Ющенку й Саакашвілі варто помінятися місцями?

Минулого тижня президент України Віктор Ющенко, незважаючи на постійну боротьбу з розколом в уряді й фракційними чварами в парламенті, все ж таки викроїв час, щоб з'їздити в Грузію побачити із другом - Михайлом Саакашвілі, якого долають ще складніші проблеми.

Саакашвілі, який очолив Грузію на хвилі "революції троянд" (вона на рік випередила українську "помаранчеву"), напевно поділився з ним досвідом управління країною після масштабних політичних потрясінь - як позитивним, так, на жаль, і негативним.

І Україна, і Грузія зіштовхуються із двома проблемами, характерними для багатьох пострадянських держав: всепроникаючою корупцією й втручанням Росії в їхні внутрішні справи.

По обох цих напрямках Саакашвілі може похвалитися деякими успіхами. Москва відмовилася від безглуздих умов, якими вона обставляла ліквідацію своїх військових баз у Грузії (між іншим, російський чорноморський флот дотепер базується в Криму - на території України), і погодилася евакуювати їх до 2008 р.; сам Саакашвілі частково пов'язує подібний поворот з американським тиском на Кремль.

Однак в іншому росіяни досаждають Саакашвілі куди більше, ніж його українському колезі. Той факт, що в Росії знімається порнофільм, який зображує бурхливий роман між Саакашвілі й прем'єр-міністром України Юлією Тимошенко, наочно ілюструє ставлення Москви до своїх віроломних васалів.

Ющенко змушений миритися всього лише з підозрілим ставленням з боку "русофонського" населення Східної України. А от Саакашвілі доводиться туго: Росія активно "спонсорує" Абхазію й Південну Осетію - два сепаратистських регіони Грузії.

Грузинська сторона вважає, що Росія замішана й у лютневому теракті в Горі; сам Саакашвілі висловлює сподівання, що він все ж таки не був справою рук федеральної влади. Крім того, і Грузія, і Україна страждають від стрибків цін на російський газ; обидві країни намагаються диверсифікувати поставки енергоносіїв.

Що ж стосується корупції - ця тема постійно звучала в ході обох революцій - то Ющенко підмочив свою репутацію борця з хабарництвом своєю гнівною реакцією на питання про підозріло розкішний спосіб життя його сина.

Втім, в антикорупційній боротьбі Ющенко явно запозичує методи свого грузинського колеги - масові звільнення й кримінальне переслідування - незважаючи на критичні зауваження про те, що подібні дії часом змахують на вендету.

У Грузії така стратегія, схоже, довела свою ефективність: податкові надходження збільшилися, оскільки бізнес почав "виходити з тіні", а бюрократична тяганина - це постійне джерело хабарництва - трохи скоротилася. Саакашвілі навіть відправляє в Київ свого головного борця з бюрократизмом Каху Бендукідзе, щоб допомогти українцям домогтися таких же результатів.

Ще одна проблема, по якій Саакашвілі може поділитися досвідом - це невідповідність між революційними надіями й реальністю. Він стверджує, що "криза завищених очікувань", яка вибухнула у Грузії на початку цього року, уже позаду, а його адміністрація може похвалитися конкретними досягненнями як ремонт доріг, поліпшення роботи поліції, реформи освіти й часткової ліквідації перебоїв у подачі електроенергії.

Однак критики грузинського президента відзначають, що він занадто мало уваги приділяє повсякденній "чорній" роботі з реформування економіки. На їхню думку, замість цього він зосереджується на символічних "тріумфах" і відволікаючих маневрах, як аджарська авантюра, питання про російські бази або ідея створення нового блоку демократичних держав, з якою Саакашвілі і Ющенко виступили минулого тижня.

Подібна заклопотаність піаром, на думку декого, - лише один із проявів головного недоліку Сааакашвілі: він поводиться як "революціонер", довіряє лише вузькому колу особисто відданих людей, нетерпимий до критики й діє за принципом "ціль виправдовує засоби" (саме цим багато хто пояснюють сумнівні методи, до яких він вдавався на початковому етапі своєї антикорупційної кампанії).

Вважається, що стримуючий вплив на занадто імпульсивного президента чинив прем'єр-міністр Зураб Жвания, однак у лютому він загинув. Саакашвілі істотно зміцнив президентські повноваження; його партія має значну більшість у парламенті; серйозних політичних суперників у нього немає.

Найбільші масові протести за період його перебування при владі були пов'язані з арештом двох популярних спортсменів-борців за обвинуваченням у рекеті. За словами самого президента, слабкість опозиції компенсується критичним настроєм грузинських ЗМІ, однак деякі спостерігачі вважають, що преса слухняна владі.

Інтелектуалу Ющенку, навпаки, мабуть не вистачає революційності. Навіть під час революції він погано справлявся з роллю "народного трибуна", та й зараз йому не вдається приструнити власний уряд і змусити його дотримуватися послідовного політичного курсу. У результаті конституційної реформи йому незабаром належить розлучитися із цілою низкою президентських повноважень.

Саакашвілі вважає це помилкою: на його думку, Ющенку "варто зберегти за собою хоча б ті повноваження, які в нього є зараз". Якби вони тільки могли запозичити один у одного деякі риси характеру, справи в обох, мабуть, пішли б краще. А може президентам варто просто помінятися місцями?

Переклад статті "Іносмі".