СОТ - між "за" і "проти"
П'ятниця, 8 липня 2005, 14:52
Парламентське шоу, яке ми маємо щастя спостерігати вже другий день, присвячене проблемі СОТ, хоч і не значилося заздалегідь у програмі телепередач, але було прогнозованим.
У вівторок, 5 липня, міністр економіки Сергій Терьохін мав очолити українську делегацію і відбути до Женеви для проведення останнього засідання робочої групи, яка займається розглядом заявки України на вступ до СОТ.
Якби пан Терьохін з товаришами, тобто разом із президентом і прем'єром, у вівторок увечері змусили парламент прийняти пакет СОТ-законопроектів, у середу вранці б міністр звітував би перед закордонними колегами-опонентами про перемогу помаранчевого державного патріотизму над червоно-біло-блакитною олігархією. І шанси України ввійти в організацію цього року були б великі.
Але замість того, щоб відправитися в Женеву, міністр залишився в Києві - у бунтівному парламенті і в колі своїх колег по уряду.
Ризикну припустити, що більшість співвітчизників не зовсім розуміють, чому слово з трьох букв (СОТ) викликає таку масу емоцій в українського політичного істеблішменту. Аргументи "за" і "проти" членства України у СОТ, озвучені в парламенті, коротенько звучать так:
"ЗА": за правилами СОТ торгує увесь цивілізований світ, входження України в організацію покладе кінець антидемпінговим розслідуванням проти українського експорту.
"ПРОТИ": вступ до СОТ уб'є вітчизняного товаровиробника.
Істина традиційно десь посередині: вступати до СОТ потрібно, але умови, на яких Україна збирається туди іти, більш ніж хворобливі для українських виробників.
Чому бунтує опозиція?
Зрозуміло, що вступ до СОТ України під прапором президента Ющенка і його уряду може стати першим реальним проривом у зовнішньоекономічній політиці України. З одного боку.
З іншого боку, зусиллями українських переговорників по СОТ, кордони відкриються для масиву імпортної продукції. У результаті уряд очікує падіння цін на споживчі товари, що украй важливо для влади напередодні виборів. І тоді вже точно урядове гасло "захистимо вітчизняного споживача, товаровиробникові і так добре!" перестане бути просто гаслом.
Але товарна гостинність України спричиняє сумні наслідки – банкрутство багатьох українських виробників, поки надійно захищених високими імпортними тарифами (наприклад, вітчизняних аграріїв, фармацевтів, "алкогольників", машинобудівників, металургів, хіміків тощо).
І в цьому контексті зовсім зрозуміло, чому "батьки" даних галузей не поспішають самі і не дають команду "своїм" депутатам підтримувати СОТ-законопроекти. Навіть незважаючи на аргументи представників влади, що, за умови вступу до СОТ, український експорт перестане бути предметом антидемпінгової дискримінації на зовнішньому ринку.
Утім, як показує досвід інших країн, економічні проблеми внутрішніх виробників після вступу до СОТ тривають близько півроку, потім ситуація вирівнюється. Хіба що, досвід інших країн виявиться неактуальним для України в силу традиційних хвороб наших підприємств - їх енергозатратності, відсталих технологій, недостатньої кваліфікації персоналу, проблем з обіговими коштами і далі за списком.
Ще одним цікавим аспектом майбутнього (тьфу-тьфу-тьфу!) вступу України до СОТ, а також причиною настільки нестримних пристрастей, що панують у парламенті, можна назвати російський фактор.
З листа депутата Держдуми Сергія Глазьєва, він же - голова Федерації товаровиробників Росії і керівник комітету зі сприяння зовнішньоекономічної діяльності торговельної палати РФ, главі АМКУ Олексієві Костусєву: "Згода України на відкриття майже всіх вагомих сегментів свого ринку в умовах безмитної російсько-української торгівлі і фактично вільного переміщення товарів третіх країн через територію України в Росію призведе до серйозного збитку російських і українських товаровиробників у сфері агропромислового і лісопаперового комплексу, меблевої і легкої промисловості "чорної і кольорової металургії".
"За оцінками російських експертів, у випадку прийняття Україною настільки дискримінаційних умов приєднання до СОТ, реімпорт товарів третіх країн через Україну в Росію може скласти більше 5 млрд. дол".
"Унаслідок різкого зниження імпортного тарифу і витіснення вітчизняних товарів буде завдано істотних збитків бюджетові двох держав. Особливе занепокоєння викликає згода українських переговорників на обнулювання імпортного тарифу на спирт, що у Росії на переговорах із СОТ зафіксований на рівні 100%. Погоджені українськими переговорниками умови приєднання України до СОТ явно зачіпають інтереси вітчизняних підприємств у найважливіших для України і Росії галузях промисловості".
Немає сумнівів, що подібні дискримінаційні і суперечливі інтересам вітчизняних товаровиробників умови не будуть прийняті Росією. Це означає, що вступ України до СОТ на зазначених умовах фактично унеможливить створення Митного союзу і здійснення планів щодо формуванню Єдиного економічного простору за участю України і Росії.
Навряд чи вдасться в цьому випадку зберегти і режим вільної торгівлі. У всякому разі, російська сторона для захисту свого внутрішнього ринку від неконтрольованого реімпорту товарів третіх країн через територію України буде змушена розширити перелік вилучень з режиму вільної торгівлі, включивши в нього широкий спектр продовольчих товарів, меблі і вироби з дерева, чорних металів".
Наші сьогоднішні небезхмарні відносини з Росією ризикують погіршитися ще більше. Чи варто нагадувати, що Росія найбільший реципієнт українського експорту, і втрата російських ринків буде хворобливою для вітчизняних експортоорієнтованих підприємств.
Чи настільки вже неминучі проблеми, з якими зіштовхується Україна в процесі вступу до СОТ? Відповідь, зрозуміло, ні.
Авторові пощастило бути присутнім на березневому засіданні робочої групи СОТ по Україні. Винесені враження, безумовно, не можуть характеризувати хід багаторічного переговорного процесу, і, напевно, є лише фрагментарними. Але ж.
Під час березневого візиту української делегації в Женеву, "помаранчевого" міністра економіки Сергія Терьохіна приймали як почесного іменинника. Англомовний і економічно підкований міністр зачарував керівництво СОТ глибиною пізнання процесу, європейськими манерами і дотепною напористістю.
Він практично поставив за обов'язок СОТ-бюрократам ухвалити рішення на користь вступу України до СОТ. І вони майже погодилися. Це змусило згадати анекдот про єврея, що бажає виграти в лотерею, про що він молив Господа. Пам'ятаєте? Господь виявився не проти. Проблема була в тому, що єврей хотів виграти, але лотерейний квиток не купував.
Україна вела себе так само: декларуючи вступ до СОТ як один з найважливіших пріоритетів, а під час останнього візиту української делегації в Женеву як головний пріоритет у житті України й українців, рівень підготовки нашої делегації був, м'яко кажучи, недостатньо високим.
Виходило, що Україну потрібно прийняти до СОТ тільки тому, що там перемогла нова влада.
Це, звичайно, робило емоційно позитивне враження на закордонних переговорників-опонентів, але далеко не таке сильне, як, наприклад, дані про рівень субсидування українського села, де їм була надана інформація майже десятилітньої (!) давнини.
Австралійський переговорник гнівно запитав тоді: "У вас що - з тих пір нічого не змінилося?". Хоча немає сумнівів - австралієць володіє інформацією про те, що субсидування села в Україні міняється щороку, із прийняттям закону про держбюджет...
Повертаючись до сьогоднішніх подій, коли в парламент були винесені СОТ-законопроекти в день запланованого початку переговорів України по СОТ, зрозуміло, що нічого не змінилося. Традиції українського менеджменту державними проектами як і раніше сильні.
Процес переговорів про вступ до СОТ, так само як і будь-який інший процес, за який береться НАШ ЧИНОВНИК, має низку особливостей: НЕпослідовність, НЕсистемність, НЕврахування державних інтересів, НЕсамостійність (чиновник уникає брати на себе відповідальність за прийняття рішень або відстоювати власну навіть професійно вивірену точку зору, якщо керівник має іншу, найчастіше нісенітну точку зору), НЕнаступність (вважається, що все що відбувалося в період роботи попередника – повне лайно і непрофесіоналізм!).
Якщо до цього ще додати непосильну ношу, що звалили на свої плечі держчиновники, регулюючи все що можна і не можна, стає зрозуміло, чому при величезному бюрократичному штаті його завжди не вистачає, а будь-який проект чи то СОТ, чи щось ще, реалізується в пожежному режимі, ривками, тільки після хворобливого стусана начальства. І припиняється, якщо такого стусана не було.
Якщо Україна таки вступить до СОТ в 2005 році, то на таких умовах, про які західні експортери повинні молити Бога.
Якщо Україна поступиться Росії і росіяни зайдуть туди раніше нас, вона може зажадати перегляду домовленостей про тарифи. Це значить, що домовлятися про їх величину доведеться знову з усіма сторонами переговорних процесів.
Скільки на це буде потрібно? Ще років 10?
У вівторок, 5 липня, міністр економіки Сергій Терьохін мав очолити українську делегацію і відбути до Женеви для проведення останнього засідання робочої групи, яка займається розглядом заявки України на вступ до СОТ.
Якби пан Терьохін з товаришами, тобто разом із президентом і прем'єром, у вівторок увечері змусили парламент прийняти пакет СОТ-законопроектів, у середу вранці б міністр звітував би перед закордонними колегами-опонентами про перемогу помаранчевого державного патріотизму над червоно-біло-блакитною олігархією. І шанси України ввійти в організацію цього року були б великі.
Але замість того, щоб відправитися в Женеву, міністр залишився в Києві - у бунтівному парламенті і в колі своїх колег по уряду.
Ризикну припустити, що більшість співвітчизників не зовсім розуміють, чому слово з трьох букв (СОТ) викликає таку масу емоцій в українського політичного істеблішменту. Аргументи "за" і "проти" членства України у СОТ, озвучені в парламенті, коротенько звучать так:
"ЗА": за правилами СОТ торгує увесь цивілізований світ, входження України в організацію покладе кінець антидемпінговим розслідуванням проти українського експорту.
"ПРОТИ": вступ до СОТ уб'є вітчизняного товаровиробника.
Істина традиційно десь посередині: вступати до СОТ потрібно, але умови, на яких Україна збирається туди іти, більш ніж хворобливі для українських виробників.
Чому бунтує опозиція?
Зрозуміло, що вступ до СОТ України під прапором президента Ющенка і його уряду може стати першим реальним проривом у зовнішньоекономічній політиці України. З одного боку.
З іншого боку, зусиллями українських переговорників по СОТ, кордони відкриються для масиву імпортної продукції. У результаті уряд очікує падіння цін на споживчі товари, що украй важливо для влади напередодні виборів. І тоді вже точно урядове гасло "захистимо вітчизняного споживача, товаровиробникові і так добре!" перестане бути просто гаслом.
Але товарна гостинність України спричиняє сумні наслідки – банкрутство багатьох українських виробників, поки надійно захищених високими імпортними тарифами (наприклад, вітчизняних аграріїв, фармацевтів, "алкогольників", машинобудівників, металургів, хіміків тощо).
І в цьому контексті зовсім зрозуміло, чому "батьки" даних галузей не поспішають самі і не дають команду "своїм" депутатам підтримувати СОТ-законопроекти. Навіть незважаючи на аргументи представників влади, що, за умови вступу до СОТ, український експорт перестане бути предметом антидемпінгової дискримінації на зовнішньому ринку.
Утім, як показує досвід інших країн, економічні проблеми внутрішніх виробників після вступу до СОТ тривають близько півроку, потім ситуація вирівнюється. Хіба що, досвід інших країн виявиться неактуальним для України в силу традиційних хвороб наших підприємств - їх енергозатратності, відсталих технологій, недостатньої кваліфікації персоналу, проблем з обіговими коштами і далі за списком.
Ще одним цікавим аспектом майбутнього (тьфу-тьфу-тьфу!) вступу України до СОТ, а також причиною настільки нестримних пристрастей, що панують у парламенті, можна назвати російський фактор.
З листа депутата Держдуми Сергія Глазьєва, він же - голова Федерації товаровиробників Росії і керівник комітету зі сприяння зовнішньоекономічної діяльності торговельної палати РФ, главі АМКУ Олексієві Костусєву: "Згода України на відкриття майже всіх вагомих сегментів свого ринку в умовах безмитної російсько-української торгівлі і фактично вільного переміщення товарів третіх країн через територію України в Росію призведе до серйозного збитку російських і українських товаровиробників у сфері агропромислового і лісопаперового комплексу, меблевої і легкої промисловості "чорної і кольорової металургії".
"За оцінками російських експертів, у випадку прийняття Україною настільки дискримінаційних умов приєднання до СОТ, реімпорт товарів третіх країн через Україну в Росію може скласти більше 5 млрд. дол".
"Унаслідок різкого зниження імпортного тарифу і витіснення вітчизняних товарів буде завдано істотних збитків бюджетові двох держав. Особливе занепокоєння викликає згода українських переговорників на обнулювання імпортного тарифу на спирт, що у Росії на переговорах із СОТ зафіксований на рівні 100%. Погоджені українськими переговорниками умови приєднання України до СОТ явно зачіпають інтереси вітчизняних підприємств у найважливіших для України і Росії галузях промисловості".
Немає сумнівів, що подібні дискримінаційні і суперечливі інтересам вітчизняних товаровиробників умови не будуть прийняті Росією. Це означає, що вступ України до СОТ на зазначених умовах фактично унеможливить створення Митного союзу і здійснення планів щодо формуванню Єдиного економічного простору за участю України і Росії.
Навряд чи вдасться в цьому випадку зберегти і режим вільної торгівлі. У всякому разі, російська сторона для захисту свого внутрішнього ринку від неконтрольованого реімпорту товарів третіх країн через територію України буде змушена розширити перелік вилучень з режиму вільної торгівлі, включивши в нього широкий спектр продовольчих товарів, меблі і вироби з дерева, чорних металів".
Наші сьогоднішні небезхмарні відносини з Росією ризикують погіршитися ще більше. Чи варто нагадувати, що Росія найбільший реципієнт українського експорту, і втрата російських ринків буде хворобливою для вітчизняних експортоорієнтованих підприємств.
Чи настільки вже неминучі проблеми, з якими зіштовхується Україна в процесі вступу до СОТ? Відповідь, зрозуміло, ні.
Авторові пощастило бути присутнім на березневому засіданні робочої групи СОТ по Україні. Винесені враження, безумовно, не можуть характеризувати хід багаторічного переговорного процесу, і, напевно, є лише фрагментарними. Але ж.
Під час березневого візиту української делегації в Женеву, "помаранчевого" міністра економіки Сергія Терьохіна приймали як почесного іменинника. Англомовний і економічно підкований міністр зачарував керівництво СОТ глибиною пізнання процесу, європейськими манерами і дотепною напористістю.
Він практично поставив за обов'язок СОТ-бюрократам ухвалити рішення на користь вступу України до СОТ. І вони майже погодилися. Це змусило згадати анекдот про єврея, що бажає виграти в лотерею, про що він молив Господа. Пам'ятаєте? Господь виявився не проти. Проблема була в тому, що єврей хотів виграти, але лотерейний квиток не купував.
Україна вела себе так само: декларуючи вступ до СОТ як один з найважливіших пріоритетів, а під час останнього візиту української делегації в Женеву як головний пріоритет у житті України й українців, рівень підготовки нашої делегації був, м'яко кажучи, недостатньо високим.
Виходило, що Україну потрібно прийняти до СОТ тільки тому, що там перемогла нова влада.
Це, звичайно, робило емоційно позитивне враження на закордонних переговорників-опонентів, але далеко не таке сильне, як, наприклад, дані про рівень субсидування українського села, де їм була надана інформація майже десятилітньої (!) давнини.
Австралійський переговорник гнівно запитав тоді: "У вас що - з тих пір нічого не змінилося?". Хоча немає сумнівів - австралієць володіє інформацією про те, що субсидування села в Україні міняється щороку, із прийняттям закону про держбюджет...
Повертаючись до сьогоднішніх подій, коли в парламент були винесені СОТ-законопроекти в день запланованого початку переговорів України по СОТ, зрозуміло, що нічого не змінилося. Традиції українського менеджменту державними проектами як і раніше сильні.
Процес переговорів про вступ до СОТ, так само як і будь-який інший процес, за який береться НАШ ЧИНОВНИК, має низку особливостей: НЕпослідовність, НЕсистемність, НЕврахування державних інтересів, НЕсамостійність (чиновник уникає брати на себе відповідальність за прийняття рішень або відстоювати власну навіть професійно вивірену точку зору, якщо керівник має іншу, найчастіше нісенітну точку зору), НЕнаступність (вважається, що все що відбувалося в період роботи попередника – повне лайно і непрофесіоналізм!).
Якщо до цього ще додати непосильну ношу, що звалили на свої плечі держчиновники, регулюючи все що можна і не можна, стає зрозуміло, чому при величезному бюрократичному штаті його завжди не вистачає, а будь-який проект чи то СОТ, чи щось ще, реалізується в пожежному режимі, ривками, тільки після хворобливого стусана начальства. І припиняється, якщо такого стусана не було.
Якщо Україна таки вступить до СОТ в 2005 році, то на таких умовах, про які західні експортери повинні молити Бога.
Якщо Україна поступиться Росії і росіяни зайдуть туди раніше нас, вона може зажадати перегляду домовленостей про тарифи. Це значить, що домовлятися про їх величину доведеться знову з усіма сторонами переговорних процесів.
Скільки на це буде потрібно? Ще років 10?
