобто з’являться усі його бані тощо (зараз їх по клаптях роблять у Полтаві, а зібрати пазли до купи немає можливості – не вистачає якогось підйомного крану, говорить Любомир Гузар); б) якщо вулицю не запаскудять іще кількома новобудовами, які закриють собою краєвид.
А поки що вулиця – як вулиця. Звісно, не шедевр зодчества, але й не смітник з розбитим асфальтом, як це буває подекуди. Будівництво на Микільсько-Слобідській ще триває, щоправда, воно вже перейшло у ту латентну фазу, коли ажур наводять всередині щойно викуплених квартир.
Присутність за їхніми дверима живих душ вгадується тільки завдяки звукам інтенсивного ремонту. Тому звернутися у пошуках орієнтиру ні до кого – тож спочатку я, вся у вапні, потрапляю у будинок 4-Д, хоча шукаю 4-Г…
Саме там у мене призначена зустріч з Блаженнійшим Любомиром Гузаром – місяць тому він кликав мене "на новосілля". Його резиденція буквально у парі хвилин пішої ходи від храму... І ось я на порозі квартири Гузара, про яку збираюсь спитати його окремим пунктом.
Від цього тривіального "квартирного питання" мене трохи нудить – адже на Різдво я говорила зі зверхником греко-католиків про зовсім інші речі. Я питала, зокрема, як поєднати біблійне підставляння щоки під удар з нашою помаранчевою революцією etc. Ця розмова з Гузаром видавалась мені предметом журналістських гордощів, вишуканою стравою для читача-гурмана.
Але тоді світ був ще молодий, як сказав би Кіплінг. Нині ми вже не перетравлюємо помаранчеву революцію у філософському, теологічному абощо ключі. Ми радше з’ясовуємо, що й кому вона принесла у матеріальному еквіваленті. А щодо Гузара, то тема його статків спливла у контексті підшивання на нього компромату в окрему грубезну теку. Власне, всі ті, хто висловлювався проти переїзду греко-католиків до Києва, як це у нас й прийнято, дуже скоро "пєрєшол на лічності".
От Наталія Вітренко, приміром, підрахувала, що на будівництво резиденції Гузару виділили 6 соток. Можу засвідчити: його резиденція знаходиться на 7-му поверсі житлового будинку, а скільки вона становить у сотках – не знаю, бо не міряла. Закидали Любомиру Гузару ще й купу інших найрізноманітніших докорів – від загравання з владою до крадіжки пастви у Алексія ІІ…
Про все це я планую поговорити із господарем квартири, який вже зустрічає мене й, не відразу відповівши на рукостискання (моя рука на певний час зависає у повітрі), без тіні кокетування пояснює: "Очі…". Любомир Гузар має дуже серйозні проблеми з зором, до того ж він погано почувається через застуду, але бесіду ми не відкладаємо.
- Владико, а чому відкриття собору сталося саме зараз, так би мовити, під вибори?
- Я не знаю, які підстави люди мають так думати… Ми абсолютно не підлаштовували відкриття під вибори, ми про вибори взагалі не думали. Ми навіть дещо спізнилися, бо надіялися скоріше відкрити собор. Ще в грудні минулого року Папа Іван Павло ІІ затвердив остаточно те наше рішення (перенести осідок УКГЦ в Київ – Авт.), то є певна процедура… Може, ми були б робили те все скоріше, але я з очами мав клопоти, була операція… А пізніше помер Папа, і обрали нового, тож ми чекали, щоб у папському уряді все, так би мовити, заспокоїлось, завершились усі зміни…
- Тобто дата відкриття була суто церковним рішенням?
- Абсолютно. Я був немало здивований, коли тут були люди, які протестували. Я не сподівався такого…
- А ви з цими людьми не намагалась поспілкуватись?
- Ні. Люди були наставлені агресивно, негативно, то не є чесна розмова… Йти з ними балакати й сваритись – яка з того була б користь?
- Ви вважаєте, що 21-го відбулися малою кров’ю?
- То був протест, на який люди мають право. Якщо вони цього хочуть, то чому б ні? Ми це за зло не беремо. Мені здається, що характер того всього протесту був виразно політичний. Я думаю, що люди воістину віруючі не протестували б саме під час літургії – коли нарід молиться… Люди, які мають глибоку віру, цього не роблять, але ті, хто вийшов протестувати, схоже, керуються іншими категоріями.
- Можливо. Але чому такою виразно ворожою була позиція московського патріархату? Алексій ІІ навіть звертався до Папи з закликом не пускати вас далі Галичини…
- Я вам щиру кажу – мені це невідомо. Можна багато що обчислювати, якісь документи пред’являти – що у нас немає історичної підстави, що то все є агресія з нашого боку… На мою думку, то не є сильні аргументи – на них можна так само легко відповісти, як легко ці закиди робляться. Але їхню основу мені все ж тяжко зрозуміти. Бо ми не є ні для кого загрозою, ані чисельно, ані навіть наміру такого не маємо. Але ми є. Що ж ми зробимо, якщо ми є? І наші вірні є…
- А чи відома вам реакція Папи на звернення Московського патріархату і чи ви вже повідомили йому про всі останні події?
- Тут був представник нунціатури… На днях ми напишемо повідомлення – вже від себе – про те, що у нас вже все відбулось…
- А як ваше повернення зустріла православна церква київського патріархату? Ви маєте з ними якісь контакти?
- Маємо… Була заява патріарха Філарета, який сказав, що не бачить у нашому поверненні якихось труднощів, що то є наша внутрішня справа, і єдине, що його турбує – це те, щоб не було прозелітизму, тобто перетягування вірних. Ми цього й так не думаємо робити. Але так сказав Філарет… А поза цим визнав, що так само можемо бути в Києві.
- А якщо вірні інших церков самі будуть переходити до вас?
- Якщо комусь цікаво бути з нами – ми дуже раді. Але ніякі свої заходи ми тут робити не будемо. Знаєте, у нас є греко-католиків багато, які до церкви не ходять… Нам треба їм більше уваги присвятити. Ми абсолютно не хочемо когось перетягувати, то було б і по-християнські, і по-людськи нечесно. Ми не хочемо нікому робити кривди.
- Ви будете поруч з Філаретом на святкуванні Дня Незалежності? Від вас буде якась спільна заява?
- Наскільки я зрозумів, то має бути спільна молитва – так, як це вже було кілька разів перед цим – у соборі Святої Софії. Потім буде покладання вінків. І оскільки я вже є тут, я хотів би почути промову президента… Ну, а ту забаву, яка потім на Майдані має бути, я вже на другий раз лишу.
- Віктор Ющенко вас підтримав, він закликав ваших опонентів "возлюбити ближнього" й не лізти у "внутрішню справу греко-католицької церкви"… Це певна толеранція з вашого боку – маю на увазі вашу присутність на святкових заходах разом із президентом?
- Бачите, зі сторони влади не було жодних застережень щодо нашого відкриття. А якщо хтось з влади їх і мав, то не висловлював. Нам надали опіку правоохоронних органів – вони були тут і пильнували, щоб все йшло добре…
- У Львові вашій пастві вас, напевне, буде не вистачати?
- Я думаю, що вони розуміють – я не є такий вже незаступимий.
- То коли ж ви остаточно переберетесь у Київ?
- Так, що постійно бути тут? Я думаю, що в листопаді-грудні. Ще маю різні справи, мушу відбути певні обов’язки…
- Чого ви чекаєте від греко-католицької церкви, так би мовити, київського формату?
- Я надіюся, що громада тут трохи пожвавиться – внутрішньо, головним чином. Духовно, культурно буде розвиватись… Ми думаємо людям допомогти – Київ великий, а ми сподіваємося молитовно всіх з’єднати. Хай би були каплиці – невеликі, скромні, аби лише йшла відправа і люди були разом. Це дуже важливий елемент – щоб люди могли сходитися і бути разом, й не лише на молитві, а й після неї – могли б собі погуторити абощо.
- В мене ще пара запитань стосовно цих апартаментів. Як ви їх отримали?
- Купили.
- Тобто вам їх ніхто не дарував?
- Та де? Ми просимо у київської влади, щоб нам дозволили винайняти ще приміщення – ми потребуємо трошки більше місця на наш уряд (Саме це слово вживав Гузар, думаю, що його ситуативне значення всім зрозуміле – Авт.). Ми не просимо, щоб нам щось давали, ми будемо платити оренду. Але вже десь років п’ять стукаємо до різних людей – до міської ради, до міського голови – та все щось без відповіді…
- А що буде у цій квартирі? Її призначення – скоріше представницьке? Чи ви тут будете жити?
- У найближчому часі – так, буду тут жити…
* * *
Добре, що хоч Любомиру Гузару його квартиру ніхто не дарував і не давав "просто так", а точніше, за "ТАК!" – тобто приблизно у той спосіб, у який Славіку Вакарчуку дісталася його земельна ділянка у Бучі або ж президентському синку – пентхауз від неназваного друга-благодійника. Це висновок, так би мовити, на потребу дня…
Для інших висновків ще будуть інші дні. Коли знайдеться в країні будівельний кран і Любомир Гузар служитиме літургію для своєї згуртованої пастви у новому храмі... А поки що – повторимось – центр греко-католиків відтепер співпадає із центром України. Ну, і дай їм Бог…
