Олександр Роднянський: "Ми станемо незалежними і повноцінними, коли нас перестане цікавити - гірше або краще в Росії"
Першу частину інтерв'ю читайте тут
- Ситуація зі студією Довженка. Як ви її можете прокоментувати?
- Це дивна річ насправді. Ані в "1+1", ані в мене особисто взагалі ніяких претензій на студію Довженка не було ніколи. Ми не намагалися туди пройти, проникнути або ще чогось, нам це не цікаво принципово.
- Але чутки ходять зовсім іншого роду...
- У тому-то й справа, що я вражений до такої міри, можуть доходити чиїсь домисли. Так за колишніх обставин, якщо б у нас була така задача, я думаю, ми б її реалізували. Навіть за нинішніх обставин ми б її реалізували. Ми б запропонували реальні гроші, ми б запропонували план реконструкції, стратегічного розвитку - те, чого насправді дотепер немає, і, напевно, нас би всерйоз розглядали.
Але в нас немає такого інтересу. У принципі, ми займаємося кіно і серіалами, але це ніяк не пов'язано з кіностудією Довженка. Я не розумію, навіщо вона нам узагалі потрібна. Якщо я захочу робити в Україні масові серіали, то я побудую – власне кажучи, це і відбувається, - свій новий комплекс.
Студійний комплекс ім. Довженка до виробництва серіалів або фільмів відношення не має. Це все дуже застаріле. Я так підозрюю, боротьба за студію Довженка відбувалася в колі людей, які не процвітали в кіно, на мій погляд, глибоко неуспішних.
На чолі з Танюком, на мій погляд – це зовсім дивний феномен української культури – людина, за якою немає жодного творчого здійснення. Мені він не цікавий. Я просто від нього недавно одержав якогось листа і був вражений.
Я жив, не підозрюючи про пристрасті, що отут кипіли, у тому числі і довкола мого імені. Мене навіть не покликали на парламентські слухання про кіно. При цьому говорять якісь зовсім неймовірні речі і постійно згадують мене, при тому що не запрошують.
З одного боку, "1+1" зацікавлений у розвитку українського кіно. Але для розвитку кінопроектів нам студія не потрібна. Просто не-по-трібна! Третє - ми не беремо участі у жодному бізнесі, окрім медійного. І четверте. У нас немає ніяких особливих відносин зі студією. Мої дружні стосунки з Приходьком ніякого відношення не мають до характеру його призначення на цю посаду.
Хоча, з Приходьком, звичайно, набагато легше розмовляти, аніж з переважною більшістю людей, його що критикують. Це два різних світи. Він, безумовно, прагматик, але у своїй полеміці заходить далеко.
Хоча я не поділяю багато чого з його полемічних прийомів. Віктор допускав у запалі полеміки, якісь висловлювання, що ставлять під сумнів у принципі українське кіно, але я розумію, що він хотів сказати.
Приходько як людина, що займалася телебаченням і потім кіно, припускав, що кіно повинне, насамперед, орієнтуватися на потреби аудиторії. А це саме те, про що не говорить конфліктуюча з ним сторона, що використовує риторику абсолютно радянську. Тільки з новими термінами.
Замість радянських ідеологем - набір ідеологем незалежної України. Але зміст той же – державне фінансування, держава повинна контролювати, держава повинна щось робити, держава повинна стратегічно планувати…
-Тобто президент не повинен особисто визначати, що потрібно знімати?…
- Я взагалі вважаю, що президент – це окрема професія. Президент не може працювати продюсером. Я, наприклад, вважаю, що я як продюсер в змозі визначити потенціал проекту і чи варто його робити.
Президент може висловити як кіноглядач свої думки про те, яке кіно йому хотілося б побачити. Я вважаю, що будь-який глядач на це має право. Тим більше такий відомий, як президент.
Але це не означає, що усі без винятку державні інстанції, а тим більше приватні компанії, повинні кинутися на виконання замовлення президента. Це вже нагадує колишні часи. Ви говорите про якийсь конкретний проект?
- Наприклад, "Тарас Бульба"
- Ну, хочеться "Тараса Бульбу"... Я досліджував цей проект, багато разів читав... Якщо забрати бандитизм і антисемітизм, які там присутні у великій мірі, а сьогоднішній кінематограф апріорі політично коректний, не може бути неполіткоректним, - просто нічого не залишається.
Я читаю класику постійно. І для мене "Тарас Бульба" в принципі твір дуже дивний. Уся велика література написана про пріоритет приватних індивідуальних людських цінностей над державними обмеженнями, забобонами юрби, класу, нації або раси.
А ця книга навпаки. На відміну від великих гоголівських українських повістей, від "Мертвих душ" - абсолютного шедевру. Це мій особистий сумнів у відношенні "Тараса Бульби". Я як продюсер віддаю перевагу історіям, в яких центром, фокусом і концентрованим вираженням авторських поглядів є все ж таки утвердження права кожної людини на власний вибір, власну долю, на власне щастя або нещастя. Це дуже важливо.
Тому це не мій проект. Але з іншого боку не потрібні ж декларації президента для того, щоб Хотиненко сьогодні знімав "Тараса Бульбу" в Росії. Там теж мають на це право. І напевно, можна випустити три-чотири версії одночасно.
Робили ж "Небезпечні зв'язки" одночасно Мілош Форман і Стівен Фрірс – нормально... Але я думаю, для того щоб розвивався кінематограф все ж таки головне – це створення продюсерської системи, в якій приватні незалежні продюсери, користуючись підтримкою телевізійних каналів, державних джерел і приватних інвестицій, могли б робити різні кінематографічні проекти.
Головне, повторюся, для кінематографа – це створення самої системи, а далі вже в рамках цієї системи все саме організується відповідно до правил або вимог, що ця система висуне до ринку. Тобто телеканали – підлаштуються.
Я вважаю, що "1+1" підлаштується до будь-яких умов розвитку кінематографа, що висуне держава. Буде студія Довженка державною або приватною компанією, буде нею керувати Віктор Приходько або яка-небудь інша людина, ми все одно зможемо спів, якщо комусь потрібне наше співробітництво. Але в принципі ми поки що робимо більше фільмів, ніж держава і справляємося без державної допомоги.
- Громадське телебачення. Як ви оцінюєте перспективи? І чому з вашого погляду на нинішньому етапі усе відбувається так повільно і неявно?
- Я завжди вважав громадське телебачення більш досконалою і відповідальною формою існування телебачення, аніж державне.
Це очевидно абсолютно, тому що державне припускає так чи інакше високий ступінь залежності від влади, від держбюджету, від думки тих або інших людей, що знаходяться в уряді, і багато чим відрізняється від телебачення приватного, що залежить від капіталу. Багатьох бентежить залежність від приватного капіталу, тому що він, у відомому сенсі залежить у свою чергу від влади і може впливати на редакційну політику.
Але в не меншій мірі, якщо не в більшій, що показали події останніх років – УТ-1 завжди залежало від конкретики структури виконавчої влади і людей, що цю владу персоніфікують.
І, звичайно, громадське телебачення – якщо ми говоримо не про фінансування з держбюджету, а все ж таки про абонентську плату, насамперед, - сама адекватна форма. Тоді не парламентські барони вирішують долю громадського телебачення. Не треба обманювати себе. І у випадку, коли міністр фінансів, віце-прем'єр і навіть прем'єри вирішують, і у випадку, коли доля громадського телебачення вирішується в парламенті, де два-три барона будуть контролювати більшість.
Абонентська плата – це саме той інструмент, що прибирає такого роду залежності. Я розумію, що це малоймовірно і змушувати людей платити безпосередньо за телебачення – це звичайно дуже важко.
Але з іншого боку – у нас 48 млн. населення. Якщо на кожну людину по одному долару в рік – це чудовий бюджет для громадського телеканалу. Думаю, навіть більший, ніж у переважної більшості вітчизняних телеканалів...
А другий інструмент – це, звичайно, наявність наглядацької ради, в якій будуть репрезентовані як політичні представники, так і регіональні, і суспільні. У випадку політичних представників – це дуже складно, тому що в нас, на відміну від зрілих демократій, немає відповідно і зрілих партій. Вибудовувати представництво від учора створеної фракції або від партії – дуже дивно...
Тут потрібна дискусія - яким чином може бути визначено склад, що буде повноцінно репрезентативним. А менеджер повинний призначатися парламентом, а не якоюсь окремо узятою, навіть дуже значимою, політичною особою. Він повинен пред'явити програму. Затверджуватися він повинен на визначений термін – 4-5 років з визначеними умовами продовження договору.
Природно повинна бути розроблена система, що буде законодавчо регулювати редакційну політику громадського телебачення і його відносини з державними органами. І, природно, єдиний варіант створення такого телебачення, я інших навіть не обговорюю, це реформування УТ-1.
Тому що я не розумію, як може бути окремо державне ТВ і окремо громадське. Державне представляє інтереси кого? Апарату придушення? Або правлячого класу? Який переміг сьогодні або завтра?
У той час як громадське – зрозуміло – репрезентує інтереси суспільства з реалізацією інтересів регіонів. Тому що це робиться в Німеччині, або навіть у рамках ВГТРК у Росії, коли регіональні телекомпанії зі своїми блоками новин входять до тканини головного телеканалу в кожному регіоні, що в результаті і є інструментом репрезентації регіональних інтересів.
І я б вважав правильним, як це в більшості країн, або категорично звільнити громадський канал від рекламних продажів або дуже обмежити їх. Тому що, наприклад, УТ-1 – хіба це справедливо? – має і державний бюджет, і до речі, непоганий, інша справа платять-не платять – і має ті ж можливості, що і приватні канали – продавати рекламний час…отут насправді Америку відкривати не треба…
-Так, але практична реалізація на сьогоднішній день…
-Тому що зацікавленість у такого роду процесі – відсутня. Хто зацікавлений? Ті, хто сьогодні повинні як мінімум відмовитися від безпосереднього впливу хоч би на один телеканал? Повинна бути зацікавлена критична маса людей, здатних і уповноважених приймати рішення.
Ніякої, вибачте мені, волі або голосування, консенсусу більшості для цього не треба. Це політичне рішення двох-трьох чоловік. І не варто лукавити й обманювати себе. Воля двох-трьох людей може привести до кардинальних демократичних змін.
Якби Олександр-II не переборов опір усього правлячого класу і не провів так звані Великі реформи – земельну, судову і т.д. у Російській імперії вони б не відбулися. А Олександр-I не зумів перебороти... Завжди є опір правлячого класу. І сьогодні він буде... У тому числі й щодо громадського телебачення.
Між іншим, у результаті Великих реформ у Російській імперії був справжній суд. З присяжними, з незалежною адвокатурою. Суд, що виправдовував, наприклад, Віру Засулич. І це в роки найсуворішого тиску бюрократичних, победоносцевських указів і цивільних обмежень. Проте, суд був незалежним. Це треба було проштовхнути такі речі.
Для бізнесу головне, у тому числі і для телевізійного, зводиться до двох речей: регулятивна роль держави - якщо вона висока, значить ситуація – не ринкова. І друге – незалежна судова система. Якщо незалежного суду немає – ми не маємо демократичної ринкової ситуації.
- Виходить парадоксальна ситуація, якщо порівняти нинішню російську бізнес-ситуацію з українською...
- У Росії є свої складнощі, але зверніть увагу, що в друкованих медіа існують величезні, я б сказав лідируючі, сегменти медіа, що належать радикальній опозиції.
Найвпливовіший і кращий видавничий будинок Росії – "Коммерсантъ" належить головному критикові путінської Росії Борису Березовському. І в цьому сенсі можна говорити про те, що, так, з одного боку "басманне правосуддя", а з іншого боку усередині бізнесу існує можливість всерйоз у суді з'ясовувати обставини. Вигравати, відігравати акції. Це триває роками, оскаржується. Захищені в значно більшій мірі інтереси міноритарних акціонерів, наприклад. Це якась інша реальність.
Наша біда в тому, що ми увесь час вільно або мимоволі порівнюємо себе з російською ситуацією, а як у них, а невже в нас гірше... Ми станемо незалежними і повноцінними в той момент, коли нас перестане цікавити - гірше або краще в них.
Ми інші, у нас інший суспільний механізм, інший суспільний організм, інші правила. Інші обставини...
Не треба існувати в системі спортивної конкуренції... Не треба себе порівнювати, треба щоб у себе виходило... І в тому, що стосується телебачення і кіновиробництва, проблема й у тому, що ми не робимо фільми і дуже мало робимо телепрограми, хоча ми в змозі зацікавити власну аудиторію. Ми увесь час робимо щось, що потрібно виправдовувати важливістю, політичним значенням, абсолютною актуальністю, якимись відповідностями.
Потрібно увесь час вигадувати якісь милиці, щоб виправдати повноцінність того чи іншого продукту. А продукт повинен бути самостійним, нехай це не буде великий художній твір – нехай це буде просто український фільм популярний у власній країні.
От що потрібно - завоювати увагу і повагу власної аудиторії. І це достатній ринок для того, щоб нормально існувати. Ми повинні відвоювати власний ринок. І телебачення потрібно робити для своєї цільової аудиторії, а не взагалі для замовників. Акціонерів, політичних заступників, референтного кола. Така природа цієї справи.
- Повертаючись до "1+1", які головні задачі ви як співвласник каналу ставите перед новим керівництвом?
- Відновлення бренду. Реалізація всіх базових характеристик, атрибутів бренду – його інтелігентності і сучасності, актуальності і стильності, українськості й універсальності - реалізація в різних форматах розважального і журналістського телебачення в цільному і живому вигляді. Це перше.
Друге – це повний аудит, внутрішня ревізія всіх людей і проектів, що працюють у компанії. Усі, хто не відповідає нинішнім вимогам, утомився, не поділяє систему цінностей, не є частиною команди і не здатний грати командно, усі, хто творчо не відповідає – повинні бути відсторонені.
І звичайно, потрібно оголосити дуже широкий пошук на всі можливі позиції. От це справа нового менеджменту.
І принциповий момент - абсолютна відкритість пошуку. Довгий час "1+1" був таким законсервованим, закритим. Зараз, я вважаю, потрібно відкрити і залучити усіх, у кого є енергія й ідеї, навіть якщо вони недосконалі, навіть якщо немає досвіду.
У "1+1" сильна професійна експертиза і дуже сильний базовий ядровий рівень реалізації проектів. І третє - це, звичайно, повернення репутаційної спроможності каналу. Підсумком цього процесу повинне бути розуміння усіх без винятку глядачів, що "1+1" – це канал, що існує у вищезгаданій системі характеристик, що це переконлива, повноцінна й об'ємна площадка дискусії – суспільної, культурної, політичної...
Це те, що стосується концептуальної сторони. З іншого боку, ніхто не знімає з нового менеджменту "1+1" відповідальності за бізнес-успіх каналу, за його фінансові показники, за реалізацію бюджетних планів, які щороку приймаються, за відповідність тим дуже прозорим внутрішнім вимогам, що висувають власники компанії до того, як ця компанія буде розвиватися.
І в цьому сенсі від нового менеджменту вимагається розробити безліч внутрішніх політик, починаючи від політики кар'єрного планування, від системи заохочень за виконання конкретних і ясних задач – це величезна робота.
Перед новим менеджментом стоїть величезна за важливістю задача – це, по суті, новий етап і, напевно, є визначена логіка в тому, що все це відбувається в десятилітню річницю телекомпанії. І напевно, наступні 10 років потрібно розвиватися по новому. Проте, відмовлятися від бренду, що багато років приносив успіх і повагу аудиторії – неправильно і не варто.
У компанії на даний момент існують величезні переваги перед багатьма іншими. Ці переваги пов'язані з абсолютно прозорим, і я на цьому наполягаю, характером власності. Зі зрозумілим бізнес-цілеположенням.
Це економічна система критеріїв, а не політична. Ми не піарівський відділ промислово-фінансової групи політичної партії. Ми окреме велике бізнес-підприємство, що може розвиватися і рости в різні сторони. Тут теж повинна бути стратегія, але ця стратегія – уже прерогатива Ради директорів.
І, природно, ми повинні бути щосекунди гідним співрозмовником дуже вимогливої, якщо не сказати розпещеної безліччю прем'єр і різних жанрів, аудиторії, що хоче дивитися телебачення різне – від примітивних мильних опер до самих складних журналістських програм і дискусійних форматів.
Нам доведеться знайти розумний компроміс, що все ж таки дозволить компанії зберегти за собою й імідж інтелігентного каналу, і статус лідера.
